Рішення

від 05.02.2025 по справі 915/1225/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року Справа № 915/1225/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» (57214, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Мішково-Погорілове, вул. Баштанське шосе, буд. 2; ідентифікаційний код 33896464)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1)

про: відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 1 970 373 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору:

07.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 04/10 від 04.10.2024 (з додатками), в якій просить суд:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. Здійснити виклик Відповідача в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання.

3. Стягнути з держави Російська Федерація на користь Товариства з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівничого підприємства «КРОНОС - АГРО» суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 1 970 373 грн. (один мільйон дев`ятсот сімдесят тисяч триста сімдесят три грн.), що є еквівалентом 51 854 (п`ятдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят чотири) доларів США;

4. Стягнути з держави російська федерація на користь Позивача суму судових витрат в розмірі 15 000,00 грн., які Позивач поніс в зв`язку із розглядом справи, зокрема, у зв`язку з проведенням експертних досліджень.

В обґрунтування підстав позовних вимог позивач посилається, зокрема, на те, що в результаті ракетних ударів, обстрілів з далекобійних артилерійських систем та використання військами рф інших знарядь ведення війни майно ТОВ ІПП «КРОНОС-АГРО», що перебувало в Ангарі за адресою Миколаївська область, Миколаївський (раніше - Вітовський) район, село Мішково-Погорілове, Баштанське шосе, 2 було повністю знищено - все сіно згоріло, колісний трактор також повністю згорів, а сам Ангар був суттєво пошкоджений.

Для встановлення розміру збитків в січні 2024 року позивач звертався до компетентних осіб. В результаті суб`єктом оціночної діяльності було виконано відповідну оцінку - згідно Звіту про оцінку №06-Д/24/1 реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф власнику рухомого майна у вигляді ТОВ ІПП «КРОНОС-АГРО» (код ЄДРПОУ 33896464) розмір реальних збитків згідно до вимог Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх мана у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також реальних збитків від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності» становить 1 970 373 грн, що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 51 854 долари США, в тому числі реальні збитки в результаті знищення: трактору колісного БЕЛАРУС-82.1, 2018 року випуску становлять 596 267 грн., що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 15 692 долари США; товарно-матеріальних цінностей у вигляді сіна лугових трав 343,214 тон становлять 1 374 106 грн., що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 36 162 долари США.

Таким чином, позивач зазначає, що зазначене вище майно було пошкоджене/знищене в результаті збройної агресії Російської Федерації, з огляду на що збройними силами останньої та підконтрольними їй збройними формуваннями було завдано позивачеві матеріальної шкоди на загальну суму 1 970 373 грн, що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 51 854 (п`ятдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят чотири) долари США.

Так, користуючись принципами непорушності права власності, які випливають із ст. 371, 321, 387 ЦК України, а також покладаючись на закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції право на мирне володіння майном, позивач звертається до суду із цим позовом для отримання відшкодування шкоди завданої агресією Російської Федерації.

Ухвалою суду від 14.10.2024 позову заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1225/24 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 13 листопада 2024 року о 09:40; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою суду від 13.11.2024 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/1225/24 та відкладено підготовче засідання на 08 січня 2025 року о 09:40.

Крім того, вказаною ухвалою суд зобов`язав позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.10.2024 у справі № 915/1225/24 направити відповідачу на поштову адресу посольства російської федерації у будь-якій країні, зручній для вручення (направлення) документів, надавши суду докази знаходження відповідного (-их) посольства російської федерації у іноземній країні, з зазначенням наявності / відсутності адреси електронної пошти, на яку можна здійснювати відправлення документів.

12.12.2024 до суду від позивача надійшла заява б/н від 12.12.2024 (вх. № 15690/24) про видачу копії ухвали Господарського суду Миколаївської області у справі №915/1225/24 від 14 жовтня 2024 року в паперовій формі нарочно представнику позивача - адвокату Пономаренко В.Ю., з подальшою реалізацією вказаної заяви 19.12.2024.

06.01.2025 до суду від позивача надійшла заява б/н від 06.01.2025 (вх. № 132/25), з якою на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2024 року у справі № 915/1225/24 надано суду нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.10.2024 у справі № 915/1225/24 направлену відповідачу на поштову адресу посольства російської федерації у Польщі - Embassy of the Russian Federation in the Republic of Poland ul.Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska +48(22) 621-34-53 . Офісійний сайт посольства www: http://warsaw.kdmid.ru, електронна пошта - warsaw@mid.ru.

Ухвалою від 08.01.2025 суд закрив підготовче провадження у справі № 915/1225/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 05 лютого 2025 року о 09:30.

05.02.2025 до суду від позивача надійшла заява б/н від 05.02.2025 (вх. № 1702/25), за змістом якої товариство повідомило суд про те, що з особистої практики представника Позивача направлення заяв по суті справи та процесуальних документів на адреси посольств Російської Федерації, зокрема, до Посольства Російської Федерації у Польщі (адреса для листування: AMBASADA ROSJI W POLSCE ul. Belwederska 49, 00-761 Warszawa), не дало бажаного результату, оскільки всі міжнародні відправлення поверталися до відправника з причини «відмова від отримання».

Також зважаючи, що представник позивача знаходиться у м.Миколаїв, беручи до уваги потенційну небезпеку для відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, враховуючи рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану та з метою процесуальної економії часу, позивач звертається до суду керуючись, ст. 42 ГПК України, з проханням провести засідання у справі № 915/1225/24, призначене на 05 лютого 2025 року об 9:30 без участі позивача та представника позивача.

Станом на момент проведення засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення даного засідання не скористався.

Суд відмічає, що відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

05.02.2025 учасники справи своїх представників в судове засідання не направили.

Позивач про час та місце проведення засідання був повідомлений шляхом надіслання копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2025 в його електронний кабінет в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету позивача 09.01.2025 о 21:35, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною довідкою. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2025 у справі № 915/1225/24 позивач отримав 10.01.2025.

Щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, суд зазначає, що за приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом із тим, у зв`язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно Закону України від 12.01.2023 № 2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).

Згідно листа Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку російської федерації та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Разом із тим у зв`язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи було розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до розглядуваного позову.

Отже, відповідач про час та місце проведення засідання був повідомлений шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Додатково, суд зауважує, що позивачем надано до матеріалів справи докази направлення позовної заяви на адресу електронної пошти Міністерства юстиції російської федерації.

Також, на виконання вимог ухвали суду від 13.11.2024, позивачем направлявся на поштову адресу посольства російської федерації у Польщі нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.10.2024 про відкриття провадження у справі № 915/1225/24.

Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, а тривалість судового розгляду справи свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для того, щоб представити суду свої аргументи щодо позову.

Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 05.02.2025 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

При цьому, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Позивач визначив відповідачем державу російську федерацію в особі Міністерства юстиції російської федерації.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

За змістом ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Крім того, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації об`єднаних націй закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Разом із тим, російська федерація здійснює військову агресію проти України, у зв`язку із чим, указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Станом на час подання цього позову та розгляду справи по суті, російська федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цієї ухвали. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено ,що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу , співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародна правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками , передбаченими міжнародним правом.

Отже, дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Не поважаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України російська федерація не може розраховувати на повагу до її судового імунітету. Інший підхід ставив би жертв війни, осіб, яким завдано шкоду у ще більш вразливе становище, коли позбавляючи особу права на звернення до національного суду, та відсутність гарантій забезпечення права таких осіб на ефективний судовий розгляд їх справ в судах російської федерації, фактично позбавляє їх права на судовий захист, як такого.

Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Крім того, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний суд також констатував, що загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що, звертаючись із позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, у даній справі підлягає застосуванню «деліктний виняток», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Також суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі №№ 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.

Таким чином, суд констатує, що інститут судового імунітету російської федерації у даній справі не підлягає застосуванню, з огляду на обставини, що викладено вище.

Отже, Господарський суд Миколаївської області, як суд до територіальної юрисдикції якого відноситься місце завдання шкоди позивачу, є належним судом для розгляду цієї справи.

