Постанова

від 11.02.2025 по справі 911/554/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 911/554/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ": Махиніч Н.В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ „МІСЬКБУД": Гаспарянц Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 року, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., повний текст якого складено 19.09.2024, в м. Одесі

у справі №911/554/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКБУД"

про стягнення 419 616,15 грн

В С Т А Н О В И В:

В березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" звернулось до Господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ „МІСЬКБУД про стягнення заборгованості у розмірі 419616,15 грн, з якої: 293955,52 грн сума основного боргу, 17656,20 грн сума пені, 2939,55 грн сума штрафу, 88110,70 грн сума інфляційних втрат та 16954,18 грн сума 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість за поставлений позивачем на підставі договору поставки №10 від 19.05.2021 товару згідно видаткових накладних, на загальну суму 293955,52 грн, а у зв`язку з порушенням відповідачем строків проведення розрахунків за поставлений товар, позивачем нараховані пеня у розмірі 17656,20 грн, штраф у розмірі 2939,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 88110,70 грн та 3% річних у розмірі 16954,18 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 у справі №911/554/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що жодна з наявних в матеріалах справи видаткових накладних не містить посилання на договір поставки № 10 від 19.05.2021, водночас, згідно умов п. 4.11 Договору сторони встановили, що посилання у видаткових накладних (видатковій накладній та інших видаткових документах) на договір поставки № 10 від 19.05.2021, як підставу поставки є обов`язковою. Отже, жоден з цих доказів не підтверджує того факту, що поставка товару по цим накладним відбувалась саме на виконання умов договору поставки № 10 від 19.05.2021, так як у жодній з перелічених видаткових накладних відсутнє посилання саме на договір поставки № 10 від 19.05.2021. Це свідчить, що ці видаткові накладні абсолютно не стосуються Договору та не складені на виконання його умов.

Крім того, суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні не підтверджують той факт, що поставка товару за видатковими накладними відбувалась саме на виконання умов договору поставки № 10 від 19.05.2021. Щодо наявного в матеріалах справи підписаного між сторонами Акту звірки взаємних розрахунків станом на 08.10.2023, в якому відповідач підтвердив заборгованість перед позивачем у розмірі 293 955,52 грн, то цей документ не містить відомостей про те, що зазначена заборгованість виникла саме на підставі договору поставки № 10 від 19.05.2021. Наявний в матеріалах справи Гарантійний лист, в якому відповідач зазначає, що "ТОВ БК «Міськбуд» зобов`язується здійснювати платежі з 15 червня, згідно з актом звірки № 150 від 17.05.2023 р.", за висновком суду не підтверджує факт визнання відповідачем заборгованості у розмір 293955,52 грн за договором поставки № 10 від 19.05.2021.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що поставка товару відповідачу за видатковими накладними відбувалась саме на виконання умов договору поставки № 10 від 19.05.2021. Таким чином, позивач не довів, що відповідач порушив зобов`язання, які виникли у останнього у зв`язку невиконанням умов договору поставки № 10 від 19.05.2021.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ", в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 у справі №911/554/24 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що матеріали справи містять видаткові накладні, підписані Відповідачем без зауважень та заперечень, товарно-транспортні накладні, гарантійний лист, які в сукупності з відомостями, наведеними в акті звіряння взаємних розрахунків та періодичністю проведення платежів спрямованих на часткове погашення відповідачем свого зобов`язання, свідчать про реальність здійснення поставок позивачем.

Вказує, що судом І інстанції не взято у сукупності усі подані Позивачем докази та не застосовано такий стандарт доказування як вірогідність доказів. Стороною Відповідача не надано жодних доказів, які могли б спростувати обставини, про які зазначається Позивачем, зокрема, що Позивачем не здійснювались поставки товару за Договором, а Відповідачем не приймались ці поставки.

До суду апеляційної інстанції надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких позивач зазначає, що про усі господарські операції Позивач подав фінансову звітність до органів Податкової служби і сплачував з цих сум податки, які підтверджують реальність поставок.

До вказаних доповнення позивачем долучено зведену таблицю видаткових накладних і податкових накладних по спірним видаткових накладним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, відповідач зазначає, що у видаткових накладних, копії яких додані до позову, навіть відсутні прізвище, ім`я, по батькові, посада (за наявності) представника Покупця та посилання на документ, що підтверджує повноваження такого представника, а наявні лише відтиски печатки ТОВ «БК «МІСЬКБУД» та один і той самий підпис невідомої особи. Отже, зі змісту видаткових накладних абсолютно неможливо встановити, хто саме від імені ТОВ «БК «МІСЬКБУД» нібито приймав товари. Копії товарно-транспортних накладних АТ «ЗЗБК ІМ. КОВАЛЬСЬКОЇ» також не є належними та допустимими доказами у справі в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, адже вони не підтверджують поставку товарів безпосередньо від ТОВ «ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ» до ТОВ «БК «МІСЬКБУД». Слід також відхилити посилання позивача на зміст гарантійного листа, копія якого додана до позову, адже з нього взагалі неможливо встановити щодо здійснення яких саме платежів він складений.

Додатково зазначає, що за змістом Договору товар поставляється в кількості і асортименті, визначених у письмових та усних Заявках-Замовленнях (далі Заявках) Покупця, переданих усно, електронною поштою або письмово представнику Постачальника (п. 1.2 Договору). Проте, матеріали справи не містять відповідних Заявок-Замовлень, їх належним чином засвідчених копії, а також не містять доказів того, що відповідні Заявки-Замовлення щодо товару, наведеного у вищевказаних видаткових накладних, взагалі мали місце. Згідно з п. 4.3 Договору поставка товару здійснюється на умовах DDP будівельні майданчики згідно з Міжнародними правилами Інкотермс, в редакції 2020 р., в залежності від погоджень між Сторонами, обумовлених в кожній заявці на партію поставки, а також враховуючи положення п. 4.8 Договору, слід звернути увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів місця поставки, визначення якого є обов`язковим згідно з умовами DDP Інкотермс (2020 р.), у той час як у відповідача у дійсності немає товару, щодо поставки якого заявлено позов. Отже, з матеріалів справи неможливо встановити куди ж саме нібито здійснювалися поставки товару.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 у справі №911/554/24; призначено справу до розгляду на 21.01.2025 об 11:00 та в подальшому призначено на 11.02.2025 о 10:30.

В судовому засіданні 11.02.2025 брали участь представники Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ „МІСЬКБУД".

Щодо долучених Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" разом з доповненнями до апеляційної скарги нових доказів, а саме податкових накладних по спірним видаткових накладним, судова колегія вказує таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія наголошує, що нові докази, які додані відповідачем разом доповненнями на апеляційну скаргу, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без посилання на неможливість подання останніх в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, позивач не повідомляв суд про неможливість надання доказів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено позивачем і винятковості випадку неможливості подання цих доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" (надалі - постачальник або позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю „БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ „МІСЬКБУД (надалі - покупець або відповідач) був укладений Договір поставки № 10 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується здійснювати поставку і передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах та в порядку, визначених цим Договором. Постачальник зобов`язується поставити товар в кількості і асортименті, визначених у письмових та усних Заявках-Замовленнях (далі Заявках) покупця, переданих усно, електронною поштою або письмово представнику постачальника (Розділ 1 Договору).

Асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються в видаткових накладних. В ціну товару включені вартість тари, упаковки та транспортування товару, якщо інше не обумовлене Договором. Загальна сума за цим Договором складається з повної вартості Товару, переданого постачальником покупцю, та визначається шляхом складання всіх сум, вказаних у видаткових накладних (товарно-транспортних накладних) по всім партіям поставленого Товару, за весь період дії цього Договору, з чим сторони погоджуються (Розділ 2 Договору).

