Рішення

від 10.02.2025 по справі 161/12946/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/12946/24

Провадження № 2/161/1127/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді ГриняО.М., за участю секретаря судового засідання Жежерун Д.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з незаконного чужого володіння та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина.

1.1. Позиція позивача.

05 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач-1, ОСОБА_2 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з незаконного чужого володіння та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером №07228834300:01:002:0454, яка призначена для обслуговування цього будинку.

27.08.2008 року між його сином ОСОБА_3 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 1138758400. Крім того, 27.08.2008 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 1138758400 він передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вказує, що в березні 2022 року йому стало відомо, що належний йому будинок відчужено без його згоди за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2020 року, що укладений між ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «БІ-Майно», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В.

В подальшому, ТзОВ «Бі-Майно» уклало договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.12.2020 року з ОСОБА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Іванюк М.В.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2023 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року, визнано договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , що укладений 22.12.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та товариством з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. недійсним.

Іншим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2023 року у цивільній справі №161/14996/23, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 березня 2024 року, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Згодом, під час реєстрації у травні 2024 року права власності на будинок, позивачу стало відомо, що відповідач зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером №07228834300:01:002:0454, яка призначена для обслуговування цього будинку.

Позивач вважає реєстрацію за відповідачем права власності на земельну ділянку незаконним, оскільки земельна ділянка не була предметом договору іпотеки.

З наведених вище підстав просить суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений 28 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно» та ОСОБА_2 ;

2) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно земельну ділянку 0722883400:01:002:0454 за адресою АДРЕСА_1 ;

3) скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку 0722883400:01:002:0454 за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та зобов`язати державного реєстратора поновити запис, що власником земельної ділянки є ОСОБА_1 .

1.2. Позиція відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 у письмовому відзиві позовні вимоги заперечив. Узагальнені доводи цього відповідача зводяться до того, що він вважає себе добросовісним набувачем земельної ділянки і тому вона не може бути витребувана від нього, згідно правил ст.388 ЦК України.

Окрім того, у заяві від 03 грудня 2024 року представник відповідача просить суд застосувати позовну давність, які він обчислює з моменту вибуття земельної ділянки з власності позивача у 2020 році.

1.3. Позиція відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно».

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно» будучи належним чином повідомлене про розгляд справи, правом на подання відзиву не скористалося.

1.4. Рух справи.

Ухвалою суду від 24 липня 2024 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20 листопада 2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «БІ-МАЙНО» (далі відповідач-2, ТОВ «БІ-МАЙНО»).

Ухвалою суду від 21 січня 2025 року, яка занесена у протокол судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

1.5. Позиція сторін у судовому засіданні.

У судове засідання сторони не прибули.

Представник позивача у письмовій заяві просить суд слухати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача ОСОБА_2 у письмовій заяві просить суд слухати справу за його відсутності.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «БІ-МАЙНО» у судове засідання свого представника не направило, про причини неявки суд не повідомило, хоча про дату, час і місце судового розгляду було повідомлено належним чином.

2. Мотивувальна частина.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з таких підстав.

2.1. Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 27.08.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11387584000, відповідно до умов якого останній отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 25000,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених договором, з кінцевим терміном повернення не пізніше 27.08.2015 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 14,50% річних.

В подальшому, 27.08.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та позивачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 1138758400 він передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .

Також судом з`ясовано, що 22.12.2020 року між ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «БІ-Майно», укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого ТзОВ «БІ-Майно» придбало житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,100 гап, кадастровий номер 0722883400:01:002:0454, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року, у цивільній справі №161/3583/22 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Іванюк Марини Василівни про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

З огляду на те, що у справі №161/3583/22 брали участь ті самі особи, що і у розглядуваній справі, на підставі частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) обставини встановлені у рішенні суду від 26 травня 2023 року не підлягають повторному доказуванню.

Вищенаведеним рішенням суду, визнано договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , що укладений 22.12.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та товариством з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. недійсним.

В задоволенні решти позовних вимог (про скасування державної реєстрації) відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги у справі №161/3583/22 суд виходив з того, що ТОВ «Кей-Колект» порушило вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а саме неналежно повідомило іпотекодавця про звернення стягнення на майно, що стало підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки: житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного 22 грудня 2020 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Бі-Майно», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В.

Окрім того, суд встановив порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредитні кошти ОСОБА_3 були надані в іноземній валюті на споживчі цілі. Позивач ОСОБА_1 є майновим поручителем. Водночас іншого житла, окрім житлового будинку, що є предметом іпотечного договору, позивач не має і загальна площа спірного будинку складає 149,2 кв.м. Іншими словами, на час відчуження іпотекодержателем майна іпотекодавця діяв мораторій на звернення стягнення на майно позивача.

Іншим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2023 року у цивільній справі №161/14996/23, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 березня 2024 року, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

З матеріалів справи слідує, що окрім житлового будинку, за відповідачем ОСОБА_2 28 грудня 2020 року зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722883400:01:002:0454, площею 0,1 га., яка призначена для обслуговування будинку, що був предметом у спорі у справі №161/3583/22 (далі спірна земельна ділянка).

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбулася на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Іванюк М.В. за реєстраційним №1259 (а.с.12).

В матеріалах справи наявний вказаний договір від 28 грудня 2020 року, зі змісту якого слідує, що ТОВ «Бі-Майно», як продавець, продало відповідачу ОСОБА_2 спірну земельну ділянку за ціною 292053,41 грн, що по курсу НБУ на день посвідчення договору становило 10300,00 доларів США. В якості правовстановлюючого документу продавця зазначено договір купівлі-продажу від 22 грудня 2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пономарьовою Д.В. за реєстраційним №2602 (а.с.13-14).

2.2. Зміст спірних правовідносин та норми права, що їх регулюють.

Зі встановлених судом фактичних обставин у справі та доводів заяв по суті спору слідує, що спірні правовідносини виникли щодо оспорювання особою, яка вважає себе власником земельної ділянки, правомірності реєстрації права власності на цю ж ділянку за іншою особою. Земельна ділянка вибула з володіння позивача внаслідок її відчуження іпотекодержателем, при цьому стосовно житлового будинку вже наявне рішення суду, в якому встановлені обставини безпідставності вибуття будинку з володіння позивача та його витребування з чужого незаконного володіння. В даній справі позивач пред`являє одночасно віндикаційний позов, оспорює кінцевий договір купівлі-продажу, а також просить суд скасувати відповідний реєстраційний запис з поновленням попереднього за позивачем.

Важливим аспектом цієї справи є надання судом своєї оцінки допустимості та належності кожного із способів захисту порушеного права, яке просить суд застосувати позивач, а в подальшому, у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог вирішити питання про дотримання строку позовної давності, заяву про застосування якої зробив один із відповідачів.

2.2.1. Законодавство, що встановлює єдність юридичної долі житлового будинку, будівлі або споруди та земельної ділянки, на якій вони знаходиться.

Статтею 377 Цивільного кодексу України (далі ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Аналогічні за змістом положення містяться у частині першій статті 120 Земельного кодексу України (далі ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

2.2.2. Положення цивільного законодавства, яке регулює захист права власності, зокрема шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У статті 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

2.2.3. Законодавство, що регулює питання позовної давності.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, від 09 грудня 2020 року №1236, карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) діяв на території України у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

2.3. Позиція суду.

2.3.1. Стосовно позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Як було встановлено судом, житловий будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці, вибув з власності позивача у зв`язку з його відчуженням іпотекодержателем, а в подальшому таке вибуття було визнано незаконним рішенням суду.

В цьому аспекті слід звернути увагу на закріплений у цивільному законодавстві принципі єдності юридичної долі житлового будинку, будівлі або споруди та земельної ділянки, на якій вони знаходиться (ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України).

При відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Враховуючи цей принцип, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №318/1274/18 (провадження №61-6807св19).

Застосовуючи цей принцип до розглядуваної ситуації слід зазначити, про помилковість доводів позову, що оскільки спірна земельна ділянка, яка знаходиться під будинком, не була предметом договору іпотеки, іпотекодержатель не мав права розпоряджатися нею.

В даному випадку, юридична доля будинку та земельної ділянки є єдиною, тому іпотекодержатель, за загальним правилом, звернувши стягнення на будинок, що є предметом іпотеки, отримує право і звернути стягнення на земельну ділянку, за умови її перебування у приватній власності іпотекодавця. Тому сам по собі такий довід позивача, як відсутність в іпотечному договорі застережень про земельну ділянку, не можна визнати обґрунтованим та підставою для задоволення цього позову.

Одночасно, якщо вибуття будинку з власності іпотекодержателя визнано незаконним та безпідставним, а сам будинок фактично повернувся у володіння іпотекодержателя, земельна ділянка повинна мати ту ж саму юридичну долю, а саме повернутися у власність іпотекодержателя. Інший підхід суперечив би приписам ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України.

В розглядуваному випадку, оскільки рішеннями судів, які набрали законної сили та при ухваленні яких брав участь кінцевий набувач будинку відповідач ОСОБА_2 фактично встановлений факт незаконності та безпідставності вибуття будинку з володіння позивача ОСОБА_1 , а сам будинок був витребуваний з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , як кінцевого набувача, то таке ж рішення слід ухвалити і стосовно земельної ділянки, яка призначена для обслуговування будинку, тобто, задовольнити позов про витребування земельної ділянки від відповідача ОСОБА_2 .

2.3.2. Щодо доводів відповідача ОСОБА_2 про свою добросовісність та неможливість у зв`язку з цим витребування майна від нього.

Основним доводом заперечень відповідача є його міркування про свою добросовісність та неможливість витребування земельної ділянки від нього у зв`язку з цим.

З цього приводу суд зазначає, що згідно пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У даній конкретній ситуації майно у вигляді спірної земельної ділянки вибуло з володіння позивача не з його волі, а саме в примусовому порядку згідно Закону України «Про іпотеку».

Позивач не був стороною жодного із правочинів, на підставі яких в кінцевому результаті право власності на земельну ділянку набув відповідач ОСОБА_2 , не виражав прямо або шляхом вчинення конклюдентних дій свою волю на відчуженні будинку, або земельної ділянки.

До того ж, свою оцінку доводам відповідача про добросовісність та неможливість витребування будинку у зв`язку з цим суд вже надав під час розгляду цивільної справи №161/14996/23, і відхилив їх.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача поза його волею, враховуючи, що будинок, який знаходиться на цій ділянці, був витребуваний судом від відповідача ОСОБА_2 , не зважаючи на те, що він може вважатися добросовісним набувачем, суд відхиляє доводи відповідача про неможливість витребування земельної ділянки від нього.

2.3.3. Стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації.

Поряд з вимогами віндикаційного позову (про витребування майна з чужого незаконного володіння) позивач заявляє вимоги про визнання недійсним одного з договорів купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

З цього приводу суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14).

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 757/26182/14-ц та від 19 січня 2022 року у справі № 753/14586/19.

Застосовуючи вказані висновки до розглядуваної ситуації суд зазначає, що оскільки земельна ділянка вибула з володіння позивача за договорами, де він не був стороною, а в подальшому неодноразово відчужена, ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку є саме позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Вимоги про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації з поновленням попереднього запису не призводять до поновлення чи ефективного захисту прав позивача, а його права вже повністю захищені за фактом задоволення віндикаційного позову. Тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

До того ж пред`являючи позовні вимоги про «зобов`язання державного реєстратора поновити запис», позивач не вказує особу, яка має відповідати за такою вимогу, не вказав її у складі відповідачів по справі, що є окремою підставою для відмови у задоволенні такої вимоги.

2.3.4 Щодо зробленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності.

Оскільки суд визнав обґрунтованими лише позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, питання про застосування строку позовної давності вирішується лише стосовно цієї вимоги.

З цього приводу суд зазначає, що матеріали справи не містять у собі будь-яких доказів про те, що позивач раніше ніж у травні 2024 року дізнався про факт вибуття з його володіння спірної земельної ділянки.

Позивач не був стороною жодного із правочинів, на підставі яких відбулося вибуття ділянки з його володіння, а відповідач не надав доказів того, що позивач дізнався або міг дізнатися про відчуження ділянки раніше.

Окрім того, навіть якщо припустити обґрунтованість доводів відповідача ОСОБА_2 про необхідність обраховувати позовну давність з моменту вибуття ділянки з володіння позивача у 2020 році, враховуючи приписи пункту12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та діючий у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року карантин, позовна давність у даному випадку не пропущена у будь-якому випадку.

З наведених вище підстав суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_2 про пропуску позивачем строків позовної давності.

2.4. Щодо розподілу судових витрат.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 9789,05 грн., з яких:

1) 3633,60 грн. за 3 вимоги немайнового характеру (визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації та зобов`язання поновити попередній запис);

2) 6155,45 грн. за вимогу майнового характеру про витребування майна.

Оскільки суд задовольнив лише позовні вимоги про витребування майна від відповідача ОСОБА_2 , з цього відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 6155,45 грн.

Решту судового збору слід залишити за позивачем.

На підставінаведеного такеруючись ст.ст.141,265ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з незаконного чужого володіння та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, - задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га., кадастровий номер 0722883400:01:002:0454, яка знаходиться у с. Липини Луцького району Волинської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6155,45 грн. (шість тисяч сто п`ятдесят п`ять гривень сорок п`ять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачами у справі є:

1) ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «БІ-МАЙНО», м. Київ, пров. Артилерійський, 5-В, код ЄДРПОУ 39527652.

Повне судове рішення складено та підписано 17 лютого 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Олександр ГРИНЬ