Рішення

від 12.02.2025 по справі 703/813/24

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/813/24

2/703/61/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

ТОВ «УМ Факторинг» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги мотивує тим, що 06 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 3655594 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

За вказаним договором відповідач отримала позику у розмірі 17600 грн. строком на 360 днів шляхом переказу на його банківську платіжну картку № НОМЕР_1 (з призначенням платежу поповнення карти) зі сплатою відсотків за користування кредитом за зниженою процентною ставкою у розмірі 1,4% від суми кредиту за кожен день користування знижена процентна ставка та 2% від залишку суми кредиту за кожен день стандартна процентна ставка. Відповідні ставки зазначені в п.1.4.2. та п.1.4.1. договору.

Відповідно до умов договору були нараховані відсотки за користування кредитом, які розраховуються за формулою: сума боргу* ставку відсотків * кількість днів = сума відсотків до сплати. За строк дії договору нараховані відсотки, які відповідачем не були погашені.

Крім того, у відповідності до п. 3.1 Договору нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строк кредиту (включаючи періоди пролонгації та авто пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт.

Станом на 01.12.2023 ОСОБА_1 борг та нараховані відсотки не погасила, наявне прострочення за договором споживчого кредитування № 3655594 від 06.05.2023.

В подальшому 10 листопада 2023 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передала право вимоги за кредитним договором № 3655594 від 06 травня 2023 року позивачу по справі - ТОВ «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за існуючим на дату передачі Договором факторингу № 10112023 від 10 листопада 2023 року. Відповідно до діючого договору, право вимоги, на якому ґрунтується цей позов, передане Позивачу згідно витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 10 листопада 2023 року. Відтак, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3655594 від 06 травня 2023 року.

Відповідач борг та нараховані відсотки не погасила, відтак наявне прострочення за договором споживчого кредитування № 3655594 від 06.05.2023 у розмірі 144320 грн., з яких 17 600 грн. заборгованість за тілом кредиту та 126720 грн. заборгованість за відсотками.

Посилаючись на вказані обставини та те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язань і заборгованість за вищевказаним кредитним договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «УМ Факторинг», який набув права вимоги за ним, позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 144320 грн. 00 коп., а також понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 3028 грн. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 6000 грн.

Ухвалою судді від 29 лютого 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20 серпня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, узагальнені доводи в якому зводяться до того, що обов`язок виконувати кредитне зобов`язання відповідача у позивача не виник в силу того, що відповідач не був повідомлений взагалі ніяким чином про заміну кредитора, а відтак у відповідачки відсутній обов`язок виконувати зобов`язання новому кредитору за відсутності повідомлення про заміну кредитора, відповідно до ст.. 517 ЦК України.

Окрім того, представник відповідача вказує на те, що умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника. Також зазначає, що позивач в своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача суму заборгованості за відсотками у розмірі 126 720 грн, однак вважає, що відсоткова ставка зазначена в п. 1.4 та п. 1.6 договору факторингу є завищена та спрямована на фактичний заробіток кредитора. Таким чином, вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем повинно було застосовуватись відсоткова ставка 3% річних, що від суми кредиту складає приблизно 528 грн, а не 126 720 грн. Відтак просив відмовити у задоволенні позову у частині неправомірно нарахованих відсотків відповідачу у розмірі 126 192 грн.

02 вересня 2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому останній виклав свої доводи на заперечення представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

В судове засідання представник позивача - ТОВ «УМ Факторинг» не з`явився, в направленій до суду заяві представник позивача просив розгляд справи проводити у його відсутність, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач та її представник у судове засідання також не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання договірних зобов`язань.

Так, 06 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №3655594 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого (п. 1.2) відповідач отримав позику у розмірі 17600 грн. строком на 360 днів шляхом переказу коштів на його платіжну картку № НОМЕР_1 (п.2.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Договором встановлено сплату відсотків за користування кредитом: стандартна процентна ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3. цього договору; знижена процентна ставка становить 1,40% в день від суми кредиту за кожен день користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно, або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 вище вказаного закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до абзацу 3 ч.1 ст. 12 Закону, за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у своїй постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 підтвердив, що правочин може бути підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису за письмовою згодою сторін.

Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є згодою Відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, враховуючи вище вказане суд вважає, що договір № 3655594 від 06 травня 2023 року, про надання коштів на умовах споживчого кредиту укладений в електронній формі між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладений з дотриманням вимог Цивільного кодексу, Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України про "Про електронний цифровий підпис", а тому вважається чинним та таким, що представляє волевиявлення сторін.

Судом також встановлено, що ТОВ «Лінеура Україна» виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 3655594 від 06 травня 2023 року. Кредитні кошти у розмірі 17600 грн., були перераховані на банківський рахунок відповідача ОСОБА_1 . Так, перерахування кредиту, відповідно до умов договору №3655594, здійснювався шляхом поповнення банківської картки відповідача компанією ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (ЄДРПОУ 37973023), відповідно до договору ФК-19/03-01 від 12 березня 2019 року з ТОВ «Лінеура Україна», відповідачу було перераховано 17600 грн. на номер картки НОМЕР_1 .

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що ТОВ «Лінеура Україна» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за Договором, оскільки надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

Разом з тим, суд зауважує, що у відзиві представник не оспорював отримання відповідачкою кредитних коштів.

Однак в порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, у зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у виникла заборгованість за наданим кредитом.

Щодо посилання представника відповідача на вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, суд зазначає наступне.

Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Отже, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики та кредиту, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Договору, строк кредиту становить 360 днів. За умовами вказаного договору існує два види процентної ставки: стандартна процентна ставка 2% в день (відповідно до п. 1.4.1 Договору) та знижена процентна ставка 1,4 % в день (п. 1.4.2 Договору). Стандартна процентна ставка становить 2% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору. Знижена процентна ставка застосовується у разі, коли клієнт протягом тридцяти календарних днів сплатить кошти. Враховуючи те, що відповідач не виконала умови договору № 3655594 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 06 травня 2023 року, позивач застосував стандартну процентну ставку, а саме 2 % на строк 360 днів.

Враховуючи наведене, посилання сторони відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у вигляді заборгованості за нарахованими відсотками відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України є помилковим, адже нараховані проценти є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором кредиту та до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Згідно з розрахунком заборгованості вказаного позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 3655594 від 06 травня 2023 року становить 144 320 грн. 00 коп., в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 17600 грн., заборгованість за відсотками 126720 грн.

Як вбачається із договору факторингу №10112023 від 10 листопада 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «УМ Факторинг».

Крім того, згідно Витягу із реєстру прав вимог № 1 від 10 листопада 2023 року, між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «УМ Факторинг» на виконання договору факторингу №10112023 від 10 листопада 2023 року, сторони підписали цей реєстр прав вимог щодо кредитного договору № 3655594 від 06 травня 2023 року, боржник ОСОБА_1 .

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, враховуючи, що ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги ТОВ «УМ Факторинг» за кредитним договором щодо боржника ОСОБА_1 , у позивача наявне право на пред`явлення позову про стягнення заборгованості.

Щодо посилання представника відповідача на неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, оскільки неповідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягнені заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Правовою підставою заявлених позивачем вимог є положення цивільного законодавства, які регулюють зобов`язальні правовідношення.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18 провадження № 61-8449св19, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» виконало своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі. У свою чергу, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість, яку позивач ТОВ «УМ Факторинг», до якого перейшло право вимоги за кредитним договором № 3655594 від 06 травня 2023 року вправі вимагати від відповідача шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення отриманої суми кредитних коштів.

Обґрунтовуючи підстави стягнення такої заборгованості, банком надано розрахунок заборгованості відповідача, в якому міститься інформація про отримані відповідачем кредитні кошти, відтак суд вважає доведеною заявлену позивачем заборгованість за кредитом.

Обставин, які б спростовували заявлені позовні вимоги та розрахунок заборгованості судом не встановлено, як видно із змісту позову, відповідач не виконує своїх зобов`язань за кредитним договором, заборгованість, яка виникла, добровільно не погашена, обґрунтованого заперечення щодо нарахованої суми заборгованості відповідачем не надано.

Аналізуючи викладене, беручи до уваги, що спір між сторонами виник за договірних обставин, суть яких ніким не спростовувалась, сам договір не суперечить діючому законодавству, та враховуючи положення ст.1049 ЦК України, яким визначено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, встановленому договором, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 144320 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відноситься до витрат пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. 2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

На підтвердження понесених витрат позивача на правову допомогу його представник надав суду копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 15/12/2023 від 01 грудня 2023 року, укладеного між позивачем та адвокатом Судейкіною І.В., предметом якого є надання адвокатом юридичних послуг замовнику, до яких належать складання процесуальних документів, складання листів, адвокатських запитів претензій, заперечень, позовних заяв, пояснень, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, представництво інтересів замовника (а.с.31).

Згідно копії Акту наданої правничої (правової) допомоги № 155 від 08 грудня 2023 року до договору № 15/12/2023 про надання правничої (правової) допомоги № 15/12/2023 від 01 грудня 2023 року, замовник - ТОВ «Ум Факторинг» та виконавець адвокат Судейкіна І.В. узгодили приймання послуг на загальну суму 6000 грн.

З копії платіжної інструкції від 20 грудня 2023 року вбачається перерахування коштів, платник ТОВ «Ум Факторинг», одержувач ОСОБА_2 , на суму 6000,00 грн., як оплата за надання юридичних послуг згідно акту наданої правничої (правової) допомоги № 155 від 08 грудня 2023 року до договору № 15/12/2023 про надання правничої (правової) допомоги № 15/12/2023 від 01 грудня 2023 року.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому необхідно стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування його витрат по сплаті судового збору 3028 грн.

На підставі викладеного та, керуючись ст. 3, 6, 15, 16, 256-258, 260, 261, 263, 267, 509, 526, 546, 549-551, 610, 611, 616, 624, 627, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. 10, 141, 206, 264, 265, 280-284, 289 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» заборгованість за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3655594 від 06 травня 2023 року в розмірі 144320 гривень, судовий збір у розмірі 3028 гривень та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 6000 гривень, а всього 153 348 (сто п`ятдесят три тисячі триста сорок вісім) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 лютого 2025 року.

Сторони у справі:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг», ЄДРПОУ 40274286, місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Ризька, буд. 73-Г, офіс 7/1.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий: Ю. В. Крива