Постанова

від 12.02.2025 по справі 761/29288/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 761/29288/22

провадження № 61-11898св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слизченка Володимира Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року в складі судді Саадулаєва А. І. та на постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в складі колегії суддів Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Зазначала, що 30 серпня 2005 року між нею і відповідачем зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року в справі № 761/24584/18.

У період шлюбу ними спільно набуто нерухоме й рухоме майно, яке підлягає поділу. З нею проживає малолітня дитина - ОСОБА_5 , яка досягне повноліття в 2030 році. Задля забезпечення належного рівня життя малолітньої дитини вважала необхідним збільшити розмір її частки в спільному сумісному майні з 1/2 до 3/4.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

05 лютого 2024 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов задоволено частково.

Визнано право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 на майно, а саме, об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253015780000; квартиру АДРЕСА_2 ; загальна площа (кв. м): 83,5; адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253049780000.

Виділено у власність ОСОБА_3 спільне сумісне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме: квартиру

АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253015780000; квартиру АДРЕСА_2 ; загальна площа (кв. м):

83,5; адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253049780000.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 9 638 891 грн у рахунок компенсації вартості майна 1/2 частини в праві спільної сумісної власності на квартири: АДРЕСА_1 ; загальна площа (кв. м): 50,8; адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253015780000; № 178; загальна площа (кв. м): 83,5; адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253049780000.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 8 325,00 грн у рахунок компенсації вартості майна за 1/2 частин від загальної вартості простих іменних акцій Акціонерного товариства «Азоттон» (далі - АТ «Азоттон»), яка складає

16 650,00 грн, а саме:

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 3 500,00 грн згідно з договором

від 03 червня 2011 року № 27-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 ;

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 4 000,00 грн згідно з договором

від 03 червня 2011 року № 28-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 ;

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 6 500,00 грн згідно з договором

від 11 липня 2011 року № 30-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 ;

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 2 650,00 грн згідно з договором

від 12 липня 2011 року № 31-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 .

В іншій частині позову відмовлено.

23 лютого 2024 року додатковим рішенням Шевченківського районного суду

м. Києва стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 802,74 грн та витрати за проведення судової оціночно-будівельної експертизи в розмірі 3 607,94 грн.

10 липня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого

2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що майнові права на спірні квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 були набуті спільно сторонами в період шлюбу, а джерелом набуття цих майнових прав були кошти обох сторін позову, як подружжям. Після укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 та договору купівлі-продажу майнових прав № 178/А52 відповідачем було укладено додаткові угоди, стороною яких є ОСОБА_4 та предметом яких було відступлення останньому майнових прав на квартири. Після реєстрації права власності на нерухоме майно (вказані квартири) за ОСОБА_4 останнім було подаровано квартири відповідачу за договорами дарування від 27 травня 2021 року. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували надання позивачкою нотаріального посвідченої згоди позивача на відчуження ОСОБА_4 спірних квартир, які є спільною власністю подружжя. ОСОБА_2 має на меті отримати грошову компенсацію вартості частки майна, а не повернути частку, тому визнання договорів дарування недійсними не є ефективним та належним способом захисту. Щодо доводів відповідача про набуття подружжям у власність саме майнових прав на квартири, а не самі об`єкти нерухомого майна, що унеможливлює компенсацію позивачці вартості її частки в квартирах, то ОСОБА_2 після введення квартир в експлуатацію і набуття ними ознак об`єкта цивільних прав наділена правом на частку в такому об`єкті як інвестор, який здійснив купівлю відповідних майнових прав, перебуваючи у шлюбі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 серпня 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Слизченко В. В. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року та на постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, в якій просить частково скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року, повністю скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , яким стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 8 325,00 грн у рахунок компенсації вартості майна за 1/2 частин від загальної вартості простих іменних акцій АТ «Азоттон», яка складає 16 650,00 грн, а саме:

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 3 500,00 грн згідно з договором

від 03 червня 2011 року № 27-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 ;

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 4 000,00 грн згідно з договором

від 03 червня 2011 року № 28-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 ;

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 6 500,00 грн згідно з договором

від 11 липня 2011 року № 30-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 ;

- прості іменні акції AT «Азоттон» на суму 2 650,00 грн згідно з договором

від 12 липня 2011 року № 31-Б/Б-26 купівлі-продажу цінних паперів

(код ISIN ЦП: НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_3 .

Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправомірно ототожнили майнові права із об`єктом нерухомості. У шлюбі шляхом переуступки вибули майнові права на квартири й інший інвестор зареєстрував за собою право власності на нерухоме майно. Квартири не є майном подружжя, належали третій особі - ОСОБА_4 , який і подарував їх відповідачеві вже після розірвання шлюбу. Цей договір не оспорений. Також суд під час поділу майна керувався ринковою вартістю готових відремонтованих квартир, а оцінювати необхідно було майнові права (фактично недобудову).

Висновок експерта про вартість квартир позивачка подала не з позовною заявою, а через дев`ять місяців після звернення з позовом, тобто з пропуском процесуального строку.

Суд вийшов за межі позову, стягнувши (9 647 216,00 грн) значно більшу суму компенсації частки в майні ніж просила позивачка (3 892 018,25 грн).

Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц, від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18, від 09 червня 2021 року в справі № 537/5528/16, від 12 жовтня 2022 року в справі № 757/64512/16-ц, від 02 серпня 2023 року в справі № 2-7539/09, від 16 лютого 2024 року в справі № 209/510/21, про те, що право або інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним; у випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію; у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме щодо ототожнення судами майнових прав на квартиру безпосередньо з самим об`єктом нерухомості та вартості готових квартир із вартістю майнових прав на них, що придбавалися на стадії початку будівництва.

Додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню внаслідок задоволення касаційної скарги щодо суті спору та зменшення розміру задоволених вимог.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат становить: 10 607,50 грн - судовий збір за подання апеляційної скарги, 24 810,00 грн - за подання касаційної скарги, 75 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивачка зазначає, що в шлюбі подружжям сплачено повну вартість майнових прав на спірні квартири, а тому на них розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя. Відповідач без її згоди з метою приховання майна переуступив права на квартири своєму батькові та після введення нерухомості в експлуатацію знову став їх власником за договором дарування. Нині майнових прав на квартиру не існує, вони трансформувалися в право власності на об`єкти нерухомості.

Обраний нею спосіб поділу спірних квартир є найбільш ефективним, адже повністю вирішує спір між сторонами щодо цього майна шляхом виплати компенсації вартості її частки. Ринкову вартість квартир відповідач не спростував, зокрема й призначенням оціночно-будівельної експертизи. Квартири завершені будівництвом та здані в експлуатацію, тому підлягають поділу як об`єкти нерухомості, а не будівельні матеріали.

Вартість майна, що підлягає поділу, в разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Використання судом ринкової вартості спільного сумісного майна під час відшкодування вартості частки одному з подружжя не є виходом за межі позовних вимог.

Разом з позовною заявою вона звернулася до суду із клопотанням про витребування доказів, зокрема й тих, що необхідні були для проведення експертизи в справі. Висновок експерта від 28 серпня 2023 року подано до суду в межах підготовчого провадження, тобто з дотриманням процесуальних строків подання доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 серпня 2005 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року в справі № 761/24584/18.

За час подружнього життя у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ), та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ).

28 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Компанія з управління активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал» та ОСОБА_3 в інтересах сім`ї було укладено договір купівлі-продажу деривативу № 49601-А, за яким ТОВ «Мангус» засвідчує зобов`язання продати майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , та договір купівлі-продажу деривативу № 49602-А, за яким ТОВ «Мангус» засвідчує зобов`язання продати майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з договором купівлі-продажу деривативу № 49601-А та договором купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2017 року № 177/А52 подружжям сплачено повну суму коштів у розмірі 1 751 712,57 грн, що підтверджується відповідними квитанціями та актом звірки взаєморозрахунків станом за період 01 вересня 2017 року до 12 грудня 2017 року між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_3 .

Також 28 листопада 2017 року між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_3 укладено в інтересах сім`ї договір купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 та договір купівлі-продажу майнових прав № 178/А52, за якими ТОВ «Мангус» продає, а ОСОБА_3 купує в інтересах сім`ї майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які після набуття покупцем їх у власність реалізуються шляхом набуття права власності на вказані квартирі після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з договором купівлі-продажу деривативу № 49602-А та договором купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2017 року № 178/А52 подружжям сплачено повну суму коштів у розмірі 2 922 294,10 грн, що підтверджується відповідними квитанціями та актом звірки взаєморозрахунків за період 01 листопада 2017 року до 14 грудня 2017 року між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_3 .

Подружжям у повному обсязі сплачено грошові кошти за майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Відповідно до сертифікату серії ІУ № 163201471620 від 26 травня 2020 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінчення будівництва об`єкта (черги, окремого пускового комплексу): житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , проєктній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

Розпорядженням від 11 серпня 2020 року № 385 Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація присвоїла новозбудованому багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 поштову адресу:

АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , майнові права на які набуті подружжям, є буд. АДРЕСА_1 .

Після укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 та договору купівлі-продажу майнових прав № 178/А52 відповідачем були укладені додаткові угоди до них, якими відступлено майнові права на квартири ОСОБА_4 . Після реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 (16 грудня 2020 року), останній подарував квартири відповідачу за договорами дарування від 27 травня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно з частиною першою статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя статті 61 СК України).

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має права на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди встановили, що 28 листопада 2017 року між ТОВ «Компанія з управління активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал» та ОСОБА_3 в інтересах сім`ї було укладено договір купівлі-продажу деривативу № 49601-А, за яким ТОВ «Мангус» засвідчує зобов`язання продати майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , та договір купівлі-продажу деривативу № 49602-А, за яким ТОВ «Мангус» засвідчує зобов`язання продати майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з договором купівлі-продажу деривативу № 49601-А та договором купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2017 року № 177/А52 подружжям сплачено повну суму коштів у розмірі 1 751 712,57 грн, що підтверджується відповідними квитанціями та актом звірки взаєморозрахунків станом за період 01 вересня 2017 року до 12 грудня 2017 року між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_3 .

Також 28 листопада 2017 року між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_3 укладено в інтересах сім`ї договір купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 та договір купівлі-продажу майнових прав № 178/А52, за якими ТОВ «Мангус» продає, а ОСОБА_3 купує в інтересах сім`ї майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які після набуття покупцем їх у власність реалізуються шляхом набуття права власності на вказані квартирі після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з договором купівлі-продажу деривативу № 49602-А та договором купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2017 року № 178/А52 подружжям сплачено повну суму коштів у розмірі 2 922 294,10 грн, що підтверджується відповідними квитанціями та актом звірки взаєморозрахунків за період 01 листопада 2017 року до 14 грудня 2017 року між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_3 .

Подружжям у повному обсязі сплачено грошові кошти за майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Оскільки договори купівлі-продажу деривативу та купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2017 року укладені в інтересах подружжя, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що майнові права на спірні квартири набуті спільно сторонами в період шлюбу, а джерелом набуття цих майнових прав були кошти обох сторін позову як подружжя.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суди неправомірно ототожнили майнові права із об`єктом нерухомості, необхідно зазначити таке.

Частиною третьою статті 4 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-XII) закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Отже, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 923/447/15 та від 13 листопада 2024 року в справі № 760/28889/20.

Відповідно до сертифікату серії ІУ № 163201471620 від 26 травня 2020 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінчення будівництва об`єкта (черги, окремого пускового комплексу): житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , проєктній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

Розпорядженням від 11 серпня 2020 року № 385 Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація присвоїла новозбудованому багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 поштову адресу:

АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , майнові права на які набуті подружжям, є буд. АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2017 року № 177/А52 та від 28 листопада 2017 року № 178/А52 є співінвестором квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , тому в неї виникли законні очікування на отримання у власність об`єктів інвестування після завершення їх будівництва.

Вартість проінвестованих квартир сплачена в період шлюбу з відповідачем та за спільні кошти подружжя, на момент розгляду справи об`єкти інвестування завершені будівництвом і введені в експлуатацію, тому суди обґрунтовано здійснили поділ між сторонами квартир, а не майнових прав на них.

У зв`язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги про необхідність врахування висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 та Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2024 року в справі № 209/510/21, про те, що в разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме щодо ототожнення судами майнових прав на квартиру безпосередньо з самим об`єктом нерухомості та вартості готових квартир із вартістю майнових прав на них, що придбавалися на стадії початку будівництва. У цій справі такого ототожнення не відбулося, адже подружжя, сплативши повну вартість об`єктів інвестування, які введено в експлуатацію, набули права власності на об`єкти нерухомості, тобто майнові права на квартири трансформувалися в право власності на нерухоме майно.

Щодо способу захисту порушених прав та способу поділу майна

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що в шлюбі шляхом переуступки вибули майнові права на квартири й інший інвестор зареєстрував за собою право власності на нерухоме майно. Квартири не є майном подружжя, належали третій особі - ОСОБА_4 , який і подарував їх відповідачеві вже після розірвання шлюбу. Цей договір не оспорений. Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц, від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18, від 09 червня 2021 року в справі № 537/5528/16, від 12 жовтня 2022 року в справі № 757/64512/16-ц, від 02 серпня 2023 року в справі № 2-7539/09, про те, що право або інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним; у випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.

Верховний Суд вважає наведені доводи необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статей 3, 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти якпередбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), ніж положення законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.13)).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а під час його відчуження й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18).

З метою захисту прав співвласників майна, зокрема майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19

виснувала, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, зокрема шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо.

В іншому випадку, в разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а в разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Отже, розірвання шлюбу, незаконне подальше відчуження третій особі не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається спільною сумісною власністю сторін.

Суди встановили, щозгідно з інформаційною довідкою № 304550986 з Державного реєстру прав на нерухоме майно підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 були, серед іншого: Додаткова угода від 10 червня 2019 року № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Лотос ЛТД»); Додаткова угода від 23 жовтня 2020 року№ 2 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_4 та ТОВ «Лотос ЛТД»); акт від 29 жовтня 2020 року б/н приймання-передачі квартири (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_4 та ТОВ «Лотос ЛТД»); довідка від 29 жовтня 2020 року № 100 про оплату (видавник: ТОВ «Магнус»).

Згідно з інформаційною довідкою № 304552808 з Державного реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 були, серед іншого: Додаткова угода від 05 грудня 2017 року № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_3 та ТОВ «Лотос ЛТД»); Додаткова угода від 10 червня 2019 року № 2 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Лотос ЛТД»); Додаткова угода від 23 жовтня 2020 року № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_4 та ТОВ «Лотос ЛТД»); акт б/н від 29 жовтня 2020 року приймання-передачі квартири (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_4 та ТОВ «Лотос ЛТД»); довідка від 29 жовтня 2020 року № 103 про оплату (видавник: ТОВ «Магнус»).

Тобто після укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 та договору купівлі-продажу майнових прав № 178/А52 відповідачем були вчинено додаткові угоди, якими відступлено майнові права на квартири ОСОБА_4 . Після реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 (16 грудня 2020 року), останній подарував квартири відповідачу за договорами дарування від 27 травня 2021 року.

Встановивши, що відступлення майнових прав на квартири відбулося без згоди ОСОБА_2 як дружини, та що позивачка має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки в спільному майні, а не саме майно, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що обраний позивачкою спосіб захисту захищає та відновлює в результаті її порушене право на спільне майно подружжя.

Стосовно посилань в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду про те, що у випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію, необхідно зазначити таке.

Відповідно до статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно із статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Верховний Суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.

Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18, від 09 червня 2021 року в справі № 537/5528/16, від 12 жовтня 2022 року в справі № 757/64512/16-ц, від 02 серпня 2023 року в справі № 2-7539/09, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Однак відсутні підстави для висновку про необхідність врахування наведених постанов Верховного Суду під час вирішення спору в цій справі.

Сукупно суд стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 9 647 216,00 грн (9 638 891,00 грн за частку квартир та 8 325,00 грн за акції АТ «Азоттон») у рахунок компенсації частки позивачки в спільному майні, адже ОСОБА_2 заявила позов про грошову компенсацію своєї частки в спільному майні, а не класичний позов про поділ майна подружжя з виділом його в натурі.

Відповідач зустрічний позов із своїм варіантом поділу спільного майна в натурі з виплатою або отриманням грошової компенсації від іншого з подружжя не подав, у відзиві на позов відповідні аргументи не висловлював, тому суди з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу не могли здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя на власний розсуд поза межами позовних вимог подружжя.

Не становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги про те, що суд вийшов за межі позову, стягнувши значно більшу суму компенсації частки в майні ніж просила позивачка.

Під час подання позову ОСОБА_2 керувалася вартістю майна на момент його набуття, однак заявлена нею вимога про компенсацію вартості частки в спільному майні становить підставу відповідно до статті 71 СК України для розгляду цієї вимоги судом із правильним застосуванням норм права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 виснувала, що сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого.

Отже, стягнення компенсації вартості частки одного з подружжя в спільному майні за ринковою вартістю об`єкта поділу не є виходом за межі позову, в якому заявлено про таку компенсацію, однак позивачка керувалася ціною майна на момент його набуття, а не поділу в суді.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц, на яку посилається заявник, де зазначено, що обрання судом під час вирішення спору варіанту поділу майна подружжя, за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що суд під час поділу майна керувався ринковою вартістю готових відремонтованих квартир, а оцінювати необхідно було майнові права (фактично недобудову), адже вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Висновком експерта від 28 серпня 2023 року № СЕ-19/111-23/43082-ОБ визначено, що ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 ; загальна площа (кв.м): 50,8; адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253015780000, станом на дату надання висновку експертом становить 7 291 968,00 грн.Ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; загальна площа (кв.м): 83,5; адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253049780000, станом на дату надання висновку експертом становить 11 985 814,00 грн.

Відповідач не заперечував щодо вартості спірного нерухомого майна, встановленого на підставі проведеної експертизи, та не спростовував її.

Стосовно посилань у касаційній скарзі на те, що висновок експерта про вартість квартир позивачка подала не з позовною заявою, а через дев`ять місяців після звернення з позовом, тобто з пропуском процесуального строку, необхідно зазначити таке.

У частинах першій, другій, четвертій, п`ятій, восьмій статті 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання цього доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

У статті 222 ЦПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Отже, зібрання відповідних доказів здійснюється до закінчення підготовчого засідання. У разі якщо учасник справи пропустив такий строк, він має право на його поновлення, якщо надасть докази неможливості їх подання у передбачені процесуальним законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Висновок експерта від 28 серпня 2023 року № СЕ-19/111-23/43082-ОБ долучений до матеріалів справи 12 вересня 2023 року, а підготовче засідання в справі закрито ухвалою від 13 вересня 2023 року, тому докази позивачкою подані в межах процесуального строку.

Інші доводи касаційної скарги на правильність оскаржуваних судових рішень не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду висновує, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слизченка Володимира Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року та на постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська