Рішення

від 18.02.2025 по справі 910/14992/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2025Справа № 910/14992/24За позовом Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ»

про стягнення 1 138 587, 02 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 138 587,02 грн, з яких: 440 679,04 грн пеня та 697 907,98 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 549, 610, 611, 612, 624 Цивільного кодексу України та ст. 193, 216, 218, 230 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором про закупівлю №2/22-02-2024/ОБ від 22.02.2024, в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/14992/24. Справу визнано малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

27.12.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що прострочення строків постачання товару сталося з незалежних від відповідача обставин, а саме в зв`язку з невиконанням перед ним зобов`язань його постачальником з Китаю. Вказує, що поставка товару мала відбутись в період з 05.03.2024 по 07.03.2024, однак постачальник перестав виходити на зв`язок. Зазначає, що відповідач вчасно попередив позивача що товар буде поставлений з порушенням строку постачання, неодноразово просив позивача продовжити строк постачання, про що укласти додаткову угоду. Також вказує, що додатково, листом від 13.03.2024 відповідач попередив позивача про існування проблем з постачанням товару з зазначенням причин поставки товару. До відзиву відповідач додав, зокрема, копії листів до позивача з повідомленням про затримку товару через дію форс-мажорних обставин та проханням укласти додаткову угоду. Крім того, у відзиві відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 10 000, 00 грн.

06.01.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві та, зокрема, зазначає, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, як підстава для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Також вказує, що відповідачем не надано доказів надсилання листа про настання форс-мажорних обставин на адресу позивача поштовим відправленням або звіт серверу про відправлення електронного повідомлення, тощо, як це передбачено умовами договору.

09.01.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшла виписка банку про рух коштів, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.

13.01.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він не погоджується з доводами позивача викладеними у відповіді на відзив та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 10 000, 00 грн.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.02.2024 між позивачем (надалі - покупець, замовник) та відповідачем (надалі - постачальник) укладено договір про закупівлю № 2/22-02-2024/ОБ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника у погоджені сторонами строки товар, що вказаний у специфікації (додаток № 1 до договору), що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п. 1.2. договору, найменування товару (кількість та ціна за одиницю), що передається постачальником замовнику, зазначено у додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна за одиницю товару за даним договором визначена у специфікації товару (додаток № 1 до цього договору).

Загальна ціна товару за договором становить 9 970 114, 00 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 4.1. договору, поставка товару здійснюється шляхом його доставки постачальником за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя (за узгодженою адресою) до 28.02.2024, але не пізніше 15.03.2024.

Згідно з п. 4.2. договору, приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін на підставі оформлених належним чином видаткової накладної та акту прийому-передачі товару, що підтверджує належну комплектність, якість та кількість товару на момент його приймання-передачі.

Датою поставки товару є дата його передачі уповноваженому представнику замовника та підписання видаткової накладної (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 5.3.1. договору, постачальник зобов`язується забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно з п. 6.2. договору, за порушення строків поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0, 1 % вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 7.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Під непереборною силою в цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні події зовнішнього щодо сторін характеру або їх наслідки, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі й бажанню сторін, і які не можна, за умови застосування звичайних для цього заходів, передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти (уникнути), у тому числі, але не винятково стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки й т. п.), нещастя біологічного, техногенного й антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин і устаткування, масові епідемії та ін.), карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські заворушення, прояви тероризму, масові страйки й локаути, бойкоти та ін.).

Згідно з п. 7.2. договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 14-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі шляхом направлення офіційного листа на офіційну електронну адресу (або електронну адресу, зазначену в договорі). Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення обставин непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на них як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 7.3. договору визначено, що сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до п. 7.4. договору, сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), пов`язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, може надати іншій стороні документ компетентних державних органів, який посвідчує наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією російської федерації проти України. У разі, якщо форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) пов`язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, надання документа, виданого Торгово-промисловою палатою України, не вимагається для підтвердження наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно з п. 7.5. договору, документи, зазначені у цьому пункті, сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), повинна надати іншій стороні у розумний строк, але не пізніше ніж 14 днів з моменту припинення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та їх наслідків.

Відповідно до п. 9.2. договору, строк його дії починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1. цього договору і діє до 31.12.2024, а в частині оплати за поставлений товар до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Згідно з п. 11.12. договору, всі повідомлення, якими обмінюються сторони, вважаються належним чином доставленими, якщо отримано відповідне документальне підтвердження за адресою замовника/постачальника, вказаною в розділі 14 цього договору (цінний лист з описом вкладення тощо). Будь-які повідомлення, які направляються факсом та/або електронною поштою замовником та/або постачальником (вказані в розділі 14 цього Договору), мають юридичну силу. Належним підтвердженням направлення документу та його отримання будь-якою із сторін є звичайне технічне підтвердження відповідного обладнання замовника чи постачальника про відправлення документу: звіт факсимільного апарату, звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо.

Специфікацією (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, що поставляється на загальну суму 9 970 114, 00 грн.

Додатковою угодою № 1 до договору від 04.03.2024 сторони змінили п. 1.1. договору в частині найменування товару, що поставляється.

Так, на виконання умов договору, постачальником здійснено поставку товару на загальну суму 9 970 114, 00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 83 від 27.04.2024 на суму 6 979 079, 80 грн, № 91 від 01.05.2024 на суму 1 994 022, 80 грн, № 109 від 15.05.2024 на суму 997 011, 40 грн.

17.07.2024 позивачем направлено відповідачу претензію № 230, в якій позивач просив сплатити штрафні санкції за прострочення поставки товару за договором, а саме: 454 637, 20 грн пені та 697 907, 98 грн штрафу.

05.08.2024 відповідачем надано відповідь на претензію, в якій зокрема, зазначено, що відповідач не зміг виконати в повному обсязі зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки товару через дію форс-мажорних обставин.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення 440 679, 04 грн пені та 697 907, 98 грн штрафу.

Підставами позову є порушення відповідачем договору, в частині повної та своєчасної поставки товару.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося судом вище сторонами погоджено термін поставки товару до 28.02.2024, але не пізніше 15.03.2024 (п. 4.1. договору).

Ціна товару за договором становить 9 970 114, 00 грн (п. 2.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач поставив поза межами погодженого сторонами строку товар на загальну суму 9 970 114, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 83 від 27.04.2024, № 91 від 01.05.2024, № 109 від 15.05.2024.

Факт порушення термінів поставки товару відповідачем не заперечується.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором у частині своєчасної поставки товару позивачем заявлено до стягнення 440 679, 04 грн пені за загальний період з 16.03.2024 по 14.05.2024 та 697 907, 98 грн штрафу.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 6.2. договору, за порушення строків поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0, 1 % вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши розрахунки штрафу в сумі 697 907, 98 грн (9 970 114, 00 грн (вартість поставленого товару) х 7%) та пені в сумі 440 679, 04 грн за загальний період з 16.03.2024 по 14.05.2024, суд встановив, що вони є арифметично вірними, відповідають положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимоги про стягнення штрафу в розмірі 697 907, 98 грн та пені в розмірі 440 679, 04 грн є обґрунтованими.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через дію форс-мажорних обставин у зв`язку з невиконанням перед ним зобов`язань його постачальником з Китаю, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Відповідно до п. 7.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Під непереборною силою в цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні події зовнішнього щодо сторін характеру або їх наслідки, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі й бажанню сторін, і які не можна, за умови застосування звичайних для цього заходів, передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти (уникнути), у тому числі, але не винятково стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки й т. п.), нещастя біологічного, техногенного й антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин і устаткування, масові епідемії та ін.), карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські заворушення, прояви тероризму, масові страйки й локаути, бойкоти та ін.).

Згідно з п. 7.2. договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 14-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі шляхом направлення офіційного листа на офіційну електронну адресу (або електронну адресу, зазначену в договорі). Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення обставин непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на них як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 7.3. договору визначено, що сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно з п. 7.5. договору, документи, зазначені у цьому пункті, сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), повинна надати іншій стороні у розумний строк, але не пізніше ніж 14 днів з моменту припинення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та їх наслідків.

Відповідно до п. 11.12. договору, всі повідомлення, якими обмінюються сторони, вважаються належним чином доставленими, якщо отримано відповідне документальне підтвердження за адресою замовника/постачальника, вказаною в розділі 14 цього договору (цінний лист з описом вкладення тощо). Будь-які повідомлення, які направляються факсом та/або електронною поштою замовником та/або постачальником (вказані в розділі 14 цього Договору), мають юридичну силу. Належним підтвердженням направлення документу та його отримання будь-якою із сторін є звичайне технічне підтвердження відповідного обладнання замовника чи постачальника про відправлення документу: звіт факсимільного апарату, звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо.

Судом встановлено, що відповідач 05.08.2024 направив позивачу, лише у відповідь на претензію № 230 від 17.07.2024 про сплату штрафних санкцій за прострочення поставки товару листа в яких зазначив про дію форс-мажорних обставин. Разом з тим, суд зазначає, що доказів направлення позивачу листа-повідомлення про настання форс-мажорних обставин від 12.04.2024 матеріали справи не містять, доказів звернення до Торгово-промислової палати України для посвідчення форс-мажорних обставин у межах договору про закупівлю № 2/22-02-2024/ОБ від 22.02.2024, як і доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин у порядку передбаченому пунктом 7.2. договору, відповідачем суду не надано.

Судом також враховано, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачені ним строки, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, тощо.

Крім цього, як вже зазначалось судом вище, відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, як підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, в зв`язку з невиконанням перед ним зобов`язань його постачальником з Китаю, що є форс-мажорною обставиною є необґрунтованими.

Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У даному випадку суд враховує, що порушення виконання зобов`язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).

Приймаючи до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, яке виконано повністю, поведінку відповідача щодо виконання зобов`язання за договором, його майновий стан, суд, враховуючи принцип справедливості, балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 40 %.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача в розмірі 418 744, 79 грн штрафу та 264 407, 42 грн пені.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 418 744, 79 грн штрафу та 264 407, 42 грн пені.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» (02125, місто Київ, вулиця Петра Запорожця, будинок 26А, квартира 198, ідентифікаційний код 44912210) на користь Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (69107, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 164, ідентифікаційний код 45021701) 418 744 (чотириста вісімнадцять тисяч сімсот сорок чотири) грн 79 коп. штрафу, 264 407 (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста сім) грн 42 коп. пені та 13 663 (тринадцять тисяч шістсот шістдесят три) грн 04 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань