Постанова

від 05.02.2025 по справі 183/3228/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1032/25 Справа № 183/3228/24 Головуючий упершій інстанції: Дубовенко І. Г. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 назаочне рішенняНовомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від04вересня 2024року посправі запозовом ОСОБА_1 до Територіальногоцентру соціальногообслуговування (наданнясоціальних послуг)м.Новомосковськ,третя особа Виконавчийкомітет Новомосковськоїміської ради,про визнаннянезаконними таскасування наказівпро наданнявідпустки тазвільнення,поновлення нароботі,стягнення середньоїзаробітної платиза часвимушеного прогулута стягненнязаробітної платиза п`ятьднів роботи,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він з 01 листопада 2022 року працював на посаді юрисконсульта Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковськ. Відповідно до Довідки №61 від 07.05.2024 року наданої Територіальним центром соціального обслуговування м. Новомосковська Дніпропетровської області юрисконсульту ОСОБА_1 про середньоденну заробітну плату складає 186, 27 грн. Станом на 08 травня 2024 року складає 188 робочих днів вимушеного прогулу та сума до стягнення складає 35018,76. Також сума заробітку за п?ять фактично відпрацьованих робочих днів з 07 серпня 2023 року по 11 серпня 2023 року складає 931 (дев?ятсот тридцять одну) грн 35 коп. Відповідно до наказу директора Терцентру Решетняк Т. Ю. від 07.08.2023 за №94-B позивач мав би перебувати у щорічній оплачуваній відпустці з 07 серпня 2023 по 20 серпня 2023 року включно, а днем звільнення з роботи мав би бути 20 серпня 2023 року - останній день відпустки, неділя. Але фактично в період з 07 серпня 2023 року по 11 серпня 2023 року я знаходився на робочому місті і виконував свої посадові обов?язки. Тобто період зазначеної в наказі відпустки з 07.08. - 20.08.2023 не відповідає фактичному терміну перебування у відпустці з 14.08.2023 - 20.08.2023. На підставі наведеного факту наказ директора Терцентру Решетняк Т.Ю. від 07.08.2023 року за №94-В в частині стосовно юрисконсульта ОСОБА_1 має ознаки недійсності правочину і по своїй суті є незаконним. 18.08.2023 року директором Терцентру Рещетняк Т. Ю. за №42-К/тр було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта 20 серпня 2023 року, у неділю в останній день щорічної оплачуваної відпустки. Звертаю увагу суду, що звільнення з посади юрисконсульта ОСОБА_1 безпосередньо пов?язане саме з останнім днем оплачуваної відпустки. На підставі того, що наказ директора Терцентру Решетняк Т. Ю. від 07.08.2023 року за №94-В за своєю суттю є незаконним, то і наступний наказ про звільнення в останній день щорічної оплачуваної відпустки від 18.08.2023 за №42- К/тр також має бути визнаним незаконним. З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору мною 11 серпня 2023 року була подана скарга з додатками щодо дати призначення щорічної відпустки на ім?я директора Терцентру ОСОБА_3 , але директор Терцентру ОСОБА_3 на діалог не вийшла. Тому, з урахуванням уточненого позову, позивач просить визнати поважними причини пропуску строку для звернення з вказаним позовом про поновлення на роботі; визнати незаконними та скасувати чинність наказів Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська від 07.08.2023 за №94-В: про надання відпустки в частині, що стосується юрисконсульта Лещенко В.В. та про звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 від 18.08.2023 року №42-К/тр; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді юрисконсульта Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковськ з 20 серпня 2023 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 серпня 2023 року до дати фактичного поновлення на роботі у сумі 35018,76 грн; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за п`ять днів фактичної роботи з 07 серпня 2023 року по 11 серпня 2023 року у сумі 931,35 грн.

Заочним рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковськ, третя особа Виконавчий комітет Новомосковської міської ради про визнання незаконними та скасування наказів про надання відпустки та звільнення; поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати за п`ять днів роботи задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковськ, третя особа Виконавчий комітет Новомосковської міської ради про визнання незаконними та скасування наказів про надання відпустки та звільнення; поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати за п`ять днів роботи. Визнано незаконним та скасовано наказ №94-В від 07 серпня 2023 року виданий Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська в частині надання ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки на 5 календарних днів з 07.08.2023 по 11.08.2023. Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська на користь ОСОБА_1 заробітної плати за п`ять днів фактичної роботи з 07 серпня 2023 року по 11 серпня 2023 року в розмірі 931 (дев`ятсот тридцять одна) гривня 35 копійок. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 60 копійок.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині позовних вимог, у яких судом першої інстанції було відмовлено з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 з 01 листопада 2022 року працював на посаді юрисконсульта І категорії територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська, згідно з наказом №37-К/тр від 31 жовтня 2022 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої на ім`я ОСОБА_1 та довідкою ТЦСО за №62 від 07.05.2024 (а.с. 41, 42).

Наказом Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська №94-В від 07 серпня 2023 року, ОСОБА_1 надано другу частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01 листопада 2022 року по 31 жовтня 2023 року строком на 14 календарних днів з 07.08.2023 по 20.08.2023 включно, на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с. 6).

14 серпня 2023 року ОСОБА_1 на ім`я міського голови м.Новомосковська та директора Терцентру подано скаргу, у якій вказано, що лише 11 серпня 2024 року позивач отримав виписку з наказу №94-В від 07.08.23 про надання йому частини відпустки у кількості 14 календарних днів у період з 07.08.23 по 20.08.23, в той час як у період з 07.08.23 по 11.08.23 року ОСОБА_1 фактично перебував на своєму робочому місці та виконував свої посадові обов`язки (а.с. 8).

Місцевим судом встановлено, а відповідачем не спростовано належними доказами, що ОСОБА_1 дійсно з 07 серпня 2023 року по 11 серпня 2023 року перебував на робочому місці та виконував свої обов`язки. В той же час, позивач не заперечує, що після доведення до його відома 11 серпня 2023 року наказу про надання йому відпустки, він перебував у відпустці.

Згідно копії наказу №42-К/тр від 18 серпня 2023 року, виданого Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська, ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта 20 серпня 2023 року за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України, що також підтверджується копією трудової книжки. З наказом від 18.08.2023 року ОСОБА_1 ознайомлений 21.08.2023 року (а.с. 5, 11).

18 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Південно-Східного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливого порушення законодавства про працю відносно нього Територіальним центром соціального обслуговування.

Листом Південно-Східного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ПС/3.1/2043-ЗВ-23 від 04.09.2023, повідомлено позивача, що з 17.08.2023 по 30.08.2023 проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковська. За результатами перевірки складено акт №ПС/ДН/27798/0270 від 30.08.2023 та внесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю з терміном виконання до 30.09.2023 року. А також роз`яснено ОСОБА_1 його право звернутися до органів, які розглядають трудові спори (а.с. 12).

Згідно довідки про середньоденну заробітну плату №61 від 07.05.2024, середньоденна заробітна плата юрисконсульта Лещенка В.В. становить 186,27 грн (а.с. 40).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення.

Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може бути лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Встановлено, що ОСОБА_1 та роботодавцем Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Новомосковськ погоджено звільнення позивача за угодою сторін на підставі заяви позивача від 04.08.2023 з 20.08.2023, в останній день відпустки позивача, що підтверджується змістом позовної заяви, письмовою відповіддю роботодавця на звернення позивача на а.с. 9. Відповідач надав свою згоду на таке звільнення шляхом видачі відповідного наказу. Викладене визнано позивачем у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Отже, сторонами була досягнута домовленість на припинення договору за угодою сторін саме з 20 серпня 2023 року, тобто в останній день відпустки позивача.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін в останній день щорічної відпустки, а саме 20.08.2023 року, - висновок суду першої інстанції, що звільнення ОСОБА_1 проведено без порушення трудових прав позивача є обґрунтованим.

Посилання позивача на те, що він перебував у відпустці не 14 календарних днів (з 07.08.2023 по 20.08.2023), як зазначено у наказі №94-В від 07.08.2023, а 7 календарних днів (з 14.08.2023 по 20.08.2023) не свідчить про порушення роботодавцем домовленості сторін щодо звільнення позивача саме 20.08.2023 року в останній день його відпустки.

Крім того, згідно пояснень позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, роботодавцем було виплачено суму відпускних ОСОБА_1 за весь період зазначеної у наказі №94-В від 07.08.2023 відпустки, а саме з 07.08.2023 по 20.08.2023. Викладене підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.

Встановлення факту перебування позивача у відпустці не 14, а сім днів з 14.08.2023 по 20.08.2023 не спростовує правильність його звільнення в останній день відпустки, оскільки сторонами було узгоджено звільнення позивача саме 20.08.2023, що було виконано відповідачем.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення позивача, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій в цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги про визнання неправомірним застосування судом першої інстанції довідки про середню заробітну плату №61 від 07.05.2024 із зазначенням середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 186,27 грн, внаслідок якої стягнуто заробітну плату за п`ять днів фактичної роботи з 07.08.2023 по 11.08.2023 у сумі 931,35 грн, колегія зазначає наступне.

Так, згідно уточненої позовної заяви від 08.05.2024, яка подана та підписана особисто позивачем, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за п`ять днів фактичної роботи з 07 серпня 2023 року по 11 серпня 2023 року саме у сумі 931,35 грн., що також, було визнано та не заперечувалось позивачем в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 05 лютого 2025 року.

Колегія звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд першої інстанції стягнув заробітнуплату зап`ять днівфактичної роботиз 07серпня 2023року по11серпня 2023року усумі 931,35грн,в межахзаявлених позовнихвимог.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Тому суд апеляційної інстанції справу в частині задоволених позовних вимог не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішенняНовомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від04вересня 2024року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова