Рішення
від 11.02.2025 по справі 640/7190/22
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2025 року Справа № 640/7190/22

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Войтович І. І.,

при секретарі судового засідання Парфьонова А.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Шовкуна С.І.,

представників відповідачів: Свириденко А.Г., Філіпової Г.М., Рязанцева В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з урахуванням заяви про зміну предмету позову звернувся до суду із позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-1, Адміністрація ДПСУ, прикордонна служба), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач-2, вч НОМЕР_1 ), у якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №313-ОС «Про особовий склад» в частині, що стосується звільнення з посади заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та направлення в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 );

2. Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 30.04.2022 №83-ОС «Про особовий склад» в частині, що стосується виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 );

3. Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, яке він недоотримав внаслідок незаконного переміщення, з 30.04.2022 по 30.09.2023 р. включно.

Позиції сторін

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги протиправністю прийняття оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача з посади заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та направлення в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), оскільки оскаржуваними наказами позивача було переведено з фактичним пониженням в посаді в поза дисциплінарному порядку, без жодних визначених законом підстав, без збереження його військового звання - полковника.

Позивач вказує на дотриманні необхідного балансу інтересів між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, факт прямого і умисного порушення органом військового управління вимог норм матеріального права та положень Контракту, застосовуючи пріоритетність інтересам держави в умовах воєнного стану, використовуючи принцип єдиноначальності вчиняти дії та приймати рішення що мають наслідком порушення прав позивача на призначення на посади з урахуванням досвіду та кваліфікації, службового просування. Позивач також вказуючи на рішення Конституційного Суду зокрема від 29.06.2010 №17-рп/2010 у справі №1-25/2010 покликається на один із елементів верховенства права - принцип правової визначеності у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм встановлюваних такими обмеженнями. На постанову ВП ВС від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, в якій принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування та у постановах окрім вказаних від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц та від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18 неодноразово акцентовано, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Наполягає, що в особливий період просування військовослужбовців по службі може здійснюватися без дотримання вимог пунктів 97 та 98 Положення №1115/2009. Це винятки з загального правила призначення на посади. Норми пункту 93 Положення № 1115/2009 не належать до винятків, що не застосовуються в особливий період та, зокрема, у воєнний час, що визначені пунктом 310 Положення №1115/2009. Таким чином, абзац 2 пункту 310 Положення №1115/2009 дозволяє командирам (начальникам) здійснювати призначення на посади без згоди військовослужбовців, але не більше як на один ступінь нижче, та жодної можливості для недотримання передбачених пунктом 93 підстав призначення військовослужбовців на нижчі посади зазначені норми не містять. В свою чергу спірний наказ є безпідставним, не містить жодної підстави, передбаченої нормою підпункту 6 пункту 93 Положення №1115/2009 який визначає виключний перелік підстав та умови призначення військовослужбовців на нижчі посади, не містить обставини увільнення із займаної посади що визначено в підпунктах пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008.

Відповідач вч 1484 зазначає, що враховуючи оголошений в країні військовий стан, Закони України «Про оборону України», «Про правовий режим воєнного стану», пункти 88, пп. 2 п. 89, п.90 Положення №1115/2009, ч. 12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Положення про Головний центр оперативного документування оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України затвердженим наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.11.2019 року № 71ДСК (із змінами відповідно до наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 29.11.2019 № 76ДСК), ст. 16, ст. 58 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ІНФОРМАЦІЯ_1 було запропоновано керівництву Державної прикордонної служби переміщення окремих військовослужбовців до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого проходження служби, для виконання завдань, які покладені на службу по обороні територіальної цілісності держави України.

Відповідно, наказом Голови Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 313-ОС, зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), звільнивши з посади заступника начальника Головного центру начальника центру оперативного документування Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів.

Покликаючись на норми Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», зокрема пункти 12, 13, 121 Положення №1115/2009 зазначає, що підставою для видання спірного наказу №83-ОС від 30.04.2022 щодо виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення передував зазначений наказ прикордонної служби №313-ОС від 03.04.2022 про звільнення та направлення в розпорядження, тому видання спірного наказу вч НОМЕР_1 відбулось із дотриманням вимог нормативно-правових актів, які регламентують порядок проходження громадянами України військової служби в прикордонній службі.

Відповідач вч 1484 відмічає, що згідно п. 310 Положення №1115/2009 в особливий період просування військовослужбовців по службі може здійснюватися без дотримання вимог пунктів 97 та 98 даного Положення.

Наполягає, що нормами чинного законодавства та умовами Контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу, встановлено, що в період воєнного стану призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі посади здійснюється без згоди цих військовослужбовців, які у свою чергу у вказаний період зобов`язанні проходити службу на посадах осіб офіцерського складу з дотриманням визначених законодавством вимог та порядку військову службу в будь-якому регіоні України на посадах, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом і основною або спорідненою спеціальністю, освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки та досвіду служби за фахом.

Також, переведення позивача обумовлено оперативною обстановкою на Сході України, а також бойовим досвідом ОСОБА_1 , який є учасником бойових дій, його професійну та фахову підготовку, а також рівень освіти та набутий досвід оперативної роботи.

Тому наказ Голови Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №313-OC "Про особовий склад" видано у зв`язку із службовою необхідністю та з урахуванням особливих навичок позивача, як учасника бойових дій.

Вважає безпідставними доводи позивача про те, що спірними наказами його переведено на нижчу посаду ніж він обіймав до того. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.05.2022 №118-ОС «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 призначено на посаду старшого офіцера оперативного відділу оперативно-військового управління (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ). При цьому, військове звання позивача залишилось незмінне. Позивач оскаржував до Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/4606/22 даний наказ від 02.05.2022 №118-ОС та рішенням від 05.08.2022 в задоволенні позову було відмовлено, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 рішення залишено без змін та означено що посада на яку призначено позивача спірним наказом старший офіцер оперативного відділу оперативно-військового управління має граничне військове звання «підполковник» та згідно чинного законодавства згода позивача не потрібна на призначення його на посаду нижче на один ступінь.

Відповідач Адміністрація ДПСУ покликаючись на норми Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, Статут внутрішньої служби ЗСУ, Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Закон України «Про державну прикордонну службу» та Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, п. 1 Контракту укладений із позивачем відмічає, що військовослужбовці Державної прикордонної служби України, починаючи з 24 лютого 2022 року здійснюють передбачені законодавством заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, захисту і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, ОСОБА_1 згідно контракту взяв на себе зобов`язання протягом строку його дії проходити службу на посадах осіб офіцерського складу з дотриманням визначених законодавством вимог та порядку військову службу в будь-кому регіоні України.

Отримавши 31.03.2022 лист начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 «Про переміщення військовослужбовців» у зв`язку із службовою необхідністю, було взято до уваги оперативну обстановку на Сході України, бойовий досвід позивача, який є учасником бойових дій, його професійну та фахову підготовку, а також рівень освіти та набутий досвід оперативної роботи. Так, наказом №313 - ОС від 03.04.2022 ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільнивши з посади заступника начальника Головного центру начальника центру оперативного документування Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів.

Позивача наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №118-ОС від 02.05.2022 призначено на посаду старший офіцер оперативного відділу оперативно-військового управління (за місцем дислокації АДРЕСА_1 ).

Відмітив, що в особливий період діють спеціальні норми, які мають пріоритет над загальними нормами і правилами, у зв`язку з чим Положення має спеціальний розділ ХІV який регулює «Проходження військової служби та деякі питання виконання військового обов`язку в особливий період», зокрема абз. 2 п. 310 передбачає призначення військовослужбовців на вищі, рівні чи нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади у воєнний час без згод цих військовослужбовців, відповідно посилання позивача на положення п. 93 Положення є неналежним і не доречним.

Наполягає на правомірності спірного наказу №313 - ОС від 03.04.2022 про направлення в розпорядження зі звільненням з посади.

Окремо зазначив, що питання проведення виплат ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді не може бути заявлено до Адміністрації Держприкордонслужби, оскільки останній не перебував та не перебуває на фінансовому забезпеченні в Адміністрації Державної прикордонної служби України. Виплата ж грошового забезпечення здійснюється військовою частиною за місцем безпосереднього проходження військової служби, де військовослужбовець перебував на фінансовому забезпеченні, a саме ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ).

Вчинені процесуальні дії, рішення у справі

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:

- визнання протиправним та скасування наказу Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №313-ОС "Про особовий склад" в частині, що стосується звільнення з посади заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та направлення в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 );

- визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 30.04.2022 №83-ОС "Про особовий склад" в частині, що стосується виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 );

- поновлення полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) на посаді заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 );

- зобов`язання Адміністрацію Державної прикордонної служби України виплатити полковнику ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, яке він недоотримав внаслідок незаконного переміщення, до дня фактичного поновлення на посаді включно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2022 визначено вірну назву відповідача у справі №640/7190/22 - Адміністрацію Державної прикордонної служби України та ухвалено у подальшому відповідача у справі №640/7190/22 зазначати - Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2022 відмовлено Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в задоволенні заяв про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 08.06.2022 відмовлено ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у задоволенні заяви про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - полковника ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 08.06.2022 відмовлено Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі №640/7190/22.

Ухвалою суду від 08.06.2022 в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовлено.

09.06.2022 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2022 року залишено без змін.

02.05.2024 постановою Верховного Суду Касаційну скаргу адвоката Боярського Віталія Сергійовича - представника ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року у справі №640/7190/22 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

13.05.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 13.05.2024 справа розподілена судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 прийнято до провадження та визначено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

18.07.2024 представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відзив на позовну заяву.

18.07.2024 представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

22.07.2024 представник Адміністрації Державної прикордонної служби України через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" подав до суду відзив на позовну заяву.

22.07.2024 від представника Адміністрації Державної прикордонної служби України до суду надійшла заява з проханням здійснювати розгляд даної адміністративної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

22.07.2024 представник позивача подав до суду заяву про зміну предмету позову та відповідь на відзиви відповідачів.

02.08.2024 представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 суд задовольнив заяву Адміністрації Державної прикордонної служби України та перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання на 16.12.2024 об 11:30 год.

16.12.2024 до суду прибули позивач ОСОБА_1 , представник позивача - Шовкун С.І., представник відповідача вч 1484 - Рязанцев В.Г., представники відповідача Адміністрації ДПСУ- Філіпова Г.М. та Свириденко А.Г., в ході проведення підготовчого судового засідання судом прийнято заяву представника позивача про зміну предмету позову та визначено розглянути позовні вимоги в наступній редакції:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №313-ОС «Про особовий склад» в частині, що стосується звільнення з посади заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та направлення в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 );

В судовому засіданні суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідків, та відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи.

З`ясувавши думки учасників по справі, не заперечували щодо подальшого вирішення питання можливості закриття підготовчого провадження у письмовому провадженні, суд своє ухвалою від 16.12.2024 закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 22 січня 2025 року о 13:15год.

22.01.2025 в судове засідання прибули позивач ОСОБА_1 , представник позивача - Шовкун С.І., представник відповідача вч 1484 - Рязанцев В.Г., представники відповідача Адміністрації ДПСУ- Філіпова Г.М. та Свириденко А.Г.

В ході розгляду справи судом на місці ухвалено оголосити перерву.

Наступне судове засідання призначено на 11.02.2025 об 11:30 год. про що сторони у справі повідомлені належним чином.

11.02.2025 представником позивача подано до суду додаткові пояснення.

11.02.2025 в судове засідання прибули позивач ОСОБА_1 , представник позивача - Шовкун С.І., представник відповідача вч 1484 - Рязанцев В.Г., представники відповідача Адміністрації ДПСУ- Філіпова Г.М. та Свириденко А.Г.

Позивач ОСОБА_1 та представник Шовкун С.І. позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача вч 1484 Рязанцев В.Г. заперечував проти позовних вимог позивача та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Представники відповідача Адміністрації ДПСУ Філіпова Г.М. та Свириденко А.Г. проти позову заперечували, просили суд позивачу відмовити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду та повідомлено про строки виготовлення повного тексту.

Встановлені обставини судом

ОСОБА_1 проходив військову службу з грудня 2018 року на посаді заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Листом начальник Головного центру Мацак В. від 31.03.2022 №12/356 «Про переміщення військовослужбовців» повідомив начальника управління кадрового менеджменту Адміністрації Державної прикордонної служби України ОСОБА_4 , що у зв`язку із службовою необхідністю просить розглянути питання, щодо переміщення військовослужбовців, для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 (полковник, 45т.р.).

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №313-ОС «Про особовий склад» відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), звільнивши з посади заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів, згідно з підпунктом 2 пункту 127 Положення.

30 квітня 2022 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) прийнято наказ №83-ОС «Про особовий склад» відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022, від 14.03.2022 №133/2022, від 21.04.2022 №259/2022, Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (зі змінами), наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 20.10.2021 №544-аг «Деякі питання комплектування резервістами військового оперативного резерву першої черги», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), якого наказом Голови Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №313-ОС, звільнено з посади заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлено для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01 травня 2022 року.

Підставою прийняття вказаного наказу є наказ Голови Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №313-ОС, рапорт ОСОБА_1 від 30.04.2022.

Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.05.2022 №118-ОС «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) з 02.05.2022 призначено на посаду старшого офіцера оперативного відділу оперативно-військового управління (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ).

Не погоджуючи з оскаржуваними наказами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Правове регулювання відносин між державою, та громадянином у зв`язку з виконанням ним конституційного обов`язку щодо військової служби здійснюється Законом України № 2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, Статутами Збройних Сил України, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999тощо.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування й державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 статті 2 цього Закону № 2232-ХІІ визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, бере офіційне зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов`язки військової служби (частина 12 статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно частини 14 статті 2 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

За статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно статтей 13-17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок.

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Військовослужбовець зобов`язаний знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм міжнародного гуманітарного права.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.

У відповідності до статтей 18 - 22, 25 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.

Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Військовослужбовці під час виконання службових обов`язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби, зброю в порядку, встановленому законодавством.

Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу.

Військовослужбовець має право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги.

Згідно статті 40 Закону №2232- ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, дія якого поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Єдиноначальність принцип управління, за яким керівникові надаються широкі управлінські повноваження при персональній відповідальності за результати роботи.

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115/2009).

Відповідно до пункту 12 вказаного Положення № 1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно з пунктом 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 88 Положення №1115/2009, військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.

У відповідності до абзацу 3 підпункту 2 пункту 89 Положення №1115/2009, призначення осіб офіцерського складу на посади у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах Держприкордонслужби, вищому військовому навчальному закладі Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до підполковника (капітана 2 рангу) включно, наказом відповідно начальника регіонального управління, ректора вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби.

Згідно пункту 90 Положення №1115/2009 військовослужбовця може бути звільнено з посади та/або зараховано у розпорядження його прямим начальником, який згідно з цим Положенням уповноважений видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад.

Відповідно до пункту 93 Положення №1115/2009 призначення військовослужбовців на посади здійснюється, зокрема:

4) на вищі посади - у порядку просування по службі;

6) на нижчі посади:

- у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів у разі неможливості призначення на рівну посаду - за згодою військовослужбовця;

- за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військоволікарської комісії - за згодою чи на особисте прохання військовослужбовця;

- за результатами атестації - за рішенням відповідного начальника;

- на особисте прохання військовослужбовця;

- у порядку реалізації накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарного стягнення - за рішенням відповідного начальника;

- у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, не пов`язану з державною таємницею, - за згодою військовослужбовця, у разі неможливості призначення на рівну посаду;

- вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з більш легкими умовами військової служби, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням, у разі неможливості виконання ними обов`язків за попередньою посадою та за відсутності рівних посад;

- у разі коли військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній з керівництвом підлеглими особами, виконанням завдань з охорони державного кордону, в разі неможливості призначення на рівну посаду - за рішенням відповідного начальника;

- у разі виникнення обставин, передбачених абзацом першим пункту 111 цього Положення, за відсутності рівних посад - за рішенням відповідного начальника.

За пунктом 94 Положення №1115/2009 посада вважається вищою, якщо штатом за цією посадою передбачено вище граничне військове звання, а в разі рівних граничних військових звань - більший тарифний розряд (посадовий оклад); нижчою, якщо штатом за цією посадою передбачено нижче граничне військове звання, а в разі рівних граничних військових звань - менший тарифний розряд (посадовий оклад); рівною, якщо штатом за цією посадою передбачено рівне граничне військове звання та рівні тарифні розряди (посадові оклади).

Відповідно до абз. 1 пункту 95 Положення №1115/2009 військовослужбовці призначаються на посади з урахуванням відповідності їх професійної (фахової) підготовки за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, освітньокваліфікаційного рівня вимогам до цих посад, визначеним посадовими інструкціями, та досвіду служби за фахом.

Згідно пункту 97 Положення №1115/2009 військовослужбовці в порядку просування по службі можуть бути призначені на вищу посаду шляхом професійного відбору або на конкурсній основі з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей.

За пунктом 98 Положення №1115/2009 призначення осіб офіцерського складу на керівні посади здійснюється з урахуванням досягнутих ними результатів у службовій діяльності, здатності виконувати завдання у складних умовах, а осіб, які перебувають у кадровому резерві, - також висновків за результатами перебування у кадровому резерві.

Згідно пункту 104 Положення №1115/2009 призначення військовослужбовців на нижчі посади здійснюється на підставах, передбачених:

абзацами другим - п`ятим та сьомим - десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення - прямими начальниками, у межах наданих їм прав щодо призначення на посади;

абзацом шостим підпункту 6 пункту 93 цього Положення, якщо до військовослужбовців було застосовано такі дисциплінарні стягнення, як пониження в посаді або попередження про неповну службову відповідність, протягом шести місяців після накладення якого військовослужбовець не виправив своєї поведінки і вчинив правопорушення, - начальниками, яким надано таке право відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Згідно підпункту 2 пункту 127 Положення №1115/2009, зарахування військовослужбовців у розпорядження начальників, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого проходження такими військовослужбовцями військової служби допускається у разі коли начальник органу Держприкордонслужби вищого рівня здійснює переміщення військовослужбовця, призначення якого на посаду належить до повноважень начальника органу Держприкордонслужби нижчого рівня, а також у разі переміщення військовослужбовця на посаду до розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби - до двох місяців.

Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами начальників, які мають право призначення на ці посади згідно з номенклатурою посад, та вищими начальниками.

Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного начальника органу Держприкордонслужби, у списках якого він перебуває, з дня, що настає за днем здавання посади, але не раніше дня звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено.

За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження начальників органів Держприкордонслужби відповідно до підпунктів 1 - 3, 8, 9, 12, 16, 18 цього пункту, зберігається право на забезпечення всіма видами матеріального та грошового забезпечення за останньою посадою, яку вони займали. Порядок грошового забезпечення військовослужбовців, які зараховані у розпорядження з інших підстав, визначається законодавством, що регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно пункту 128 Положення №1115/2009 у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 127 цього Положення, Голова Державної прикордонної служби України має право продовжити строк перебування військовослужбовця у розпорядженні начальника органу Держприкордонслужби зі збереженням усіх видів грошового забезпечення до шести місяців.

Суд враховує, що у зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України був продовжений і до цього часу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, і територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, і територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень

Згідно пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_5 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно положень Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, основними обов`язками якої зокрема є припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Враховуючи зазначене, військовослужбовці Державної прикордонної служби України, починаючи з 24 лютого 2022 року здійснюють передбачені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про Державну прикордонну службу України» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, захисту й суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Згідно розділу XIV Положення №1115/2009, останнім визначено проходження військової служби та деякі питання виконання військового обов`язку в особливий період.

Так, згідно пункту 305 Положення №1115/2009 в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.

У відповідності до пункту 307 Положення №1115/2009 з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:

1) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

2) за рішенням начальників органів Держприкордонслужби військовослужбовці, які перебувають у відпустках (за винятком відпусток для лікування у зв`язку з хворобою, з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - на підставі медичного висновку), можуть бути відкликані із цих відпусток та за викликом зобов`язані негайно повернутися до місця служби;

3) військовослужбовці, які перебувають у відрядженні (крім військовослужбовців, зазначених у пункті дев`ятому цього Положення), зобов`язані за погодженням із посадовими особами, у розпорядження яких вони прибули, негайно повернутися до органів Держприкордонслужби, в яких вони проходять військову службу;

4) заміна військовослужбовців, які проходять військову службу в місцевостях, на посадах, в підрозділах з установленим строком військової служби, припиняється;

5) військовослужбовці, які переміщуються на інші посади згідно з відповідними планами, а також резервісти та військовозобов`язані, призвані на військову службу із запасу до органів Держприкордонслужби, приступають до виконання обов`язків за посадами з моменту призначення на відповідні посади;

6) резервісти і військовозобов`язані, які проходять збори, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження начальників відповідних органів Держприкордонслужби. Резервісти, які проходять службу у військовому резерві за контрактом і не виконують обов`язки служби у військовому резерві, повинні прибути до органу Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу у військовому резерві, за викликом начальника цього органу.

Якщо органи Держприкордонслужби, в яких проходять службу військовослужбовці, змінили місце дислокації, військовослужбовці, які перебували за межами їх дислокації, зобов`язані прибути до найближчого органу Держприкордонслужби або територіального центру комплектування та соціальної підтримки і діяти згідно із наказом (розпорядженням) відповідного начальника органу Держприкордонслужби чи керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 310 Положення №1115/2009 в особливий період просування військовослужбовців по службі може здійснюватися без дотримання вимог пунктів 97 та 98 цього Положення.

Призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади у воєнний час здійснюється без згоди цих військовослужбовців.

За вказаною справою Адміністрація Держприкордонслужби, керуючись вимогами чинного законодавства, в тому числі Положенням про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 533, видає накази по особовому складу, зокрема, виходячи з оперативної обстановки, в межах наділених повноважень та компетенції здійснює переміщення особового складу Державної прикордонної служби України з метою доцільного його використання, більш ефективного виконання поставлених перед Держприкорнслужбою завдань, що не заперечується позивачем та його представником.

Положенням про ІНФОРМАЦІЯ_1 , тa затвердженим наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.11.2019 року № 71ДСК (із змінами відповідно до наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 29.11.2019 № 76ДСК) визначено, що Головний центр очолює начальник Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (далі начальник Головного центру), який призначається та звільняється з посади Головою Державної прикордонної служби України. Начальник Головного центру є командиром військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.

ОСОБА_1 проходив військову службу з грудня 2018 року на посаді заступника Начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Враховуючи пункт 1 Контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, що укладений між Головою Держприкордонслужби тa громадянином України ОСОБА_1 , вбчається, що останній взяв на себе зобов`язання протягом дії укладеного між ним та Державною прикордонною службою в особі Голови Контракту проходить службу на посадах осіб офіцерського складу з дотриманням визначених законодавством вимог та порядку військову службу в будь-якому регіоні України на посадах, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом і основною або спорідненою спеціальністю, освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки та досвіду служби за фахом.

Згідно спірного наказу №313-ОС від 03.04.2022 полковника ОСОБА_1 зараховано у розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільнивши з посади заступника начальника Головного центру начальника центру оперативного документування Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів, та наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.05.2022 №118-ОС «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 призначено на посаду старшого офіцера оперативного відділу оперативно-військового управління (за місцем дислокації АДРЕСА_1 ).

Також, ОСОБА_1 внаслідок сімейних обставин звільнився з військової служби наказом Голови Державної прикордонної служби України від 21.09.2023 №1355-ОС на підставі підпункту «г» (через сімейні обставини) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» та 30 вересня 2023 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.09.2023 №477-OC виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас за сімейними обставинами.

Відповідно з 1 жовтня 2023 року правовідносини з приводу військової служби ОСОБА_1 припинені та на сьогодні останній проходить службу в Державному бюро розслідувань.

Так, позивач у даній справі пов`язує свої вимоги щодо оскарження зокрема наказу №313-ОС від 03.04.2022 із переведенням його як військовослужбовця в особливий період на нижчу посаду, на те, що спірний наказ став наслідком видання наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.05.2022 №118-ОС «Про особовий склад» за яким його безпідставно понижено в посаді.

Судом встановлено, що після направлення у розпорядження та звільнення із посади, подальшим наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.05.2022 №118-ОС «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 призначено на посаду старшого офіцера оперативного відділу оперативно-військового управління (за місцем дислокації АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_1 оскаржував наказ від 02.05.2022 №118-ОС в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2022 по справі №520/4606/22 залишено без змін.

Судовими рішеннями у справі №520/4606/22 встановлено та зазначено, що «..законодавець формулюючи норму пункту 310 Положення №1115/2009 щодо «призначення на нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади» закладав в цьому випадку саме ступені посад за військовим званням.

Попередня посада військовослужбовця «заступник начальника Головного центру начальника центру оперативного документування ІНФОРМАЦІЯ_1 », з граничним військовим званням «полковник». При цьому посада, на яку позивача було призначено оскаржуваним у цій справі наказом від 02 травня 2022 року №118-ОС має граничне військове звання «підполковник» (довідка додається).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовим званням, що є на ступінь нижчим від звання «полковник» є звання «підполковник».

Як вбачається з матеріалів справи позивача призначено на посаду старшого офіцера оперативного відділу оперативно-військового управління з граничним військовим значенням "підполковник".

Відповідно до п. 310 Положення №1115/2009 призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади у воєнний час здійснюється без згоди цих військовослужбовців.

Тобто згода позивача не потрібна на призначення його на посаду нижче на один ступінь.».

Відтак, наказ Начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02 травня 2022 року № 118-ОС в частині, що стосується призначення полковника ОСОБА_1 на посаду старшого офіцера оперативного відділу оперативно-військового управління (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, добросовісно, розсудливо та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно за даною справою суд зазначає, що посада - старший офіцер оперативного відділу оперативно-військового управління (за місцем дислокації АДРЕСА_1 ) (наказ №118-ОС від 02.05.2022), на яку було призначено позивача ОСОБА_1 після звільнення з посади заступника начальника Головного центру - начальника центру оперативного документування Головного центру оперативного командування та оперативно - технічних заходів на посаду (спірний наказ №313-ОС від 03.04.2022), має граничне військове звання «підполковник» від попереднього звання «полковник», та таке призначення на посаду нижче на один ступінь у воєнний час не потребує згоди військовослужбовця, та застосовуючи норми ч. 4 ст. 78 КАС України, суд зазначає, що позивач скористався правом на оскарження наказу про призначення його на нижчу посаду, що було предметом розгляду у іншій справі, прийняті судові рішення, що виключає повторне дослідження та надання оцінки судом обставин та підстав призначення позивача на нижчу посаду.

Обґрунтування позивача ОСОБА_1 щодо протиправності спірного наказу №313-ОС від 03.04.2022 як таке що видано із порушенням права на збереження звання та належної посади суд вважає необґрунтованим в силу підстав видання даного наказу про звільнення та переведення в розпорядження до іншого органу.

Суд наголошує, що покликання на положення підпункту 6 пункту 93 Положення №1115/2009 який передбачає перелік підстав та умов призначення військовослужбовців на нижчі посади не пов`язується із виданим спірним наказом, призначення на нижчу посаду відбулось за іншим наказом (№118-ОС від 02.05.2022) який позивач оскаржував в судовому порядку в іншій справі, про що згадано вище.

Відтак, суд зазначає, що у даній справі позивача ОСОБА_1 було направлено у розпорядження зі звільненням із займаної посади та вказані обставини не пов`язується із наказом №118-ОС від 02.05.2022 про призначення на нижчу посаду, у зв`язку з чим відсутні підстави для врахування тверджень позивача про переведення його на нижчу посаду спірним наказом №313-ОС від 03.04.2022. Направлення у розпорядження відбувалось у зв`язку зі запланованим переміщенням військовослужбовця через службову необхідність та з урахуванням обстановки на Сході країни згідно листа начальника Головного центру Мацак В. від 31.03.2022 №12/356, що відповідно мало наслідки звільнення і посади, про що також йдеться у відповіді на запит адвоката вч 1484 від 04.02.2025 №10/450-25-Вих.

Враховуючи обставини оголошеного в країні воєнного стану, існуючого принципу єдиноначальності де командир (начальник) наділений всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, має права одноособово приймати рішення та віддавати накази, а також забезпечувати їх виконання, виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України, та в силу такої дискреції, за якої в особливий період видаються накази щодо просування військовослужбовців по службі без дотримання вимог пунктів 97 та 98 Положення №1115/2009 та накази про призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади у воєнний час без згоди цих військовослужбовців, вказана єдиноначальність виключає врахування прав та інтересів військовослужбовця, зокрема щодо просування по службі, направлення у розпорядження до інших регіонів, місцевості, оскільки останній склав Військову присягу на вірність Українському народу, взяв офіційне зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов`язки військової служби.

Відповідно, підписуючи Контракт позивач ОСОБА_1 мав усвідомлення характеру служби та свої обов`язки перед державою.

Звертаючись до вищезгаданого чинного законодавства, суд приходить до висновку, що наказ №313-ОС від 03.04.2022 про направлення у розпорядження зі звільненням із посади є правомірним, виданий відповідно, з дотриманням норм чинного законодавства, балансу інтересів держави та військовослужбовця в умовах особливого періоду.

Згідно статі 63 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командири підрозділів (начальники) приймають і здають посаду особисто на підставі наказу по військовій частині (кораблю).

Про прийняття і здавання посади командир підрозділу (начальник) подає рапорт у порядку підпорядкованості командирові військової частини (корабля).

Відповідно до статті 64 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України установлюються такі терміни для прийняття і здавання посад: командира бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) - не більше ніж 10 днів, заступника командира з тилу - не більше ніж 20 днів, командира батальйону та командира роти (корабля 3 і 4 рангу) - не більше ніж 5 днів, начальника служби, якому підпорядковані склади, - не більше ніж 15 днів.

Іншим посадовим особам термін прийняття і здавання посади встановлює старший командир (начальник). Закінченням прийняття (здавання) посади вважається дата затвердження старшим командиром (начальником) відповідного акта.

Відповідно до наказу Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів від 28.04.2022 року № 98-АГ «Про прийом-передачу посади», в період з 28.04.2022 по 30.04.2022 полковник ОСОБА_1 посаду заступника начальника Головного центру начальника центру оперативного документування Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів здав.

За результатами прийняття і здавання посади, 30.04.2022 полковник ОСОБА_1 рапортом доповів про здачу посади заступника начальника Головного центру начальника центру оперативного документування Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів.

Після проведених заходів, пов`язаних з здаванням посади полковником ОСОБА_1 30.04.2022 за № 83-ОС «Про особовий склад» було підписано наказ начальника Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 та направлення його для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 з 01 травня 2022 року.

Враховуючи підписаний спірний наказ від 03.04.2022 №313-ОС ОСОБА_1 та складений ним рапорт ОСОБА_1 від 30.04.2022, другий спірний наказ від 30.04.2022 №83-ОС «Про особовий склад» яким виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 (2980709517) що був покликаний на реалізацію першого спірного наказу, та у зв`язку із визнанням правомірним судом наказу №313-ОС від 03.04.2022, вказаний другий спірний наказ №83-ОС є правомірним та скасуванню не підлягає.

Слід зазначити, що з моменту ратифікації Верховною Радою України 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Україна приєдналася до визнання і забезпечення проголошених у ній прав людини і основоположних свобод та взяла на себе зобов`язання забезпечувати повагу до прав людини шляхом гарантування цих прав. Забезпечення прав людини з боку держави може здійснюватися як шляхом активних дій, зокрема шляхом судового захисту прав, передбачених Конвенцією, коли втручання не походить безпосередньо від держави, так і шляхом утримання від будь-яких дій, а саме утримання від безпосереднього втручання в права людини з боку держави, її органів та представників. Такі дії держави щодо гарантування прав людини пов`язані з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції.

Стаття 17 Європейська конвенція з прав людини забороняє будь-кому зловживати правами для будь-якого обмеження конвенційних прав, а саме: «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що уповноважує будьяку державу, групу осіб чи окрему особу займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-які дії, спрямовані на скасування будь-яких прав чи свобод, визнаних у цій Конвенції, або на їх обмеження в більшій мірі, ніж передбачено в Конвенції». Загальні визначення прав людини в Європейській Конвенції з прав людини передбачають, що негативні зобов`язання держави визначають негативний аспект свободи і захищають особу від небажаного, надмірного втручання держави у сферу її індивідуальних прав і свобод, а саме: право на життя, повагу до честі і гідності, заборону катувань, право на свободу думки, слова, віросповідання, заборону дискримінації, право на мирні зібрання та об`єднання тощо. Негативні зобов`язання держави та її агентів в особі органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, полягають в утриманні від будь-яких дій, спрямованих на порушення або незаконне обмеження прав людини. Конвенція встановлює умови для виправдання втручання держави в права людини. Такі умови є поєднанням трьох елементів: втручання здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві. Верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції.

Дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, виникає виключно, якщо втручання відповідає вимогам законності і не було свавільним, тобто необхідним.

Необхідність у демократичному суспільстві полягає в наступному: по-перше, причини, що виправдовують втручання, є релевантними і достатніми; по-друге, існує нагальна суспільна потреба в такому втручанні; по-третє, втручання є пропорційним до законної мети.

Стаття 15 Конвенції встановлює підстави для відступу від зобов`язань під час надзвичайного стану. Відповідно до частини першої цієї статті, під час війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації, держава може вживати заходів у відступ від своїх зобов`язань за цією Конвенцією лише в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.

Це положення встановлює три умови для дійсного відступу від зобов`язань, які мають виконуватися державою одночасно. Такий відступ має відбуватися під час війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації, заходи, що вживаються у відповідь на таку війну або суспільну небезпеку, не повинні виходити за межі того, що вимагає гострота ситуації, а також заходи не повинні бути несумісними з іншими зобов`язаннями держави за міжнародним правом.

Ч. 2. ст. 3 Конституції України проголошує, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Стаття 64 Конституції України проголошує, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Але не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції, а саме: право на рівність конституційних прав та право на рівність перед законом, право на громадянство України та його захист за межами України, право на життя та його захист, право на повагу до його гідності, право на свободу та особисту недоторканість, право на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, право на житло, право на шлюб, право дітей на рівність незалежно від походження, право на справедливий судовий захист, право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, право на обізнаність у своїх правах та обов`язків, право не відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, право на професійну правничу допомогу, право на невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу, право на презумпцію невинуватості, право на захист.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантовані державою та закріплені Конституцією України, а саме: - право на недоторканність житла (ст. 30); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на недопущення втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34); право на мирні зібрання (ст. 39); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43); право на освіту (ст. 53), право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38).

Практика ЄСПЛ вимагає від держав певного рівня обґрунтування того, що заходи захисту інтересів національної безпеки мають реальне підґрунтя, а сама загроза, на яку посилається держава, має достатні підстави (рішення у справі «Яновец проти Російської Федерації 32 та Костянтин Маркін проти Російської Федерації 33»).

Конституційний Суд України в абзаці четвертому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.

В другому реченні 11 абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-p(II)/2019 вказав, що статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус. Такий статус обумовлений особливістю військовослужбовцями функцій та їх призначенням, у зв`язку з чим вони підлягають виконуваних особливому правовому захисту, що також підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року у справі № 7-p(II)/2022.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 у справі № 1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

У постанові ВП ВС від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування.

В постановах ВП ВС від 28 лютого 2018 року у справі № 800/284/17, 22 травня 2018 року у справі № 800/474/16 (Р/9901/197/18), 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17, 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18 вказано, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Суд зазначає, що враховуючи інтереси національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку тощо, відбуваються певні обмеження прав особи, в період оголошеного в країні воєнного стану (в особливий період). Права та інтереси військовослужбовця в особливий період відповідно також піддаються обмеженню але з урахуванням забезпечення оборони та захисту держави, її суверенітету, територіальної цілісності, захисту життя громадян та враховуючи обставини несення військовослужбовцем військової служби.

Згідно наданої до суду службової записки від 29.01.2025 №08/7320/25-Вн Адміністрації Держприкордонслужби кількісні показники переміщення у період з березня-квітень 2022 року осіб офіцерського складу (зарахування у розпорядження начальників регіональних управлінь Держприкордонслужби України) служби, зокрема керівного складу, до органів та підрозділів Державної прикордонної служби України, які знаходились в районах проведення активних бойових дій, для комплектування та поповнення втрат особового складу до органів та підрозділів Східного регіонального управління наказами Голови Державної прикордонної служби України було переміщено - 384 офіцера, з них 180 осіб старшого офіцерського складу, та з числа переміщених офіцерів 92 особи переміщені з посад керівного складу.

Резюмуючи викладені висновки суд вважає, що наказ №313-ОС від 03.04.2022 та наказ від 30.04.2022 №83-ОС відповідають критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, обставини та підстави направлення у розпорядження зі звільненням встановлені та доведені відповідачами, підстав для їх касування судом не встановлено.

Щодо заявленої вимоги про виплату різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку за іншою посадою за період з 30.04.2022 по 30.09.2022 суд таку не розглядає враховуючи висновки суду щодо правомірності спірних наказів.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частина 2 статті 77 КАС України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 78 КАС України).

Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів не впливають на висновки суду та не підлягають наданню оцінки.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи наслідки вирішення справи судом, обставини звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову до суду згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (учасник бойових дій), заявлені витрати на правничу допомогу 30 000,00 грн. розподілу судом не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення рішення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 17 лютого 2025 р.


Суд	Київський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	11.02.2025
Оприлюднено	20.02.2025
Номер документу	125202586
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них

Беспалов Олександр Олександрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 11.02.2025 по справі 640/7190/22КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —640/7190/22

Рішення від 11.02.2025

Рішення
від 11.02.2025 по справі 640/7190/22
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД