Рішення

від 17.02.2025 по справі 520/34313/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 р. № 520/34313/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації щодо невжиття належних заходів для забезпечення реалізації ОСОБА_1 права на проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до його релігійних переконань;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2024 з урахуванням вимог Конституції України, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та міжнародних договорів, ратифікованих Україною;

- зобов`язати відповідача надати офіційне підтвердження про можливість проходження ОСОБА_1 альтернативної служби в порядку, передбаченому законодавством України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2000-го року він є членом релігійної громади Християн Віри Євангельської «Благовість», що свідчить про його глибоку прихильність до принципів християнства. За доводами позивача, віросповідання його громади базується на принципах християнської моралі, які категорично забороняють застосування насильства і закликають до миру, милосердя та взаємопідтримки, з огляду на що він не може брати участь у військових діях, оскільки це суперечить його релігійним поглядам. У зв`язку з цим позивач направив заяву до Харківської обласної військової адміністрації, в якому виклав прохання про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу. У відповідь на свою заяву позивач отримав лист, згідно якого йому було повідомлено про відсутність підстав для задоволення його заяви про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу. Позивач не погоджується з такою відмовою та вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 17.12.2024 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через підсистему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни. Відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки в період з 10.02.2025 по 14.02.2025 включно суддя перебував на навчанні, розгляд справи здійснюється в перші робочі дні після навчання.

Ухвалою суду від 17.02.2025 замінено первісного відповідача - Управління соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації по справі № 520/34313/24 на належного відповідача - Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (адреса: майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 03491286).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступне.

Позивач з 2000-го року є членом релігійної громади Християн Віри Євангельської «Благовість», що зареєстрована за адресою: вул. Бассейна, буд. 119, м. Харків, 61107, код ЄДРПОУ 37093829, що вбачається з копії довідки від 08.07.2024, виданої Харківським обласним управлінням Божої церкви Християнської віри, та копії довідки № 81 від 08.07.2024, виданої церквою (релігійною громадою) християн віри Євангельської "Благовість" (а.с. 13-14).

За доводами позивача, його членство в релігійній громаді Християн Віри Євангельської «Благовість», а також участь у релігійних обрядах, зокрема водному хрещенні, яке він прийняв у 2000-му році, свідчать про його глибоку прихильність до принципів християнства. Позивач зазначив, що віросповідання його громади базується на принципах християнської моралі, які категорично забороняють застосування насильства і закликають до миру, милосердя та взаємопідтримки, з огляду на що позивач не може брати участь у військових діях, оскільки це суперечить його релігійним поглядам.

У наданій позивачем до матеріалів справи довідці від 08.07.2024, виданій Харківським обласним управлінням Божої церкви Християнської віри, та довідці № 81 від 08.07.2024, виданій церквою (релігійною громадою) християн віри Євангельської "Благовість", зазначається, що за своїм віровченням та зареєстрованим Статутом релігійна громада Християн Віри Євангельської «Благовість» відноситься до релігійного напрямку Євангельських християн. Віровчення релігійної громади закликає не використовувати зброю проти інших людей, що унеможливлює виконання військового обов`язку. (а.с. 13-14)

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до Харківської обласної військової адміністрації з заявою, в якій виклав прохання про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу, посилаючись на те, що виконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконанням.

Заява позивача була розглянута Департаментом соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації, за дорученням Харківської обласної військової адміністрації, та за результатом розгляду заяви позивача надано відповідь від 16.10.2024 № І-4589/01-29, згідно якої повідомлено, що заміна виконання військового обов`язку в Україні, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, регулюється законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Відповідно до статті зазначеного Закону, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби. Враховуючи вік заявника, задовольнити запит немає можливості. Також, у листі зазначено, що відповідно до пункту 14 Плану запровадження та забезпечення заходів здійснення правового режиму воєнного стану в Україні, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р, на час введення воєнного стану за рішенням військового командування встановлено обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби. (а.с. 12)

Тобто, фактично позивачу було відмовлено в задоволенні його заяви та заміні виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу.

Позивач, не погодившись із зазначеною відмовою, звернувся до суду задля захисту своїх прав, заявивши позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації щодо невжиття належних заходів для забезпечення реалізації ОСОБА_1 права на проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до його релігійних переконань, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2024 з урахуванням вимог Конституції України, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та міжнародних договорів, ратифікованих Україною та зобов`язання відповідача надати офіційне підтвердження про можливість проходження ОСОБА_1 альтернативної служби в порядку, передбаченому законодавством України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Так, фактично спірним у даній справі є питання щодо наявності чи відсутності підстав у відповідача на задоволення заяви позивача про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу, через релігійні переконання позивача.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Згідно з положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на момент ухвалення судом рішення в даній справі.

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції від 07.09.2024, чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Приписами статті 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.

При цьому, суд зазначає, що до внесення змін Законом № 3633-IX від 11.04.2024, Закон №2232-ХІІ містив термін "строкова служба". Законом № 3633-IX від 11.04.2024 внесено зміни до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ, зокрема в тексті Закону слова "строкова військова служба" в усіх відмінках замінено словами "базова військова служба" у відповідному відмінку.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Разом з тим, в пункті 4 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» № 1975-XII від 12.12.1991 (далі - Закон № 1975-XII).

Статтею 1 Закону № 1975-XII визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону № 1975-XII).

Частиною 1 статті 4 Закону № 1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону № 1975-ХІІ).

Відповідно до статті 5 Закону № 1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України № 2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).

Згідно з пунктами 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Із системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової (у чинній редакції Закону №2232-ХІІ, з урахуванням змін, внесених Законом № 3633-IX від 11.04.2024, - базової) військової служби.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що позивач проходить строкову (базову) військову службу.

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, в спірному випадку позивач не є особою, призваною для проходження строкової (базової) військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.

Більш того, суд зазначає, що статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко встановлено призовний вік громадян України на базову (строкову) військову службу: для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.

Виходячи з того, що на момент подачі заяви позивачу виповнилося повних 47 років (згідно даних копії паспорта дата народження позивача - липень 1977 року), проходження позивачем альтернативної (невійськової) служби, не є можливим, про що було повідомлено позивача листом Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації від 16.10.2024 № І-4589/01-29.

Тож, на переконання суду, позивач за встановлених судовим розглядом обставин не має права на альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову (базову) військову службу.

Також, листом Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації від 16.10.2024 № І-4589/01-29 позивача було повідомлено, зокрема, що на час введення воєнного стану за рішенням військового командування встановлено обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби. (а.с. 27)

З цього приводу суд зазначає, що Законом №3543-ХІІ не передбачено право заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд зазначає й про те, що позивач звернувся з заявою "про заміну військового обов`язку альтернативною службою", в той час, як норми Порядку №2066 та Закону №1975-ХІІ передбачають звернення із заявою «про направлення на альтернативну службу громадян, які підлягають призову на строкову військову службу». При цьому «заміна» і «направлення» не є тотожними визначеннями.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, усупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Суд зазначає, що положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу.

Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Крім цього, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Відтак, із урахуванням вищенаведеного, судом під час розгляду справи не встановлено підстав для наявності в позивача права на заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу.

Суд зазначає, що Департамент соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації, надаючи відповідь на звернення позивача, не допустив протиправної бездіяльності, адже жодним нормативно правовим актом не врегульовано порядок заміни виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою під час дії воєнного стану, та, в даному конкретному випадку, позивач не є особою, призваною для проходження строкової (базової) військової служби, що виключає його право на заміну такої служби альтернативною.

Так, судом під час судового розгляду не встановлено бездіяльності з боку відповідача. Позивачем таких обставин під час розгляду справи не доведено.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, позивачем не надано до суду належних доказів щодо вчинення відповідачем протиправної бездіяльності або щодо наявності порушеного права позивача. Судом таких обставин також не встановлено.

Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог позивача без задоволення.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, буд. 5, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 03491286) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН