Рішення від 09.12.2024 по справі 910/10104/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2024Справа № 910/10104/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арієс девелопмент" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 10)

до 1. Акціонерного товариства "Банк Січ" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд. 6)

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17)

про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення збитків.

Представники учасників справи:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: Чернюк В.В.

Від відповідача-2: Линник Я.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арієс девелопмент" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Банк Січ" (далі - відповідач 1) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 2) про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення збитків у розмірі 129 306,07 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Арієс девелопмент" залишено без руху.

03.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.10.2024.

03.10.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах;

- нарахування та декларування податків і зборів для банків, в яких запроваджено тимчасову адміністрацію, для банків в процедурі ліквідації здійснюється згідно з вимогами ПКУ, але погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу регулюються виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативними документами Фонду;

- вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред`являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- на виконання норм ПКУ, зокрема п.201.1 ст.201 з урахуванням приписів п.201.10 ПКУ, АТ «БАНК СІЧ» було складено в електронній формі податкову накладну від 17.04.2023 № 46 на загальну суму 5 475 850,00 грн на ім?я позивача з використанням кваліфікованого електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», та направлена 28.04.2023 (в межах встановленого ПКУ терміну) на реєстрацію в Єдиний реєстр податкових накладних, але була відхилена ДПС України, у зв`язку із недостатністю коштів на спеціальному рахунку, відкритому в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (сума ПДВ в документі не може перевищувати суму ПДВ, на яку продавець має зареєструвати податкові накладні/ розрахунки коригування);

- загальна сума ПДВ, яка була відображена в податковій накладній від 17.04.2023 №46 була включена АТ «БАНК СІЧ» до складу податкових зобов`язань та відображена у податковій звітності з ПДВ у звітному (податковому) періоді, в якому її складено, а саме в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2023 року;

- кредиторські вимоги Державної податкової служби України за зобов`язаннями АТ «БАНК СІЧ» зі сплати податків і зборів (у тому числі ПДВ), що виникли під час проведення ліквідації (в межах ліквідаційної процедури), були включенні до 7 (сьомої) черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ»;

- перерахування коштів на електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ не відноситься до витрат банку, пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, а є зобов`язаннями банку зі сплати податків;

- платник податку може зареєструвати ПН і РК в ЄРПН лише за наявності достатньої суми ліміту реєстрації, який розраховується за спеціальною формулою, однак за відсутності належного залишку реєстраційного ліміту у платника відсутня можливість реєструвати податкові накладні в ЄДРПН. Крім того, представник відповідача-2 вказав, що перерахування неплатоспроможним банком коштів на рахунок у СЕА ПДВ фактично є позачерговим погашенням податкових зобов`язань банку зі сплати ПДВ, а відтак не може бути віднесено до витрат пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Таким чином, АТ «БАНК СІЧ» у зв`язку з закінченням реєстраційного ліміту та відсутністю можливості перерахування коштів на електронний рахунок у СЕА ПДВ не мав технічної можливості здійснювати реєстрацію податкових накладних в ЄРПН;

- представник відповідача-2 вказав про відсутність складових елементів, які необхідні для застосування заходу відповідальності, як стягнення із неплатоспроможного банку збитків;

- позивачем необґрунтовано позовної вимоги щодо зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визнати та внести у кошторис витрат Акціонерного товариства «Банк Січ» суму податку на додану вартість на 129 306,07 грн за Договором купівлі-продажу (основні засоби) № 2 від 19 квітня 2023 року, як витрати пов`язані з продажем майна, а лише зазначено про бездіяльність у формі негативних наслідків для позивача.

04.10.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого банк заперечив проти заявлених позовних вимог, оскільки: податкова накладна від 17 квітня 2023 року № 46 на загальну суму 5 475 850,00 грн, була складена на ім?я Позивача в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та направлена 28 квітня 2023 року (в межах встановленого ПКУ терміну) на реєстрацію її в Єдиний реєстр податкових накладних, але була відхилена ДПС України, у зв`язку із недостатністю коштів на спеціальному рахунку, відкритому в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (сума ПДВ в документі не може перевищувати суму ПДВ, на яку продавець має зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування); загальна сума ПДВ, яка була відображена в податковій накладній №46 від 17 квітня 2023 року була включена АТ «БАНК СІЧ» до складу податкових зобов`язань та відображена у податковій звітності з ПДВ у звітному (податковому) періоді, в якому її складено, а саме в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2023 року, яка була своєчасно прийнята та зареєстрована ГУ ДПС у м. Києві 18.05.2023 реєстраційний номер 9115674385; зобов`язання банку зі сплати податків і зборів (в т.ч. ПДВ), що виникли під час проведення ліквідації (в межах ліквідаційної процедури), були включенні до 7 (сьомої) черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ», що підтверджується рішенням ВД Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.11.2023 №1485 про затвердження зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ», які стосуються кредиторських вимог ДПС України; представник банку вказав, що лист ДФС від 16.07.2019 року №3279/6/99-9915-03-02-15/ІПК, на який посилається позивач обґрунтовуючи заявлених вимог, не долучено до матеріалів справи, у загальному доступі вказаний лист відсутній та лист ДФС (індивідуальна податкова консультація) не є обов`язковим до застування при вирішенні судової справи, а носить лише рекомендаційний характер; АТ «БАНК СІЧ», який перебуває в процедурі ліквідації, позбавлений можливості поповнення спеціального рахунку, відкритого в системі електронного адміністрування податку на додану вартість через те, що чинне законодавство не відносить вказані витрати до витрат банку пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, які проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку.

14.10.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній вказав, що уповноважена особа відповідача-2, яка здійснює розпорядження майном відповідача-1, разом із розрахунком вартості майна по Договору купівлі-продажу №2 було отримано суму, яка повністю покриває зобов`язання податку на додану вартість, яке, по суті сплатив позивач, однак декларування та сплата податку покладається саме на відповідачів, оскільки вони включають у вартість товару (майна) податок на додану вартість та зобов`язані задекларувати, що надає позивачеві право на отримання податкового кредиту на сплачену суму ПДВ; на переконання позивача, дії уповноваженої особи Фонду щодо продажу майна безпосередньо пов`язана із здійсненням ліквідаційної процедури банку та мала повноваження щодо розпорядження грошовими коштами отриманими від позивача за процедурою реалізації майна в межах ліквідаційної процедури, в тому числі щодо грошових коштів по сплаті податку на додану вартість, при умові належного передбачення цього в кошторисі витрат; позив зазначив, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни та відповідно перераховано при оплаті товару послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 відкладено підготовче засідання на 04.11.2024.

04.11.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2024.

Представник позивача 25.11.2024 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів-1,-2 у судовому засіданні 25.11.2024 заперечили проти заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 09.12.2024.

Представник позивача 09.12.2024 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 25.11.2024 про оголошення перерви у справі №910/10104/24.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 09.12.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 06 жовтня 2022 року №495-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК СІЧ» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 жовтня 2022 року №803 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК СІЧ» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «БАНК СІЧ» призначено провідного професіонала з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Стрюкову Ірину Олександрівну строком на три роки з 10 жовтня 2022 року до 09 жовтня 2025 року включно.

28 березня 2023 року ТОВ «АРІЄС ДЕВЕЛОПМЕНТ» став переможцем електронного аукціону по лоту: G22N023035 з реалізації адміністративного будинку (літ.А), загальною площею 493,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 63, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 83682480000 та основних засобів у кількості 12 одиниць, які належали АТ «БАНК СІЧ» на праві власності. За результатами аукціону підписано Протокол електронного аукціону № GFE001-UA-20230313-15554.

Відповідно до Протоколу загальна сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону АТ «БАНК СІЧ»: 32 855 100 гривень 00 копійок, в т.ч. ПДВ.

17 квітня 2023 року ТОВ «АРІЄС ДЕВЕЛОПМЕНТ» було сплачено на рахунок АТ «БАНК СІЧ» (Відповідача-1) кошти в сумі 32 855 100,00 грн, як оплата за лот 22N023035 згідно протоколу електронного аукціону GFE001-UA-0230313-15554 від 28.03.2023 (копія платіжної інструкції від 17.04.2023 №33 надана Позивачем до суду разом з позовною заявою).

19 квітня 2023 року між ТОВ «АРІЄС ДЕВЕЛОПМЕНТ» та АТ «БАНК СІЧ» за результатом публічних торгів було укладено:

- Договір купівлі-продажу нерухомого майна № GFE001-UA-20230313-15554, що реалізувалось АТ «БАНК СІЧ» в межах ліквідаційної процедури. Вартість реалізації нерухомого майна склала 32 079 263,58 грн, в т.ч. ПДВ 5 346 543,93 грн.;

- Договір купівлі-продажу рухомого майна (основних засобів) № 2, що реалізувалось АТ «БАНК СІЧ» в межах ліквідаційної процедури. Вартість реалізації рухомого майна склала 775 836,42 грн, в т.ч. ПДВ 129 306,70 грн.

17 квітня 2023 року АТ «БАНКУ СІЧ» складено податкову накладну № 46 на загальну суму 5 475 850,00 грн, яка складена на ім?я позивача в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та 28 квітня 2023 року ПН направлена (в межах встановленого ПКУ терміну) на реєстрацію її в Єдиний реєстр податкових накладних, однак була відхилена ДПС України, у зв`язку із недостатністю коштів на спеціальному рахунку, відкритому в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Надалі, відповідач-2 подав до ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2023 року, яка прийнята та зареєстрована уповноваженим органом 18.05.2023 реєстраційний номер 9115674385, що підтверджується квитанцією №2. Крім того, загальна сума ПДВ, яка була відображена в податковій накладній №46 від 17 квітня 2023 року була включена АТ «БАНК СІЧ» до складу податкових зобов`язань та відображена у податковій звітності з ПДВ у звітному (податковому) періоді.

07.07.2023 ТОВ «АРІЄС ДЕВЕЛОПМЕНТ» звернулось до відповідачів-1,-2 із листами №07/07/2023-1 та № 07/07/2023-2, в яких просило останніх надати податкову накладну на суму 5 475 850,00 грн відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна №GFE001-UA-20230313-15554 від 19.05.2023 у паперовій формі.

02.08.2023 АТ «БАНК СІЧ» надало відповідь № 1483/03-Л на лист від 07.07.2023, до якої долучило податкову накладну №46 від 17.04.2023 на суму ПДВ 5 475 850,00 грн. На підтвердження відправлення, відповідач-2 надав до суду копію списку № 04.08.2023 «рекомендований лист» та фіскального чеку.

22.09.2023 ГУ ДПС у м. Києві звернулась до відповідача-1 із заявою № 5/26-15-13-04-07 про задоволення кредиторських вимог, у тому числі сума ПДВ 6 349 967,00 грн, яка відображена у податкові декларації № 9115674385 від 18.05.2023.

Разом з тим, до матеріалів справи долучено довідку № 587/03-2-Л від 30.09.2024, відповідно до якої кредиторські вимоги ДПС України, які виникли під час проведення ліквідації АТ «БАНК СІЧ» включені до 7 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ» на підставі заяв ГУ ДПС у м. Києві, яке діє від імен ДПС України (в тому числі заяви №29031/5/26-15-13-04-07 від 22.09.2023). Зокрема, вимоги ДПС України, які включені до 7 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ» складаються в тому числі, але не виключно, з вимоги щодо ПДВ в розмірі 5 475 850,00 грн. (частина ПДВ за квітень 2023, податкова декларація з ПДВ від 18.05.2023 №9115674385).

За твердженнями позивача, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни та відповідно перераховано при оплаті товару/послуги.

Крім того, на думку товариства, не реєстрація податкової накладної Банком стала причиною завдання позивачеві збитків у розмірі 129 306,07 грн, оскільки позивач позбавлений права скористатись податковим кредитом з ПДВ.

З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив:

1. зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визнати та внести у кошторис витрат Акціонерного товариства «Банк Січ» суму податку на додану вартість на 129 306,07 грн за Договором купівлі-продажу (основні засоби) № 2 від 19 квітня 2023 року, як витрати пов`язані з продажем майна Адміністративного будинку (літ. А) загальною площею 493,00 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, буд. 63 (шістдесят три) А.

2. визнати суму податку на додану вартість у розмірі 129 306,07 грн за Договором купівлі-продажу (основні засоби) № 2 від 19 квітня 2023 року, що були сплачені ТОВ «Арієс девелопмент», але не зараховані в податковий кредит, збитками ТОВ «Арієс девелопмент», які настали внаслідок бездіяльності Акціонерного товариства «Банк Січ» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

3. стягнути з Акціонерного товариства «Банк Січ» на користь Товариства з обмеженою діяльністю «Арієс девелопмент» суму завданих збитків у розмірі 129 306,07 грн. за Договором купівлі-продажу (основні засоби) № 2 від 19 квітня 2023 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України передбачено, що Податковий кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відповідно до ч.3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що никли під час проведення ліквідації, пред`являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Отже, вказана норма Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» корелюється з п.1.3 статті 1 Податкового кодексу України, відповідно до якого, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Отже, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована вказаним Законом, який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Порядок задоволення кредиторів неплатоспроможного банку врегульовано положеннями статей 45, 46, 48, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно ст.ст. 45, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів

Судом встановлено, що рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 листопада 2022 року №959 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів, акцептованих уповноваженою особою Фонду, з урахуванням рішенням від 20 листопада 2023 року №1484 затверджено зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ», які стосуються кредиторських вимог ДПС України.

Як було вказано вище, матеріалів справи долучено довідку № 587/03-2-Л від 30.09.2024, відповідно до якої кредиторські вимоги ДПС України, які виникли під час проведення ліквідації АТ «БАНК СІЧ» включені до 7 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ» на підставі заяв ГУ ДПС у м. Києві, яке діє від імен ДПС України (в тому числі заяви №29031/5/26-15-13-04-07 від 22.09.2023). Зокрема, вимоги ДПС України, які включені до 7 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ» складаються в тому числі, але не виключно, з вимоги щодо ПДВ в розмірі 5 475 850,00 грн. (частина ПДВ за квітень 2023, податкова декларація з ПДВ від 18.05.2023 №9115674385).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено, що з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Статтею 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку. Так, згідно з частиною 1 наведеної статті Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Згідно з частиною 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в черговості, передбаченій цією статтею.

Отже, відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії у АТ «Міжнародний резервний банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Правовий статус Фонду гарантування вкладів визначений ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом;

- Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду;

- Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України;

- Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Згідно статті 4 Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16 викладено такий правовий висновок: відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах (п. 6.6 вказаної постанови ВП ВС).

Таким чином, у спорах, пов`язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами та вкладниками, рівно як і здійснення своїх повноважень Фондом, норми Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

При цьому вищезазначені обмеження стосуються всіх без виключення вимог кредиторів банку, що ліквідується, не залежно від моменту виникнення відповідного грошового зобов`язання останнього.

На день розгляду даної справи процедура ліквідації АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК СІЧ» не завершена.

Отже, враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК СІЧ», спірні правовідносини сторін не регулюються Цивільним кодексом України, оскільки визначаються спеціальним законом - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 20.03.2018 у справі № 910/3226/17, від 29.08.2018 у справі 910/3361/17.

За таких обставин, оскільки на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів згідно статті 20 Господарського кодексу України і статті 16 Цивільного кодексу України може бути відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписами статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з положеннями статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З аналізу статей 224, 225 Господарського кодексу України та статті 614 ЦК України випливає, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.

У межах даного позову Товариство зазначає, що відсутність факту реєстрації платником податку Банком податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права позивачу на включення сум податку на додану вартість у розмірі 12 050 016,67 грн до податкового кредиту, що є протиправними діями відповідача у сфері господарювання, які завдали позивачу збитків у вигляді зайво сплаченої суми ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кредиту України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних. Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 365 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до підпункту 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 цього Кодексу оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником.7.13. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України саме на відповідача покладено обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

17 квітня 2023 року АТ «БАНКУ СІЧ» складено податкову накладну № 46 на загальну суму 5 475 850,00 грн, яка складена на ім?я позивача в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та 28 квітня 2023 року ПН направлена (в межах встановленого ПКУ терміну) на реєстрацію її в Єдиний реєстр податкових накладних, однак була відхилена ДПС України, у зв`язку із недостатністю коштів на спеціальному рахунку, відкритому в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Надалі, відповідач-2 подав до ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2023 року, яка прийнята та зареєстрована уповноваженим органом 18.05.2023 реєстраційний номер 9115674385, що підтверджується квитанцією №2. Крім того, загальна сума ПДВ, яка була відображена в податковій накладній №46 від 17 квітня 2023 року була включена АТ «БАНК СІЧ» до складу податкових зобов`язань та відображена у податковій звітності з ПДВ у звітному (податковому) періоді.

Система електронного адміністрування ПДВ (далі - СЕА ПДВ) - сукупність організаційних та технічних засобів, що спрямована на забезпечення обліку адміністрування податку на додану вартість в Україні в електронному вигляді.

Механізм відкриття та закриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - податок), особливості складення податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (далі - розрахунки коригування) у такій системі, а також механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків регламентується Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (далі - Порядок, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Пунктом 4 Порядку визначено, що рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який перераховуються кошти відповідно до пункту 200-1.4 статті 200-1 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 9 Порядку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр) на суму податку (?Накл), обчислену за такою формулою: ?Накл= ?НаклОтр + ?Митн + ?ПопРах + ?Овердрафт - ?НаклВид - ?Відшкод - ?Перевищ.

Пунктом 13 Порядку встановлено, що ДПС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі

Пунктом 22 вказаного порядку передбачено, що у разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань: 1) платник податку у строки, встановлені Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з поточного рахунка; 2) Казначейство перераховує кошти в межах їх залишку на такому рахунку. При цьому залишок узгоджених податкових зобов`язань платника податку, не сплачений до бюджету, обліковується Казначейством до виконання в повному обсязі шляхом перерахування до бюджету коштів, що перераховуються на електронний рахунок.

Разом з тим, як вказано судом вище Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 06 жовтня 2022 року №495-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК СІЧ» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 жовтня 2022 року №803 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК СІЧ» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «БАНК СІЧ» призначено провідного професіонала з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Стрюкову Ірину Олександрівну строком на три роки з 10 жовтня 2022 року до 09 жовтня 2025 року включно.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Приписами частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; 41) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов`язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов`язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку; 9) заміна кредитора у зобов`язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред`являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частина 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Частиною 2 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюється, що після затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд гарантування розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Отже, під час здійснення однієї зі своїх основних функцій під час ліквідаційної процедури, а саме, реалізації активів для задоволення вимог кредиторів, у банку виникає обов`язок нарахування витрат зі сплати податку на додану вартість, які полягають у збільшенні зобов`язань такого банку.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оплата витрат банку, пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. До таких витрат, зокрема, належать: 1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку; 2) витрати, пов`язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку; 3) витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку; 4) витрати на проведення аудиту; 5) витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень; 6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; 7) витрати Фонду, пов`язані з здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку.

Аналізуючи питання щодо можливості виконання неплатоспроможним банком свого обов`язку щодо реєстрації податкових накладних, слід враховувати, що на момент операцій останній перебував на стадії ліквідації, яка здійснювалась, в тому числі у відповідності до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893.

За змістом пунктів 3.2-3.4 глави 3 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку після початку процедури ліквідації, уповноваженою особою Фонду здійснюється відкриття накопичувального рахунку на який перераховуються залишки коштів банку із його кореспондентських рахунків, які, в свою чергу, підлягають закриттю. На накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь, а також з нього проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації.

Фінансування витрат неплатоспроможного банку, згідно пункту 1.1 глави 1 розділу VI Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, здійснюється відповідно до кошторису витрат, пов`язаних із здійсненням тимчасової адміністрації або ліквідації банку. При цьому, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VI Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку зобов`язана використовувати кошти виключно на потреби та в межах, передбачених відповідним кошторисом. Із форми кошторису вбачається, що вона містить таку статтю витрат як "Витрати на податки та збори, обов`язкові платежі", однак згідно наявної примітки вона заповнюється при формуванні кошторису витрат на здійснення тимчасової адміністрації, а при здійсненні процедури ліквідації заповнюється лише в частині судового збору. Окрема стаття витрат на поповнення рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у кошторисі відсутня.

Зазначене свідчить, що банк, який перебуває на стадії ліквідації, позбавлений можливості здійснити поповнення рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ шляхом перерахування на нього грошових коштів, оскільки положеннями законодавства не передбачена можливість включення відповідних витрат до кошторису витрат, пов`язаних із ліквідацією банку.

Підпунктом 2 пункту 2 Розділу ІІІ «Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються» № 3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 07.09.2017 за №1104/30972, встановлено, що: до сьомої черги відносяться вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів, що виникли під час проведення ліквідації.

З викладеного слідує, що поповнення електронного рахунку у СЕА ПДВ не відноситься до витрат банку, пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, а є зобов`язаннями банку зі сплати податків.

Крім того, керуючись наведеними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про те, що поповнення електронного рахунку у СЕА ПДВ Банком, що перебуває в ліквідаційній процедурі, може мати наслідком задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи банку поза межами ліквідаційної процедури банку та фактичним виведенням активів банку, що є недопустимим та порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, які гарантовані Фондом гарантування.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Суд вважає за необхідне зазначити, що факт подачі Банком податкової накладної від 17 квітня 2023 року № 46 на загальну суму 5 475 850,00 грн для реєстрації, причину відмови податкового органу в реєстрації вказаної податкової накладної та наявність законодавчих обмежень щодо зміни балансу рахунку у СЕА ПДВ шляхом його поповнення Банком, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність реєстрації податкової накладної не можна кваліфікувати, як протиправну поведінку або бездіяльність Банку в даному випадку.

Отже відсутність елементу складу господарського правопорушення - протиправної поведінки Банку, свідчить про відсутність підстав застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Крім того, за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 14).

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.

Звертаючись із позовом до суду, Товариство, маючи на меті захистити свій майновий інтерес - отримання грошових коштів у розмірі 129 306,07 грн, просив суд зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визнати та внести у кошторис витрат Акціонерного товариства «Банк Січ» суму податку на додану вартість на 129 306,07 грн за Договором купівлі-продажу (основні засоби) № 2 від 19 квітня 2023 року, як витрати пов`язані з продажем майна Адміністративного будинку (літ. А) загальною площею 493,00 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, буд. 63 (шістдесят три) А.

Суд відзначає, що обраний позивачем спосіб захисту майнового інтересу фактично спрямований на порушення, визначеної Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» черговості погашення кредиторських вимог до Банку, що може бути наслідком порушення прав певного кола фізичних та юридичних осіб, вимоги яких акцептовані Уповноваженою особою Фонду. На переконання суду, такий спосіб захисту не відповідає принципу диспозитивності, який передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та порушує принцип пропорційності, який вимагає розумного поєднання законної та необхідної мети та засобів, що повинні відповідати конкретній ситуації і не носити дискримінаційного характеру.

З системного аналізу наведеного, беручи до уваги відсутність підстав застосування відповідальності до Банку у вигляді відшкодування збитків та обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення заявлених позовних вимог.

Разом з тим, у межах цієї справи відовідачами-1,-2 було повідомлено, що кредиторські вимоги ДПС України, які виникли під час проведення ліквідації АТ «БАНК СІЧ», включені до 7 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК СІЧ» на підставі заяв ГУ ДПС у м. Києві, яке діє від імен ДПС України (в тому числі заяви №29031/5/26-15-13-04-07 від 22.09.2023).

Тобто фактично, податковими органами без реєстрації податкової накладної було визнано наявність зобов`язань Банку щодо сплати ПДВ за спірною господарською операцією, що у свою чергу, згідно приписів Податкового кодексу України, кореспондується із правом позивача на отримання податкового кредиту за такою господарською операцією.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст. 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Арієс девелопмент" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 14.02.2025.

Суддя Літвінова М.Є.