Рішення

від 11.02.2025 по справі 145/76/21

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 145/76/21

Провадження №2/145/49/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.02.2025 с-ще Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Ратушняка І. О.

при секретарі Крикливій М.С.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою, в якій вказує, що 28 серпня 2005 року між ними було зареєстровано шлюб, в якому у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Починаючи з 2006 року, вони з чоловіком ОСОБА_6 та дітьми почали проживати в приватному будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , який належить матері чоловіка ОСОБА_2 .

Переїхавши у зазначений будинок, вони почали вести спільне господарство, проводити благоустрій, почали виконувати ремонтні роботи будинку, так як зазначений будинок не новий та потребував значних грошових вкладень.

Коштів на капітальний ремонт у них не було, проте у неї залишилась у селі хата, яка колись належала її бабусі, вони її розібрали та придатні до подальшої експлуатації будівельні матеріали використали для ремонту будинку, в якому почали проживати (цеглу, шифер, балки, різні будівельні матеріали).

05.06.2009 вона та її чоловік ОСОБА_6 також прописалися в будинку по АДРЕСА_1 . Їхні діти також прописані в зазначеному будинку.

Фактично всі отримані доходи вони вкладали в покращення умов проживання в зазначеному будинку, так як були впевнені у тому, що цей будинок в майбутньому буде належати їхній сім`ї. Проте, рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.10.2019 їхній шлюб, розірвано.

Після розірвання шлюбу, вона з дітьми продовжувала проживати в зазначеному будинку по АДРЕСА_1 .

У лютому 2019 року, повернувшись з дітьми з магазину, вони не змогли зайти навіть на подвір`я будинковолодіння, так як на хвіртці та вхідних дверях замінено замки.

На її неодноразові прохання до чоловіка та відповідача впустити їх у будинок вони чули лише відмову у грубій формі, хоча у будинку залишилися усі її та дітей особисті речі, одяг, засоби гігієни, шкільні підручники, документи та інше.

В один момент вони втратили фактично все, що було нажито за останні майже п`ятнадцять років, проте протягом усього часу вона сплачувала усі комунальні послуги з газопостачання, електроенергію та інші.

На сьогоднішній день вона з дітьми вимушена винаймати квартиру, яка потребує додаткових витрат на сплату оренди.

Просить усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 , в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити з підстав, викладених у заяві.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнала частково, не заперечує проти вселення її онуків. Пояснила, що син з позивачкою розлучився шість років тому і проживає у цьому будинку із новою сім`єю. Колишня невістка шість років не з`являлася до будинку.

Представник залученої ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 14.08.2023 Служби в справах дітей Гніванської міської ради в судове засідання не з`явився, подав заяву, відповідно до якої просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 3 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

Згідно п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Судом встановлено, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2019 року (а.с.16-18) було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , який був зареєстровано між ними 28 серпня 2005 року.

У шлюбі народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с.11) та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).

З 2006 року їхня сім`я проживала в приватному будинку, розташованому в АДРЕСА_1 , який належить матері чоловіка ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей Домової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку за АДРЕСА_2 , позивачка ОСОБА_3 прописана в зазначеному будинку з 05.06.2009, а діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - з 21.08.2018.

Відповідно до довідок Гніванської міської ради про реєстрацію місця проживання №06-33/1320 від 23.09.2020 та №06-33/1321 від 23.09.2020 (а.с.12, 14) діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 21.08.2018 зареєстровані за вказаною адресою.

Переїхавши у будинок відповідачки, вони почали вести спільне господарство, проводити благоустрій, виконували ремонтні роботи будинку, так як зазначений будинок не новий та потребував значних грошових вкладень.

Коштів на капітальний ремонт у них не було, проте у неї залишилась у селі хата, яка колись належала її бабусі, вони її розібрали та придатні до подальшої експлуатації будівельні матеріали використали для ремонту будинку, в якому почали проживати (цеглу, шифер, балки, різні будівельні матеріали) в АДРЕСА_1 .

Фактично всі отримані доходи вони вкладали в покращення умов проживання в зазначеному будинку.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 з дітьми продовжувала проживати в зазначеному будинку по АДРЕСА_1 .

У лютому 2019 року, повернувшись з дітьми з магазину, вони не змогли зайти навіть на подвір`я будинковолодіння, так як на хвіртці та вхідних дверях замінено замки, хоча у будинку залишилися усі її та дітей особисті речі, одяг, засоби гігієни, шкільні підручники, документи та інше.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створене. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції , залежить від фaктичниx обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення у справі "Прокопович проти Росії" від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00).

У пункті 36 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б cпричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фaктичниx обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Європейський суд з прав людини вказує, що "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенціі, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житлa.

Згідно з чч.1, 2, 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У принц. 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Суд вважає, що посилання відповідача щодо невизнання позовних вимог в частині усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням позивачкою у зв`язку із тим, що діти можуть проживати в її будинку без ОСОБА_3 , є безпідставними, оскільки син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ще не досяг 14 років, після розірвання шлюбу батьків діти проживають з позивачкою, і в подальшому дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має проживати з матір`ю.

Суд, враховуючи викладене, вважає, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому суму сплаченого позивачем при подачі заяви судового збору суд стягує з відповідача.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задоволити.

Усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 , в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 17 лютого 2025 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подано протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.

Суддя Ратушняк І. О.