Рішення

від 30.01.2025 по справі 757/55249/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55249/24-ц

пр. № 2-4379/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Прит С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, треті особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Перша київська державна нотаріальна контора про зняття арешту і обтяження,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі листа Державної податкової інспекції у Печерському p-ні м. Києва б/н від 21 вересня 2000 року, розмір частки: 61/100 (тип обтяження: арешт (архівний запис); реєстраційний номер обтяження: 1440948, зареєстровано: 04 листопада 2004 року за № 1440948 реєстратором Перша київська державна нотаріальна контора) та скасувати державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту (архівний запис) на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстровано 04 листопада 2004 року за реєстраційним номером 1440948, реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: лист, б/н, 21 вересня 2000 року, Державна податкова інспекція у Печерському p-ні м. Києва, 2666/10/26-16/80; об`єкт обтяження: квартира, частина квартири; склад: частка, розмір частки: 61/100; стан: добудоване; статус: жиле; адреса: АДРЕСА_2 ; власник: ОСОБА_2 ; додаткові дані: архівний номер: 2761706KIEV1, архівна дата: 06 жовтня 2000 року, дата виникнення: 06 жовтня 2000 року, № реєстра: 82113-22, внутр. № 730116272BF155303B56, коментар: вх. 4976.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач став власником вищевказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 02 серпня 2000 року, а з інформаційної довідки щодо майнових прав на квартиру позивач дізнався, що на його квартиру 04 листопада 2004 році було зареєстровано обтяження - арешт (архівний запис), розмір частки 61/100 на підставі листа Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва б/н від 21 вересня 2000 року щодо попереднього власника ОСОБА_2 . Отже на час підготовки листа Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № б/н від 21 вересня 2000 року квартира вже не належала ОСОБА_2 . Незважаючи на неодноразові звернення позивача до ГУ ДПС у м. Києві, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з приводу зняття арешту

Представник відповідача не скористалася правом на подання відзиву на позов, у письмових поясненнях вказала, що позивач неодноразово звертався до Головного управління ДПС у м. Києві з заявами про зняття арешту з квартири АДРЕСА_3 , на що контролюючим органом подано листи від 16 серпня 2023 року № 24724/5/26-15-13-06-07, від 24 серпня 2023 року № 25826/5/26-15-13-06-07, від 08 вересня 2023 року № 27500/5/26-15-13-06-07, від 21 вересня 2023 року № 28925/5/26-15-13-06-07, від 01 березня 2024 року № 6507/5/26-15-13-06-07, від 29 травня 2024 року № 15322/5/26-15-13-06-07 до Центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого органу КМДА Департаменту з питань реєстрації, щодо зняття арешту та податкової застави по ОСОБА_2 . Станом на 30 січня 2025 року, згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна арешт з квартири АДРЕСА_3 не знято. Відтак, Головним управлінням ДПС у м. Києві вживаються всі необхідні заходи задля зняття арешту з майна.

Представник третьої особи у справі у поясненнях вказала, що правовою підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій стала суперечність між заявленими та вже зареєстрованими обтяженнями речових прав на нерухоме майно, яка міститься у Державному реєстрі речових прав. Державна податкова служба України зверталася до Департаменту із заявами від 29 серпня 2023 року, 15 вересня 2023 року, 05 червня 2024 року і 12 червня 2024 року щодо припинення податкової застави, у той час як відносно об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наявний запис про арешт частини квартири. Просила прийняти рішення на власний розсуд у відповідності до норм чинного законодавства.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

20 листопада 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 26 листопада 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

28 листопада 2024 року у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному порядку з викликом сторін.

30 січня 2025 року представник третьої особи у справі Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) подала пояснення щодо позовної заяви.

Також представник відповідача ГУ ДПС у м. Києві у судовому засіданні подала письмові пояснення щодо позову.

У судовому засіданні позивач позов підтримав і просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнала, заперечувала проти задоволення позов, вказала, що ГУ ДПС у м. Києві спілкувалося з ЦНАПом, щоб скасувати обтяження, але воно не було знято. Податковий борг в ОСОБА_2 відсутній.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про час, дату і місце проведення якого повідомлені належним чином через Електронний суд.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 02 серпня 2000 року, згідно з яким він придбав вказану квартиру у продавців ОСОБА_4 та ОСОБА_2 /а. с. 8/.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 липня 2023 року, встановлено, що відносно належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , 04 листопада 2004 року зареєстровано арешт (архівний запис) за реєстраційним номером 1440948, реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: лист, б/н, 21 вересня 2000 року, Державна податкова інспекція у Печерському p-ні м. Києва, 2666/10/26-16/80; об`єкт обтяження: квартира, частина квартири; склад: частка, розмір частки: 61/100; стан: добудоване; статус: жиле; адреса: АДРЕСА_2 ; власник: ОСОБА_2 ; додаткові дані: архівний номер: 2761706KIEV1, архівна дата: 06 жовтня 2000 року, дата виникнення: 06 жовтня 2000 року, № реєстра: 82113-22, внутр. № 730116272BF155303B56, коментар: вх. 4976 /а. с. 9/.

Отже встановлено, що таке обтяження накладено на об`єкт нерухомого майна, який належав ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 , що є порушенням прав позивача ОСОБА_1 .

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (стаття 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

За роз`ясненнями, що містяться у пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 року № 6, вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Крім того, Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні; позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Вимоги позивача, що ґрунтуються на праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13.

Крім того, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в цивільному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19.

У судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18).

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1,2,3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, треті особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Перша київська державна нотаріальна контора про зняття арешту і обтяження задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі листа Державної податкової інспекції у Печерському p-ні м. Києва б/н від 21 вересня 2000 року, розмір частки: 61/100 (тип обтяження: арешт (архівний запис); реєстраційний номер обтяження: 1440948, зареєстровано: 04 листопада 2004 року за № 1440948 реєстратором Перша київська державна нотаріальна контора).

Скасувати державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту (архівний запис) на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстровано 04 листопада 2004 року за реєстраційним номером 1440948, реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: лист, б/н, 21 вересня 2000 року, Державна податкова інспекція у Печерському p-ні м. Києва, 2666/10/26-16/80; об`єкт обтяження: квартира, частина квартири; склад: частка, розмір частки: 61/100; стан: добудоване; статус: жиле; адреса: АДРЕСА_2 ; власник: ОСОБА_2 ; додаткові дані: архівний номер: 2761706KIEV1, архівна дата: 06 жовтня 2000 року, дата виникнення: 06 жовтня 2000 року, № реєстра: 82113-22, внутр. № 730116272BF155303B56, коментар: вх. 4976.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 44116011) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422, 40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2025 року.

Суддя І. В. Литвинова