Рішення

від 11.12.2024 по справі 911/2301/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2301/24

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Комісарчук Д-М.О.

розглянувши справу № 911/2301/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецзапчасть,

м. Обухів

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», смт. Козин Київської

області

про стягнення заборгованості

Представники:

від позивача: Денисенко Т.М., адвокат, ордер серії АЕ № 1292599 від 29.08.2024

від відповідача: Желінська Т.М., довіреність № 133/22 від 05.07.2024

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецзапчать (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі-відповідач) про стягнення 361 187,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за умовами Договору про закупівлю послуг № 16/27 від 30.06.2023, в частині своєчасної оплати отриманих послуг, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 339 392,16 грн, з огляду на наявність якої нараховані 14 617,34 грн інфляційних нарахувань та 6 631,58 грн 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2024 відкрито провадження у справі № 911/2301/24, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 02.10.2024.

10.09.2024 через систему «Електронний суд» від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9796/24), в якому відповідач просить суд відмовити позивачу в його задоволенні. Фактично заперечення відповідача зводяться до того, що відповідно до пункту 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

При цьому, відповідач зазначає про те, що листом № 23/1820 від 12.04.2024 повідомив позивача про настання виключних та невідворотних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, у зв`язку із повною неодноразовою зупинкою виробництва відповідача та втрати генерації, що зумовлені нанесенням окупаціними військами ракетних ударів, у зв`язку з чим відповідач зазнав значних майнових втрат у вигляді знищення та пошкодження майна.

Тим самим, відповідач вважає, що застосування санкцій передбачених статтею 625 ЦК України є безпідставним.

16.09.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 993/24), в якій позивачем зазначено, про те, що договір між сторонами було укладено у 2023 році, в той час як повномасштабне вторгнення окупаційних військ на територію України мало місце з лютого 2022 року, а отже на час укладення договору обставини, на які відповідач посилається у відзиві вже були відомі сторонам, а отже за твердженням позивача такі не є обставини непереборної сили на підставі п. 9.1 договору.

Ухвалою суду від 02.10.2024 підготовче засідання у справі № 911/2301/24 було відкладено на 23.10.2024.

09.10.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшли додаткові пояснення (вх. № 11208/24).

08.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 11109/24).

22.10.2024 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» надійшла заява (вх. № 11744/24), в якій позивач просить суд закрити провадження у справі № 911/2301/24 в частині стягнення заборгованості в сумі 339 392,16 грн та повернути позивачу суму сплаченого судового збору. В обґрунтування своєї заяви позивач повідомив про те, що на день подання вказаної заяви відповідачем здійснено повну оплату основної заборгованості в сумі 339 392,16 грн.

Ухвалою суду від 23.10.2024 закрито провадження у справі № 911/2301/24 в частині стягнення з відповідача 339 392,16 грн заборгованості.

Разом з цим, судом постановлено ухвалу від 23.10.2024 про закриття підготовчого провадження у справі № 911/2301/24 та призначено її до розгляду по суті на 13.11.2024, в частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних.

13.11.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» надійшла заява (вх. № 12767/24), в якій позивач просить суд долучити до матеріалів справи рахунки, акти надання послуг, платіжні інструкції, як докази понесення ним судових витрат та просить суд стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 5 417,81 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 23 500,00 грн.

Ухвалою суду від 13.11.2024 розгляд справи по суті був відкладений на 11.12.2024.

Присутнім в судових засіданнях представником позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецзапчасть (позивач, виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (відповідач, замовник) укладений Договір про закупівлю послуг № 16/27, за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надати в строки, на умовах та в порядку передбачених цим договором, а замовник прийняти та оплатити такі послуги.

Найменування, вид та характеристика послуг, визначені в Додатку № 1 до договору (п. 1.2 договору).

Ціна послуг становить суму, що зазначена у Додатку № 1 до договору (п. 3.1 договору).

Розрахунки за договором проводяться в безготівковій формі в порядку, визначеному у Додатку № 1 до договору та на підставі рахунку виконавця (п. 4.1 договору). До рахунку додається, зокрема, акт приймання-передачі послуг (п. 4.2.1 договору).

Факт надання послуг за цим договором підтверджується Актом приймання-передачі послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін (п. 5.3 договору). Датою виконання зобов`язань виконавця за цим договором є дата підписання замовником Акту приймання-передачі послуг (п. 5.9 договору).

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2, 9.3 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Умовами п. 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, визначеного у Додатку № 1 до договору.

Договір про закупівлю послуг № 16/27 від 30.06.2023 підписаний представниками позивача та відповідача, а також засвідчений печатками сторін.

Доказів визнання договору або його окремих частин недійсними суду не надано.

Між позивачем та відповідачем підписаний Додаток № 1 до Договору № 16/27 від 30.06.2023, за яким позивач та відповідач погодили, що послугою за даним договором є - послуга з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання (послуги з ремонту і технічного обслугогування бульдозерів DRESSTA моделі ТД-25М EXTRA), код ДК-021:2015: 50110000-9, відповідно до Технічного завдання (Додаток № 2 до договору), код ДКП 016-2010-46.69.

Загальна вартість послуги без ПДВ складає 424 240,20 грн, крім того ПДВ - 84 848,04 грн, всього 509 088,24 грн (п. 2 Додатку № 1 до договору).

Розрахунки з виконавцем здійснюються замовником шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних після підписання акту приймання-передачі наданих послуг за умови своєчасної реєстрації виконавцем податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно чинного законодавства України (п. 3 Додатку № 1 до договору).

Між позивачем та відповідачем були підписані Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000073 від 01.12.2023 на суму 169 696,08 грн та Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000076 від 04.12.2023 на суму 169 696,08 грн. Претензій щодо якості чи кількості отриманих послуг матеріали справи не містять, а отже вказані в актах послуги прийнятті відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, а тому послуги вважаються прийнятими без зауважень в повному обсязі.

Для здійснення оплати наданих послуг позивачем сформовані рахунки № СФ-0001825 від 01.12.2023 на суму 169 696,08 та № СФ-0001827 від 04.12.2023 на суму 169 696,08 грн.

Однак, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, вартість отриманих послуг в загальній сумі 339 392,16 грн була сплачена відповідачем з порушенням встановлених договором строків лише 21.10.2024, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача.

Отже, у зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем суми заборгованості за договором про закупівлю послуг, позивач просить суд стягнути з відповідача 14 617,34 грн інфляційних нарахувань, нарахованих за сукупний період: січень - липень 2024, по кожному акту окремо та 6 631,58 грн 3 % річних, нарахованих за сукупний період з 02.01.2024 по 27.08.2024 на суму заборгованості за кожним актом окремо.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст.ст. 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

У відзиві на позовну заяву (вх. № 9796/24 від 10.09.2024) заперечення Публічного акціонерне товариства «Центренерго» фактично зводяться до того, що відповідно до пункту 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

При цьому, відповідач зазначає про те, що листом № 23/1820 від 12.04.2024 повідомив позивача про настання виключних та невідворотних обставини (обставин непереборної сили), зокрема, у зв`язку із повною неодноразовою зупинкою виробництва відповідача та втрати генерації, що зумовлені нанесенням окупаціними військами ракетних ударів, у зв`язку з чим відповідач зазнав значних майнових втрат у вигляді знищення та пошкодження майна.

Тим самим, відповідач вважає, що застосування санкцій передбачених статтею 625 ЦК України є безпідставним.

Слід зазначити, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 30.11.2021 р. у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 р. у справі № 906/540/22).

З матеріалів справи слідує, що відповідач звернувся до позивача з листом-повідомленням № 23/1820 від 12.04.2024, в якому зазначив, що внаслідок ракетних обстрілів Зміївської та Трипільської ТЕС, останні зупинили свою роботу та перестали функціонувати, що призвело до зупинення виробничих потужностей з виробництва електричної енергії. Керуючись умовами договору, відповідач повідомив позивача про неможливість виконання зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили. При цьому, в даному листі ПАТ «Центренрго» зазначило, що копію сертифіката Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) буде надано додатково після його отримання.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2, 9.3 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

При цьому в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Суд наголошує, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто, неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин. Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили), як умови звільнення від відповідальності, судам необхідно встановити, які саме зобов`язання зa договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання.

Крім того, у висновках Верховного Суду зазначено, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 (п. 40), від 03.08.2022 у справі № 914/374/21 (п. 99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.

З наведеного вбачається, що зафіксоване на всій території України настання форс- мажорних обставин через військову агресію російської федерації не свідчить про те, що усі суб`єкти господарювання, одночасно, з 24.02.2022 втратили можливість виконувати свої зобов`язання за договорами, крім того, сам факт настання обставини непереборної сили, до яких, вочевидь, відноситься збройна агресія/війна, не обов`язково автоматично із її настанням впливає на виконання договору та, відповідно, обов`язок щодо повідомлення про настання такої обставини виникає тоді, коли для зобов`язаної сторони стає зрозумілим, що настання такої події впливає на виконання договору, конкретного визначеного ним зобов`язання, що також в повній мірі відноситься і до позивача.

При цьому, суд відзначає, що факт того, що 22.03.2024 Зміївська ТЕС була зруйнована внаслідок ракетного обстрілу, є загальновідомим, як і факт того, що 11.04.2024 Трипільська ТЕС також була зруйнована внаслідок ракетного обстрілу.

Водночас, з умов укладеного між сторонами договору, а саме - пункту 9.3 вбачається, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Разом з цим, суд констатує, що відповідачем не надано до матеріалів справи відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України, який би засвідчував форс-мажорні обставини, на які посилається ПАТ «Центренерго», що свідчить про недотримання останнім вимог п. 9.3 договору, згідно з яким доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншого компетентного органу.

Крім того, строк виконання зобов`язання відповідачем щодо оплати отриманих послуг встановлений договором сплинув 05.01.2024, тобто ще до події на які відповідач посилається, як на форс-мажорні обставин.

Водночас згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нараховані інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.

З правового аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

При цьому статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, тоді як норми статті 625 ЦК України, які визначають відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов договору є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16 (№ 9/5014/969/2012(5/65/2011) (див. постанову ВСУ від 12.04.2017 у справі № 913/869/14).

Отже, на підставі вказаних норм права, дослідивши надані позивачем розрахунки, суд зазначає, що такі є арифметично не вірними, а отже суд здійснивши власний розрахунок (з урахуванням вірної суми згідно з актами здачі-приймання робіт) дійшов висновку про задоволення таких вимог частково, інфляційних нарахувань в розмірі 14 457,76 грн та 3 % річних в розмірі 6 607,02 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно задоволених вимог.

Що стосується заяви позивача (вх. № 12767/24 від 13.11.2024) про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 23 500,00 грн, суд відзначає наступне.

13.11.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження фактичних витрат позивача на правничу допомогу у межах даної справи на суму 23 500 грн. Відповідно до наведеної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 23 500,00 грн витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (вх. № 9796/24 від 10.09.2024), у запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 11109/24 від 08.10.2024), а також у наданих суду усних поясненнях, заперечував щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу, вважаючи, що такі витрати належать до адміністративних витрат, а отже такі включаються до собівартості продукції та списуються за рахунок прибутку. Крім того, представник відповідача вважав, що такі витрати є не доведеними належними доказами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

До позовної заяви та до заяви від 13.11.2024 представником позивача додано копії таких документів:

- Договір № 0102-03 про надання правової допомоги від 01.02.2024, укладений між Адвокатським бюро "Тетяни Денисенко" та ТОВ "ТК "Спецзапчасть";

- ордер серія АЕ № 1292599 на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Денисенко Т.М. на підставі Договору № 0102-03 від 01.02.2024 у Господарському суді Київської області;

- свідоцтво Денисенко Т.М. на право зайняття адвокатською діяльністю серія ДП № 2863;

- рахунки на оплату № 26 від 01.08.2024 на суму 18 000,00 грн, № 29 від 02.09.2024 на суму 18 000,00 грн, № 32 від 01.10.2024 на суму 18 000,00 грн, № 35 від 01.11.2024 на суму 18 000,00 грн;

- акт надання послуг № 25 від 30.08.2024 на суму 18 000,00 грн, № 28 від 30.09.2024 на суму 18 000,00 грн, № 31 від 31.10.2024 на суму 18 000,00 грн;

- платіжні інструкції № 15086 від 01.08.2024 на суму 18 000,00 грн, № 15199 від 02.09.2024 на суму 18 000,00 грн, № 15358 від 04.10.2024 на суму 18 000,00 грн., № 15503 від 01.11.2024 на суму 18 000,00 грн;

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з приписами статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Спецзапчасть» (клієнт) та Адвокатським бюро «Тетяни Денисенко» укладений Договір про надання правової допомоги № 0102-03, за умова п. 1.1 якого бюро усіма законними методами та способами надає клієнту правову допомогу, в усіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Судом встановлено, що Договір № 0102-03 про надання правової допомоги від 01.02.2024, укладений між Адвокатським бюро "Тетяни Денисенко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК "Спецзапчасть", не містить жодних умов про те, що предметом цього договору сторони визначили надання професійної правничої допомоги саме при розгляді справи № 911/2301/24.

Так, умовами наведеного договору узгоджено, що бюро надає правову допомогу позивачу в усіх справах, які пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (п. 1); бюро зобов`язується представляти інтереси Клієнта, зокрема у судах України (п. 2.1); гонорар бюро становить 18 000,00 грн на місяць (п. 3); договір укладено на рік, тобто до 01.02.2025 (п. 5.1).

Зі змісту наданих позивачем актів надання послуг № 25 від 30.08.2024, № 28 від 30.09.2024, № 31 від 31.10.2024 також не вбачається, що вони укладені саме у зв`язку із розглядом справи № 911/2301/24.

Як встановлено судом, кожний із наведених актів складено на суму 18 000,00 грн щодо "надання правової допомоги згідно договору № 0102-03 від 01.02.2024 у серпні 2024 року", щодо "надання правової допомоги згідно договору № 0102-03 від 01.02.2024 у вересні 2024 року", щодо "надання правової допомоги згідно договору № 0102-03 від 01.02.2024 у жовтні 2024 року", тобто наведені акти складено щодо надання позивачу всього обсягу правової допомоги, передбаченої Договором № 0102-03 від 01.02.2024, за відповідний місяць та на суму гонорару за місяць.

Судом також встановлено, що рахунки на оплату № 26 від 01.08.2024, № 29 від 02.09.2024, № 32 від 01.10.2024, № 35 від 01.11.2024 та платіжні інструкції № 15086 від 01.08.2024, № 15199 від 02.09.2024, № 15358 від 04.10.2024, № 15503 від 01.11.2024 грн - не містять жодних зазначень про виставлення рахунку та його оплату за надання професійної правничої допомоги саме у справі № 911/2301/24.

Тобто, одні й ті ж самі докази (акти, рахунки, платіжні інструкції) можуть подаватись як доказ понесення позивачем витрат на правничу допомогу - у всіх справах за участю позивача.

Відтак неможливо встановити, чи були адвокатом Денисенко Т.М. надані клієнту передбачені договором послуги і чи прийняте надання цих послуг клієнтом саме у справі № 911/2301/24, які саме послуги були надані клієнту та який час було витрачено на їх надання.

Тому відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема із зазначенням найменування робіт (послуг) та витраченого часу на відповідні види робіт (послуг), а також підписаного сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) в межах цієї справи ставить під сумнів, як сам факт надання цих послуг, так й обґрунтованість та пропорційність їх розміру до предмета спору.

Крім того, надаючи пояснення представник позивача підтвердив, що Договір № 0102-03 від 01.02.2024 укладено не на супроводження окремої справи, а на супроводження усіх справ клієнта, яким є ТОВ "ТК "Спецзапчасть", а також вирішення усіх правових питань, які в нього виникають. При цьому, за твердженнями представника сума, яку позивач просить суд стягнути з відповідача як професійну правничу допомогу в розмірі 23 500,00 грн, розрахована на підставі середнього значення за всі місяці, між усіма справами тощо.

Надавши оцінку наявним в матеріалах справі доказам у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 500,00 грн пов`язані саме з розглядом справи № 911/2301/24, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23 500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія «Спецзапчасть» (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Малишка, 9-В, код ЄДРПОУ 36549406) 6 607 (шість тисяч шістсот сім) грн. 02 коп. 3 % річних, 14 457 (чотирнадцять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн 76 коп інфляційних нарахувань та 315 (триста п`ятнадцять) грн 97 коп судового збору.

Видати наказ.

3. В інші частині в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 18.02.2025.

Суддя О.О. Христенко