Рішення

від 10.02.2025 по справі 916/5362/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5362/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства «Агроном-2005» (56501, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. 228 Стрілецької Дивізії, буд. 1/3; код ЄДРПОУ 33321728)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсол Транс» (65015, Одеська обл., м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 30, офіс 15н; код ЄДРПОУ 45000126)

про стягнення 246 936,05 грн;

представники сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агроном-2005» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсол Транс» 246 936,05 грн, з яких: 220 548,00 грн основного боргу; 23 658,25 грн пені; 2 729,80 грн 3% річних.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань з повної та своєчасної оплати товару, поставленого за Договором купівлі продажу № 03/07-4Р від 03.07.2024, Договором купівлі-продажу № 08/07-3Р від 08.07.2024 та Додатковою угодою № 001 від 08.07.2024 до Договору купівлі-продажу № 08/07-3Р від 08.07.2024. Зазначає, що на виконання умов договорів передав відповідачу за видатковими накладними товар на загальну суму 8 332 253,75 грн, в той час як відповідач оплатив товар лише частково - на суму 8 111 705,75 грн, а сума спірної основної заборгованості у розмірі 220 548,00 грн досі залишається несплаченою. Покликається на те, що 19.11.2024 направляв відповідачу претензію разом з актом звірки взаєморозрахунків станом на 15.11.2024, яка до цього часу не була отримана відповідачем та на яку відповіді не надійшло. За порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань позивач нарахував 23 658,25 грн пені та 2 729,80 грн 3% річних, які також заявив до стягнення у даній справі.

Ухвалою від 16.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5362/24, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.01.2025, запропоновано сторонам в порядку ст. 251 ГПК України подати до суду заяви по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подачі.

13.01.2025 представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

15.01.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 94-98), згідно якого відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та передчасними, просить відмовити у їх задоволенні. Свою позицію мотивує тим, що умовами договорів передбачено перерахування решти 14% вартості поставленого товару на поточний рахунок позивача протягом трьох банківських днів після отримання відповідачем: податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН; оригіналів договору; оригіналів бухгалтерських документів (рахунків фактур та видаткових накладних; оригіналів довідки виробника (на вимогу покупця); оригіналів видаткових накладних; оригіналів ТТН з відміткою терміналу про вивантаження або завірені терміналом копії. Так, відповідач вказує, що в даному випадку строк на оплату 14% вартості поставленого товару починає свій перебіг після отримання відповідачем оригіналів документів. Водночас зазначає, що до цього часу не отримав оригіналів належним чином складених видаткових накладних на товар, сформованих відповідно до умов договору. Звертає увагу, що отримав на електронну скриньку лише скан-копії видаткових накладних, які складені без врахування умов п.2.4 договору, згідно якого остаточна кількість товару визначається при прийнятті товару в місці поставки шляхом зважування кожного транспортного засобу. Зазначає, що відповідно до п. 5.5 договору № 08/07-3Р від 08.07.2024 та № 03/07-4Р від 03.07.2024 місцем поставки товару є ТОВ «НОВОТЕХ ТЕРМІНАЛ» м. Одеса, пл. Митна, 1, а згідно п. 15 додаткової угоди № 001 від 08.07.2024 місце поставки - Одеська область, Лиманський район, с. Визирка, вул. Перемоги, 54-А. Вказує, що після отримання вантажів на портових терміналах направляв позивачу електронні реєстри прийнятих вантажів із зазначенням кількості та якості прийнятого вантажу (також кількість при вивантаженні вказана на штампах терміналу на ТТН). На підставі даних реєстрів та ТТН, позивач повинен був виписати видаткові накладні та надати їх разом з рахунками на оплату та іншими документами, передбаченими п. 4.2 договорів, відповідачу. Однак, як зазначає відповідач, позивач формував рахунки, видаткові та податкові накладні, виходячи з ваги, вказаної у ТТН при завантаженні товару на складі продавця, що не відповідає умовам договору. Незважаючи на те, що позивач не виконав цієї вимоги, відповідач стверджує, що оплатив більшу частину товару, а решта не сплачується до моменту отримання належним чином оформлених документів, вказаних у п. 4.3 договорів. Враховуючи той факт, що позивачем не було надано належним чином оформлених видаткових накладних, рахунків та податкових накладних, відповідач вважає, що момент початку перебігу триденного строку на остаточну сплату за отриманий товар не настав, отже нарахування штрафних санкцій є завчасним та протиправним. Крім того, відповідач стверджує, що позивач здійснив поставку товару, якісні показники якого не відповідали умовам п. 2.2 договору, а саме олійність ріпаку була значно нижчою ніж 43%, як це було передбачено п.2.2. договору. Про необхідність коригування ціни поставленого неякісного товару відповідач неодноразово закликав представника позивача в особистих бесідах та в листуванні при направленні електронних реєстрів прийнятого вантажу.

