Ухвала

від 17.02.2025 по справі 522/22562/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/22562/23

Провадження № 2-з/522/119/25

УХВАЛА

17 лютого 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В. розглянувши заяву представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стурзовський» про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа №522/22562/23 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенко Анатолій Анатолійович, про витребування майна із чужого незаконного володіння.

12 лютого 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стурзовський» надійшла заява про забезпечення позову, у якій заявник просить: накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; заборонити суб`єктам, які відповідно до закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» уповноважені здійснювати реєстраційну діяльність вчиняти будь-якій дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема, набуття, зміни, припинення речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, оскільки позивач вважає що його право порушено тим, що право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстрований за відповідачами, а предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, то відчуження спірного об`єкту нерухомого майна призведе до неможливості виконання рішення по справі.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У п.п.1-2 ч.1 ст.150 ЦПК України вказано, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчинення певних дій.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.02.2025 року №413500649, право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (відповідача по справі) у рівних частках.

Постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 містить висновок про те, що тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом:

1) наявності спору між сторонами;

2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;

3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;

4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, що свідчить про те, що захід забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна, який просить застосувати заявник нерозривно пов`язаний з предметом спору, а тому, застосування такого виду заходу забезпечення, арешт майна є належним заходом забезпечення позову.

Згідно постанови КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 504/158/22, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23) містить висновок про те, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості.

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

За таких обставин, враховуючи предмет спору, не є необхідним і співмірним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник просить застосувати два види забезпечення позову арешт та заборону вчинення певних дій (реєстраційних), що на думку суду не є необхідним і співмірним, оскільки, арешт майна, сам по собі включає заборону розпоряджання таким майно, а тому, підстави для застосування такого заходу забезпечення позову як заборона вчинення реєстраційних дій відсутні.

Тому, враховуючи те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що в подальшому може впливати на строки процесуального розгляду справи, спричинити труднощі під час виконання рішення по справі, беручи до уваги те, що заява про забезпечення позову мотивована в частині накладання арешту на спірний об`єкт нерухомого майна, а підстави для застосування будь-яких інших заходів забезпечення позову (заборона вчинення реєстраційних дій) відсутні з огляду на те, що вони не є співмірними та необхідними у конкретній ситуації, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.149-154,157,259-261,353-355 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представникаОб`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Стурзовський» прозабезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2410181451101, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (1/2 частки) та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (1/2 частки).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів.

Суддя Косіцина В.В.