Рішення

від 17.02.2025 по справі 914/3232/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2025 Справа № 914/3232/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Танчика Андрія Сергійовича ,

до відповідача Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс»,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області 30.12.2024 надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Танчика Андрія Сергійовича до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення заборгованості в розмірі 103 856,00 грн.

Ухвалою від 06.01.2025 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товарів № 00513 від 05.09.2024. Основна заборгованість становить 98 983,00 грн. На основну суму заборгованості нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Водночас позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог в частині основної заборгованості та збільшення до моменту погашення заборгованості інфляційних втрат та 3% річних.

Позиція відповідача

Відповідач за вх. №1281/25 від 16.01.2025 подав заяву про закриття провадження у справі. У заяві відповідач стверджує, що 02.01.2025, до моменту відкриття провадження у цій справі, погашено основний борг перед позивачем у сумі 98 983,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 7300 від 02.01.2025. Тому просить закрити провадження у справі в частині погашення основного боргу, а у решті позовних вимог відмовити.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ ТА ЇХ ОЦІНКА СУДОМ

05 вересня 2024 року між Фізичною особою-підприємцем Танчиком Андрієм Сергійовичем та Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс» укладено Договір поставки товарів № 00513 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору Постачальник зобов`язується поставити Замовнику, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Запчастини до автомобілів ЗІЛ (далі-товар) згідно ДК-021-2015: 34330000-9 Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів, в асортименті і цінах, зазначених у специфікації (Додаток №1 до Договору поставки товару), що є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 5. Договору за даним Договором наступні умови оплати: після оплата 100% протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару на підставі документів, що підтверджують факт поставки (видаткові накладні).

Відповідно до п. 5.1. Договору оплата здійснюється за умови наявності у видаткових накладних посилання на повний номер і дату Договору.

На виконання умов Договору поставки товарів від 05.09.2024 №00513 ФОП Танчик Андрій Сергійович 16 вересня 2024 року здійснив поставку товару Львівському комунальному підприємству «Львівелектротранс» на загальну суму 118 983,00 грн. без ПДВ, що підтверджується видатковою накладною, підписаною обома Сторонами від 16.09.2024 № 13.

Відповідачем здійснено оплату за поставлений Товар лише в розмірі 20 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 31.10.2024 № 6176, решта вартості Товару, що поставлений Відповідачу не оплачена.

Позивач надсилав Претензію щодо погашення заборгованості засобами пощтового зв`язку. Претензію Відповідач отримав 16.12.2024, що підтверджується трекінгом відправлень АТ «Укрпошта».

Позовна заява сформована в системі електронний суд 27.12.2024. 16.01.2025 відповідач подав заяву про закриття провадження по справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Сплата заборгованості підтверджується платіжною інструкцією №7300 від 02.01.2025.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

При цьому предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з наданих сторонами доказів, спір у даній справі припинив своє існування після звернення позивача до суду з позовом.

Отже, між сторонами в частині основної заборгованості відсутній предмет спору, а тому провадження у справі №914/3232/24 підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір врегульовано сторонами після направлення позовної заяви до суду.

Суд роз`яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі, повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд відзначає, що статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Судовий збір може бути повернутий позивачу з Державного бюджету на підставі заяви.

Суд приймає до розгляду заяву позивача в частині збільшення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних та повідомляє наступне.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до пункту 14 Договору Сторона, яка винна у невиконанні або неналежному виконанні своїх зобов`язань по даному Договору, зобов`язана відшкодувати іншій стороні понесені нею збитки в повному обсязі, включаючи втрачену вигоду.

Відповідно до пункту 16 Договору за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору Замовник несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору, та виконання діючих зобов`язань (п. 20 Договору).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частина 2 статті 612 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми є способом захисту майнового права шляхом отримання від боржника компенсації за користування коштами, належними до сплати кредитору.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні плати від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 703/2718/16-ц від 19.06.2019 та у справі № 646/14523/15-ц від 19.06.2019 зробила наступний висновок: «За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду».

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, «Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».

Таким чином, Позивач вправі вимагати від Відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних від неоплаченої суми коштів.

Статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до п. 5. Договору за даним Договором наступні умови оплати: - після оплата 100% протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару на підставі документів, що підтверджують факт поставки (видаткові накладні).

Отже, прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором поставки товарів від 05.09.2024 №00513, за поставлений 16.09.2024 товар з урахуванням п. 5. вказаного Договору настало 22 вересня 2024 року.

16 вересня 2024 року Відповідачу було поставлено товар згідно Договору на суму 118 983,00 грн., тобто загальна сума вартості поставленого 16 вересня 2024 року Товару - 118 983,00 грн. 31.10.2024 Відповідачем здійснено часткову оплату вартості Товару у сумі 20 000, 00 грн.

Тобто станом на 22.09.2024 заборгованість відповідача за поставлений Товар становила - 118 983,00 грн, а станом на 31.10.2024 - 98 983,00 грн.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційні втрати та встановлено, що такий проведено правильно.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В частині стягнення основної заборгованості провадження підлягає закриттю.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 247-252 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження по справі в частині стягнення 98 983,00 грн. основної заборгованості.

2. Решту позовних вимог задовольнити.

3. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелектронтранс» (79013, м. Львів, вул. Сахарова, 2, ЄДРПОУ 03328406) на користь Фізичної особи - підприємця Танчика Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 434,46 грн. інфляційних втрат, 891,52 грн. 3% річних та 181,89 грн. судового збору

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Горецька З.В.