Ухвала

від 17.02.2025 по справі 2-778/11

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

17.02.2025

Справа № 2-778/11

Номер провадження № 6/642/21/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року Ленінський районний суд міста Харкова в складі:

Головуючого судді Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря Хахоєвої О.Р.,

державного виконавця Кузнєцової Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в залі суду подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції ( м. Харків) Кузнєцової Тетяни Миколаївни, про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2025 до суду надійшло подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) Кузнєцової Тетяни Миколаївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, по якому просить: тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14.04.2011 у справі № 2-778/11.

Відповідно до ч. 4 ст.441 ЦПК Українитаке подання розглядається судом без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Ухвалою суду від 11.02.2025 відкрито провадження за поданням та призначено судове засідання.

У судовому засіданні державний виконавець підтримав подання та просив його задовольнити.

Вислухавши пояснення державного виконавця, дослідивши доводи подання, матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні подання.

Судом встановлено, що на виконанні Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження ВП№67832662 з виконання виконавчого листа №N2-778/11 виданий 08.09.2021 року Ленінським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованості у розмірі 537871,13 грн.

14.12.2021 державним виконавцем, керуючись ст.ст. З, 4, 24, 25,26,27 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про відкриття виконавчого проваджена , якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої деклараціїабо внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згадно інформації наданої на запити, майно належне боржнику на праві власності відсутнє.

Вжитими виконавцем заходами встановлено, що у боржника відсутнє рухоме та нерухоме майно.

Згідно відповіді на запит до Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів від 08.11.2024: інформація щодо джерел отримання доходів в ДРФО відсутня.

Згідно відповіді Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами про їх останнє місце роботи, отримання пенсії, відсутні дані про отримання доходу.

На запит виконавця Державною прикордонною службою України від 08.11.2024 повідомлено про те, що ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , неодноразово перетинав державний кордон України.

За повідомленням Державної міграційної служби України від 08.11.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має паспорт громадянина України для виїзду за кордон ( НОМЕР_2 ).

При цьому, суду не надані належні докази того, що боржник повідомлена про наявність виконавчого провадження та ухиляється від виконання рішення суду.

Статтею 441ЦПК Українипередбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Згідно з ч. 3 ст.441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст.19Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК Українивстановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюютьсяЗаконом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно зістаттею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»(в редакції яка діяла на момент розгляду подання державного виконавця судом) право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), - до виконання зобов`язань.

Статтею 2 Протоколу 4 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №331/8536/17-ц.

Відповідно до частин 1,2ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»(у редакції на момент розгляду питання про обмеження у праві виїзду за кордон ) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Державний виконавець не надав достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у нього можливості виконати це рішення.

Саме державний (приватний) виконавець зобов`язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що суд може встановити щодо боржника тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених рішенням суду чи іншого органу (посадової особи).

Застосування обмеження у праві виїзду за межі України може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватися лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення, оскільки стосується гарантованого ст. 33 Конституції України та ст. 313 ЦК України особистого немайнового права особи вільно залишати територію України та права на свободу пересування, передчасне і безпідставне обмеження яких є неприпустимим.

Державним виконавцем на надано доказів вжиття можливих заходів з примусового виконання рішення, попередження боржника про можливе застосування обмеження у праві виїзду за межі України у разі невиконання зобов`язання, а також доказів ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Доводи державного виконавця про те, що боржником не надано жодних доказів погашення заборгованості у повному обсязі, суд не може прийняти до уваги, оскільки саме по собі невиконання рішення суду не є належною підставою для застосування до боржника фізичної особи обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки має бути доведено саме ухилення такої особи від його виконання, тобто вчинення умисних дій.

Аналізуючи зазначене, враховуючи вимоги Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», яким регулюється порядок та випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не надано всі необхідні докази, які б свідчили про ухилення боржника від виконання зобов`язання, а також не вбачається наявності обґрунтованого припущення, що вирішення питання про заборону боржникові виїзду за кордон сприятиме виконанню зобов`язання, у зв`язку з чим, подання є необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Оскільки суд має повноваження щодо обмеження у праві виїзду боржника виключно у випадку його ухилення від виконання рішення суду, а належних доказів цілеспрямованого ухилення боржника від виконання рішення на час подання заявником не надано, як і доказів наміру боржника вибути за межі України з метою ухилення від виконання виконавчого листа, суд вважає, що подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є необґрунтованим, та таким що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст.33,43 Конституції України,ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст.260-261, ст.441 ЦПК України, суд

постановив:

У задоволенні подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції ( м. Харків) Кузнєцової Тетяни Миколаївни, про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України -відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом пятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.02.2025.

Головуючий суддя: