Рішення

від 28.01.2025 по справі 216/8598/24

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/8598/24

провадження 2/216/1156/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 січня 2025 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.

за участю секретаря судового засідання Максименко А.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «РУДОМАЙН» про визнання протиправними дії щодо припинення виплати середнього заробітку, зобов`язання виплатити середній заробіток,-

встановив:

Представник позивача, адвокат Сергієнко Д.М., звернувся до суду з вказаним позовом. Позовна заява обґрунтована тим, що позивач з 12.10.2021 перебуває в трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «РУДОМАЙН». Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні було введено воєнний стан, який діє по теперішній час. Позивача 25.02.2022 було призвано на військову службу за призивом під час мобілізації у військову частину НОМЕР_1 . На підставі Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», скасовано нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України, що, у свою чергу, виключає нарахування і виплату позивачу середнього заробітку на період проходження ним служби у Збройних Силах України. Позивача вважає, що у зв`язку зі скасуванням права мобілізованих працівників на отримання середнього заробітку за своїм місцем роботи, що передбачалось частиною третьою статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент увільнення від роботи у зв`язку з призовом), порушене гарантоване йому Конституцією України право на: оплату праці, недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У позові просить визнати дії ТОВ «РУДОМАЙН» щодо припинення виплати позивачу з 19.07.2022 середнього заробітку на період проходження військової служби - незаконними та зобов`язати Товариство нарахувати та виплатити середній заробіток з 19.07.2024 до дня його фактичного звільнення з військової служби.

З огляду на предмет та ціну позову, а також інші обставини, які підлягають врахуванню у відповідності до положень пунктів 1 - 8 частини 3 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, дана справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін судом повідомлявся належним чином, відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки з набранням чинності Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», зокрема, передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України . На даний час ЗУ №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання, тому припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин у відповідність до чинного законодавства, отже вимоги позивач є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим слід відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наведені докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, згідно з роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 з 12.10.2021 перебуває в трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «РУДОМАЙН». Вказана обставини не заперечується сторонами.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 позивач з 25.02.2022 і по теперішній час проходить військову службу у зазначеній військовій частині.

19.07.2022 набрав чинності Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема, передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

З 19.07.2022 відповідач припинив нараховувати позивачу середню заробітну плату за місцем роботи.

Позивач вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують його цивільні права, тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Аналізуючи норми права, на які посилалися сторони у справі, а також норми права, які слід застосувати, мотиви їх застосування суд приходить до таких висновків.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону №2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону №2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, суд відхиляє доводи представника позивача про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, відтак відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону №2352-ІХ.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що припинення виплати відповідачем заробітної плати звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону №2352-ІХ, є необґрунтованими.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №753/12209/22, підстави для відступу від нього у суду відсутні.

Таким чином, оскільки вимоги позивача не знайшли свого підтвердження належним та допустимими доказами по справі, суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» та положень статті 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та у задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 81, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280-282, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «РУДОМАЙН» про визнання протиправними дії щодо припинення виплати середнього заробітку, зобов`язання виплатити середній заробіток - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РУДОМАЙН», код ЄДРПОУ: 37064892, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр-т. Поштовий, буд 1.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