Відповідно до умов п. 4.11 Договору сторони дійшли згоди, що всі поставки здійснені після підписання даного Договору, здійснюються на виконання та на умовах цього Договору і посилання у видаткових накладних (видатковій накладній та інших видаткових документах) на даний Договір як підставу поставки є обов`язковою.

Покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у товаросупроводжувальній документації (видатковій накладній, податковій накладній), на умовах даного Договору, в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України (п. 5.1 Договору).

Згідно умов п. 5.2 Договору розрахунки за поставлену Постачальником першу партію товару здійснюються протягом 14 календарних днів з моменту отримання Товару згідно з виставленим Постачальником рахунком.

За недотримання умов даного Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 7.1 Договору).

Відповідно до умов п. 7.2 Договору, за несвоєчасну оплату за даним Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє Покупця від сплати основної суми заборгованості.

Крім пені, передбаченої п. 7.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати товару понад 10 (десять) календарних днів, Покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 1 % від вартості неоплаченого товару (п. 7.3 Договору).

Згідно умов п. 8.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року.

Відповідно до умов п. 8.2 Договору в разі, якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна Сторона не виявить бажання розірвати його, про що Сторона повинна повідомити іншу Сторону письмово під розпис або рекомендованим листом, то дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах без обмеження кількості таких пролонгацій.

Позивач зазначив, що у період з 21.05.2021 по 10.11.2022 позивачем було здійснено поставку товарів на користь відповідача на загальну суму розмірі 3 183 519,33 грн. Відповідачем було сплачено часткового отриманий товар на суму 2 889 563,81 грн, тому у відповідача існує заборгованість на суму 293 955,52 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін нижченаведеними видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна від 30.12.2021 № 4210 на суму 79567,44 грн;

- видаткова накладна від 21.01.2022 № 62 на суму 21525,70 грн;

- видаткова накладна від 24.01.2022 № 66 на суму 8272,71 грн;

- видаткова накладна від 25.01.2022 № 71 на суму 9095,80 грн;

- видаткова накладна від 26.01.2022 № 76 на суму 6626,50 грн;

- видаткова накладна від 27.01.2022 № 84 на суму 7449,60 грн;

- видаткова накладна від 28.01.2022 № 91 на суму 28933,58 грн;

- видаткова накладна від 31.01.2022 № 100 на суму 16545,34 грн;

- видаткова накладна від 01.02.2022 № 105 на суму 16545,34 грн;

- видаткова накладна від 02.02.2022 № 112 на суму 9095,80 грн;

- видаткова накладна від 03.02.2022 № 116 на суму 10742,00 грн;

- видаткова накладна від 04.02.2022 № 124 на суму 15722,27 грн;

- видаткова накладна від 06.02.2022 № 125 на суму 7449,60 грн;

- видаткова накладна від 07.02.2022 № 130 на суму 9095,80 грн;

- видаткова накладна від 08.02.2022 № 134 на суму 7449,60 грн;

- видаткова накладна від 08.02.2022 № 135 на суму 78351,92 грн;

- видаткова накладна від 09.02.2022 № 141 на суму 9095,80 грн;

- видаткова накладна від 10.02.2022 № 150 на суму 7449,60 грн;

- видаткова накладна від 11.02.2022 № 167 на суму 19056,45 грн;

- видаткова накладна від 14.02.2022 № 172 на суму 4980,33 грн;

- видаткова накладна від 15.02.2022 № 180 на суму 6640,44 грн;

- видаткова накладна від 16.02.2022 № 184 на суму 5967,22 грн;

- видаткова накладна від 17.02.2022 № 196 на суму 5967,22 грн;

- видаткова накладна від 18.02.2022 № 200 на суму 17901,66 грн;

- видаткова накладна від 21.02.2022 № 211 на суму 6831,03 грн;

- видаткова накладна від 22.02.2022 № 215 на суму 7449,60 грн;

- видаткова накладна від 22.02.2022 № 216 на суму 4569,46 грн;

- видаткова накладна від 23.02.2022 № 224 на суму 12798,23 грн;

- видаткова накладна від 16.08.2022 № 668 на суму 17013,10 грн.

Матеріали справи містять Акт звірки взаємних розрахунків станом на 08.10.2023, який підписаний обома сторонами, в якому не заперечується, що заборгованість відповідача за договором становить 293 955,52 грн.

Матеріали справи містять товарно-транспортні накладні, відповідно до яких замовником є АТ "«ЗБК ІМ. КОВАЛЬСЬКОЇ», а покупцем «ТОВ ВЕРІ ВЕЛЛ ЗБК».

Також матеріали справи містять гарантійний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКБУД" б/н та б/д, відповідно до якого відповідач зобов`язується здійснювати платежі з 15 червня, згідно з актом звірки №150 від 17.05.2023.

30 листопада 2023 року позивач направив відповідачу лист-претензію № 30/01-23 з вимогою сплатити основну заборгованість. Проте відповідь на претензію відповідач не надав, заборгованість не погасив.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків проведення розрахунків за поставлений товар, позивачем нараховані пеня у розмірі 17656,20 грн, штраф у розмірі 2939,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 88110,70 грн та 3% річних у розмірі 16954,18 грн.

Оскільки відповідачем не виконані договірні зобов`язання, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 419616,15 грн, з яких: 293955,52 грн сума основного боргу, 17656,20 грн сума пені, 2939,55 грн сума штрафу, 88110,70 грн сума інфляційних втрат та 16954,18 грн сума 3% річних.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду.

Отже, предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням останнім договору поставки в частині повної сплати вартості отриманого товару.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що поставка товару відповідачу за видатковими накладними відбувалась саме на виконання умов договору поставки № 10 від 19.05.2021, оскільки у жодній з наданих позивачем видаткових накладних відсутнє посилання саме на договір поставки № 10 від 19.05.2021.

Судова колегія апеляційної інстанції не погоджується з наведеними вище висновками суду першої інстанції та вважає, що в даному випадку наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно ч.ч. 1, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 11 Цивільний кодекс України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір №10 від 19.05.2021 за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм ст. 712 ЦК України та ст.ст. 264 - 271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655 - 697 ЦК України).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту поставки товару відповідачу позивачем надано, зокрема, видаткові накладні, а саме: видаткова накладна від 30.12.2021 № 4210 на суму 79567,44 грн; видаткова накладна від 21.01.2022 № 62 на суму 21525,70 грн; видаткова накладна від 24.01.2022 № 66 на суму 8272,71 грн; видаткова накладна від 25.01.2022 № 71 на суму 9095,80 грн; видаткова накладна від 26.01.2022 № 76 на суму 6626,50 грн; видаткова накладна від 27.01.2022 № 84 на суму 7449,60 грн; видаткова накладна від 28.01.2022 № 91 на суму 28933,58 грн; видаткова накладна від 31.01.2022 № 100 на суму 16545,34 грн; видаткова накладна від 01.02.2022 № 105 на суму 16545,34 грн; видаткова накладна від 02.02.2022 № 112 на суму 9095,80 грн; видаткова накладна від 03.02.2022 № 116 на суму 10742,00 грн; видаткова накладна від 04.02.2022 № 124 на суму 15722,27 грн; видаткова накладна від 06.02.2022 № 125 на суму 7449,60 грн; видаткова накладна від 07.02.2022 № 130 на суму 9095,80 грн; видаткова накладна від 08.02.2022 № 134 на суму 7449,60 грн; видаткова накладна від 08.02.2022 № 135 на суму 78351,92 грн; видаткова накладна від 09.02.2022 № 141 на суму 9095,80 грн; видаткова накладна від 10.02.2022 № 150 на суму 7449,60 грн; видаткова накладна від 11.02.2022 № 167 на суму 19056,45 грн; видаткова накладна від 14.02.2022 № 172 на суму 4980,33 грн; видаткова накладна від 15.02.2022 № 180 на суму 6640,44 грн; видаткова накладна від 16.02.2022 № 184 на суму 5967,22 грн; видаткова накладна від 17.02.2022 № 196 на суму 5967,22 грн; видаткова накладна від 18.02.2022 № 200 на суму 17901,66 грн; видаткова накладна від 21.02.2022 № 211 на суму 6831,03 грн; видаткова накладна від 22.02.2022 № 215 на суму 7449,60 грн; видаткова накладна від 22.02.2022 № 216 на суму 4569,46 грн; видаткова накладна від 23.02.2022 № 224 на суму 12798,23 грн; видаткова накладна від 16.08.2022 № 668 на суму 17013,10 грн.

За висновками суду першої інстанції, вказані видаткові накладні не можуть виступати належними доказами поставки товару відповідачу за договором поставки №10 від 19.05.2021, оскільки згідно умов п. 4.11 Договору сторони встановили, що посилання у видаткових накладних на договір поставки № 10 від 19.05.2021, як підставу поставки є обов`язковою. Отже, жоден з цих доказів не підтверджує того факту, що поставка товару по цим накладним відбувалась саме на виконання умов договору поставки № 10 від 19.05.2021, так як у жодній з перелічених видаткових накладних відсутнє посилання саме на договір поставки № 10 від 19.05.2021. Це свідчить, що ці видаткові накладні абсолютно не стосуються Договору та не складені на виконання його умов.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що надані позивачем видаткові накладні є належними доказами поставки товару на підставі договору поставки № 10 від 19.05.2021, з огляду на наступне.

У частині 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( частина 1 ст. 74 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ( частина 1 ст. 77 ГПК України ).

Відповідно до положень ст. 78 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 917/483/19.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надається визначення, згідно з яким господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Колегія суддів виходить з того, що законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.

Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.

Перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (надалі Положення №88), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Судова колегія зазначає, що усі видаткові накладні, окрім накладної № 105 на суму 16545,34 грн, містять підписи сторін та скріплені печатками підприємств без жодних зауважень, а відтак, такі накладні відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно, є належними доказами на підтвердження факту поставки товару.

Так, долучені позивачем видаткові накладні дійсно не мають посилання на договір поставки №10 від 19.05.2021.

Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів укладання з позивачем будь-яких інших договорів поставки, предметом якого є постачання обумовленого між сторонами товару.

Судова колегія вважає, що само по собі не зазначення у видаткових накладних такого реквізиту (ідентифікуючої ознаки) як договору поставки №10 від 19.05.2021, є неістотним недоліком, який у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є підставою для невизнання господарської операції, оскільки такий недолік не перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, підписи та печатки сторін.

Відтак, виходячи з принципу вірогідності доказів, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не є належним доказом поставки товару на підставі договору №10 від 19.05.2021, оскільки не зазначення у видаткових накладних посилання на договір поставки №10 від 19.05.2021 не впливає на суть проведених між сторонами господарських правовідносин та здійснених операцій, вказане є неістотним недоліком, який не є підставою для невизнання господарської операції, оскільки такий недолік не перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, підписи та печатки сторін.

У зв`язку з чим апеляційний господарський суд приходить до висновку, що надані позивачем видаткові накладні, за умови відсутності в матеріалах справи іншого договору, були складені саме на виконання умов договору поставки №10 від 19.05.2021 та належним чином підтверджують факт поставки відповідачу товару.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи містять Акт звірки взаємних розрахунків станом на 08.10.2023, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками, в якому відповідачем не заперечується, що заборгованість відповідача за договором становить 293 955,52 грн.

Так, основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі №914/2355/21, постанова Верховного Суду від 01.09.2023 у справі №906/386/21).

У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Верховний Суд, зокрема у справах № 922/4097/17, № 205/2480/19, зазначав, що дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Разом із тим, у справах № 905/1198/17, № 905/3062/17, № 916/1727/17 Верховний Суд виснував, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Підписання акта звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, судова колегія вважає, що підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки взаємних розрахунків, в якому відповідач підтвердив заборгованість за договором у розмірі 293 955,52 грн, за умови відсутності інших договорів, додатково підтверджує факт поставки позивачем товару на загальну суму 3 183 519,33 грн, здійснення відповідачем оплат на суму 2 889 563,81 грн та заборгованість відповідача у відповідному розмірі - 293 955,52 грн.

За умовами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За умовами п.4.2. договору, моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації товарно-транспортна накладна, видаткова накладна.

Згідно з п.5.1.-5.2. договору покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у товаросупроводжувальній документації (видатковій накладній, податковій накладній), на умовах даного Договору, в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України (п. 5.1 Договору); розрахунки за поставлену Постачальником першу партію товару здійснюються протягом 14 календарних днів з моменту отримання Товару згідно з виставленим Постачальником рахунком.

Як зазначає позивач, у період з 21.05.2021 по 10.11.2022 позивачем було здійснено поставку товарів на користь відповідача на загальну суму розмірі 3 183 519,33 грн.

Відповідачем було сплачено часткового отриманий товар на суму 2 889 563,81 грн, тому у відповідача існує заборгованість на суму 293 955,52 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін вищенаведеними видатковими накладними, які мали бути оплачені у строки, встановлені п. 5.2. договору, а саме протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару відповідно до кожної видаткової накладної.

Доказів оплати отриманого за договором товару матеріали справи не містять.

Даний договір поставки №10 від 19.05.2021 предметом судового розгляду не був, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак зазначені в ньому умови є обов`язковими до виконання його сторонами..

Відповідач не заперечує проти факту укладання з позивачем договору поставки №10 від 19.05.2021, проте наявність заборгованості за цим договором не визнає та зазначає, що усі рішення щодо визначення напрямків розвитку ТОВ «БК «МІСЬКБУД», вибору контрагентів, купівлю товарів тощо, зокрема, у зазначений у позові період поставки товарів за договором поставки від 19.05.2021 року № 10 приймалось попереднім єдиним учасником товариства. В той же час, попередній керівник при відчуженні 100 % частки у статутному капіталі цього товариства на користь нового керівника не повідомив останнього інформацію про існування будь-якої заборгованості ТОВ «БК «МІСЬКБУД» перед ТОВ «ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ».

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сторони уклали та підписали договір поставки і за умовами цього договору позивач зобов`язався постачати відповідачу товар, а останній прийняв на себе зобов`язання прийняти цей товар та оплатити його вартість.

Безпідставними є посилання відповідача на той факт, що попередній керівник товариства не повідомив інформацію про існування будь-якої заборгованості ТОВ «БК «МІСЬКБУД» перед ТОВ «ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ», адже вказані обставини є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та жодним чином не звільняють юридичну особу від обов`язку належним чином виконувати зобов`язання відповідно до умов спірного договору поставки.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, а відповідач повинен був належним чином планувати можливі правові наслідки за цим договором, а також усвідомлювати звичайні ризики підприємницької діяльності.

Судова колегія відхиляє доводи відповідача, що зі змісту видаткових накладних неможливо встановити, хто саме від імені ТОВ «БК «МІСЬКБУД» приймав товари, оскільки в матеріалах справи видаткові накладні, які були складені між позивачем та відповідачем містять підписи осіб сторін та відтиск печаток підприємств, у тому числі відповідача (окрім накладної №105), що є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими документами.

При цьому печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Тому, з огляду на той факт, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства відповідача використовувалась проти його волі, отже, відповідні накладні узгоджені сторонами.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.

Судова колегія також відхиляє доводи відповідача, що матеріали справи не містять обумовлених пунктом 1.2. договору Заявок-Замовлень, доказів того, що відповідні Заявки-Замовлення щодо товару, наведеного у вищевказаних видаткових накладних, взагалі мали місце, а також те, що позивачем не надано жодних доказів місця поставки, визначення якого є обов`язковим згідно з умовами DDP Інкотермс, що передбачено п. 4.3 Договору.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що пунктом 4.4 договору поставки передбачено, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до Покупця в момент підписання відповідальною особою Покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної, що є підтвердженням належного виконання Постачальником умов даного Договору.

Підписанням представником Покупця видаткової накладної та скріплення печаткою або штампом (у разі наявності) підпису представника Покупця на видатковій накладній засвідчує належне виконання Постачальником умов даного Договору по поставці товару та засвідчує узгодження з Покупцем асортименту, кількості та вартості (ціни) товару зазначеної в видатковій накладній.

Отже, підписавши спірні видаткові накладні, відповідач підтвердив належне виконання Постачальником умов даного Договору по поставці товару та засвідчив узгодження з Покупцем асортименту, кількості та вартості (ціни) товару зазначених в видаткових накладних.

Згідно пункту 4.6. договору, виявлені під час прийому поставленого Товару недоліки (нестача, втрата товарного вигляду та інше) оформляються відповідним Актом, який набуває вигляду первинного документу після підписання його представниками сторін. Неякісний товар замінюється Постачальником протягом п`яти днів з моменту складання відповідного Акту, а у разі неможливості його заміни - Постачальник відшкодовує його вартість, якщо оплату такого товару було здійснено на умові попередньої оплати.

Разом з тим, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано відповідних актів про виявлення недоліків.

Враховуючи наведене та оцінивши наявні в матеріалах цієї справи докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, дозволяють дійти суду апеляційної інстанції висновку, що зазначена в позові поставка товару відбулася на виконання умов Договору поставки №10 від 19.05.2021 на підставі видаткових накладних, оскільки наявність обставин, на які посилається Позивач як на підставу своїх вимог, є більш вірогідними, ніж пояснення відповідача, надані на її спростування.

Таким чином, судова колегія вважає, що у даному випадку наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми за отриманий товар на підставі видаткових накладних за договором поставки №10 від 19.05.2021.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що видаткова накладна від 01.02.2022 №105 на суму 16545,34 грн не містить підпису та відтиску печатки з боку відповідача, а отже, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що товар, який здійснювався на підставі вказаної видаткової накладної був отриманий відповідачем.

Тому, з огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення основної суми заборгованості з урахуванням виключення суми 16545,34 грн за видатковою накладною від 01.02.2022 №105 з огляду на відсутність доказів щодо отримання відповідачем товару на вказану суму.

Отже, сума основного боргу, за розрахунком суду, становить 277 410,18 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заявленої до стягнення пені та штрафу, колегія судів зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За недотримання умов даного Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 7.1 Договору).

Відповідно до умов п. 7.2 Договору, за несвоєчасну оплату за даним Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє Покупця від сплати основної суми заборгованості.

Крім пені, передбаченої п. 7.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати товару понад 10 (десять) календарних днів, Покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 1 % від вартості неоплаченого товару (п. 7.3 Договору).

Здійснивши власний розрахунок пені у зв`язку з виключенням розрахунку пені та штрафу на підставі видаткової накладної №105 від 01.02.2022, судова колегія встановила, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 16 673,20 грн, а розмір штрафу, який становить 1% від основної суми боргу, складає 2774,10 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія судів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про присудження на користь позивача 83 268,88 грн сума інфляційних втрат та 15 994,17 грн сума 3% річних.

Враховуючи викладене у сукупності, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог шляхом присудження з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 396 120,53 грн, з яких: 277 410,18 грн сума основного боргу, 16 673,20 грн сума пені, 2774,10 грн сума штрафу, 83 268,88 грн сума інфляційних втрат та 15 994,17 грн сума 3% річних

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 у справі №911/554/24 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги згідно ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 у справі №911/554/24 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 у справі №911/554/24 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКБУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" заборгованість у загальному розмірі 396 120,53 грн, з яких: 277 410,18 грн сума основного боргу, 16 673,20 грн сума пені, 2774,10 грн сума штрафу, 83 268,88 грн сума інфляційних втрат та 15 994,17 грн сума 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКБУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" 5 941,80 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКБУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРРІ ВЕЛЛ ЦКБ" 8 912,71 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.02.2025.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська