Рішення

від 04.02.2025 по справі 916/2009/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2009/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Кермач А.І.,

від відповідача: адвокат Бовра Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2009/24

за позовом: Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» (54001, м. Миколаїв, вул. Благовісного Вадима, буд. 61/11)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» (65016, м. Одеса, вул. Авдєєва-Чорноморського, буд. 3В)

про стягнення 1 454 408,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне підприємство «Інтерхімрезерв» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» заборгованості в розмірі 1 454 408,34 грн, з яких: основний борг в розмірі 1294500,07 грн, пеня в розмірі 122576,62 грн, 3% річних в розмірі 11271,71 грн та інфляційні втрати в розмірі 26059,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство «Інтерхімрезерв» посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 1701-01 від 17.01.2023 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару.

За ствердженням позивача, на виконання умов договору ним на адресу відповідача було поставлено 232,200 тон селітри аміачної на загальну суму 7770600,40 грн, проте ПП «Інтерхімрезерв» за поставлений товар згідно специфікацій було отримано оплату на загальну суму 6476100,33 грн.

Відтак, позивач вказує, що станом на дату подання позовної заяви відповідач має заборгованість за поставлений товар згідно договору в розмірі 1294500,07 грн, у зв`язку з чим позивачем було здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, понесених внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

26.06.2024 ТОВ «Стагер Групп» надано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 25023/24), де останній щодо позовних вимог позивача зазначив, що ним не було порушено зобов`язань за договором, оскільки згідно специфікацій до договору та видаткових накладних до складу ціни товару входила сума податку на додану вартість (ПДВ), що становила 20%.

Посилаючись на норми Податкового кодексу України та Порядку № 1165, відповідач зауважує, що ПП «Інтерхімрезерв» органами ДПС було відмовлено у реєстрації податкових накладних за операціями по розрахунках з відповідачем у зв`язку із встановленням відповідності позивача критеріям ризиковості, через що, на думку відповідача, позивач у період здійснення оплати за товар не мав змогу здійснювати реєстрацію податкових накладних, а тому оплата за товар була здійснена за вирахуванням ПДВ, так як на той час ціна товару не могла включати суми ПДВ.

Відповідач додає, що підтвердженням належного виконання зобов`язань на дату проведення платежів з боку відповідача є поставка товарів, які в силу положень п. 4.1. договору могла бути здійснена тільки на умовах попередньої оплати, тобто після перерахування оплати на рахунок позивача у повному обсязі.

Відтак, відповідач наголошує, що оскільки на моменту укладання договору № 1701-01 від 17.01.2023 з постачальником та здійснення оплати, позивач знаходився в статусі ризикового і податкові накладні, виписані постачальником, зупинялися на реєстрацію в єдиному реєстрі податкових накладних, ТОВ «Стагер Групп» сплачувало постачальнику за отримані добрива за вирахуванням суми ПДВ, а суму ПДВ сплачувало до бюджету замість втраченого податкового кредиту від постачальника для поповнення свого реєстраційного ліміту і можливості реєстрації податкових накладних, виписаних покупцям.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 позовна заява вх.№ 2062/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 позовну заяву Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» (вх. № 2062/24 від 06.05.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.

22.05.2024 року від Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» надійшла заява про усунення недоліків позову (вх.№ 20737/24), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 13.05.2024 та додані відповідні документи.

27.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 2062/24 від 06.05.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2009/24. Постановлено справу № 916/2009/24 розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "18" червня 2024 року о 12:00 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

03.06.2024 від представника позивача до суду надійшла, на виконання ухвали суду від 27.05.2024, заява (вх. № 21928/24) про усунення недоліків, до якої долучено докази на підтвердження наявності у адвоката Кермача А.І. права підписувати та подавати позовну заяву від імені ПП. Вказана заява судом була долучена до матеріалів справи.

05.06.2024 засобами підсистеми «Електронний суд» сформовано повідомлення (вх. № 22413/24) про надання адвокату ТОВ «Стагер Групп» доступу до справи № 916/2009/24 за допомогою електронного кабінету користувача ЄСІТС.

13.06.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» надійшло клопотання (вх.№ 23434/24) про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яке судом було задоволено відповідною ухвалою від 14.06.2024.

17.06.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» (вх. № 23570/24 від 17.06.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі № 916/2009/24 повернуто заявнику без розгляду.

18.06.2024 від позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 23817/24) про перенесення розгляду справи № 916/2009/24 на іншу дату.

18.06.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/2009/24 за ініціативою суду на 30 днів та відкладено підготовче засідання на "04" липня 2024 року об 11:50 год.

19.06.2024 від ТОВ «Стелліум-Ш» до суду надійшло клопотання (вх. № 24010/24), яким останнє просило матеріали справи № 916/2009/24 передати за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи № 910/4964/24 про банкрутство ПП «Інтерхімрезерв».

26.06.2024 від ПП «Інтерхімрезерв» до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява (вх. № 24925/24), відповідно до якої позивач просив суд представнику надати можливість прийняти участь в судовому засіданні по справі № 916/2009/24, яке призначене на 04.07.2024 об 11:50 год у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Дану заяву позивача відповідною ухвалою суду від 01.07.2024 повернуто заявнику без розгляду.

26.06.2024 ТОВ «Стагер Групп» подано до Господарського суду Одеської області відзив на позовну заяву (вх. № 25023/24), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами. Тотожного змісту відзив на позовну заяву (вх. № 5028/24) додатково був поданий відповідачем до суду 27.06.2024.

03.07.2024 ПП «Інтерхімрезерв» звернулось до суду з клопотанням (вх. № 25705/24) про відкладення (перенесення) розгляду справи.

04.07.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2009/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "16" липня 2024 року о 10:40 год., про що позивача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 05.07.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

10.07.2024 до суду від арбітражного керуючого Головко О.І. надійшла заява (вх. № 26602/24), яким арбітражний керуючий повідомив, що 22.05.2024 Господарським судом міста Києва у справі № 910/4964/24 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Інтерхімрезерв», розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Головко Олексія Ігоровича та просив суд матеріали справи № 916/2009/24 передати за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи № 910/4964/24.

11.07.2024 за вх.№ 26652/24 до суду від представника Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена відповідною ухвалою суду від 11.07.2024.

16.07.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області передано справу № 916/2009/24 за позовом Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» про стягнення заборгованості в сумі 1 454 408,34 грн для подальшого розгляду Господарським судом міста Києва в межах справи № 910/4964/24 про банкрутство Приватного підприємства «Інтерхімрезерв».

19.08.2024 ухвалою Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4964/24 (916/2009/24) передано для розгляду до Господарського суду Одеської області, у зв`язку з закриттям провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024.

24.09.2024 із супровідним листом Господарського суду міста Києва (вх. № 4329/24) до Господарського суду Одеської області були повернуті матеріали справи № 916/2009/24.

27.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області справу № 916/2009/24 прийнято до свого провадження та постановлено розгляд справи здійснити спочатку за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "10" жовтня 2024 року о 14:40 год.

03.10.2024 до суду від представника Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» надійшла заява (вх.№ 36082/24) про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Дана заява була задоволена судом ухвалою від 04.10.2024.

10.10.2024 ТОВ «Стагер Групп» до суду подано клопотання (вх. № 36945/24), яким останнє просило відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку з участю представника в іншому судовому засіданні Малиновського районнго суду м. Одеси та не проводити підготовче зсідання без його участі.

10.10.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2009/24, приймаючи до уваги клопотання відповідача та думку представника позивача, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "12" листопада 2024 року о 14:40 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 10.10.2024, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

12.11.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2009/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "26" листопада 2024 року о 14:20 год.

Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 у справі № 916/2009/24 на 26.11.2024 об 14:20 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судом судових засідань.

27.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/2009/24 за ініціативою суду на 30 днів та призначено підготовче засідання на "10" грудня 2024 року о 12:00 год.

10.12.2024 відповідачем подано до суду клопотання (вх. № 44130/24) про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку з участю представника в судовому засіданні в Кодимському районному суді Одеської області. В задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідач має іншого представника, від якого жодних клопотань щодо неможливості прибути в підготовче засідання до суду не надходило, про що судом у підготовчому засіданні 10.12.2024 була постановлена відповідна протокольна ухвала.

10.12.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2009/24, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2009/24 до судового розгляду по суті на "24" грудня 2024 року о 12:20 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/2009/24 по суті на 21 січня 2025 року об 11:00 год.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/2009/24 повідомлено ухвалою суду від 11.12.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

24.12.2024 до Господарського суду Одеської області від ПП «Інтерхімрезерв» надійшла заява (вх. № 45861/24), якою останнє повідомило про зміну свого місця реєстрації та просило врахувати зазначену інформацію. Вказана заява судом була долучена до матеріалів справи.

24.12.2024 відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 45867/24), яким просив відкласти судове засідання по даній справі на іншу дату та не проводити засідання без участі його представника. В задоволенні вказаного клопотання судом, шляхом постановлення відповідної протокольної ухвали від 24.12.2024, було відмовлено у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю належними доказами.

24.12.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2009/24, за участю представника позивача, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд даної справи, судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "21" січня 2025 року об 11:00 год.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2024 у справі № 916/2009/24 на 21.01.2025 об 11:00 год., не відбулося у зв`язку з тим, що 21.01.2025 виникла поломка у електрощитовій адміністративної будівлі суду, в результаті чого у період з 09 год. 00 хв. до 14 год. 30 хв. в Господарському суді Одеської області було відсутнє живлення електромережі суду, що унеможливило проведення судових засідань.

22.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/2009/24 призначено на "04" лютого 2025 року о 12:30 год.

Представник позивача ПП «Інтерхімрезерв» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, зазначив, що заявлений позов підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, у судових дебатах просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідач ТОВ «Стагер Групп» в судовому засіданні виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поданому ним відзиві на позов, в судових дебатах в задоволенні позову просив відмовити.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.195 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 04.02.2025 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

17.01.2023 між Приватним підприємством «Інтерхімрезерв» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 1701-01 (далі - договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що продавець передає у власність, а покупець приймає і оплачує товар: мінеральні добрива селітра аміачна (нітрат амонію), далі товар, на умовах, що визначаються в п. 4.1. цього договору.

Товар за цим договором реалізовується партіями. Об`єм (вага), ціна, вартість кожної партії товару, інші додаткові умови вказуються в специфікаціях до даного договору, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

За умовами п.п. 2.1., 2.2. договору ціни на партію товару вказуються в специфікаціях до даного договору. Загальна сума цього договору складається з сум, вказаних в специфікаціях до цього договору.

Згідно п.п. 3.1.-3.6. договору на кожну партію товару покупець і продавець підписують специфікацію, яка є невід`ємною частиною цього договору. Умови доставки партії товару вказуються в специфікаціях до даного договору. Стосовно до умов цього договору днем поставки товару вважається день фактичної передачі товару покупцю. Продавець здійснює поставку кожної партії товару разом з необхідною документацією на товар. Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем при отриманні товару від продавця. Товар вважається переданим продавцем покупцеві: за кількістю: відповідно до видаткової накладної продавця; за якістю: відповідно до сертифіката наданого продавцем, що видано незалежною лабораторією.

В пунктах 4.1., 4.2. договору встановлено порядок оплати товару покупцем попередня оплата на підставі рахунків продавця. Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів продавцю.

У разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору однією із сторін, винна сторона відшкодовує збитки. У разі несвоєчасного передачі товару в термін, зазначений в специфікації до цього договору, постачальник сплачує за кожен день затримки пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару, що діяла протягом всього терміну затримки поставки товару, а також несе іншу відповідальність передбаченої чинним законодавством України (п.п. 6.1., 6.4. договору).

Пунктами 7.1., 7.2. договору передбачено, що він набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2023. Продовження дії договору на новий термін здійснюється шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору протягом 20 днів до закінчення терміну дії договору.

В рамках договору № 1701-01 від 17.01.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» в якості покупця та Приватним підприємством «Інтерхімрезерв» в якості постачальника підписано: Специфікацію № 1 від 17.01.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 15 тон загальною вартістю 540000,00 грн з ПДВ; Специфікацію № 2 від 19.01.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 100 тон загальною вартістю 3600000,00 грн з ПДВ; Специфікацію № 3 від 25.01.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 24 тони загальною вартістю 876000,10 грн з ПДВ; Специфікацію № 4 від 07.02.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 18 тон загальною вартістю 621000,00 грн з ПДВ; Специфікацію № 5 від 16.02.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 60 тон загальною вартістю 1704000,24 грн з ПДВ; Специфікацію № 7 від 17.02.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 12 тон загальною вартістю 340800,05 грн з ПДВ; Специфікацію № 8 від 23.02.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 3 тони загальною вартістю 85200,01 грн з ПДВ; Специфікацію № 9 від 26.06.2023 на поставку селітри аміачної (нітрату амонію) у кількості 0,200 тон загальною вартістю 3600,00 грн з ПДВ.

Даними специфікаціями визначені: умови поставки: FCA, місце передачі товару: склад продавця; термін поставки товару: товар відвантажуються після отримання продавцем передоплати за товар.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов укладеного договору та специфікацій до нього позивачем у період з 19.01.2023 по 24.02.2023 було передано у власність відповідача ТОВ «Стагер Групп» товар селітру аміачну у кількості 232 тони на загальну суму 7767000,40 грн (в т.ч. ПДВ), відповідно до видаткових накладних: № РН-0000002 від 19.01.2023 на суму 540000,00 грн; № РН-0000003 від 23.01.2023 на суму 3600000,00 грн; № РН-0000007 від 26.01.2023 на суму 876000,10 грн; № РН-0000009 від 06.02.2023 на суму 621000,00 грн; № РН-0000012 від 17.02.2023 на суму 340800,05 грн; № РН-0000010 від 18.02.2023 на суму 749760,11 грн; № РН-0000011 від 22.02.2023 на суму 954240,13 грн; № РН-0000014 від 24.02.2023 на суму 85200,01 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ПП «Інтерхімрезерв» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Стагер Групп» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Між тим, судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи додано видаткову накладну № РН-0000007 від 07.09.2022 на поставку 25,200 тон амонію сульфату добривного на загальну суму 539279,90 грн, яка не охоплює період постачання за спірним договором.

В свою чергу, позивач у позові посилається на те, що ним було поставлено відповідачу селітру аміачну (нітрат амонію) кількістю 0,200 тон загальною вартістю 3600,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000022 від 02.08.2023, копія якої, за його ствердженням, додається. Проте, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач вказану видаткову накладну № РН-0000022 від 02.08.2023 суду не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідачем, оплату за отриманий товар було здійснено частково на суму 6 476 100,33 грн, про що свідчать платіжні інструкції, а саме: № 1110 від 19.01.2023 на суму 450000,00 грн; № 1119 від 23.01.2023 на суму 3000000,00 грн; № 1127 від 26.01.2023 на суму 730000,08 грн; № 1155 від 10.02.2023 на суму 517500,00 грн; № 1167 від 20.02.2023 на суму 284000,04 грн; № 1043 від 24.02.2023 на суму 71000,01 грн; № 1041 від 24.02.2023 на суму 1420000,20 грн; № 1241 від 02.08.2023 на суму 3600,00 грн, а також виписка по рахунку ПП «Інтерхімрезерв» за період з 01.01.2022 по 30.12.2023.

На підтвердження здійснення іншої оплати/повернення товару матеріали справи доказів не містять.

В матеріалах справи також наявний лист ПП «Інтерхімрезерв» № 09/10/23-1 на адресу ТОВ «Стагер Групп», яким позивач повідомляє відповідача про те, що його заборгованість за договором № 1701-01 від 17.01.2023 станом на 09.10.2023 становить 1294500,07 грн та просить терміново її сплатити. В свою чергу, ані доказів направлення вказаного листа на адресу відповідача, ані відповідної його відповіді матеріали справи не містять.

Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно із частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору купівлі-продажу, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - продавець передає у власність товар в порядку та на умовах, визначених договором, а покупець приймає і оплачує поставлений товар в порядку передбаченому п. 4.1. договору.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ПП «Інтерхімрезерв» та ТОВ «Стагер Групп» носять договірний характер, укладений між ними договір купівлі-продажу № 1701-01 від 17.01.2023 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був. Сторони факт укладання договору купівлі-продажу № 1701-01 від 17.01.2023 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу № 1701-01 від 17.01.2023, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 7767000,00 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем без жодних зауважень. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ, підпис з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару на зазначену позивачем суму, а також факт залишку несплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними. Між тим, відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов стверджує, що оплата за товар була здійснена за вирахуванням ПДВ, оскільки позивач у період здійснення оплати за товар не мав змогу здійснювати реєстрацію податкових накладних. В свою чергу відповідач посилається на те, що суму ПДВ сплачувало до бюджету замість втраченого податкового кредиту від постачальника для поповнення свого реєстраційного ліміту і можливості реєстрації податкових накладних, виписаних покупцям.

Вказані доводи відповідача про відсутність порушених ним зобов`язань за договором суд визнає необґрунтованими, оскільки ТОВ «Стагер Групп» не надано до суду жодних доказів на підтвердження власних тверджень, зокрема, не доведено, що ПП «Інтерхімрезрв» органами ДПС було відмовлено у реєстрації податкових накладних за операціями по розрахунках з відповідачем у зв`язку із встановленням відповідності позивача критеріям ризиковості, а також не надано доказів того, що податкові накладні, виписані постачальником, зупинялися на реєстрацію в ЄРПН. При цьому, доказів звернення відповідача до позивача з питанням щодо не надання відповідних податкових накладних суду також не надано.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів проведення оплати відповідачем сум ПДВ до бюджету.

При цьому, суд вважає за необхідне також зауважити, що дійсно, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з положеннями пункту 201.7. статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України, передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Водночас несвоєчасне здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних не є порушенням з боку позивача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки такий обов`язок виникає у позивача виключно на підставі податкового законодавства.

Зазначення відповідачем про обов`язок позивача здійснити реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Тому невиконання або неналежне виконання таких вимог податкового законодавства (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання.

Зобов`язання позивача щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у відповідача можливості відшкодувати податковий кредит не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними господарського договору, оскільки за своєю правовою природою є податковими зобов`язаннями, які регулюються нормами ПК України та контролюються податковими органами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року № 908/3565/16 та від 13 квітня 2018 року в справі № 902/380/17.

В свою чергу, господарський суд при розгляді даного спору не виконує функції органу податкового контролю або правоохоронного органу, а лише перевіряє належне оформлення первинних документів, недоліків під час складення яких не встановлено.

Зі змісту вищезазначених статей ГК України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням продавця за укладеним між сторонами правочином є обов`язок поставити товар (передати у власність), а зобов`язанням покупця - обов`язок оплатити вартість цього товару.

При цьому, пунктом 4.1. договору визначений порядок оплати товару покупцем попередня оплата на підставі рахунків продавця.

Отже, суд зауважує, що саме від моменту виставлення рахунку у відповідача може винкнути зобов`язання щодо оплати отриманого товару, оскільки інше у спірних правовідносинах не передбачено ані договором, ані положеннями ЦК України, зокрема, відсутність реєстрації податкових накладних позивачем у даному випадку не є такою відкладальною обставиною.

Відтак, посилання відповідача на відсутність реєстрації податкових накладних з боку позивача не відноситься до предмету спору за даним позовом та жодним чином не впливає на зобов`язання відповідача по оплаті прийнятого товару за вищезазначеними судом видатковими накладними.

Окрім того, згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, належним способом захисту для позивача є саме звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Водночас, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, які були завдані йому неналежним виконанням зобов`язань щодо своєчасної реєстрації відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило його права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на відповідну суму.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких інших заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за договором на підставі наданих позивачем доказів.

Так, позивач у позові посилався на здійснення відповідачу поставки 0,20 тон селітри аміачної вартістю 3600,00 грн згідно видаткової накладної № РН-0000022 від 02.08.2023.

Однак, видаткової накладної № РН-0000022 від 02.08.2023 на суму 3600,00 грн матеріали справи не містять.

При цьому, надання/не надання тих чи інших доказів на підтвердження обґрунтування своїх позовних вимог є виключно правом позивача. За наведених в позовній заяві обставин, не вчинення позивачем жодних дій необхідних для отримання таких доказів є суб`єктивними причинами останнього, а не об`єктивними перешкодами. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, оскільки позивач не надав суду доказів, які б підтвердили наявність у відповідача заборгованості з оплати за товар у сумі 3600,00 грн., зокрема видаткову накладну № РН-0000022 від 02.08.2023, беручи до уваги принцип змагальності сторін, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 3600,00 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належними доказами передачі товару відповідачу, а отже, виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару в межах договору здійснено належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи, покупець попередню оплату в повному обсязі не здійснив, однак прийняв товар від продавця.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 20 лютого 2018 р. у справі № 905/105/17 зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживати правом в інших формах. Отже, сторона договору поставки, яка прийняла поставлений товар на виконання такого договору, не повідомивши протилежну сторону про прийняття товару на відповідальне зберігання, не вправі відмовитись від виконання зобов`язань з розрахунку за отриманий товар, незважаючи на те, що умовами договору поставки передбачалась 100% передоплата товару, оскільки протилежне матиме наслідки зловживання правом з боку одержувача товару. Отже, покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Нездійснення відповідачем попередньої оплати обумовленого договором товару унеможливлює застосування п. 4.1 цього договору, тому обов`язок покупця оплатити товар в день його отримання.

З урахуванням означеного, суд зазначає про недоведення відповідачем наявності у нього права на затримання оплати за товар.

Отже, під час розгляду справи судом встановлена обставина наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий від останнього товар по договору купівлі-продажу від 17.01.2023 № 1701-01 в сумі 1290900,07 грн, а отже позов позивача в цій частині позовних вимог належить задовольнити.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується, що станом на цей час відповідачем не оплачений, отриманий за договором, на суму 1290900,07 грн, що останнім не спростовано. Оскільки умовами договору сторони погодили здійснення відповідачем попередньої оплати вартості товару, суд, враховуючи, що остання поставка була здійснена 24.02.2023, вважає, що визначений позивачем період прострочення виконання зобов`язання відповідачем відповідає умовам договору та застосованим судом до спірних відносин сторін вимог законодавства.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати поставленого товару, покупець має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

При цьому, перевіряючи правильність нарахування 3% річних за загальний період прострочення з 09.10.2023 по 13.01.2024 на загальну суму заборгованості 1294500,00 грн, судом встановлено, що розрахунок не відповідає обставинам справи, оскільки позивачем не підтверджено факт поставки відповідачу товару за видатковою накладною № РН-0000022 від 02.08.2023 на суму 3600,00 грн.

Відтак, господарський суд, з урахуванням встановлених обставин, здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат згідно умов договору та наявних матеріалів справи, в межах періодів, визначених позивачем, розрахунок інфляційних втрат також здійснено з урахуванням суми боргу, яка існувала у період з 1 до 15 числа кожного місяця, та встановив, що обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, умовам укладеного договору є 3% річних у розмірі 11240,37 грн, а правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 25987,47 грн інфляційних втрат В задоволені 31,34 грн 3% річних та 72,47 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, слід зазначити наступне.

Враховуючи, що видаткова накладна №РН-0000022 від 02.08.2023 на суму 3600,00 грн відсутня в матеріалах справи, тому встановити порушення за даною видатковою накладною неможливо.

Позовні вимоги про стягнення суми пені, нарахованої з урахуванням суми заборгованості за товар у розмірі 3600,00 грн не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 3600,00 грн, в задоволенні якої було відмовлено.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Відповідач доказів відсутності правових підстав для нарахування пені або невірного її розрахунку суду не надав.

З огляду встановлені судом обставини, враховуючи встановлений судом факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу № 1701-01 від 17.01.2023, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого відповідачем товару за вищевказаними видатковими накладними, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 122235,74 грн пені, нараховану на суму заборгованості в загальному розмірі 1290900,07 грн. В іншій частині стягнення пені суд відмовляє за необґрунтованістю.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів своєчасного та належного виконання ним грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу № 1701-01 від 17.01.2023, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором купівлі-продажу № 1701-01 від 17.01.2023 частково підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, та підлягає частковому задоволенню, з урахуванням встановлених судом обставин щодо відсутності видаткової накладної № РН-0000022 від 02.08.2023 та відсутності підтвердженого факту поставки відповідачу товару на суму 3600,00 грн.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 21755,46 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» (65016, м. Одеса, вул. Авдєєва-Чорноморського, буд. 3В, код ЄДРПОУ 42811323) на користь Приватного підприємства «Інтерхімрезерв» (54001, м. Миколаїв, вул. Благовісного Вадима, буд. 61/11, код ЄДРПОУ 42826324) суму основної заборгованості в розмірі 1 290 900 (один мільйон двісті дев`яносто тисяч дев`ятсот) грн 07 коп, пеню в розмірі 122 235 (сто двадцять дві тисячі двісті тридцять п`ять) грн 74 коп, 3% річних в розмірі 11 240 (одинадцять тисяч двісті сорок) грн 37 коп, інфляційні втрати в розмірі 25 987 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн 47 коп та судовий збір в розмірі 21 755 (двадцять одна тисяча сімсот п`ятдесят п`ять) грн 46 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський