Рішення від 12.02.2025 по справі 214/5414/24

Справа № 214/5414/24

2/214/809/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 лютого 2025 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сіденка С.І.,

при секретарі судового засідання Розстальної К. В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відпаовідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить суд ухвалити рішення, яким: 1) визначити місце проживання неповнолітнього зноби ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з його батьком ОСОБА_1 , 2) встановити факт того, зо ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дитину неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.10.2010, який рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.11.2018 був розірваний. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторонами по справі була придбана квартира за адресою АДРЕСА_1 ., 80/100 якої належить позивачу, а 20/100 відповідачці. У даній квартирі сторони по справі проживали разом із своєю дитиною.

У листопаді 2018 року відповідач виїхала з квартири та припинила приймати участь у вихованні дитини та її утриманні. З цього часу дитина проживає разом з позивачем, який самостійно займається її вихованням та утриманням.

Відповідачка ОСОБА_3 відповідно до судового наказу, виданого 05.02.2024 Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області є платником аліментів на утримання дитини. Заборгованість по аліментах становить 13117,42 грн. Після відкриття виконавчого провадження по стягненню аліментів відповідачка почала погрожувати телефоном, що забере дитину до себе, щоб не сплачувати аліменти, з огляду на що позивач вважає, що з відповідачкою існує спір щодо визначення місця проживання дитини.

Працівники Служби у справах дітей обстежили умови проживання дитини і надали висновок від 12.06.2024 про придатність наявних умов для проживання дитини та усно порадили звернутись до суду.

Відповідачка участі у вихованні та забезпеченні сина не приймає, не цікавиться його успіхами, у навчанні, його духовним та фізичним розвитком.

Разом з тим, батьком було створено всі умови для проживання та розвитку дитини, син має окрему кімнату, яка облаштовано всім необхідним, для навчання та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності, лікування сина, вирішує позивач та відвідує сімейного лікаря за необхідності.

Факт проживання дитини з батьком та перебування на його самостійному утриманні також підтверджено довідкою ОСББ «Прем`єр Плюс» № 555 від 03.06.2024.

Позивач має самостійний дохід, займається підприємницькою діяльністю, а зважаючи на невиконання рішення суду про стягнення аліментів, відповідачка жодного доходу не має.

Визначення місця проживання дитини позивачу необхідно для унеможливлення в майбутньому маніпулювати місцем проживання дитини, виходячи з прив`язаності її до позивача, враховуючи вік дитини та її потреби у повсякденному житті.

Позивач у позовній заяві просить врахувати, що дитина проживає разом з ними, і зміна цієї обставини може негативно вплинути на дитину. Крім того життєві обставини місця проживання дитини, її виховання та утримання є нерозривно пов`язані між собою, а з встановленням цих обставин законодавство пов`язує ряд інших можливостей, зокрема отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації.

З наведених підстав, позивач вважає, що похідна вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дитини є обґрунтованою та її задоволення сприятиме інтересам дитини.

Ухвалою суддівід 17.07.2024прийнято дорозгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання; зобов`язано Виконавчий комітет Саксаганської районної в місті ради, як орган опіки та піклування, надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору з приводу визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (а. с. 32).

Ухвалою суду від 29.10.2024 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) (а. с. 46).

Ухвалою суду від 20.11.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються (а. с. 56).

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Лушпенко Д. С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволені, посилаючись на доводи та обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнала, пояснила, що спільна з позивачем дитина проживає з батьком. Відповідач створила іншу родину та проживає окремо від позивача та дитини.

Крім того відповідач ОСОБА_3 надала суду окреме клопотання про розгляд справи за її відсутності. У клопотанні також вказала на повне визнання нею позову щодо кожної з позовних вимог (а. с. 34).

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому порядку.

За обставин неявки у судове засідання інших учасників справи, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за їх відсутністю, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні учасників процесу, дослідивши письмові докази справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом установлено, що сторони по справі перебували у зуреєстрованому шлюбі з 08.10.2010 (а. с. 16 копія свідоцтва про шлюб).

Шлюб між сторонами був розірваний рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.11.2018 (а. с. 17).

Сторони по справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15 копія свідоцтва про народження).

Відповідно до судового наказу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.02.2024 ОСОБА_3 є платником аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 19).

Розмір заборгованості по аліментах станом на 31.03.2024 становить 11730,00 грн. (а. с. 20).

Відповідно до паспортних даних, позивач з 11.04.2017 знятий з реєстрації місця проживання з 11.04.2017 та наразі не має зареєстрованого місця проживання (а. с. 9).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 фактично проживає разом з сином ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , мати дитини ОСОБА_3 проживає окремо. Даний факт сторонами по справі визнано, не оспорюється та підтверджується письмовими матеріалами справи, зокрема довідкою ОСББ «Прем`єр Плюс» № 55 від 03.06.2024 (а. с. 21).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вказаний об`єкт нерухомого майна (3/4 його частини) належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності (а. с. 18).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 12.06.2024 для дитини створено всі умови для проживання та розвитку, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має окрему кімнату, яка облаштовано всім необхідним, для навчання та відпочинку (а. с. 22).

Відповідно до Висновку Виконкому Саксаганської районної у місті ради № 10/02.2.01-18-5270 від 24.10.2024 щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слідує, що батьки дитини проживають окремо. Матір дитини у своїй письмовій заяві зазначила, що не заперечує щодо визначення місця проживання малолітнього з батьком. Спір між батьками у вирішенні питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутній. Орган опіки та піклування при вирішенні справи покладається на розсуд суду (а. с. 51 - 52).

Надаючи правову оцінку заявленим позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Положеннями ст.15, 16 ЦК України закріплене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У відповідності до положень частини першоїстатті 13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

У цій справі предметом спору є визначення місця проживання дитини, та як зазначено позивачем у позовній заяві похідна від цієї вимоги встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дитини

У статті 51Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8Закону України«Про охоронудитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України).

У статті 141СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 160СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час судового розгляду судом встановлено, що дитина сторін по справі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з позивачем, а матір дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання сина саме з позивачем.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що відповідачка надала добровільну згоду на те, що її син буде проживати саме з позивачем, а тому вважає, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду подібної справи у Постанові КЦС ВС від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24).

За встановлених обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини слід відмовити.

Оскільки позивачем вимога про встановлення факту його самостійного виховання та утримання дитини визначена як похідна вимога від вимоги про визначення місця проживання дитини, у задоволенні якої суд відмовляє, суд не вбачає підстав для задоволення похідної вимоги.

Крім того, при ухваленні рішення по даній справі, суд вважаєза необхідне зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20) вказано, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини першоїстатті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другоїстатті 293 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №320/948/18, (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першоїстатті 318 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись в суд з даним позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем, зазначив крім іншого, безпосередню мету встановлення такого факту отримання відстрочки від мобілізації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог, тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

Згідно з частинами 8, 9статті 7 СК Українирегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно достатті 8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною 1статті 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятоюстатті 157 цього Кодексу(частина 2статті 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини передбаченіст. 150 СК України, а їх права щодо виховання дитини закріплені уст. 151 СК України.

Так, за приписами ч. 2ст. 150 СК Українибатьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За положеннями ч. 4ст. 155 СК Україниухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 157 СК Українивизначає порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини.

Відповідно до положеньст. 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку. Натомість, такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

За змістом наведених норм чинного законодавства, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1ст. 164 СК України.

Позивачем під час розгляду справи належними та допустимими доказами не доведено, що мати дитини своєю винною поведінкою ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Лише наявність заборгованості по сплаті аліментів цього факту не підтверджує та не спростовує висновків суду по даній справі.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положеньстатті 141ЦПК України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст.12,13, 76 - 81,89,247,263-265,352, 357 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити у повному обсязі.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , остианнє відоме місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради, ідентифікаційний код 34339916, місцезнаходження - вул. Володимира Великого, буд. 32, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 лютого 2025 року.

Суддя Сіденко С. І.