Постанова

від 13.02.2025 по справі 185/2163/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 185/2163/23

провадження № 51-1938 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022130000000622, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сватове Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч.5 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, та з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 12 років.

Зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення, а саме з 26 грудня 2022 року по 10 жовтня 2023 року включно, з розрахунку день за день.

Строк відбування покарання засудженому постановлено рахувати з 11 жовтня 2023 року.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2024 року вирок суду першої інстанції змінено, перекваліфіковано дії обвинуваченого з ч.5 на ч.4 ст.111-1 КК України та ОСОБА_7 засуджено за цим законом до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 10 років, з конфіскацією всього належного йому майна.

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2024 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року апеляційну скаргу захисника в інтересах обвинуваченого залишено без задоволення, а скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду скасовано в частині обчислення початку строку відбування покарання та зарахування у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення, ухвалено новий вирок, яким початок строку відбування покарання обвинуваченому постановлено рахувати з дня набрання вироком законної сили, а також на підставі ч.5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 26 грудня 2022 року по 25 січня 2024 року включно, та з 31 липня 2024 року по 02 вересня 2024 року включно, з розрахунку день за день. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно вироку суду злочин вчинено за таких обставин. Так, 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України та розпочала ведення агресивної війни проти України, окупувала частину її території, чим вчинила дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України. У зв`язку із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року в України було введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

В ході ведення агресивної війни з боку рф проти України 08 березня 2022 року було захоплено м. Сватове Луганської області.

21 квітня 2022 року на тимчасово окупованій території м. Сватове по вул. Державна, 12 незаконними збройними формуваннями так званої «ЛНР», підконтрольними державі-агресору - російській федерації, на захопленому підприємстві КП «Сватове-благоустрій» було незаконно створено та організовано роботу структурного підрозділу окупаційної адміністрації держави-агресора - рф - так зване «Муниципальное унитарное предприятие «Благоустройство Сватовского района».

ОСОБА_7 , будучи громадянином України, у квітні 2022 року, більш точний час встановити не виявилось можливим, перебуваючи на території м. Сватове Луганської області, маючи умисел на зайняття посади в окупаційній адміністрації та реалізуючи його, добровільно надав згоду та добровільно зайняв посаду директора так званого «Муниципального унитарного предприятия «Благоустройство Сватовского района», тобто посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора - рф, створену на тимчасово окупованій території м. Сватове Сватівського району Луганської області, які виконував до початку вересня 2022 року.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання особі засудженого та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 439 КПК України не виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові ВС від 31 липня 2024 року , належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, апеляційний розгляд провів формально, як наслідок дійшов хибного висновку, що дії засудженого вірно кваліфіковані за ч.5 ст.111-1 КК України.

Вказує, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, оскільки у вироку не наведено доказів, які б підтверджували, що засуджений виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції властиві органам державної влади чи місцевого самоврядування в окупаційній адміністрації агресора, створеній на тимчасово окупованій території. На переконання захисту, дії ОСОБА_7 охоплюються складом злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, оскільки він лише провадив господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором.

Вважає, що призначене засудженому покарання є явно несправедливим через суворість.

Посилається на невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам ст. 370 КПК України через незаконність та необґрунтованість.

В решті наводить доводи, в яких оскаржує фактичні обставини справи та дає власну оцінку доказам.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника від прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, надійшли заперечення у яких він, посилаючись на безпідставність доводів скарги адвоката, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Аналогічну позицію висловила прокурор ОСОБА_5 в суді касаційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні касаційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Таким чином, доводи захисника щодо оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, виходячи з норм статей 433,438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, натомість вказані обставини перевірялись апеляційним судом.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржуване судове рішення відповідає наведеним вимогам закону.

Заслуговує на увагу те, що апеляційний перегляд вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 здійснювався після скасування Верховним Судом попередньої ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2024 року, якою дії засудженого були перекваліфіковані з ч.5 на ч.4 ст. 111-1 КК України.

Положеннями ст. 439 КПК України визначено, що після скасування ухвали судом касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду, а вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.

Вказаним правилом законодавець створює додаткові процесуальні засоби усунення порушень матеріального чи процесуального закону допущених судом апеляційної інстанції у випадках, коли за наслідками касаційного розгляду судом касаційної інстанції не ухвалюється кінцеве рішення у кримінальному провадженні.

Тому, під час нового розгляду, апеляційний суд хоча і розглядає справу у звичайному порядку, однак при цьому обов`язковою умовою є виконання вказівок суду касаційної інстанції.

Так, постановою Верховного Суду від 31 липня 2024 року було частково задоволено касаційну скаргу прокурора, скасовано ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд у своєму рішенні, крім іншого, звернув увагу на передчасність висновків апеляційного суду про те, що посада директора так званого «Муниципального унитарного предприятия «Благоустройство Сватовского района», яку займав ОСОБА_7 , не пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади чи в окупаційній адміністрації держави-агресора, створеній на тимчасово окупованій території, що в свою чергу, було підставою для перекваліфікації апеляційним судом дій засудженого на ч.4 ст.111-1 КК України.

Під час нового розгляду, апеляційний суд, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, всебічно перевірив та проаналізував доводи апеляційної скарги сторони захисту, зокрема, щодо неправильної кваліфікації дій обвинуваченого, визнав їх безпідставними та констатував, що за встановлених місцевим судом фактичних обставин дії ОСОБА_7 за ч.5 ст. 111-1 КК України кваліфіковано вірно. З таким переконанням суд касаційної інстанції погоджується. Тому доводи сторони захисту про протилежне неприйнятні.

Так, за ч. 5 ст. 111-1 КК України, серед іншого, передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі, в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Суд звертає увагу, що лише самого факту добровільного зайняття громадянином України такої посади достатньо для кваліфікації відповідних дій за ч.5 ст. 111-1 КК України.

Окупаційна адміністрація Російської Федерації це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг (п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

У складі цього правопорушення важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України.

У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України, однак яких суди у цьому кримінальному провадженні не встановили.

Статтею 19 Конституції регламентовано, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керівник комунального підприємства призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту сільським, селищним або міським головою ( ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У відповідному контракті зазначаються, серед іншого, права та обов`язки сторін, в тому числі, організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки керівника.

Організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних

чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном. Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у керівників підприємств.

Відповідно до законодавства України, посада директора комунального підприємства відноситься до посад, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Як встановлено судами, ОСОБА_7 працював на посаді директора Комунального підприємства «Сватове-благоустрій» з 2011 року. Після окупації міста Сватове Луганської області, на захопленому підприємстві КП «Сватове-благоустрій» було незаконно створено та організовано роботу структурного підрозділу окупаційної адміністрації держави-агресора - рф - так зване «Муниципальное унитарное предприятие «Благоустройство Сватовского района», що підтверджено розпорядженням так званого «Главы Администрации Сватовского района Луганской Народной Республики» № 9 від 13.04.2022. Згідно розпорядження так званого «Главы Администрации Сватовского района Луганской Народной Республики» № 4-В від 21.04.2022 директором вказаного підприємства призначено ОСОБА_7 .

Таким чином, ОСОБА_7 , який пропрацював майже 11 років на керівній посаді директора комунального підприємства, яка за законодавством України пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, зайнявши аналогічну посаду в окупаційній адміністрації держави-агресора, створеній на тимчасово окупованій території, усвідомлював, які функції він як керівник, буде зобов`язаний виконувати на цій посаді.

У контексті наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів про те, що ОСОБА_7 добровільно зайняв посаду директора так званого «Муниципального унитарного предприятия «Благоустройство Сватовского района», тобто посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора - рф, створеній на тимчасово окупованій території, тому, що такий висновок ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 КПК України.

Так, суди врахували показання самого ОСОБА_7 , який хоча і не визнав свою вину у інкримінованому злочині, однак пояснив, що з червня 2011 року він займав посаду директора КП «Сватове-Благоустрій». Після захоплення незаконними формуваннями ЛНР міста Сватове, він продовжив працювати на посаді директора комунального підприємства до вересня 2022 року та отримував заробітну плату російськими рублями. Тиску та погроз на нього не було. Окупаційній адміністрації він надавав список автотранспорту, який перебував на балансі підприємства, можливо направляв листи щодо діяльності підприємства. Також, суди обґрунтовано послались на послідовні показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які підтвердили, що ОСОБА_7 до окупації м. Сватове був директором КП «Сватове - Благоустрій» та після окупації міста військами рф ОСОБА_7 погодився на співпрацю з окупаційною владою, продовжив добровільно працювати на посаді директора комунального підприємства, яке створила окупаційна адміністрація держави-агресора. Крім того, вірно взяли до уваги численне електронне листування між адміністрацією Сватівського району так званої ЛНР за підписом голови Сватівского району (ЛНР) ОСОБА_15 та директором МПУ «Благоустройство Сватовского района» ОСОБА_7 про поточні питання діяльності підприємства, поставленні завдання та наслідки їх виконання. Також обгрунтовано взяли до уваги фотофайли, де встановлено співробітників Сватівської районної ради в Луганській області, які у період воєнного стану та відбиття збройної агресії з боку російської федерації, добровільно приєдналися до складу окупаційних структур рф та зайняли посади в незаконній адміністрації району, створеній на тимчасово окупованій території Луганської області, т.зв. «Администрации Сватовского района ЛНР», серед яких зображено начальника МУП «Сватово Благоустройство» ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі викладеного, суди правильно встановили, що ОСОБА_7 виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції.

Щодо доводів захисника про те, що засуджений лише провадив господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором, тому, на його думку, дії ОСОБА_7 охоплюються складом злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, то такі є неприйнятними.

Провадження господарської діяльності - це діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГК України).

Суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 55 ГК України).

ОСОБА_7 займав посаду директора комунального підприємства, тобто юридичної особи, заснованої на власності відповідної територіальної громади, а не його особистій власності.

Погодившись добровільно зайняти аналогічну посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі, в окупаційній адміністрації держави-агресора, ОСОБА_7 використовував майно та розпоряджався майном, яке належало українському комунальному підприємству, і яке опинилося на окупованій території.

Тобто, ОСОБА_7 не підпадає під ознаки суб`єкта господарювання, так само, як його дії не підпадають під будь-які ознаки господарської діяльності.

Доводи сторони захисту про суворість призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання теж не заслуговують на увагу.

Відповідно до норм ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Касаційний суд звертає увагу, що висновки суду мають ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, а саме на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки, поведінку до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, соціально-демографічні властивості та соціально-психологічну характеристику. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважати на спрямованість і мотиви протиправної поведінки. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про призначення покарання у певному виді та розмірі.

Місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дотримався наведених вимог матеріального закону та, обираючи ОСОБА_7 міру примусу, належним чином врахував ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вчинене проти основ національної безпеки України в період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Водночас, взяв до уваги дані про особу винного, який вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав, раніше не судимий, одружений, за місцем попереднього ув`язнення характеризується задовільно.

Обставини, які пом`якшують покарання - відсутні. Натомість обставиною, що його обтяжує, обґрунтовано визнано вчинення ОСОБА_7 злочину з використанням умов воєнного стану.

Таким чином, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином оцінив й врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання за ч.5 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі в середній межі, що передбачена санкцією статті за якою його засуджено, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 12 років, з конфіскацією всього належного йому майна.

Посилання захисника у касаційній скарзі на те, що діями ОСОБА_7 не заподіяно ніякої шкоди є неспроможними, оскільки його діяння заподіяло шкоду основам національної безпеки України. ОСОБА_7 добровільно зайняв керівну посаду в незаконних органах влади держави-агресора, тим самим вчинив дії, спрямовані на допомогу державі-агресору у створенні вертикалі незаконних органів влади. Це безумовно свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчинених засудженим дій тому, що саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів умотивованість висновків суду з питання правильності призначеного ОСОБА_7 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, сторона захисту у касаційній скарзі не наводить.

Суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

У зв`язку із цим та керуючись статтями 433, 434, 436, 441,442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржуване судове рішення без зміни

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3