Рішення

від 12.02.2025 по справі 926/7/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

12 лютого 2025 року Справа № 926/7/25

За позовом керівника Чернівецької окружної прокуратури

до Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області (відповідач-1)

Приватного підприємства "Ім. Василя Крикливця" (відповідач-2)

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування і повернення земельних ділянок

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Григораш М.І.

Представники:

від прокуратури Кацап-Бацала Ю.М.

від відповідача 1 не з`явився

від відповідача 2 не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернівецької окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області та Приватного підприємства "Ім. Василя Крикливця", в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення №448/12 від 22 грудня 2023 року ХХХІІ сесії Кіцманської міської ради VIII скликання Про надання в тимчасове користування земель загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони ПП "Ім. Василя Крикливця";

- зобов`язати ПП "Ім. Василя Крикливця" (ЄДРПОУ 35163527) повернути територіальним громадам с. Лашківка та с. Витилівка, які представляє Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області (вул. Незалежності, 83, м. Кіцмань, Чернівецький район, Чернівецька область ( код ЄРДПОУ 04062127) земельні ділянки, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що 22 грудня 2023 року XXXIII сесія VIII скликання Кіцманської міської ради прийняла рішення №448/12 «Про надання в тимчасове користування земель загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони ПП "Ім. Василя Крикливця"», згідно пункту 1 якого сесія вирішила надати в тимчасове користування ПП "Ім. Василя Крикливця" землі загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га.

01 січня 2024 року відповідачі уклали Угоду №2 про плату за фактичне користування земельної ділянки. Укладена угода діє до 31 грудня 2024 року, однак Кіцманська міська рада повідомила орган прокуратури про те, що земельна ділянка досі використовується ПП "Ім. Василя Крикливця".

У рамках проведеного досудового розслідування у кримінальному проваджені за №42024266010000043 від 30 січня 2024 року встановлено факт використання земельної ділянки, зокрема шляхом посіву та вирощування сільськогосподарських культур.

На думку органу прокурори, Угода №2 від 01 січня 2024 року не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема Законам України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду землі", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", нормам Земельного та Цивільного кодексів України, що і стало підставою для звернення до суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 січня 2025 року, матеріали справи №926/7/25 передано судді Тинок О.С.

Ухвалою суду від 07 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27 січня 2025 року. Постановлено Приватному підприємству "Ім. Василя Крикливця" надати суду відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - до початку призначеного судового засідання.

22 січня 2025 року представник Кіцманської міської ради направила до суду клопотання (вх. №217), в якому відповідач-1 просить суд закрити провадження в частині повернення відповідачем-2 територіальним громадам с. Лашківка та с. Витилівка земельні ділянки, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га у зв`язку із відсутністю предмету спору, а також визнає позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення №448/12 від 22 грудня 2023 року.

Одночасно, 22 січня 2025 року представник Приватного підприємства "Ім. Василя Крикливця" направив до суду аналогічного змісту клопотання (вх. №218), в якому відповідач-2 також просить суд закрити провадження в частині повернення територіальним громадам с. Лашківка та с. Витилівка земельні ділянки, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га, а також визнає позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення №448/12 від 22 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 27 січня 2025 року відкладено підготовче засідання на 12 лютого 2025 року. Постановлено Кіцманській міській раді надати суду належні, допустимі та достатні докази уповноваженості секретаря міської ради (Веденівської І.) діяти в інтересах та від її імені з правом підпису клопотання про визнання позовних вимог до початку наступного судового засідання.

06 лютого 2025 року представник Кіцманської міської ради подала до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи (вх. №557) які подаються відповідачем-1 на виконання вимог ухвали суду від 27 січня 2025 року.

07 лютого 2025 року прокурор через підсистему «Електронний суд» подала до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх. №573), яку суд задовольнив.

12 лютого 2025 року прокурор через підсистему «Електронний суд» подала до суду клопотання про закриття провадження в частині позову та повернення судового збору з державного бюджету України (вх. №486).

В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначає, що оскільки відповідачі склали та підписали 16 січня 2025 року Акт приймання-передачі земельних ділянки в с. Лашківка площею 7 га та в с. Витилівка площею 5,5 га, то предмет спору щодо повернення в комунальну власність земельних ділянок на даний час відсутній, шо є підставою для закриття провадження у справі.

Також, з огляду на визнання відповідачами позову в межах розгляду справи №926/7/25 до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплачено при поданні позову.

З огляду на викладене у клопотанні прокурор просить суд повернути з державного бюджету України 4542,00 грн сплаченого судового збору Чернівецькій обласній прокураті та закрити провадження у справі в частині зобов`язання повернути в комунальній власність земельні ділянки.

Відповідачі явку належних представників у судове засідання 12 лютого 2025 року не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Прокурор у судовому засіданні 12 лютого 2025 року підтримала подане клопотання про закриття провадження в частині зобов`язання повернути земельні ділянки у комунальну власність, при цьому просила суд задовольнити позовну вимогу щодо визнання незаконним та скасування рішення Кіцманської міської ради від 22 грудня 2023 року №448/12, також просила суд повернути сплачений судовий збір у розмірі 4542,00 грн.

Частиною 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Розглянувши подані сторонами по справі документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27 листопада 2023 року Приватне підприємство "Ім. Василя Крикливця"» звернулось до Кіцманської міської ради з листом, у якому підприємство просить міську раду укласти угоду терміном до 31 грудня 2024 року та встановити розмір плати за фактичне використання земельних ділянок (с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22 грудня 2023 року XXXIII сесія VIII скликання Кіцманської міської ради прийняла рішення №448/12 «Про надання в тимчасове користування земель загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони ПП "Ім. Василя Крикливця"» (далі - рішення).

Згідно пункту 1 Рішення, сесія вирішила надати Приватному підприємству "Ім. Василя Крикливця" в тимчасове користування землі загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га (запроектовані між польові дороги).

Пунктом 2 Рішення, доручено міському голові укласти договори тимчасового користування землями загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га терміном на 1 рік (з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року).

На виконання рішення Кіцманської міської ради №448/12 від 22 грудня 2023 року, 01 січня 2024 року Кіцманською міською радою (далі-орендодавець) та Приватним підприємством "Ім. Василя Крикливця" (далі-платник) укладено Угоду №2 (далі-угода) про плату за фактичне користування земельної ділянки.

Згідно пункту 1.1 Угоди, орендодавцем є орган місцевого самоврядування, якому на праві комунальної власності, у відповідності до ст. 83 Земельного кодексу України, належить земельна ділянка.

Відповідно до пункту 1.3 Угоди, в платне користування передається земельна ділянка - об?єкт нерухомого майна, розташована в адміністративних межах Кіцманської міської ради Чернівецької області, що має просторові межі, розмір та може бути ідентифікована на місцевості у відповідності до чинного законодавства України.

Пунктом 2.1 Угоди передбачено, що предметом угоди є землі загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони в с. Лашківка площею 7,0 га та в с. Витилівка площею 5,5 га.

Угода вступає в дію з моменту її підписання уповноваженими представниками і скріплення підписів печатками та діє до 31 грудня 2024 року (пункт 3.1 Угоди).

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Положеннями статті 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

У даному контексті, словосполучення «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби (правова позиція Вищого господарського суду України з постанови від 24 січня 2017 року, справа №910/10057/16).

Відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27 травня 2021 року), землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Статтею 83 Земельного Кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності встановлений статтею 124 Земельного кодексу України та нормами Закону України "Про оренду землі".

Згідно статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 124 Земельного Кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Таким чином, набуттю права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності передує проведення земельних торгів, за результатами яких приймається рішення органом державної влади або місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи укладається договір купівлі-продажу права оренди з наступним укладенням договору оренди земельної ділянки.

Отже, з викладеного вбачається, що 22 грудня 2023 року XXXIII сесія VIII скликання Кіцманської міської ради приймаючи рішення №448/12 «Про надання в тимчасове користування земель загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони ПП "Ім. Василя Крикливця"» вирішила передати земельну ділянку комунальної власності в тимчасове платне користування без проведення земельних торгів у формі аукціону, чим порушила вищевказаний порядок, передбачений нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду землі", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Земельного та Цивільного кодексів України.

Відтак, Угода №2 від 01 січня 2024 року про плату за фактичне використання земельної ділянки була укладена між відповідачами поза конкурентними засадами, тобто без проведення земельних торгів угода суперечить вимогам статті 134 Земельного кодексу України.

З приводу Угоди про плату за фактичне використання земельної ділянки №2 від 01 січня 2024 року, суд звертає увагу сторін на наступне.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що «відповідно до частини 1 статті 125 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв?язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205, 210, 640 Цивільного кодексу України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації».

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Водночас, встановлено, що в порушення вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі» в угоді відсутні істотні умови договору оренди землі щодо об?єкта оренди, зокрема, відомості про кадастровий номер та місце розташування земельної ділянки, тощо.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договору, набуваються після відповідної державної реєстрації (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі №6- 99цс 13).

Як вбачається із матеріалів справи, право користування земельними ділянками згідно укладеної Угоди №2 від 01 січня 2024 року між відповідачами щодо вказаних земельних ділянок, всупереч вимог статті 126 Земельного кодексу України не зареєстроване.

З огляду на викладене вище в сукупності, укладена відповідачами Угода №2 від 01 січня 2024 року є нікчемною, оскільки остання не містить всіх істотних умов.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №688/2908/16-ц у платанові від 29 вересня 2020 року сформувала правову позицію, згідно якої укладення договору оренди землі без дотримання конкурентних засад, спрямоване на незаконне заволодіння земельною ділянкою, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним. Розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що неконкурентне надання землі в користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам.

Зокрема, частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним.

У постанові від 28 листопада 2018 року по справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно якого зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину. за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Також, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Велика Палата Верховного Суду у справі за № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, постанова від 04 червня 2019 року) сформувала правовий висновок, згідно якого якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається.

Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З урахуванням вищевикладеного, спірні земельні ділянки, які передані Приватному підприємству "Ім. Василя Крикливця" на підставі нікчемного правочину підлягають поверненню власнику територіальним громадам с. Лашківка та с. Витилівка.

При цьому, як встановлено судом, після закінчення строку дії укладеної угоди №2 від 01 січня 2024 року та на момент подання позову органом прокуратури до суду Приватне підприємство "Ім. Василя Крикливця" не повернув земельні ділянки, які використовував для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме для посіву та вирощування сільськогосподарських культур.

Разом з тим, перед початком розгляду судом справи по суті, відповідачі подали до суду клопотання (вх. №217, вх. №218 від 22 січня 2025 року), у яких просили суд закрити провадження справі в частині щодо повернення земельних ділянок у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме Акту приймання-передачі земельних ділянок які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га Кіцманській міській раді Чернівецького району Чернівецької області від 16 січня 2025 року, відповідачі склали акт, яким засвідчили факт звільнення та повернення Приватним підприємством "Ім. Василя Крикливця" територіальним громадам с. Лашківка та с. Витилівка, які представляє Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області. Кіцманська міська рада прийняла вищевказані земельні ділянки, зауважень немає. На момент передачі земельні ділянки є вільними від використання.

Враховуючи, що відповідачі добровільно виконали вимоги прокурора про повернення спірних земельних ділянок, тим самим самостійно врегулювали спір, суд дійшов висновку, що на момент розгляду вказаної позовної вимоги, відсутній предмет спору у даній частині.

Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України, визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами по справі у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є диспозитивність.

За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення до суду.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку клопотання (вх. №217, вх. №218 від 22 січня 2025 та вх. №486 від 12 лютого 2025 року) в частині щодо зобов`язання Приватного підприємства "Ім. Василя Крикливця" повернути територіальним громадам с. Лашківка та с. Витилівка, які представляє Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області земельні ділянки, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га. - задовольнити.

Згідно зі статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки відповідно до положень статті 152 Земельного кодексу України здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів-місцевого самоврядування.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі №903/857/18, від 20 серпня 2019 року у справі №911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі № 914/73/18.

Відповідно до пункту 10 статі 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, підставами для визнання правового акту органу державної влади недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Водночас, згідно поданих відповідачами клопотань (вх. №217, вх. №218 від 22 січня 2025) останні позовну вимогу щодо визнання незаконним та скасування рішення ХХХІІ сесії Кіцманської міської ради VIII скликання від 22 грудня 2023 року №448/12 визнали у повному обсязі.

Частинами 1,4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до частини 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

З огляду на викладене, враховуючи визнання відповідачами обґрунтованих позовних вимог прокурора, суд дійшов висновку задовольнити позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення ХХХІІ сесії Кіцманської міської ради VIII скликання «Про надання в тимчасове користування земель загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони ПП "Ім. Василя Крикливця"» від 22 грудня 2023 року №448/12.

Щодо представництва прокурором інтересів держави, суд зазначає наступне.

Згідно статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Пунктом 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц.

Частини 3-4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2024 року у справі №922/1156/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 дійшла висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом, спрямованим на захист інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади Черкас, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку відповідача-1 - Черкаської міської ради, та зауважив, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем. Згідно з частинами 3,5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

З огляду на те, що земельні ділянки передані у користування Приватного підприємства "Ім. Василя Крикливця" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі угоди про плату за фактичне користування, які знаходяться на території с. Лашківка та с. Витилівка, які представляє Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області, прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави, а саме задля захисту прав територіальних громад с. Лашківка та с. Витилівка .

Після виявлення порушень вимог чинного законодавства, Чернівецька окружна прокуратура скеровувала листи до Кіцманської міської ради впродовж 2024 року з метою повідомлення про виявлені прокурором порушення та встановлення причин самостійного не вжиття заходів щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи той факт, що порушення законодавства триває з січня 2024 року така пасивна позиція органу місцевого самоврядування, уповноваженого розпоряджатися землями комунальної власності, не зважаючи на очевидний характер порушень, свідчить про його бездіяльність.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, статей 1, 2 Земельного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси його континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 14 Конституції України, статтею 1 Земельного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про охорону земель", землі в межах території України є об`єктом особливої охорони держави.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", стаття 13 Конституції України).

Натомість, Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області внаслідок допущених порушень чинного законодавства розпорядилась земельними ділянками поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальним громадам та, відповідно, й держави.

Конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету.

Передача спірних земельних ділянок в користування без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою селищ максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах.

Отримані за результатами аукціону додаткові кошти можливо було б спрямувати на фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування,

З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у справі, що розглядається, орган прокуратури правомірно визначив Кіцманську міську раду Чернівецького району Чернівецької області відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи часткове визнання позову відповідачами та відсутність предмету позову в іншій частині заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, Чернівецька обласна прокуратура за звернення із відповідною позовною заявою Чернівецької окружної прокуратури сплатила судовий збір у розмірі 6056,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2256 від 23 грудня 2024 року.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 5 частини 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» та статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач-2 добровільно повернув земельні ділянки після звернення прокурором з позовом до суду, предмет спору в цій частині позовних вимог у справі на теперішній час відсутній, а провадження у справі підлягає закриттю згідно з пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України то Чернівецькій обласній прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір за одну немайнову вимогу повністю.

Водночас, з огляду на визнання відповідачем-1 позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування до початку розгляду справи по суті, Чернівецькій обласній прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 1514,00 грн, решту судового збору у сумі 1514,00 грн слід покласти на Кіцманську міську раду Чернівецького району Чернівецької області.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 191, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги керівника Чернівецької окружної прокуратури до Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області та Приватного підприємства "Ім. Василя Крикливця" про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування і повернення земельних ділянок задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення №448/12 від 22 грудня 2023 року ХХХІІ сесії Кіцманської міської ради VIII скликання «Про надання в тимчасове користування земель загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони Приватним підприємством «ім. Василя Крикливця».

3. Закрити провадження у справі №926/7/25 в частині зобов`язання Приватного підприємства "Ім. Василя Крикливця" (59323, Україна, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Лашківка, вул. Головна, буд. 36, код 35163527) повернути територіальним громадам с. Лашківка та с. Витилівка, які представляє Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області (59300, Україна, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Кіцмань, вул. Незалежності, буд. 83, код 04062127) земельні ділянки, які використовуються як польові дороги, прогони, в с. Лашківка площею 7,00 га та в с. Витилівка площею 5,50 га.

4. Стягнути з Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області (59300, Україна, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Кіцмань, вул. Незалежності, буд. 83, код 04062127) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. М. Кордуби, буд. 21, код 02910120) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1514,00 грн на р/p UA378201720343110001000004946, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172, класифікація видатків бюджету 2800.

5. Повернути Чернівецькій обласній прокуратурі (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. М. Кордуби, буд. 21, код 02910120) з державного бюджету України 4542,00 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №2256 від 23 грудня 2024 року до Господарського суду Чернівецької області за подання позову.

У судовому засіданні 12 лютого 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 17 лютого 2025 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК