Рішення

від 19.11.2024 по справі 910/18341/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2024Справа № 910/18341/23Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/18341/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС Енергія Країни»

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія «Укренерго»

про визнання недійсним абзацу другого пункту 12.1 договору

Представники учасників справи:

від позивача: Вдовиченко В.О.;

від відповідача: Мартьянова Л.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС Енергія Країни» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - відповідач) про визнання недійсним абзацу другого пункту 12.1 договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0637-03024 від 16.09.2021, однак позивач вважає, що умова абзацу другого пункту 12.1 укладеного договору в частині поширення умов договору на взаємовідносини сторін з 08.02.2020, є такою що суперечить вимогам Цивільного та Господарського кодексів України, а тому наявні підстави для визнання її недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/18341/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

19.12.2023 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позову, у зв`язку з його необґрунтованістю, з огляду на набуття чинності з 08.02.2020 постановою НКРЕКП №360 від 07.02.2020, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 640/3041/20 були скасовані постановою Верховного Суду від 08.09.2021. Відтак, оскільки постанова НКРЕКП № 360 від 07.02.2020 є чинною саме з 08.02.2020, договірні відносини сторін мали бути приведені у відповідність до такого нормативно-правового акту НКРЕКП, що й було здійснено. При цьому, відповідач зауважує на тому, що направляючи на підписання договір в спірній редакції, повідомляв позивача про необхідність у врегулюванні договірних відносин сторін, у зв`язку зі змінами в Кодексі системи передачі, з огляду на те, що дія постанови від 07.02.2020 № 360 поновлена з 08.02.2020, зважаючи на прийняття Верховним Судом постанови від 08.09.2021 у справі №640/3041/20 та у відповідь на вказаний лист позивачем було підписано договір в редакції оскаржуваного пункту 12.1 договору, без будь-яких зауважень та заперечень.

У судовому засіданні 30.01.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів; встановлення сторонам строку на подачу заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання у справі.

05.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Енергія Країни" надійшла відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача та наголошує на необхідності врахування принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, і оскільки постанова НКРЕКП №360 від 07.02.2020 була визнана судом першої та апеляційної інстанції протиправною та недійсною в межах розгляду справи №640/3041/20, скасування в подальшому рішень попередніх судів постановою Верховного Суду від 08.09.2021 не зумовлює набрання постановою чинності з 08.02.2020, а тому дія постанови НКРЕКП №360 від 07.02.2020 не може поширюватися на правовідносини, що виникли з лютого 2020. Позивач також зазначає, що станом на день укладення спірного договору, не було укладено ніякого попереднього договору між тими ж сторонами з тим же предметом, що виключає можливість приведення його до вимог діючого законодавства і доводи відповідача про конкретизацію умов пункту 12.1 договору не відповідають передбаченому у статті 179 Господарського кодексу України праву на конкретизацію умов типових договір, оскільки, у даному випадку, на переконання позивача, пункт 12.1 договору було змінено.

12.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наголосив на тому, що обставини конкретизації умов спірного пункту 12.1 договору були відомі позивачу і такий договір №0637-03024 від 16.09.2021 був підписаний позивачем без будь-яких зауважень та заперечень, при цьому сама по собі конкретизація пункту 12.1 договору була здійснена на підставі та у відповідності до положень статті 179 Господарського кодексу України.

20.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Енергія Країни" надійшли додаткові пояснення, у яких позивач на підтвердження власної позиції звертає увагу суду на те, що постанова НКРЕКП №360 від 07.02.2020 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, була визнана недійсною вдруге у справі №640/27130/21.

У судовому засіданні 30.04.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 19.11.2024.

У судовому засіданні 19.11.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 19.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 № 360, вирішено затвердити зміни до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 309.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20 за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", ТОВ "Де Трейдінг", ТОВ "Д.Трейдінг", ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", про визнання протиправною та скасування постанови № 360, позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 07.02.2020 №360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі" в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Вказане рішення суду залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020.

Водночас, постановою Верховного Суду від 08.09.2021 у вказаній справі касаційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задоволено, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі №640/3041/20 і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з цим, відповідач звернувся до позивача з листом від 16.09.2021 № 01/41296 "Про врегулювання договірних відносин", в якому вказав, що у зв`язку зі змінами, зокрема, в Кодексі системи передачі, виникла необхідність у врегулюванні договірних відносин сторін так як дія постанови від 07.02.2020 № 360, поновлена з 08.02.2020, зважаючи на прийняття постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20.

З вказаним листом відповідачем направлено позивачу, зокрема, проект договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, які відповідач просив підписати, скріпити печаткою та повернути один примірник відповідачу у даній справі.

16.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАС Енергія Країни" (далі - користувачем) та Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - оператором системи передачі (ОСП), виконавець) було укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0637-03024 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором ОСП зобов`язується надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - послуга).

Відповідно до пункту 1.2 договору користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що під час виконання вимог цього договору, а також вирішення питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України та ОЕС України.

Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі оперативного планування, експлуатації обладнання, диспетчерського управління та балансування енергосистеми в реальному часі та її захисту в надзвичайних ситуаціях, а також формування, обробки, передачі та відображення даних під час регламентованого обміну інформацією (пункт 1.4 договору).

Згідно пункту 1.5 договору послуги надаються оператором системи передачі користувачу, що виступає на ринку оператором системи розподілу та/або виробником електричної енергії та/або споживачем, обладнання якого знаходиться в оперативному підпорядкуванні ОСП та/або електропостачальником та/або трейдером.

Відповідно до пункту 12.1 договору, він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2021. Умови даного договору поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли до його укладення з 08.02.2020 року відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Позивач, вважаючи, що другий абзац пункту 12.1 договору притирічить вимогам законодавства, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним другого абзацу пункту 12.1 договору №0637-03024 від 16.09.2021 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАС Енергія Країни" і Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. При цьому, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) й настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 924/1351/20 (924/619/21).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Законом України "При ринок електричної енергії" визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави; передача електричної енергії (далі - передача) - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями.

Відповідно до п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі; про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Згідно з Кодексом систем передачі (далі - КСП), затвердженим постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, цей Кодекс регулює взаємовідносини Оператора системи передачі (далі - ОСП) та користувачів системи передачі (далі - Користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у тому числі оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі.

Відповідно до п. 1.3 глави 1 розділу XI КСП доступ до системи передачі надається Користувачу лише на підставі укладеного договору про надання послуг з передачі електричної енергії.

Діяльність на ринку електричної енергії без укладення договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у випадках, передбачених цим Кодексом, не допускається.

Згідно з п. 5.2 глави 5 розділу XI КСП, укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.

Відповідно до п. 5.5 глави 5 розділу XI КСП, договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором. Типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії оприлюднюється на власному веб-сайті ОСП в мережі Інтернет.

Згідно з п. 6.1 глави 6 розділу XI КСП, договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює диспетчерське (оперативно-технологічне) управління в ОЕС України. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі оперативного та перспективного планування, експлуатації обладнання, диспетчерського управління та балансування енергосистеми в реальному часі та її захисту в надзвичайних ситуаціях, а також формування, обробки, передачі та відображення даних під час регламентованого обміну інформацією.

Типовий договір у розумінні статей 179, 184 Господарського кодексу України не є ні нормативним актом, ні самостійним укладеним договором. Натомість він становить собою сукупність істотних умов, які уповноважений орган визначає як такі, що є обов`язковими при укладенні сторонами договору відповідного типу, однак такі умови можуть бути конкретизовані, що є невід`ємним правом сторін при встановленні, зміні або припиненні їх взаємних прав та обов`язків.

Додатками №№ 5 та 6 до КСП затверджено типові форми договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та про надання послуг з передачі електричної енергії.

Типові договори є інструментами державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, які застосовуються для спрощення процесу укладання конкретних господарських договорів та визначення бажаної, з точки зору держави, моделі договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №140/14050/20

Аналіз суті типових договорів, як сукупності істотних умов, які уповноважений орган визначає як такі, що є обов`язковими при укладенні сторонами договору відповідного типу, свідчить, що саме по собі розповсюдження умов таких договорів за згодою сторін на відносини, які виникли до дати його укладення, у даному випадку, з 08.02.2020, не протирічить приписам частини 4 статті 179 Господарського кодексу України.

У даній справі судом встановлено, що відповідачем було повідомлено позивача про обставини, які створили необхідність у врегулюванні договірних відносин між сторонами, зокрема, з урахуванням поновлення дії постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 з 08.02.2020 внаслідок прийняття постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20.

Так, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 № 360, вирішено затвердити зміни Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 309.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у №640/3041/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Водночас, постановою Верховного Суду від 08.09.2021 у вказаній справі скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі №640/3041/20 і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже, після винесення даної постанови Верховного Суду постанова НКРЕКП № 360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» від 07.02.2020 вважається діючою та чинною від моменту її опублікування, тобто з 08.02.2020 і вказані обставини мали наслідком необхідність внесення змін до спеціального законодавства, що регулює відносини на ринку електричної енергії, до умов типових договорів, а також укладення договорів про диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, адже сторони після укладання договорів здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передач, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (пункт 1.3 договору).

Абзацом другим пункту 1.3.5. Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, встановлено імперативну норму про необхідність наявності у кандидата в учасники ринку діючих договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі. Пунктом 1.3. розділу XI Кодексу системи передачі встановлено імперативну норму, що доступ до системи передачі надається Користувачу лише на підставі укладеного договору про надання послуг з передачі електричної енергії. Діяльність на ринку електричної енергії без укладення договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у випадках, передбачених цим Кодексом, не допускається.

З урахуванням листів НКРЕКП від 01.10.2021 №11250/17.2.2/7-21, від 30.12.2021 № 15489/17.2.2/7-21 щодо необхідності приведення НЕК «УКРЕНЕРГО» договорів з учасниками ринку, яким надаються послуги (в обсягах здійснення імпорту/експорту електричної енергії), у відповідність до діючих нормативно- правових актів, та у зв`язку з набуттям чинності 08.02.2020 Постановою №360, відповідачем були направлені для підписання всім учасникам ринку проекти, додаткових угод до договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що містять відповідні зміни, внесені до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі згідно з Постановою НКРЕКП № 360, а також проекти договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління тим учасникам ринку, з якими такі договори не були укладені раніше , що відповідає пункту 8.11 договору про диспетчеризацію, де зазначено, що «у разі внесення змін або скасування нормативно- правових актів, що регулюють відносини, пов`язані з наданням послуги, сторони вносять до цього договору відповідні зміни, які необхідні для усунення протиріч».

Зокрема, до позивача відповідач звернувся з листом від 16.09.2021 № 01/41296 «Щодо врегулювання договірних відносин», до якого був доданий проект договору з урахуванням спірної редакції пункту 12.1, в якому вказав, що у зв`язку зі змінами, зокрема, в Кодексі системи передач, виникла необхідність у врегулюванні договірних відносин сторін, оскільки дія постанови від 07.02.2020 № 360 поновлена з 08.02.2020, зважаючи на прийняття постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20, у зв`язку з чим просив підписати, скріпити печаткою та повернути один примірник відповідачу.

Отже, відповідачем були вчинені дії спрямовані на забезпечення відкритості перемовин та укладення договору з урахуванням поновлення дії постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 з 08.02.2020.

Позивач, у свою чергу, отримавши лист від відповідача, прийняв пропозицію відповідача та підписав договір у спірній редакції пункту 12.1, без будь-яких зауважень та застережень, а отже мав належне уявлення про зміст, підстави такої умови спірного пункту та правові наслідки вказаного пункту та правочину в цілому.

Такі дії позивача, який, маючи повну інформацію про правові наслідки відповідних змін, за власним волевиявленням підписав договір без будь-яких зауважень та заперечень, у редакції, що враховує зміни, встановлені чинними нормативними актами, не будучи при цьому позбавленим реалізувати своє право на відмову від такої редакції спірного договору, свідчать про схвалення позивачем запропонованої відповідачем редакції другого абзацу пункту 12.1 договору та підтвердження наявності між сторонами фактичних правовідносин до дати укладення договору.

Водночас судом враховано, що 27.10.2021 року та 25.11.2021 року позивачем підписано без зауважень та заперечень акти надання послуг за 2020-2021 року, саме за спірним договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 16.09.2021 №0637-03024, якими сторони підтвердили факт належного надання відповідачем позивачу послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у період з лютого 2020 року по квітень 2021 року, тобто до дати укладення договору.

При цьому, позивач, підписуючи у 2021 році договір у запропонованій відповідачем редакції спірного пункту та акти надання послуг у підтвердження наявності фактичних правовідносин між сторонами до дати укладення договору з посиланням на оспорюваний договір, маючи при цьому власні переконання щодо не відповідності спірного пункту умовам типового договору та приписам чинного законодавства, тривалий час не висловлював зауважень з цього приводу, що свідчить про суперечливу поведінку останнього.

Так, в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц).

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки.

Згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 520/13586/18, якщо особа, яка має право оскаржити документ (наприклад, свідоцтво про право на спадщину) чи юридичний факт (зокрема, правочин, рішення органу юридичної особи), висловилась або дала зрозуміти своєю поведінкою, що не буде реалізовувати право на оскарження, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба надалі реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №513/879/19.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували його позовні вимоги, з огляду на вищезазначене судом.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про набрання чинності постановою НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, лише 08.09.2021, у зв`язку з прийнятою Верховним Судом постановою в межах справи №640/3041/20, як необґрунтовані.

Так, 06.12.2016 року Постановою НКРЕКП №2133 було затверджено Регламент Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регламент), за умовами пункту 1.1 розділу 1 якого Регламент установлює порядок організації діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), пов`язаної із здійсненням її повноважень.

Відповідно до пункту 8.6 розділу 8 Регламенту рішення НКРЕКП, прийняті на засіданні, оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями.

За умовами пункту 8.8 розділу 8 Регламенту Рішення НКРЕКП, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті НКРЕКП, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення, про що зазначається в тексті рішення. Інші рішення НКРЕКП набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності. Рішення НКРЕКП, крім тих частин рішень, що містять таємну інформацію, підлягають оприлюдненню протягом п`яти робочих днів з дня їх прийняття на офіційному веб-сайті НКРЕКП. Обсяг конфіденційної інформації, що не підлягає розкриттю, визначається НКРЕКП на підставі клопотання заінтересованих осіб з урахуванням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Отже, набрання чинності постановою НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 відбулося відповідно до встановленого Регламентом порядку незалежно від подальшого судового розгляду питань щодо її правомірності і зупинення дії постанови НКРЕКП внаслідок подання заяви про забезпечення позову не впливає на факт набрання чинності такою постановою, оскільки вказаний процесуальний інститут не може змінювати або припиняти правові наслідки, які виникли у зв`язку з ухваленням відповідного рішення регулятора. Сам по собі факт зупинення дії постанови має тимчасовий характер і не позбавляє акт НКРЕКП статусу чинного нормативно-правового акта.

У свою чергу, постанова Верховного Суду, яка ухвалена за результатами перегляду рішень судів попередніх інстанцій, якими було скасовано постанову НКРЕКП, не має ретроспективного впливу на факт набрання чинності постановою.

Законодавець не передбачає механізму, за яким скасування регуляторного акту (постанови) або підтвердження його відповідності закону у судовому порядку могло б змінювати дату набрання ним чинності.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №640/3041/20 підтверджено відповідність закону постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 і вона не встановлює нового строку для набрання чинності постановою НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, відтак постанова НКРЕКП набрала чинність 08.02.2020 в силу положень Регламенту, що спростовує доводи відповідача про неможливість розповсюдження дії постанови НКРЕКП від 07.02.2020 №360 на правовідносини, які виникли у період з моменту її прийняття до ухвалення Верховним Судом постанови у справі №640/3041/20.

Відносини на ринку електричної енергії були врегульовані постановою №360 від 07.02.2020, яка була чинною на дату укладення договору, а відтак відносини сторін мали бути приведені саме у відповідність до такої постанови, що й було запропоновано відповідачем у спірному пункті, який прийнятий позивачем під час підписання проекту договору без заперечень, що не протирічить вимогам чинного законодавства, зважаючи на специфіку спірних правовідносин та встановлених судом обставин у даній справі.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що постанова НКРЕКП №360 від 07.02.2020 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, була визнана в 2022 році недійсною вдруге у справі №640/27130/21, оскільки на момент укладення спірного договору вона була чинною.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, судом не встановлено наявності правових підстав, у даному випадку, для визнання недійсним абзацу другого пункту 12.1 договору №0637-03024 від 16.09.2021 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, у зв`язку з чим в позові слід відмовити.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Енергія Країни" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про визнання недійсним абзацу другого пункту 12.1 договору відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.02.2025.

СуддяТ.В. Васильченко