Рішення

від 12.02.2025 по справі 910/11337/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2025Справа № 910/11337/21Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до про1. Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 105) 2. ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 105) стягнення середньої заробітної плати, недоплаченої суми вихідної допомоги у розмірі 42 079,45 грн та компенсації за невчасну виплату вихідної допомоги у розмірі 22 404,25 грн.

Представники:

від Позивача-1: М`яготіна О.Д. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача-1: не з`явились;

від Відповідача-2: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" (надалі також - «Відповідач-1») та ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ (надалі також - «Відповідач-2») про стягнення середньої заробітної плати, недоплаченої суми вихідної допомоги у розмірі 42 079,45 грн та компенсації за невчасну виплату вихідної допомоги у розмірі 22 404,25 грн.

Позов обґрунтований тим, що Громадська організація не мала законних підстав для припинення повноважень, з подальшим звільненням ОСОБА_1 з посади директора Спортивної школи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Також ОСОБА_1 несвоєчасно та неповно виплачено середньомісячний розрахунок.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 року, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою Верховного Суду від 05.11.2024 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 910/11337/21 скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Громадської організації від 29.11.2019 № 45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України" та поновлення її на роботі задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Громадської організації від 29.11.2019 № 45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДЮСШ м. Києва з плавання.

Справу № 910/11337/21 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Дитячо-юнацької спортивної школи міста Києва з плавання на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з розрахунку 896,17 грн за кожен день вимушеного прогулу, до дати поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідним розпорядженням, а також недоплачену суму вихідної допомоги у розмірі 42 079,45 грн та компенсацію за невчасну виплату вихідної допомоги у розмірі 22 404,25 грн передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/11337/21 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 року постановлено справу №910/11337/21 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі №910/11337/21 призначено на 18.12.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 15.01.2024 року.

15.01.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2025 року.

В судовому засіданні 12 лютого 2025 року представник Позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку середньої заробітної плати, яке Судом розглянуто та задоволено, підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги. Представники Відповідачів в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду поштового конверту, у зв`язку з відсутністю адресата, надісланого на адресу Відповідача-1, повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Відповідача-2.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідачі про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідачі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Відповідачів не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12 лютого 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29 лютого 2008 року Головою Міського фізкультурно-спортивного товариства в м. Києві прийнято розпорядження №11, яким призначено ОСОБА_1 директором ДЮСШ з плавання з 06.03.2008 р. (т.1 а.с.45)

29.11.2019 року Головою Громадської організації "Київське міське фізкультурно-спортивне товариство "Україна", відповідно до п.40 Постанови КМУ від 05.11.2008 №993 «Про затвердження Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу», прийнято розпорядження №45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 ", яким припинено повноваження ОСОБА_1 , як директора Дитячо-юнацької спортивної школи міста Києва з плавання, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України" з 29.11.2019 р. (т.1 а.с.53)

ОСОБА_1 повідомлено щодо припинення її повноважень як директора Дитячо-юнацької спортивної школи м. Києва з плавання листом Централізованої бухгалтерії дитячо-юнацьких спортивних шкіл від 13.12.2019 б/н, яке містило додатком вищевказане розпорядження. (т.1 а.с.50)

Постановою Верховного Суду від 05.11.2024 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 910/11337/21 скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Громадської організації від 29.11.2019 № 45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України" та поновлення її на роботі задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Громадської організації від 29.11.2019 № 45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДЮСШ м. Києва з плавання.

Розпорядженням Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" №01-К від 09.01.2025 року поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДЮСШ м. Києва з плавання з 09.01.2025 року на постійній основі з посадовим окладом згідно зі штатним розписом ДЮСШ м. Києва з плавання, скасовано розпорядження №45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 ". (т.3 а.с.27)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що головою відповідача-1 перевищено надані Статутом повноваження стосовно звільнення керівників підприємств, установ, організацій, оскільки вищий орган відповідача-1 ("конференція", п. 38 статуту відповідача-1), не наділений повноваженнями (п. 40 Статуту відповідача-1) створювати виконавчий орган, встановлювати його компетенцію та склад. За таких підстав, просить Суд стягнути з ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ на користь ОСОБА_1 недоплачену суму вихідної допомоги у розмірі 42 079 грн. 45 коп., компенсацію за невчасну виплату вихідної допомоги у розмірі 22 404 грн. 25 коп. та середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 896 грн. 17 коп. за кожен день вимушеного прогулу до дати поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідним розпорядженням.

Заперечуючи проти позову, Відповідач - 1 заявив про застосування спеціального строку позовної давності до вимог Позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частиною 1 статті 3 та статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право на працю, закріплене в статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), а також постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року в справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.

При цьому, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті в справі про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому, таке право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Тобто, навіть у разі невиконання працівником трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком № 100.

Виходячи з вищевказаного, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 дійшла висновку, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

29.11.2019 року Головою Громадської організації "Київське міське фізкультурно-спортивне товариство "Україна", відповідно до п.40 Постанови КМУ від 05.11.2008 №993 «Про затвердження Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу», прийнято розпорядження №45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 ", яким припинено повноваження ОСОБА_1 , як директора Дитячо-юнацької спортивної школи міста Києва з плавання, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України" з 29.11.2019 р. (т.1 а.с.53)

Постановою Верховного Суду від 05.11.2024 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 910/11337/21 скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Громадської організації від 29.11.2019 № 45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України" та поновлення її на роботі задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Громадської організації від 29.11.2019 № 45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДЮСШ м. Києва з плавання.

Справу № 910/11337/21 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Дитячо-юнацької спортивної школи міста Києва з плавання на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з розрахунку 896,17 грн за кожен день вимушеного прогулу, до дати поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідним розпорядженням, а також недоплачену суму вихідної допомоги у розмірі 42 079,45 грн та компенсацію за невчасну виплату вихідної допомоги у розмірі 22 404,25 грн передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи вищенаведене, Позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час свого вимушеного прогулу.

Розпорядженням Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" №01-К від 09.01.2025 року поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДЮСШ м. Києва з плавання з 09.01.2025 року на постійній основі з посадовим окладом згідно зі штатним розписом ДЮСШ м. Києва з плавання, скасовано розпорядження №45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 ". (т.3 а.с.27)

У даній справі ОСОБА_1 заявлено до стягнення з ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 896 грн. 17 коп. за кожен день вимушеного прогулу з 29.11.2019 року до дати поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідним розпорядженням на підставі статті 235 КЗпП України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно із статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Обов`язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим з дати видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у необхідності видання наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від подальшого його оскарження. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 04.08.2022 у справі №380/6129/20, від 07.03.2024 у справі №140/14364/21, від 03.05.2023 у справі №640/12115/21.

При цьому, віднесення рішень про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника до таких, що підлягають негайному виконанню, здійснено в силу норм закону, і те, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено відповідного процесуального механізму його виконання, не нівелює обов`язку роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі невідкладно після його проголошення. Тобто негайне виконання рішення суду про поновлення особи на роботі не ставиться у залежність від будь-яких обставин. І законодавець не пов`язує виконання рішення саме з наявністю процесуального механізму його виконання, а лише з наявністю такого рішення.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/12115/21 зазначив, що відповідальність на роботодавця покладається незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція норми трудового законодавства (статті 236 КЗпП) пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є саме невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі після проголошення судового рішення. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15.

Також у постанові від 25.09.2019 у справі №813/4668/16 Верховний Суд додатково виснував, що згідно із статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі; наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Судом встановлено, що постанова Верховного Суду від 05.11.2024 року по справі №910/11337/21 не була виконана роботодавцем негайно шляхом видання наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від подальшого його оскарження. Так, лише розпорядженням Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" №01-К від 09.01.2025 року поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДЮСШ м. Києва з плавання з 09.01.2025 року. Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що в даному випадку встановлено факт затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а тому на підставі статті 236 КЗпП України наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Таким чином, Суд не приймає до уваги розрахунки Позивача при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які підлягають стягненню.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100. (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін)

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Працівникам плаваючого складу суден флоту рибної промисловості і працівникам, зайнятим на підприємствах із сезонним характером виробництва, з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати, в інших випадках збереження середньої заробітної плати вона може обчислюватися виходячи з виплат за 12 календарних місяців.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18), усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з довідки про заробітну плату б/н б/д, виданої ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЮ СПОРТИВНОЮ ШКОЛОЮ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ, (т.1 а.с.73), заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2019 року склала 15 900 грн. 21 коп., за жовтень 2019 року - 25 615 грн. 41 коп.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Така позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду, відповідно до якої суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16.

Відтак за розрахунками суду середньоденний заробіток за ці два місяці - вересень 2019 та жовтень 2019 року, складає: 965 грн. 48 коп. (15 900 грн 21 коп. + 25 615 грн 41 коп. = 41 515 грн 62 коп. / 43 робочі дні = 965 грн. 48 коп.). Суд звертає увагу, що при здійсненні розрахунку середньоденного заробітку було невірно визначено місяці, за які здійснюється розрахунок, а саме не за жовтень - листопад 2019 року, а за вересень 2019 та жовтень 2019 року.

Водночас, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Таким чином, Суд не приймає до уваги доводи Позивача з посиланням на наказ Верховного Суду від 22.01.2025 року, оскільки саме видання наказу про поновлення працівника на роботі є підтвердженням факту виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Отже, враховуючи, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, а ОСОБА_1 поновлено на посаді директора ДЮСШ м. Києва з плавання на підставі розпорядження Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" №01-К від 09.01.2025 року, періодом для нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу є з 29.11.2019 року по 05.11.2024 року, а періодом за час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі є з 06.11.2024 року по 08.01.2025.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, Суд приймає до уваги положення ч. 6 ст. 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", в яких визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст. 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), ч. 1 ст. 65 (граничні норми застосування надурочних робіт), ч. ч. 3-5 ст. 67 (перенесення святкових/неробочих днів), ст. 71 (заборона роботи у вихідні дні). Винятковий порядок застосування такої роботи, ст. 73 (святкові і неробочі дні), 781 (неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток) КЗпП та ч. 2 ст. 5 Закону України "Про відпустки" (визначення тривалості відпусток). Інших положень, які б змінювали правило нарахування розміру середньої заробітної плати в частині кількості робочих днів (які мають бути оплачені незаконно звільненому працівнику), у зв`язку із введенням воєнного стану та зміною режиму роботи підприємства чинним законодавством не передбачено.

Час вимушеного прогулу позивача у період з 29.11.2019 року по 05.11.2024 року на підставі статті 236 КЗпП України та час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі у період з 06.11.2024 року по 08.01.2025 на підставі частини другої статті 235 КЗпП України загалом становить 1308 днів (калькулятор робочих днів в Україні)

Таким чином, обґрунтованою сумою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та сумою середньої заробітної плати за час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Відповідача-2 на користь Позивача, становить 1 262 847 грн. 84 коп. (965 грн. 48 коп.* 1308 днів) за період з 29.11.2019 по 08.01.2025 включно.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

У постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 та від 05 січня 2024 року у справі № 204/8655/21 викладено висновки про те, що «оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим».

Верховний Суд у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 вказував, що «учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків».

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21 зазначено, що «добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право».

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів учасників судового процесу.

У цій справі встановлено, що Позивача звільнено з роботи 29.11.2019 року, а листом б/н від 13.12.2019 її було повідомлено про звільнення.

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Подільського районного суд міста Києва з позовом до громадської організації «Київське міське фізкультурно-спортивне товариство «Україна», Централізованої бухгалтерії дитячо-юнацьких спортивних шкіл про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої частини заробітку, стягнення компенсації за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалою суду від 14.02.2020 року №758/245/20 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено дату та час судового засідання для розгляду справи по суті на 13 квітня 2020 року.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року заяву ГО «Київське міське фізкультурно-спортивне товариство «Україна» задоволено. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГО «Київське міське фізкультурно-спортивне товариство «Україна», Централізованої бухгалтерії дитячо-юнацьких спортивних шкіл про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення вихідної допомоги та компенсації за несвоєчасну виплату вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 02.06.2021 року ухвалу Подільського районного суду м.Києва від 02 квітня 2021 року залишено без змін.

До Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 звернулась 14.07.2021 року, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду, проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/11337/21 повернуто позовну заяву і додані до неї документи заявнику.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/11337/21 скасовано, матеріали справи №910/11337/21 повернуто до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11337/21 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 11.07.2022. Проте, ухвалою суду від 10.06.2022 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 продовжено розгляд справи № 910/11337/21 порядку (за правилами) загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 11.07.22.

У судові засідання, призначені на 11.07.2022, 08.08.2022, 05.09.2022, 03.10.2022 представники Відповідача не з`явились, 04.08.2022 представник Відповідача-2 подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника Відповідача-2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 року, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Так, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2022 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/11337/21, відкрито апеляційне провадження у справі №910/11337/21, призначено справу до розгляду на 07.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 21.02.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 28.03.2023 р.

Таким чином, розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції тривав три місяці.

Постановою Верховного Суду від 05.11.2024 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 910/11337/21 скасовано. Справу № 910/11337/21 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Дитячо-юнацької спортивної школи міста Києва з плавання на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з розрахунку 896,17 грн за кожен день вимушеного прогулу, до дати поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідним розпорядженням, а також недоплачену суму вихідної допомоги у розмірі 42 079,45 грн та компенсацію за невчасну виплату вихідної допомоги у розмірі 22 404,25 грн передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд ухвалою від 12.06.2023 відкрив касаційне провадження у справі та призначив її до розгляду.

19.09.2023 Верховний Суд зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 573/1020/22.

09.09.2024 Верховний Суд поновив провадження у справі та призначив касаційну скаргу до розгляду.

15.10.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 05.11.2024.

Таким чином, Суд зазначає, що тривалий розгляд даної справи в суді касаційної інстанції з 12.06.2023 по 05.11.2024 зумовлений необхідністю зупинення касаційного провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 573/1020/22.

Під час нового розгляду даної справи в Господарському суді міста Києва з 27.11.2024 по теперішній час, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 15.01.2024 року, у зв`язку з неявкою представників Відповідачів в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2025 року.

Суд враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Тривалий час розгляду справи з вини працівника може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам тощо, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи відсутність вини ОСОБА_1 щодо розгляду її вимог про поновлення на роботі понад один рік, оскільки тривалий розгляд даної справи був зумовлений невизначеністю судової практики щодо юрисдикції такої категорії спорів судам цивільного або господарського судочинства, необхідністю зупинення касаційного провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 573/1020/22, а також встановлення факту нез`явлення Відповідачів в судові засідання під час розгляду даної справи, Суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що буде відповідати принципу пропорційності та забезпечить баланс інтересів сторін.

При цьому Суд також взяв до уваги предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії, а також поведінку учасників процесу під час вирішення заявленого у справі спору.

Отже, Суд дійшов висновку про те, що з ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ на користь Позивача підлягає стягненню сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та сума середньої заробітної плати за час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 262 847 грн. 84 коп. (965 грн. 48 коп.* 1308 днів) за період з 29.11.2019 по 08.01.2025.

Що стосується заяви Відповідача - 1 про застосування спеціального строку позовної давності до вимог Позивача, Суд зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною 2 статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як складової належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19.

Таким чином, заява Відповідача-1 про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності є необґрунтованою.

Крім того, при зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просила суд стягнути з ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ на її користь недоплачену суму вихідної допомоги у розмірі 42 079 грн. 45 коп., компенсацію за невчасну виплату вихідної допомоги у розмірі 22 404 грн. 25 коп.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначені статтею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2024 року у справі № 640/22254/21, від 28 вересня 2023 року у справі № 640/14858/21, від 29 листопада 2022 року у справі № 200/4481/21.

Отже, спір у цій справі стосується невиплати вихідної допомоги при звільненні на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 20 травня 2022 року у справі № 200/1636/21-а.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: «закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_1 припинені на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, отже ОСОБА_1 має право на вихідну допомогу у розмірі, не меншому, ніж її шестимісячний середній заробіток.

Обчислення середньої заробітної плати у разі виплати вихідної допомоги працівнику здійснюється у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 розділу 2 Порядку для виплати вихідної допомоги середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вбачається з довідки про заробітну плату б/н б/д, виданої ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЮ СПОРТИВНОЮ ШКОЛОЮ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ, (т.1 а.с.73), заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2019 року склала 15 900 грн. 21 коп., за жовтень 2019 року - 25 615 грн. 41 коп.

Відтак за розрахунками суду середньомісячна заробітна плата за ці два місяці - вересень 2019 та жовтень 2019 року, складає: 20 757 грн. 81 коп. (15 900 грн 21 коп. + 25 615 грн 41 коп. = 41 515 грн 62 коп. / 2 = 20 757 грн. 81 коп.). А тому сума вихідної допомоги становить розмір, не менший, ніж її шестимісячний середній заробіток, у сумі 124 546 грн. 86 коп.

Як вбачається з розрахункового листа за грудень 2019 року, ОСОБА_1 виплачена сума вихідної допомоги у розмірі 73 526 грн. 16 коп., а тому сума невиплаченої вихідної допомоги становить 51020 грн. 70 коп. В той же час, Позивачем заявлено до стягнення суму у розмірі 42 079 грн. 45 коп., а відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог. А тому Суд розглядає позовні вимоги Позивача в частині заявленої суми у розмірі 42 079 грн. 45 коп., які підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Суд, з урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на характер заборгованості (вихідна допомога), дій позивача та відповідача, дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 4 207 грн. 95 коп., тобто 10% від стягнутої суми вихідної допомоги.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22) та від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22).

Таким чином, з ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі 42 079 грн. 45 коп., компенсація за невчасно виплачену вихідну допомогу у розмірі 4 207 грн. 95 коп., середня заробітна плата у розмірі 1 262 847 грн. 84 коп.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" та ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Що стосується розподілу судових витрат, Суд зазначає.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, згідно з п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, оскільки при зверненні до суду з вказаним позовом Позивач була звільнена від сплати судового збору, з урахуванням вимог статті 7 Закону України «Про судовий збір» Позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення сплаченого судового збору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. (ч.2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України)

За таких підстав, з Відповідача-1 в дохід Державного бюджету України стягується судовий збір у загальному розмірі 20 430 грн. за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в частині задоволених позовних вимог про скасування розпорядження Громадської організації від 29.11.2019 № 45-к "Про припинення повноважень директора ДЮСШ м. Києва з плавання ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України" та поновлення її на роботі.

Також з Відповідача - 2 в дохід Державного бюджету України стягується судовий збір у загальному розмірі 88 366 грн. 64 коп. за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в частині задоволених позовних вимог про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, середньої заробітної плати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Стягнути з ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 105, Ідентифікаційний код юридичної особи 26200251) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу у розмірі 42 079 (сорок дві тисячі сімдесят дев`ять) грн. 45 коп., компенсацію за невчасно виплачену вихідну допомогу у розмірі 4 207 (чотири тисячі двісті сім) грн. 95 коп., середню заробітну плату у розмірі 1 262 847 (один мільйон двісті шістдесят дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 84 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути з Громадської організації "КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНА" (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 105, Ідентифікаційний код юридичної особи 02605150) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 20 430 (двадцять тисяч чотириста тридцять) грн. 00 коп.

5. Стягнути з ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ М. КИЄВА З ПЛАВАННЯ (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 105, Ідентифікаційний код юридичної особи 26200251) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 88 366 (вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят шість) грн. 64 коп.

6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення: 17 лютого 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин