Постанова

від 06.02.2025 по справі 552/314/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/314/23 Номер провадження 22-ц/814/374/25Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Галушко А.О.

розглянула увідкритому судовомузасіданні вм.Полтаві цивільнусправу за апеляційною скаргою Товариства зобмеженою відповідальністю"УЄК" на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 липня 2024 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2024 року, ухвалені суддею Яковенко Н.Л., у справі за позовом Товариства зобмеженою відповідальністю"УЄК" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,завданої під час виконаннятрудових обов`язків.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2023 року Товариства зобмеженою відповідальністю"УЄК" звернулося до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,завданої під час виконаннятрудових обов`язків.

В обґрунтування позову вказавло, що 02.06.2021 відповідач ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ТОВ «УЄК» до виробничого відділу виконавцем робіт, 02.06.2021 проведено з ним навчання та інструктаж з питань охорони праці, виробничої санітарії та пожежної безпеки, ознайомлено з посадовою інструкцією та 02.06.2021 укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Позивач вказував, що відповідно до наказу № 19 від 14.06.2021 у зв`язку з проведенням робіт по об`єкту «Будівництво мультитемпературного складу по АДРЕСА_1 » ОСОБА_1 було призначено відповідальним за проведення робіт на об`єкті.

12.11.2021 на об`єкті сталася пожежа, винним у виникненні якої було визнано відповідача.

Вважає, що ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність за завдані збитки.

Зазначав, що розмір збитків визнано на суму 202300 грн, з яких 46660 грн було повернуто, залишок складає 155640 грн.

В поданій до суду позовній заяві позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УЄК» матеріальну шкоду, завдану під час виконання трудових обов`язків, в розмірі 155640 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 липня 2024 року в задоволенні позовних вимог ТОВ"УЄК" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої під час виконання трудових обов`язків відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2024 року стягнуто з ТОВ"УЄК" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 23000 грн.

З вказаними рішеннями суду не погодився відповідач ТОВ «УЄК» та подав на них апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану під час виконання трудових обов`язків у розмірі 155640 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «УЄК» витрат на правничу допомогу у сумі 23000 грн відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що з відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тому він має відповідати за шкоду, спричинену підприємству внаслідок пожежі. При цьому відповідач не оскаржував акт про пожежу та наказ про результати розслідування пожежі на будівництві.

Крім того вказує, що ОСОБА_1 надав розписку, в якій зобов`язався компенсувати вартість завданої шкоди в сумі 202300 грн, та сплатив у добровільному порядку 46660 грн, отже, відповідач визнав свою провину у неналежному зберіганні майна ТОВ «УЄК», що призвело до його втрати.

Не погоджуючись з додатковим рішенням про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу апелянт вказує на їх неспівмірність та завищений розмір. Вважає. що відсутні підстави для їх стягнення.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подавався.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу № 14-к від 01.06.2021 відповідач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду виконавця робіт з посадовим окладом 6700 грн.

12.11.2021 на об`єкті будівництва по АДРЕСА_1 сталася пожежа, в результаті якої було знищено, зокрема, плита полістирольна.

Наказом № 35 від 12.11.2021 створено комісію з розслідування випадку пожежі на будівництві, до якої було включено також відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з даними акту про пожежу, який було складено 12.11.2021, пожежею знищено 85 м3 екструзійних полістирольних плит товщиною 50 мм; причиною пожежі є складування легкозаймистих матеріалів (в умовах обмеженої території будівництва) в зоні проведення електрозварювальних робіт.

Відповідно до наказу № 36 від 12.11.2021 визнано причиною пожежі складування легкозаймистих матеріалів (в умовах обмеженої території будівництва) в зоні проведення електрозварювальних робіт; винним у пожежі ОСОБА_1 ; причиною пожежі визнано невиконання ОСОБА_1 пункту 13 Посадової інструкції виконавця робіт ТОВ «УЄК», встановлено розмір збитків 202300 грн та притягнуто до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 .

Також наказом № 37 від 12.11.2021 притягнуто відповідача ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності в розмірі 202300 грн.

Згідно статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

За змістом частин першої, другої та четвертоїстатті 130 КЗпП Українипрацівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Устатті 131 КЗпП Українизазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно достатті 132 КЗпП Україниза шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Стаття 134 КЗпП Українипередбачає випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема пункт 1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 135-1 цього Кодексуукладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зістаттею 135-1 КЗпП Україниписьмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідностатті 135-1 КЗпПможе бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, (що діяв на момент укладення договору) посада виконавець робіт не входить до цього Переліку.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року № 146/06/186-88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Однак такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.

За вказаних обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зістаттею 135-1 КЗпП Україниможе бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Разом з тим, працівник не звільняється від матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У свою чергу з матеріалів справи вбачаєтеся, що ОСОБА_1 визнав свою вину у заподіянні позивачу матеріальної шкоди.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, та не заперечувалося позивачем, що відповідач у добровільному порядку відшкодував завдану шкоду у розмірі 46660 грн, що значно перевищує розмір середнього заробітку.

Тобто ОСОБА_1 виконав покладені на нього законодавством зобов`язання щодо відшкодування завданої шкоди.

Тоді як розписка про зобов`язання відшкодувати шкоду в сумі 202300 грн зумовлена укладенням договору про повну матеріальну відповідальність, що суперечить закону.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на неоскарження відповідачем акта про пожежу та наказу про результати розслідування, оскільки вони є підставою для встановлення факту вини, однак не можуть свідчити про наявність у відповідача повної матеріальної відповідальності.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги на додаткове рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 14 червня 2024 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем ОСОБА_1 02.08.2024 подано до суду заяву про відшкодування понесених витрат на правову допомогу в сумі 23000 грн, заява сформована в системі «Електронний суд» 02.08.2024, та додано документи на підтвердження зазначених витрат.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини 8статті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із частотною 3статті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 3статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Водночас, згідно із частиною 4статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № № 479/475/21.

Зважаючи на наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що вартість наданих послуг у розмірі 23000 грн. є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт), а тому вважає за можливе зменшити її до 5000 грн.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, про часткове задоволення апеляційної скарги.

Так суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. А тому рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 липня 2024 року слід залишити без змін.

У свою чергу дослідивши обставини справи та надані суду докази, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що додаткове рішення Київського районногосуду м.Полтави від08серпня 2024року слідзмінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, що стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю"УЄК" на користь ОСОБА_1 з 23000 грн. до 5000 грн.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 376, 382-384,389 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргуТовариства зобмеженою відповідальністю"УЄК" задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 липня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районногосуду м.Полтави від08серпня 2024рокузмінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, що стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю"УЄК" на користь ОСОБА_1 , з 23000 грн. до 5000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук