Рішення

від 17.02.2025 по справі 520/31440/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 лютого 2025 року № 520/31440/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за серпень, вересень, жовтень 2024 ОСОБА_1 , виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за серпень, вересень, жовтень 2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень, вересень, жовтень 2024 р., виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за серпень, вересень, жовтень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що бездіяльність Державної судової адміністрації України, щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати її суддівської винагороди за серпень, вересень, жовтень 2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, та дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати їй суддівської винагороди за серпень, вересень, жовтень 2024 р., виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 19.11.2024 року, зокрема, прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за вказаним вище адміністративним позовом.

Представником відповідача Другого апеляційного адміністративного суду через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останнім вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує, оскільки позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, представником відповідача вказано, що при виплаті суддівської винагороди позивачу не було допущено порушень, а виплата такої була здійснена у межах бюджетних асигнувань.

Представником Державної судової адміністрації України через канцелярію суду було подано пояснення, в яких наведено власну правову позицію стосовно позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 на підставі постанови Верховної ради України № 239-V1 від 20.03.2008 року була обрана на посаду судді Харківського апеляційного адміністративного суду безстроково, на підставі рішення Вищої Ради Правосуддя від 26.12.2018 року № 4001 переведена на посаду судді Другого апеляційного адміністративного суду, та на підставі наказу №0405/1 від 02.01.2019 року зарахована до штату Другого апеляційного адміністративного суду.

У позовній заяві позивачем вказано, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Також у позовній заяві вказано, що під час здійснення повноважень судді, в серпні, вересні, жовтні 2024 року щомісячна винагорода судді нарахована та виплачена позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн.

Матеріали справи містять лист №2.1-28/42211/24 від 17.10.2024, в якому зазначено, що у зв`язку з тим, що складові суддівської винагороди працюючого судді Другого апеляційного адміністративного суду не змінились, на даний час суд не має законних підстав для видачі запитуваної довідки про розмір суддівської винагороди, розрахованої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн.

Вважаючи бездіяльність та дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Як передбачено приписами ст.4 Закону України Про судоустрій та статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII), судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Положеннями ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Положеннями ч.4 ст.135 Закону №1402-VIIІ визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до ч.5 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Приписами ст.136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Частиною 9 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік від 09.11.2023 №3460-ІХ встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривні.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виплата суддівської винагороди регулюється приписами ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII).

Нормами вказаного закону, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Відтак, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 вказав, що наявність в Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні розглядуваних правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Враховуючи обставини того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, то при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Відтак, враховуючи положення ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII, слід дійти висновку про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд наголошує, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до приписів ст.1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

При цьому, зі змісту положень Закону №966-XIV вбачається, що останнім закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

В той же час, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік від 15.12.2020 року № 1082-IX разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що зміни до спеціального Закону № 1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Відтак, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VІІІ, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

В той же час, Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону.

Аналогічне стосується й Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в частині застосування іншої складової порівняно із спеціальним Законом, для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2024 році.

Отже, Законом України Про судоустрій і статус суддів та Законом України Про прожитковий мінімум не передбачено існування будь-якого альтернативного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а як наслідок і обов`язку застосування такої величини.

В даному випадку, зменшений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обрахунку розміру суддівської винагороди наявний виключно в Законі України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.

Отже, суд приходить до висновку про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №1082-IX є неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а отже позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Також, суд зазначає, що відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Приписами ст.149 Закону № 1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до висновків Верховного Суду, сформованих у справах №№400/2031/21 та 360/503/21 щодо направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік) суд зазначає наступне.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, слід дійти висновку про те, що положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. В той же час, суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022 та 2023 роки).

Однак, суд, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, зазначає, що під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Другого апеляційного адміністративного суду у період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , виходячи із встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що призвело до вчинення протиправних дій відповідачем Другим апеляційним адміністративним судом у період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року відносно позивача та, як наслідок, порушення права останньої.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, є протиправною.

При цьому, належним способом відновлення порушених прав позивача у цьому випадку є зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, є протиправною.

Також, суд зазначає, що встановлені під час розгляду справи обставини дають підстави для висновку про протиправність дій Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

В той же час, належним способом відновлення порушених прав позивача є саме зобов`язання Другого апеляційного адміністративного суду нарахування та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

При розгляді даної справи судом було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Другого апеляційного адміністративного суду (майдан Театральний, буд. 1,м. Харків,61057), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.