З урахуванням наведеного по суті спірних правовідносин, судом встановлені такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» (ідентифікаційний код 33896464) є юридичною особою в розумінні ст. 80 Цивільного кодексу України, створене і зареєстроване у встановленому законом порядку (відповідно до даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: дата запису: 22.06.2006, номер запису: 15221020000009681)

Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» згідно КВЕД є 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві (основний), 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.63 Післяурожайна діяльність, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Для здійснення такої діяльності та зберігання свого майна Товариство з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» згідно Договору оренди №431/2 від 28.12.2020 року орендує у ТОВ «КРОНОС-ТРЕЙД» нежитловий об`єкт (ангар площею 478, 8 м.кв.), який розташовано за адресою Миколаївська область, Вітовський (нині - Миколаївський) район, село Мішково-Погорілове, Баштанське шосе, 2 (далі по тексту - Ангар).

24.02.2022 року російська федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України. По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та інших важливих оборонних об`єктів, обстріли по цивільним об`єктам та об`єктам критичної інфраструктури. Водночас на прикордонних з російською федерацією та білоруссю районах обстріляний державний кордон України, обстріли прикордонних підрозділів та блокпостів з використанням артилерії, важкої техніки та стрілецької зброї.

Суд констатує, що указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», запроваджено воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (в подальшому відповідними Указами Президента України дію воєнного стану в Україні було неодноразово продовжено та дія воєнного стану триває станом на момент постановлення рішення).

Вказане рішення ухвалено, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України й відповідно до українського законодавства.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 (зі змінами внесеними наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 105 від 01.06.2022).

До вищевказаного переліку віднесено по Миколаївській області, в тому числі Баштанський район (Баштанська міська територіальна громада, Березнегуватська селищна територіальна громада, Горохівська сільська територіальна громада, Інгульська сільська територіальна громада, Новобузька територіальна громада, Снігурівська міська територіальна громада, Широківська сільська територіальна громада), Вознесенський район (Бузька сільська територіальна громада, Вознесенська міська територіальна громада, Дорошівська сільська територіальна громада, Єланецька селищна територіальна громада, Прибужанівська сільська територіальна громада) та Миколаївський район (Воскресенська селищна територіальна, Галицинівська сільська територіальна громада, Костянтинівська сільська територіальна громада, Куцурубська сільська територіальна громада, Миколаївська міська територіальна громада, Мішково-Погорілівська сільська територіальна громада, Очаківська міська територіальна громада, Первомайська селищна територіальна громада, Радсадівська сільська територіальна громада, Сухоєланецька сільська територіальна громада, Шевченківська сільська територіальна громада).

Згідно Переліку з 04.03.2022 по 11.11.2022 Мішково-Погорілівська селищна територіальна громада була територією активних бойових дій, а з 11.11.2022 - територією можливих бойових дій.

Позивач зазначає, що від початку військової агресії через загрозу життю та здоров`ю працівники підприємства були змушені залишити орендований Ангар з усім належним позивачу майном, що там перебувало (сільськогосподарською технікою та сільськогосподарською продукцією).

Через активні бойові дії, що відбувалися на Півдні зі сторони Херсонської області, де з перших днів весни 2022 року окупаційні війська колонами почали оточувати міста Миколаїв та Херсон, військовим керівництвом ЗСУ було повністю обмежено доступ до території Мішково-Погорілівської селищної територіальної громади.

На території Миколаївського (раніше - Вітовського) району в селі Мішково-Погорілове по вул.Баштанське шосе, 2 в орендованому Ангарі станом на 24.02.2022 року перебувало належне на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» майно, а саме:

- трактор колісний БЕЛАРУС-82.1, 2018 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , свідоцтво від 17.04.2018 НОМЕР_5, право власності підтверджується Договором купівлі-продажу №43/300565 від 12.04.2018, Специфікацією до Договору купівлі-продажу №43/300565 від 12.04.2018, Актом приймання-передачі від 16.04.2018, видатковою накладною №103679 від 16.04.2018;

- товарно-матеріальні цінності у вигляді сіна лугових трав вагою 343,214 тон, інформація про що відображена в Балансовій довідці станом на 23.02.2022 року.

Здійснювати подальшу господарську діяльність з використанням належного йому вищевказаного майна позивач не мав змоги.

Так, в результаті ракетних ударів, обстрілів з далекобійних артилерійських систем та використання військами рф інших знарядь ведення війни майно, належне Товариству з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО», що перебувало в Ангарі за адресою Миколаївська область, Миколаївський (раніше - Вітовський) район, село Мішково-Погорілове, Баштанське шосе, 2 було повністю знищено - все сіно згоріло, колісний трактор також повністю згорів, а сам Ангар був суттєво пошкоджений.

Комісією з обстеження Мішково-Погорілівської територіальної громади за результатами комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, було складено Акт №2 від 20.06.2022.

У висновках Акту комісійного обстеження об`єкта від 20.06.2022 року №2 комісією встановлено, що внаслідок артилерійських обстрілів військами Російської Федерації 12.03.2022 року відбулося влучання артилерійських снарядів в металевий ангар, що знаходиться за адресою Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Мішково-Погорілове, Баштанське шосе, будинок 2, що орендується ТОВ «ІПП КРОНОС-АГРО» (код 33896464) у ТОВ «КРОНОС ТРЕЙД» (код 30533537) згідно договору оренди №431/2 від 28.12.2020 року для зберігання належного ТОВ «ІПП КРОНОС-АГРО» майна. Внаслідок влучання артилерійських снарядів в ангар та його загорання належне ТОВ «ІПП КРОНОС-АГРО» майно, що перебувало всередині ангару - сіно приблизно 400 тон та трактор колісний Беларус-82.1 (номерний знак НОМЕР_3 , заводський номер НОМЕР_1 ) - знищено повністю. До акту комісійного обстеження №2 додавалися фото після влучання снарядів та пожежі з різних ракурсів

Крім того, 21.06.2022 комісією з співробітників ГУ ДСНС України було складено Акт про пожежу, в якому зафіксовано, що орієнтовно 12.03.2022 на об`єкті «ангар», що розміщений за адресою Миколаївський район, с.Мішково-Погорілове, Баштанське шосе, 2, внаслідок потрапляння боєприпасів, їх уламків внаслідок бойових дій виникла пожежа. Пожежею знищено сіно та трактор, власником якого є ТОВ ІПП «КРОНОС-АГРО».

Листом Т.в.о. начальника штабу - заступника командира ВЧ НОМЕР_4 від 02.03.2024 №21353 повідомлялося, що Вітовський район Миколаївської області, до якого територіально відноситься с.Мішково-Погорілове в період з 01 по 30 березня 2022 року був районом ведення бойових дій, що визначено наказами Головнокомандувача Збройних Сил України №84 від 13.03.2022 та №102 від 01.04.2022. В період з 01 по 30 березня 2022 року на території району перебували підрозділи збройних сил, інших силових відомств та структур російської федерації, які вели активні бойові дії, в тому числі обстріли артилерійськими системами та іншими засобами ураження населених пунктів Миколаївської області.

За фактом, в т.ч. пошкодження майна Товариства з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО», до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.06.2022 року були внесені відомості про початок досудового розслідування в кримінальному провадженні за №22022150000000812 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 Кримінального процесуального кодексу України.

Для встановлення розміру збитків в січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» зверталося до компетентних осіб.

В результаті суб`єктом оціночної діяльності було виконано відповідну оцінку - згідно Звіту про оцінку №06-Д/24/1 реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф власнику рухомого майна у вигляді ТОВ ІПП «КРОНОС- АГРО» (код ЄДРПОУ 33896464) розмір реальних збитків згідно до вимог Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх мана у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також реальних збитків від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності» становить 1 970 373 грн, що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 51 854 долари США, в тому числі реальні збитки в результаті знищення:

- трактору колісного БЕЛАРУС-82.1, 2018 року випуску становлять 596 267 грн, що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 15 692 долари США;

- товарно-матеріальних цінностей у вигляді сіна лугових трав 343,214 тон становлять 1 374 106 грн, що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 36 162 долари США.

Таким чином, предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо відшкодування відповідачем шкоди, завданої пошкодженням майна позивача.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Позивач на підтвердження власної правової позиції щодо суті позовних вимог надав суду такі докази:

- Договір оренди №431/2 від 28.12.2020;

- Договір купівлі-продажу №43/300565 від 12.04.2018, зі Специфікацією, актом приймання-передачі від 16.04.2018 та видатковою накладною №103679 від 16.04.2018;

- лист Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області без номера та дати;

- балансові довідки Товариства з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» станом на 23.02.2022;

- фінансова звітність мікропідприємства за формою 1-мс та 2-мс станом на 31.12.2022;

- Договори купівлі-продажу №11/05/2021 від 11.05.2021, №01/06/2020 від 01.06.2020, №08/05/2019 від 08.05.2019, №28/05/2018 від 28.05.2018

- фотознімки знищеного майна;

- акт комісійного обстеження об`єкта №2 від 20.06.2022;

- акт про пожежу від 21.06.2022;

- лист т.в.о. начальника штабу - заступника командира ВЧ НОМЕР_4 №21353 від 02.03.2024;

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 22022150000000812);

- Звіт Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт+» №06-Д/24/1 про оцінку реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф власнику нерухомого майна у вигляді ТОВ ІПП «КРОНОС-АГРО» (КОД ЄДРПОУ 33896464);

- роздруківка Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022;

- знімок екрану публікації: Міністерство оборони України «Станом на « 15:45 на підтримку України виступили 48 держав та 5 міжнародних організацій»;

- знімок екрану публікації: Українська Правда «Лавров відкрито зізнався, що Росія "пішла війною на Україну» від 01.12.2022;

- витяг (знімок з екрану) з Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309;

- Договір №06-Д/24 від 12.01.2024, з рахунком №06-Д/24/1 від 29.01.2024 та платіжною інструкцією №2066 від 31.01.2024.

Відповідач, як уже було наведено вище, ні відзиву, ні будь-яких доказів суду не надав.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

Згідно зі ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої «спеціальної воєнної операції» є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ракетний обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, дії відповідача щодо обстрілів об`єкту нерухомості, який орендував позивач та де зберігалося належне товариству майно, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те. що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року. Договору про дружбу співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

З наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що саме внаслідок артилерійських обстрілів збройними силами російської федерації цивільної інфраструктури Миколаївського (раніше - Вітовського) району Миколаївської області, який відбувся 12.03.2022, пошкоджено металевий ангар, що знаходиться за адресою Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Мішково-Погорілове, Баштанське шосе, будинок 2, де знаходилося майно, що належало Товариству з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» на праві власності.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язку доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, від 14.02.2018 року у справі №686/10520/15-ц.

Таким чином, на переконання суду, позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Крім того, судом враховано, що відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, необхідно враховувати ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.

За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі №201/7038/20, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

У зв`язку із викладеним суд дійшов висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

За таких обставин, у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення завданих збитків заявлена до російської федерації, як до держави в особі Міністерства юстиції російської федерації в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

За приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За змістом ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору суд зазначає таке.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету.

За змістом п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028,0 гривні.

Таким чином, судовий збір у даній справі повинен складати 29 555,60 грн (1 970 373,00 грн х 1,5%).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що судовий збір у цій справі в сумі 29 555,60 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з проведенням експертизи суд зазначає таке.

Судом за матеріалами справи встановлено, що позивачем загалом було понесено 7 500,00 грн витрат у зв`язку із проведенням експертних досліджень, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями Договору №06-Д/24 від 12.01.2024, з рахунком №06-Д/24/1 від 29.01.2024, платіжною інструкцією № 2066 від 31.01.2024. Інших доказів позивачем суду не надано.

Судом при вирішенні питання про розподіл витрат пов`язаних з проведенням експертизи враховано висновки щодо застосування норми права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22 про те, що: (1) витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; (2) висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; (3) у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду; (4) при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ. Відмова ж у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Таким чином, витрати, здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» на проведення експертних досліджень в загальній сумі 7 500,00 грн, є обґрунтованими, безпосередньо пов`язані із розглядом справи та підлягають відшкодуванню шляхом їх стягнення з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» (57214, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Мішково-Погорілове, вул. Баштанське шосе, буд. 2; ідентифікаційний код 33896464) суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 1 970 373,00 грн, що є еквівалентом 51 854,00 доларів США, а також суму судових витрат в розмірі 7 500,00 грн, які позивач поніс в зв`язку із розглядом справи, зокрема, у зв`язку з проведенням експертних досліджень.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1) в дохід Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795); отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 29 555,60 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю інкубаторно-птахівниче підприємство «КРОНОС-АГРО» (57214, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Мішково-Погорілове, вул. Баштанське шосе, буд. 2; ідентифікаційний код 33896464);

Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1).

Повне рішення складено та підписано судом 17.02.2025.

Суддя О.Г. Смородінова