Рішення

від 05.02.2025 по справі 922/3415/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2025м. ХарківСправа № 922/3415/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС Транс" (49010, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8, офіс 13); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільмаш-Харків" (вул. Багратіона, буд. 6, м. Харків, 61046), про стягнення коштів у розмірі 1 608 784, 21 грнза участю представників:

позивача - Галкін М.Г.;

відповідача -Козар І.В.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СКС Транс", м. Дніпро, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільмаш-Харків", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором № 0102/2023-1 постачання товару (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру заявлених позовних вимог від 12.12.2024), у розмірі 1 649 785, 24 грн (з яких: 961 105, 68 грн - заборгованість за договором; 234 580, 48 грн - пеня; 288 331, 70 грн - штраф; 114 089, 19 грн - інфляційні втрати; 51 678, 19 грн - 3 % річних), підставою нарахування якої стало порушення відповідачем свого зобов`язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/3415/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09 жовтня 2024 року о 12:15 год.

23.10.2024 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 26714), в якому зазначив, що вимоги позивача, викладені в позовній заяві, останнім не визнаються, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільмаш-Харків» не укладало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Добрий Дядя» договір № 0102/2023-1 від 01.02.2023 на постачання товару та товар за видатковими накладними № 1 від 17.02.2023 на загальну суму з ПДВ 289 133, 04 грн; № 2 від 22.02.2023 на загальну суму з ПДВ 295 211, 04 грн; № 3 від 24.02.2023 на загальну суму з ПДВ 188 524, 80 грн; № 4 від 27.02.2023 на загальну суму з ПДВ 188 236, 80 ТОВ "Сільмаш-Харків" не отримувало.

02.12.2024 ГУ ДПС у Харківській області, на виконання вимог ухвали суду від 20.11.2024 про витребування доказів, надано до суду податкову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Сільмаш" (код ЄДРПОУ 37459559) з податку на додану вартість за період лютий 2023 - лютий 2024, а саме: декларації з податку на додану вартість з додатками №1 до них, в яких відображені зареєстровані податкові накладні ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» (код ЄДРПОУ 38963393) (вх. № 30312).

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду, зокрема, ухвалою суду від 25.12.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру заявлених позовних вимог (вх. № 31256) та продовжено розгляд даного спору з урахуванням поданої заяви.

Ухвалою від 25.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 08 січня 2025 року о 12:30 год.

08.01.2025 позивачем надані до суду додаткові докази, а саме: уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість, оборотно-сальдову відомість за лютий 2023 року, витяг з 1С за лютий 2023 року, довідку про відсутність на балансі відповідача автотранспортних засобів (вх. № 472).

У судовому засіданні 08.01.2025 оголошувалась перерва до 05.02.2025 о 13:30 год., в порядку ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 05.02.2025 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Заявив про намір скористатись своїм правом та звернутись до господарського суду із заявою про відшкодування витрат на правову допомогу, у порядку та строки, визначені ГПК України.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.02.2025 проти позову заперечував, з підстав, викладених у наданих до суду запереченнях на позов.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами, у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст. 13,74 ГПК України, якими в господарському судочинствіреалізовано конституційний принципзмагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 05.02.2025, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Добрий Дядя» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільмаш-Харків» (покупець, відповідач) укладено договір № 0102/2023-1 постачання товару, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю м`ясну сировину (товар), у кількості та ціні зазначених в рахунках-фактурах постачальника, а покупець зобов`язується приймати та своєчасно здійснювати оплату за товар на умовах даного договору.

Загальна сума цього договору складається з вартості товару, що поставляється протягом терміну дії даного договору (п.1.2. договору).

Товар поставляється партіями згідно замовлень покупця, в яких зазначаються асортимент, кількість, ціна, строк та умови поставки (п. 2.1. договору).

Постачання товару покупцю здійснюється постачальником за умовами CPT або транспортом покупця на умовах EXW, згідно «Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів» ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Місце поставки товару: самовивіз з м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 5-В (п.2.3. договору).

Ціна товару, яка постачається є договірною і встановлюється відповідно до погоджених покупцем та постачальником замовлень. Погоджена ціна товару вказується в накладних на кожну партію і містить у собі податок на додану вартість (п.3.1.).

Розрахунки здійснюються шляхом перерахування сум на поточний рахунок постачальника зазначений у відповідному рахунку-фактурі (п. 3.2. договору).

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.3.3. договору).

Згідно з п. 6.5. договору за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше ніж вартість товару за замовленням.

Відповідно до п. 6.6. договору за прострочення оплати товару, який поставлений більш ніж на 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30 % від суми неоплаченого в строк товару.

В рамках виконання умов договору між ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» та ТОВ «Сільмаш-Харків» були складені відповідні видаткові накладні:

1. видаткова накладна № 1 від 17.02.2023 на загальну суму з ПДВ 289 133, 04 грн;

2. видаткова накладна № 2 від 22.02.2023 на загальну суму з ПДВ 295 211, 04 грн;

3. видаткова накладна № 3 від 24.02.2023 на загальну суму з ПДВ 188 524, 80 грн;

4. видаткова накладна № 4 від 27.02.2023 на загальну суму з ПДВ 188 236, 80 грн.

Відповідно до п. 5.2. договору зобов`язання постачальника щодо термінів поставки, дотримання номенклатури, кількості і якості товару вважаються виконаними з моменту одержання покупцем товару і підписання видаткової накладної чи оформлення інших аналогічних документів.

Для належного виконання умов договору між ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» та ТОВ «Сільмаш-Харків», після складання видаткових накладних були оформлені відповідні рахунки на оплату.

У відповідності до наданих видаткових накладних, були оформлені такі рахунки на оплату:

1. рахунок на оплату № 1 від 17.02.2023, що складений на підставі видаткової накладної № 1 від 17.02.2023 на загальну суму з ПДВ 289 133, 04 грн;

2. рахунок на оплату № 2 від 22.02.2023, що складений на підставі видаткової накладної № 2 від 22.02.2023 на загальну суму з ПДВ 295 211, 04 грн;

3. рахунок на оплату № 3 від 24.02.2023, що складений на підставі видаткової накладної № 3 від 24.02.2023 на загальну суму з ПДВ 188 524, 80 грн;

4. рахунок на оплату № 4 від 27.02.2023, що складений на підставі видаткової накладної № 4 від 27.02.2023 на загальну суму з ПДВ 188 236, 80 грн.

Загальна вартість товарів, які були поставлені покупцю згідно замовлень покупця становить 961 105, 68 грн, разом з ПДВ.

Згідно з п. 4.2. договору у випадку розбіжностей даних по кількості та якості товару представниками постачальника та покупця складають акт, відповідно до якого проводяться взаєморозрахунки за фактично поставлений товар.

Між ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» та ТОВ «Сільмаш-Харків» був складений акт звірки взаєморозрахунків по стану за період: 2023 рік за договором № 0102/2023-1 від 01.02.2023. Згідно з цим актом, на 31.12.2023 ТОВ «Сільмаш-Харків» має заборгованість перед ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» по всіх видаткових накладних у розмірі 961 105, 68 грн, разом з ПДВ.

Таким чином, у відповідності до умов договору, постачальник належним чином виконав свої зобов`язання в повному обсязі, що підтверджується вищезазначеними видатковими накладними та рахунками на оплату.

Натомість, всупереч умовам договору, покупець не виконав свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, що призвело до виникнення заборгованості покупця перед постачальником за договором № 0102/2023-1 в розмірі 961 105, 68 грн.

Постановою Господарського суду Волинської області від 04 січня 2024 року у справі № 903/842/23 ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

30.08.2024 відбувся електронний аукціон з продажу майна банкрута ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» - дебіторської заборгованості (право вимоги дебіторської заборгованості) ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» (код ЄДРПОУ: 38963393) на загальну суму 305 739 821, 68 грн, зокрема заборгованість до ТОВ «Сільмаш-Харків» (код ЄДРПОУ 37459559) у розмірі 961 105, 68 грн, що стягується на підставі договору № 0102/2023-1 постачання товару від 01.02.2023.

Відповідно до протоколу про проведення аукціону № BRD001-UA-20240819-50343 від 30.08.2024, переможцем аукціону стало Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС Транс» (код за ЄДРПОУ 43556600) (позивач) зі ставкою 230 573, 99 грн.

Згідно з протоколом про проведення аукціону №BRD001-UA-20240819-50343 від 30.08.2024:

- ціна або частина ціни, сплачена переможцем за лот (що становить залишок гарантійного внеску за вирахуванням винагороди оператора) - 230 573, 99 грн без ПДВ;

- сума залишку від ціни продажу лота, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону (за вирахуванням залишку сплаченого гарантійного внеску) 0,00 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку від 06.09.2024, призначення платежу: «перерахування гарантійного внеску учасника товариства з обмеженою відповідальністю «СКС Транс» ЄДРПОУ 43556600, BRD001-UA-20240819-50343. Згідно постанови КМУ № 865 від 02.10.2019 п.89 без ПДВ».

Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю «СКС Транс» відповідно до вимог ст. 85 КУзПБ, в повному обсязі сплачено запропоновану ціну під час проведення аукціону з продажу майна банкрута ТОВ «Компанія «Добрий Дядя».

Ч. 1 ст. 87 КУзПБ визначено, що придбане на аукціоні майно, майнове право передається, а право вимоги відступається покупцю після повної сплати запропонованої ним ціни. Про передачу майна складається акт про придбання майна на аукціоні.

09.09.2024 між ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» та ТОВ «СКС Транс» укладено акт про придбання майна на аукціоні №BRD001-UA-20240819- 50343.

Акт було складено про наступне: відповідно до протоколу про проведення аукціону № BRD001-UA-20240819-50343 ТОВ «СКС Транс» сплатив продавцю усі необхідні до сплати кошти, а продавець передав у власність дебіторську заборгованість (право вимоги дебіторської заборгованості) на загальну суму 305 739 821, 68 грн, зокрема заборгованість до юридичної особи ТОВ «Сільмаш-Харків» у розмірі 961 105, 68 грн, що стягується на підставі договору № 0102/2023-1 постачання товару від 01.02.2023.

Відповідно до акту найменування оператора, через електронний майданчик якого було заведено лот в ЕТС є товарна біржа «Європейська», а найменування оператора електронного майданчика, через якого переможцем електронного аукціону подано цінову пропозицію/найбільшу закриту цінову пропозицію/ставку є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАКУПІВЛІ.ПРО».

Даним актом про придбання майна на аукціоні ТОВ «Компанія «Добрий дядя» та ТОВ «СКС Транс» стверджують, що розрахунки за дане майно проведені повністю, майно передане ТОВ «СКС Транс» та ТОВ «СКС Транс» не має претензій до продавця.

Дебітор: ТОВ «Сільмаш-Харків», код за ЄДРПОУ: 37459559, адреса реєстрації: 61046, Харківська область, м. Харків, вул. Багратіона, буд. 6.

Таким чином, права та обов`язки, які були у ТОВ «Компанія «Добрий Дядя», як кредитора щодо ТОВ «Сільмаш-Харків», переходять до ТОВ «СКС Транс» відповідно до ст. 514 ЦК України, яка регулює порядок відступлення права вимоги.

У зв`язку з викладеним, загальна сума права вимоги ТОВ «СКС Транс» до ТОВ «Сільмаш-Харків» становить 961 105, 68 грн, що і стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

П. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

П. 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № 0102/2023-1 постачання товару від 01.02.2023, постачальник - ТОВ "Компанія "Добрий Дядя" поставив відповідачу товар на загальну суму 961 105, 68 грн разом з ПДВ, що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними № 1, 2, 3, 4, рахунками на оплату та актом звірки взаєморозрахунків за 2023 рік.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Натомість, як було встановлено судом, свої зобов`язання з оплати за поставлений товар покупець не виконав.

В процесі розгляду даного спору відповідач заперечує факт поставки товару за наданими позивачем до суду видатковими накладними, а також заперечує сам факт укладання з ТОВ "Компанія "Добрий Дядя" договору поставки № 0102/2023 від 01.02.2023.

Так, суд зазначає, що у разі невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів, (абзац другий пункту 2.1); первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1); документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

За приписами ч. 3, 8 ст. 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Суд зазначає, що надані в обґрунтування позову видаткові накладні підписані представниками постачальника та покупця, скріплені відбитками печаток ТОВ "Компанія "Добрий Дядя" та ТОВ "Сільмаш-Харків".

Наявність печатки на оскаржуваному правочині, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати та/або доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, є додатковим аргументом на користь того, що правочин відповідав волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку (постанова КГС ВС від 23.07.2019 № 918/780/18).

За таких обставин, суд зазначає, що надані позивачем видаткові накладні відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та підтверджують факт поставки відповідачу товару.

Також, відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії, як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Так, судом на підтвердження обставин щодо постачання товару відповідачеві витребувано у ГУ ДПС у Харківській області та долучено до матеріалів справи податкові декларації ТОВ "Харків-Сільмаш" за лютий 2023 - лютий 2024, складені останнім за результатами проведення таких господарських операцій.

Суд зазначає, що у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19.

При цьому, слід зазначити, що за результатами перегляду справи в касаційному порядку об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй поставові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, не вбачала підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції, але його конкретизувала: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Враховуючи вищевикладені правові норми, матеріалами справи та наданими до суду доказами підтверджується факт поставки відповідачу товару за договором № 0102/2023 від 01.02.2023, що спростовує твердження відповідача, викладені у відзиві на позов.

Надана до суду довідка від 06.01.2025 щодо відсутності на балансі відповідача автотранспортних засобів, не доводить факту не отримання відповідачем товару за договором або неможливості отримання товару іншими автотранспортними засобами, які не знаходяться у власності відповідача.

Отже, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність заборгованості за договором з оплати за товар у розмірі 961 105, 68 грн, керуючись приписами ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 961 105, 68 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 114 089,19 грн та 51 678, 19 грн - 3% річних.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Суд зазначає, що контррозрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних відповідачем суду не надано.

Дослідивши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, вони є арифметично вірними, а відтак підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 234 580, 48 грн пені та 288 331, 70 грн штрафу.

Ч. 1 ст. 217 ГК України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Ч. 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Ч. 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовуються приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.5. договору за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше ніж вартість товару за замовленням.

Відповідно до п. 6.6. договору за прострочення оплати товару, який поставлений, більш ніж на 15 календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30 % від суми неоплаченого в строк товару

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечитьст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК Українипеня та штраф є формами неустойки, а відповідно дост. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, вони є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.02.2020 у справі № 910/5737/15-г, від 20.03.2020 у справі № 906/703/16, від 06.02.2020 у справі № 908/2251/18, від 15.08.2019 у справі № 904/4253/17, від 16.04.2020 по справі № 5023/5604/11.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/4253/17 від 15.08.2019, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу і питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі в разі заміни кредитора в зобов`язанні, вирішується судом в порядку, передбаченому наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України.

При цьому процесуальне правонаступництво можна визначити, як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб`єктів права або обов`язку в матеріальних правовідносинах. Тобто спочатку має відбутися зміна у матеріальних відносинах, щодо яких розглянутий спір, а потім, як наслідок, здійснено процесуальне правонаступництво.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором, і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Тож, згідно з вимогами чинного законодавства, заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.

Як було встановлено судом, ТОВ «Компанія «Добрий Дядя», відповідно до Постанови Господарського суду Волинської області від 04 січня 2024 року у справі № 903/842/23 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно з положеннями чинного законодавства України, зокрема, відповідно до норм Цивільного кодексу України, передача права вимоги може здійснюватися шляхом відступлення права вимоги.

У даному випадку ТОВ «СКС Транс» набуло право вимоги до ТОВ «Сільмаш-Харків» у розмірі 961 105, 68 грн, в результаті викупу майна банкрута ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» - дебіторської заборгованості (право вимоги дебіторської заборгованості) ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» (код ЄДРПОУ: 38963393) на загальну суму 305 739 821,68 грн, зокрема заборгованість до юридичної особи ТОВ «Сільмаш-Харків» (код ЄДРПОУ 37459559) у розмірі 961 105, 68 грн, що стягується на підставі договору № 0102/2023-1 постачання товару від 01.02.2023. Придбавши дане майно на аукціоні, ТОВ «СКС Транс» отримало право вимоги, яке раніше належало ТОВ «Компанія «Добрий Дядя», що надає статус правонаступника, згідно з приписів ЦК України та КУзПБ, в межах зобов`язання між ТОВ «Компанія «Добрий Дядя» та ТОВ «Сільмаш-Харків». А, отже, всі права та обов`язки ТОВ «Компанія «Добрий Дядя», як кредитора щодо ТОВ «Сільмаш-Харків», переходять до ТОВ «СКС Транс» відповідно до ст. 514 ЦК України, яка регулює порядок відступлення права вимоги.

Відповідно дост. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідноч. 1ст. 74 ГПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістомст. 76 ГПК Україниналежними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС Транс» у повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справаСерявін проти України, рішення від 10.02.2010).

У відповідності до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, Господарський суд Харківської області

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільмаш-Харків» (вул. Багратіона, буд. 6, м. Харків, 61046; код ЄДРПОУ 37459559) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС Транс» (вул. Володі Дубініна, буд. 8, офіс 13, м. Дніпро, 49010; код ЄДРПОУ 43556600) заборгованість у розмірі 1 649 785, 24 грн (з яких: 961 105, 68 грн - заборгованість за договором № 0102/2023-1 постачання товару від 01.02.2023; 234 580, 48 грн - пені; 288 331, 70 грн - штраф; 114 089, 19 грн інфляційні втрати; 51 678,19 грн - 3 % річних) та судовий збір у розмірі 19 305, 41 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі з сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою http://court.gov.ua/.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС Транс» (вул. Володі Дубініна, буд. 8, офіс 13, м. Дніпро, 49010; код ЄДРПОУ 43556600);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільмаш-Харків» (вул. Багратіона, буд. 6, м. Харків, 61046; код ЄДРПОУ 37459559).

Повне рішення складено 17.02.2025.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/3415/24