З метою надання позивачу можливості ознайомитися з відзивом, суд протокольною ухвалою від 15.01.2025 відклав судове засідання на 10.02.2025.

23.01.2025 до суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 114-116), в якій позивач зазначає, що оригінали видаткових накладених були підписані уповноваженим представником відповідача - директором ТОВ "Юніверсол Транс" Почепою К. І. Після їх підписання ним було їх забрано особисто на підтвердження отримання товару та набуття права власності на товар. Оскільки видаткова накладна підтверджує право власності покупця на отриманий товар, тому повторно позивач не міг направити вже отримані представником позивача оригінали документів. Позивач також звертає увагу, що до відзиву відповідач не надає докази на підтвердження того, що ним було отримано сканкопії видаткових накладних на електронну пошту. Наголошує, що повторна видача і направлення відповідачу, як покупцю, вже отриманих ним первинних документів (видаткових накладних) не передбачена ні умовами договору, ні чинним законодавством, в тому числі тим, яке регулює ведення бухгалтерського обігу. Зауважує, що відповідач не зазначає про неотримання товару за видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи, та не спростовує їх достовірність. Акцентує, що до відзиву не надано доказів недостовірності отримання товару за видатковими накладним та що позивач не може виписати повторно видаткові накладні на вже переданий відповідачу товар. Разом з тим позивач зазначає, що з долучених до відзиву скріншотів з електронної пошти (переписки відповідача з позивачем) вбачається, що листи надсилалися та відправлялися не на електронну пошту відповідача, а на електронну пошту зовсім іншого підприємства. Згідно відзиву на позовну заяву електронною поштою відповідача є universoltrans@gmail.com, в той час як на скріншотах переписки вказується зовсім інша електронна пошта, без будь-якого зазначення, що ця пошта має відношення до відповідача. Тому будь-яких листів з проханням надати оригінали документів, повторно надати їх або надати виправлені документи позивачу від відповідача не надходило. Відтак, позивач вважає, що наявні всі підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача подала до суду заяву (вх. № 4453/25 від 10.02.2025), в якій просила розглядати справу без її участі, зазначивши при цьому, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, правом на подання до суду заперечень на відповідь на відзив не скористався, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, отримавши ухвалу від 16.01.2025, постановлену в порядку ст. 120 ГПК України, у своєму електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».

10.02.2025 судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.07.2024 між Приватним підприємством «Агроном-2005» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсол Транс» як покупцем укладено Договір купівлі-продажу № 03/07-4Р (далі - Договір № 03/07-4Р; а.с. 10-12), згідно з п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупця ріпак, УКТЗЕД 1205 (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його вартість у відповідності до умов даного договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору № 03/07-4Р кількість товару, що підлягає поставці, складає 50 т +/- 10%.

Пунктами 3.3., 3.4. Договору № 03/07-4Р сторони узгодили, що загальна вартість товару визначається виходячи з ціни, фактичної кількості, якості та номенклатури товару по даному договору, враховуючи допустиме відхилення загальної кількості товару, вказане в п. 2.1. Остаточна ціна товару визначається у видаткових накладних на дату їх складання.

Згідно з п. п. 4.1., 4.3. Договору № 03/07-4Р оплата за отриманий товар здійснюється покупцем шляхом перерахування 86% вартості поставленого товару на банківський рахунок продавця протягом 14 банківських днів з моменту фактичного отримання товару у місці призначення, вказаному у п. 5.5. цього договору та після отримання покупцем.

Перерахування 14% вартості поставленого товару на поточний рахунок продавця протягом 3 банківських днів після отримання покупцем: податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН і оформлених згідно з вимогами чинного податкового законодавства; оригіналів Договору; оригіналів бухгалтерських документів (рахунків-фактур та видаткових накладних); оригіналів довідки виробника (на вимогу покупця); оригіналів видаткових накладних; оригіналів ТТН з відміткою терміналу про вивантаження або завірені терміналом копії; копії завірених підписом та печаткою продавця документів (договір з виробником, видаткові накладні, форми державного статистичного спостереження № 4-сг та № 29-сг) у разі якщо продавець є першим посередником.

Пунктами 5.1., 5.3., 5.5., 5.6. Договору № 03/07-4Р визначено, що поставка товару здійснюється продавцем окремими партіями автомобільним транспортом. Місце передачі - склад покупця.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент отримання товар покупцем.

Місце поставки - Україна. ТОВ «НОВОТЕХ ТЕРМІНАЛ», м. Одеса, пл. Митна, 1.

Строк поставки товару - 20.07.2024.

Відповідно до п. 7.3. Договору № 03/07-4Р за несвоєчасне проведення розрахунків за прийняту продукцію продавець стягує з покупця суму платежу і пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Пунктами 10.1.-10.3. Договору № 03/07-4Р передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками (у разі наявності) сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1. договору, та діє до виконання сторонами всіх своїх зобов`язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

08.07.2024 між Приватним підприємством «Агроном-2005» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсол Транс» як покупцем укладено Договір купівлі-продажу № 08/07-3Р (далі - Договір № 08/07-3Р; а.с. 13-15).

Умови обох договорів є аналогічними.

При цьому, 08.07.2024 позивачем та відповідачем підписано Додаткову угоду № 001 до Договору № 08/07-3Р (далі - Додаткова угода № 001), згідно з якою сторони узгодили назву, кількість, ціну та загальну вартість товару, показники якості товару, місце та строк поставки товару тощо (а.с. 16).

Так, згідно з умовами цієї Додаткової угоди № 001 сторони узгодили поставку відповідачу автомобільним транспортом 300 т ріпаку загальною вартістю 6 390 000,00 грн. Початок постачання - 08.07.2024, завершення - 30.07.2024, місце поставки - Україна, Одеська обл., Лиманський район, с. Визирка, вул. Перемоги, буд. 54-а.

Як свідчать матеріали справи, на виконання Договору № 03/07-4Р, Договору № 08/07-3Р з Додатковою угодою № 001 позивач поставив відповідачу, а останній прийняв 391,08 т ріпаку на загальну суму 8 332 253,75 грн, що підтверджується наступними первинними документами бухгалтерського обліку, копії яких наявні у матеріалах справи:

- видаткова накладна № 32 від 11.07.2024 (а.с. 17);

- видаткова накладна № 35 від 12.07.2024 (а.с. 21);

- видаткова накладна № 33 від 11.07.2024 (а.с. 25);

- видаткова накладна № 36 від 12.07.2024 (а.с. 29);

- видаткова накладна № 39 від 13.07.2024 (а.с. 33);

- видаткова накладна № 41 від 15.07.2024 (а.с. 43);

- видаткова накладна № 42 від 16.07.2024 (а.с. 49).

Суд встановив, що видаткові накладні відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, підписані уповноваженими представниками сторін та містять печатки підприємств.

Додатково про здійснення поставки товару свідчать наявні у матеріалах справи квитанції про реєстрацію податкових накладних (а.с. 18, 22, 26, 30, 34, 44, 50), товарно-транспортні накладні (а.с. 19, 23, 27, 31, 35-42, 45-47, 51), виставлені позивачем рахунки на оплату (а.с. 20, 24, 28, 32, 42-а, 48, 52).

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 8 111 705,75 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні інструкції, а саме: № 252 від 03.07.2024, № 254 від 04.07.2024, № 277 від 11.07.2024, № 289 від 12.07.2024, № 306 від 18.07.2024, № 315 від 20.07.2024, № 320 від 23.07.2024, № 331 від 29.07.2024, № 419 від 06.08.2024, № 425 від 07.08.2024, № 722 від 05.11.2024 (а.с. 55-61).

Як зазначає позивач, частина товару на суму 220 548,00 грн станом на даний час залишається не оплаченою.

19.11.2024 позивач направив відповідачу рекомендованим листом претензію вих. № 16 від 15.11.2024, в якій вимагав протягом трьох днів з дня її отримання сплатити кошти у сумі 220 548,00 грн на рахунок Приватного підприємства «Агроном-2005». До претензії позивач долучив акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2024 по 15.11.2024 (а.с. 62-65).

Відмова відповідача від сплати заборгованості за поставлений товар стала підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, між сторонами у даній справі виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки, що випливає з п. 5.3. обох договорів, згідно з яким право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент отримання товару покупцем.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частини ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов`язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Суд констатує той факт, що видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку, який засвідчує факт поставки товару.

Відповідно до положень ст. 44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положеннями ст. 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, з огляду на ст. 44.1 Податкового кодексу України та ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" саме первинний документ, який містить особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та відомості про господарську операцію і може підтвердити її реальне (фактичне) здійснення, - є належним та допустимим доказом здійснення господарської операції.

Таким чином, підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які згідно названого Закону (ст. 1, ч. ч. 2-3 ст. 9) і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

В процесі дослідження наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що позивач на виконання Договору № 03/07-4Р, Договору № 08/07-3Р з Додатковою угодою № 001 поставив відповідачу, а останній прийняв товар на загальну суму 8 332 253,75 грн. При цьому суд з`ясував, що відповідач здійснив оплату поставленого товару лише частково - на загальну суму 8 111 705,75 грн. Таким чином, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 220 548,00 грн.

Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 220 548,00 грн основного боргу підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача про передчасність позову через неотримання оригіналів документів, передбачених в п. 4.3. договорів, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено судом, положеннями ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що згідно із п. п. 5.3., 5.4. договорів право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент отримання товару покупцем, ризик пошкодження чи загибелі товару несе його власник.

Покупець прийняв товар, поставлений йому продавцем, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними.

Дійсно, умовами п. 4.3. договорів передбачено перерахування 14% вартості поставленого товару на поточний рахунок продавця протягом 3 банківських днів після отримання покупцем: податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН і оформлених згідно з вимогами чинного податкового законодавства; оригіналів Договору; оригіналів бухгалтерських документів (рахунків-фактур та видаткових накладних); оригіналів довідки виробника (на вимогу покупця); оригіналів видаткових накладних; оригіналів ТТН з відміткою терміналу про вивантаження або завірені терміналом копії; копії завірених підписом та печаткою продавця документів (договір з виробником, видаткові накладні, форми державного статистичного спостереження № 4-сг та № 29-сг) у разі якщо продавець є першим посередником.

В той же час, відповідно до статті 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Враховуючи наведені вище обставини, суд зазначає, що у відповідача виник обов`язок з проведення розрахунку за поставлений позивачем товар, оскільки факт його отримання підтверджується наявними у справі письмовими доказами та не заперечується покупцем.

Водночас, судом також встановлено, що відповідач відразу після отримання товару не звертався до позивача з вимогою надати визначені договором документи, встановивши при цьому розумний строк для їх передання, не відмовився від договору, не повертав отриманий товар та не вчиняв інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором у повному обсязі відповідно до вимог законодавства та умов укладених між сторонами договорів. Доказів інакшого матеріали справи не містять.

Разом з тим суд зазначає, що ненадання позивачем відповідачу зазначеного у спірних договорах переліку оригіналів документів не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити переданий йому товар.

Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.01.2019 у справі № 904/887/18.

Відтак, з огляду на вказане, суд зазначає, що у відповідача, як він сам зазначає, у зв`язку із невиконанням позивачем вимог укладених між сторонами договорів купівлі-продажу в частині передачі відповідних оригіналів документів, виникло лише право вчинити передбачені ст. 666 ЦК України дії - встановити розумний строк для передання документів, а якщо вони не передані у встановлений строк - відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Між тим, як свідчать матеріали справи, таким правом відповідач не скористався, що підтверджує його обов`язок зі своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар.

Щодо доводів відповідача про отримання від позивача товару, якісні показники якого не відповідали умовам п. 2.2 договору.

Частиною першою статті 678 ЦК України передбачено правові наслідки передання покупцю товару неналежної якості. Так, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Разом з тим, частиною другою статті 678 ЦК України передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом (ч. 3, 4 ст. 678 ЦК України).

Отже, за умови, що продавцем допущено істотне порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення), законодавець наділяє покупця правом діяти альтернативно, а саме правом відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або правом вимагати заміни товару.

Як стверджує відповідач, про необхідність коригування ціни поставленого неякісного товару він неодноразово закликав представника позивача в особистих бесідах та в листуванні при направленні електронних реєстрів прийнятого вантажу.

Суд зазначає, що умовою реалізації покупцем своїх прав, передбачених статтею 678 ЦК України, має бути доведений факт, що покупцю був переданий товар неналежної якості.

Втім, відповідач не надав до матеріалів справи жодних доказів, які б свідчили про отримання від позивача товару неналежної якості, а також доказів реалізації прав, передбачених ст. 678 ЦК України, або хоча б намірів такої реалізації.

Водночас суд зазначає, що питання якості товару не входить до предмета доказування у справі, що розглядається, оскільки відповідач в рамках цієї справи не заявляв зустрічних вимог, направлених на захист його порушених прав в результаті отримання товару неналежної якості.

Щодо пені та відсотків річних.

Так, за порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань позивач нарахував 23 658,25 грн пені та 2 729,80 грн 3% річних, які також заявив до стягнення у даній справі.

Відповідно до п. 7.3. Договору № 03/07-4Р за несвоєчасне проведення розрахунків за прийняту продукцію продавець стягує з покупця суму платежу і пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України (далі - ГК України) виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок пені, суд вважає його правильним, обґрунтованим, здійсненим відповідно до умов договорів та вимог закону, а тому вимоги позивача про стягнення пені суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 704,04 грн покладаються на відповідача.

У попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивач також зазначив, що, крім судового збору, поніс також витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У якості доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги № б/н від 05.12.2024 (а.с. 66-67), виставленого адвокатом рахунку № 05-1/12/24 від 05.12.2024 на суму 16 000,00 грн (а.с. 68), платіжної інструкції № 1334 від 05.12.2024 (а.с. 69), ордеру адвоката серії ВЕ № 1139390 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 472 від 03.12.2007 (а.с. 70-71).

Як встановлено судом, 05.12.2024 між Приватним підприємством «Агроном-2005» (клієнт) та Вуїв О.В. (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги, згідно з п. 1.1. якого адвокат зобов`язався надавати клієнту правову допомогу у справі щодо захисту та відстоювання законних прав та інтересів з питання стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсол Транс» заборгованості за договором купівлі-продажу № 03/07-4Р від 03.07.2024, договором купівлі-продажу № 08/07-3Р та додаткової угоди № 001 до нього від 08.07.2024, а клієнт зобов`язався сплатити гонорар за надану правову допомогу.

За надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі, визначеному в рахунку, складеному адвокатом, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.1. договору про надання правової допомоги).

05.12.2024 адвокатом виставлено позивачу рахунок № 05-1/12/24 на суму 16 000,00 грн за послугу зі складання та подання позовної заяви.

Зі змісту рахунку суд встановив, що адвокат, надаючи відповідну послугу, витратив 5 годин роботи.

05.12.2024 позивач сплатив вартість послуг адвоката, що підтверджується платіжною інструкцією № 1334 від 05.12.2024.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що вважає вартість послуг адвоката у розмірі 16 000,00 грн завищеною.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

Здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у Постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у Постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 № 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21 тощо.

За таких обставин, з урахуванням критеріїв розумності і реальності витрат позивача на правову допомогу, встановлення їхньої дійсності та необхідності, співмірності зі складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом позивача роботами (наданими послугами), зважаючи на конкретні обставини справи, приймаючи до уваги, що справа не є складною та, відповідно, підготовка позовної заяви не потребувала значного обсягу часу на аналіз законодавства та здійснення розрахунків, суд в порядку розподілу судових витрат дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 12 000,00 грн що, на думку суду, цілком відповідає критеріям, визначеним ч. 5 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Агроном-2005» (56501, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. 228 Стрілецької Дивізії, буд. 1/3; код ЄДРПОУ 33321728) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсол Транс» (65015, Одеська обл., м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 30, офіс 15н; код ЄДРПОУ 45000126) про стягнення 246 936,05 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсол Транс» (65015, Одеська обл., м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 30, офіс 15н; код ЄДРПОУ 45000126) на користь Приватного підприємства «Агроном-2005» (56501, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. 228 Стрілецької Дивізії, буд. 1/3; код ЄДРПОУ 33321728) 220 548,00 грн основного боргу, 23 658,25 грн пені, 2 729,80 грн 3% річних, 3 704,04 грн витрат зі сплати судового збору, 12 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 10 лютого 2025 р. Повне рішення складено та підписано 14 лютого 2025 р.

Суддя Р.В. Волков