Рішення

від 30.12.2024 по справі 160/31676/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року Справа № 160/31676/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого суддіЦарікової О.В., за участі секретаря судового засіданняОсуховської Ж.С., за участі: представника позивача Гончарук А.М., представника відповідача: Павленка С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/31676/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд.50, офіс 207 ЄДРПОУ 43092744) до Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

УСТАНОВИВ:

28 листопада 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві, в якій просить визнати протиправним та скасувати: податкове повідомлення-рішення від 07.03.2024 №00175150708 на загальну суму 1 626 254,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.03.2024 №01764224025 на загальну суму 1 132 904,69 грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.03.2024 №01763824025 на загальну суму 13 594 856,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.11.2023 №5946-п проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.07.2019 по 31.12.2022, валютного за період з 04.07.2019 по 31.12.2022, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 04.07.2019 по 31.12.2022 та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатом проведеної ГУ ДПС у м. Києві перевірки складено Акт документальної планової виїзної перевірки від 16.01.2024 №2633/ж5/26-15-07-08-02/43092744 (надалі Акт перевірки). Відповідно до Акта перевірки за період з 04.07.2019 по 31.12.2022 було встановлено наступні порушення ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ»:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1566178,00 грн., в т.ч. за 2019 рік 11031,00 грн., за 2020 рік 705146,00 грн., за 2021 рік 620728,00 грн., за 2022 рік 229273,00 грн.;

- п.п.69.8.3 п.69.8 ст.69 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на момент вчинення правопорушення, а саме не подано звіти про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2019-2022 роки;

- п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням п.п.164.2.4 п.164.2 ст.164 , п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 13330336,03 грн., в тому числі за 2019 рік 623279,36 грн., за 2020 рік 2296404,23 грн., 2021 рік 9975850,92 грн., 2022 рік 434801,52 грн.;

- п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням п.п.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ п.п.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, п.п. 164.2.4, п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору, в періоді що перевірявся, на загальну суму 1110861,34 грн., в тому числі за 2019 рік 51939,95 грн., за 2020 рік 191367,02 грн., за 2021 рік 831320,91 грн., за 2022 рік 36233,46 грн.

07.03.2024 Головним управлінням ДПС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №00175150708 на загальну суму 1626254,00 грн. за порушення п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України; та податкове повідомлення-рішення №00175140708 на загальну суму 1250000,00 грн. за порушення пп.69.8.3 п.69.8 ст.69 Податкового кодексу України

08.03.2024 Головним управлінням ДПС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №01764224025 на загальну суму 1132904,69 грн за порушення пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням пп.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.164.2.4 пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України; та податкове повідомлення-рішення №01763824025 на загальну суму 13594856,25 грн. за порушення пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням пп.164.2.4 пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України.

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що у договорах, укладених ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ», відсутня основна ознака договору факторингу надання фактором та отримання клієнтом фінансової послуги як мета договору.

Метою укладення ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» договорів було відступлення права вимоги, окрім того відсутні докази, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги попередньому кредитору, а отже і відсутні підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги (кореспондується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/8115/19).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанови ВП ВС від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, п. 57; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, п. 23). Тому купівля права вимоги за іншою ціною, ніж вартість майна або сума грошових коштів, яку боржник за вимогою має передати кредитору, не свідчить про укладення сторонами договору факторингу. Натомість обов`язковими ознаками договору факторингу є як надання фінансування фактором клієнту, так і повернення фінансування клієнтом фактору, причому з оплатою клієнтом цієї фінансової послуги (близькі за змістом висновки сформульовані в постановах ВП ВС від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, п. 48; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, п. 20). У випадку купівлі-продажу права вимоги такі ознаки відсутні.

Представник позивача зазначив, що в розглянутих договорах ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» відсутні ознаки договорів факторингу, тобто такі договори є договорами відступлення права вимоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл» вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС міста Києва від 07.03.2024 №00175150708, від 08.03.2024 №01764224025 та від 08.03.2024 №01763824025, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/31676/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень за правилами загального позовного провадження.

17 грудня 2024 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у місті Києві надійшов відзив на позовну заяву вх.№50763/24, в якому представник відповідача з доводами, викладеними в адміністративному позові не погодився, з огляду на таке.

Головне управління ДПС у місті Києві зазначає, що уклавши договори відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами позики, ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» отримав фінансування у розмірі сплачених другою стороною коштів, а друга сторона, в свою чергу, укладаючи вказані договори набули право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні фізичними особами від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору.

Оскільки ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» не дотримано обов`язкової вимоги до вищезазначених договорів з продажу заборгованості, які є первинним документами, та в подальшому передано грошову вимогу по актам приймання-передачі не належній особі, яка фактично не мала права на проведення таких операцій, то як акти, так і договори зі сторони нового кредитора підписано не посадовою особою фінансової або банківської установи. Таким чином, грошові кошти, отримані ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» від фізичних осіб - покупців прав вимоги за кредитними договорами вважаються безповоротною фінансовою допомогою. В акті перевірки зазначено, що вищенаведені порушення призвели до заниження ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» інших доходів на загальну суму 8 317 112 грн, у т.ч.: 2019 рік - 61 284 грн, 2020 рік - 3 812 779 грн, 2021 рік - 3 299 150 грн, 2022 рік - 1 143 899 гривень.

Відповідно до умов вищезазначених договорів ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» уступив грошову вимогу до боржників в обмін на грошові кошти, які покупці прав вимоги (нові кредитори) зобов`язуються сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Як зазначено в акті перевірки, уклавши договори відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами позики, ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» отримав фінансування у розмірі сплачених другою стороною коштів, а друга сторона, в свою чергу, укладаючи вказані договори набули право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Наведене свідчить про те, що укладені між ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» та фізичними особами договори за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу.

Таким чином, беручи до уваги те, що вищезазначені фізичні особи не є фінансовими установами згідно з законодавством, не зареєстровані в Державному реєстрі фінансових установ, не мають на дату здійснення зазначених операцій відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, а також не є банківськими установами у відповідності до вимог Закону № 2121, то такі фізичні та юридичні особи не можуть бути кредиторами за зобов`язанням, що виникли у формі та на умовах банківського кредиту, а також не можуть проводити роботу з подальшого стягнення такої заборгованості. Проведення Товариством операцій з продажу кредитної заборгованості на користь фізичних осіб суперечить вимогам чинного законодавства.

Представник Відповідача посилається на правовий висновок, викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), постанові Верховного суду від 23.03.2023 по справі № 640/4924/20, що за загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або фінансова установа.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у цій справі заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою задоволено, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» строк звернення до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

У судовому засіданні 30.12.2024 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги повністю, підтримав доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідачав судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл», підтримавши доводи викладені в відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.11.2023 №5946-п проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.07.2019 по 31.12.2022, валютного за період з 04.07.2019 по 31.12.2022, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 04.07.2019 по 31.12.2022 та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатом проведеної ГУ ДПС у м. Києві перевірки складено Акт документальної планової виїзної перевірки від 16.01.2024 №2633/ж5/26-15-07-08-02/43092744 (надалі Акт перевірки).

Відповідно до Акту перевірки за період з 04.07.2019 по 31.12.2022 було встановлено наступні порушення ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ»:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1566178,00 грн., в т.ч. за 2019 рік 11031,00 грн., за 2020 рік 705146,00 грн., за 2021 рік 620728,00 грн., за 2022 рік 229273,00 грн.;

- п.п.69.8.3 п.69.8 ст.69 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на момент вчинення правопорушення, а саме не подано звіти про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2019-2022 роки;

- п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням п.п.164.2.4 п.164.2 ст.164 , п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 13330336,03 грн., в тому числі за 2019 рік 623279,36 грн., за 2020 рік 2296404,23 грн., 2021 рік 9975850,92 грн., 2022 рік 434801,52 грн.;

- п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням п.п.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ п.п.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, п.п. 164.2.4, п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору, в періоді що перевірявся, на загальну суму 1110861,34 грн., в тому числі за 2019 рік 51939,95 грн., за 2020 рік 191367,02 грн., за 2021 рік 831320,91 грн., за 2022 рік 36233,46 грн.

12.02.2024 ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» направило на адресу Головного управління ДПС у м. Києві Державної податкової служби України заперечення на Акт документальної планової виїзної перевірки від 16.01.2024 №2633/ж5/26-15-07-08-02/43092744.

05.03.2024 ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» отримало лист Головного управління ДПС у м. Києві «Про розгляд заперечення» №3219/І/26-15-07-08-02-07 від 01.03.2024, яким повідомлено, що за результатами розгляду заперечення ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» від 12.02.2024 б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 16.02.2024 №16978/6) на акт перевірки від 16.01.2024 №2633/Ж5/26-15-07-08-02/43092744 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ», висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

07.03.2024 Головним управлінням ДПС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №00175150708 на загальну суму 1626254,00 грн. за порушення п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України; та податкове повідомлення-рішення №00175140708 на загальну суму 1250000,00 грн. за порушення пп.69.8.3 п.69.8 ст.69 Податкового кодексу України

08.03.2024 Головним управлінням ДПС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №01764224025 на загальну суму 1132904,69 грн за порушення пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням пп.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.164.2.4 пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України; та податкове повідомлення-рішення №01763824025 на загальну суму 13594856,25 грн. за порушення пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням пп.164.2.4 пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України.

ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» скористалося наданим чинним законодавством правом та 25.03.2024 звернулося до Державної податкової служби України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення від 07.03.2024 №00175150708; податкове повідомлення-рішення від 07.03.2024 №00175140708; податкове повідомлення-рішення від 08.03.2024 №01764224025; податкове повідомлення-рішення від 08.03.2024 №01763824025.

Рішенням від 11.04.2024 Державна податкова служба України продовжила строк розгляду скарги ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» до 30.05.2024 (включно).

Відповідно до Рішення Державної податкової служби про результати розгляду скарги від 24.05.2024 №15539/6/99-00-06-01-01-06 Державна податкова служба України скаргу задовольнила частково та скасувала податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 07.03.2024 №00175140708, та залишила без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 07.03.2024 №00175150708; від 08.03.2024 №01764224025, №01763824025.

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням від 07.03.2024 №00175150708 на загальну суму 1626254,00 грн. за порушення п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України; податковим повідомленням-рішенням від 08.03.2024 №01764224025 на загальну суму 1132904,69 грн за порушення пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням пп.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.164.2.4 пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України; податковим повідомленням-рішенням від 08.03.2024 №01763824025 на загальну суму 13594856,25 грн. за порушення пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням пп.164.2.4 пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У розумінні підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Головним управлінням ДПС у місті Києві в ході проведення перевірки було встановлено, що первинні зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальності «Просперіті Файненшл» відступлені за договорами, які виникли на підставі та у формі банківського кредиту (відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-ІП, далі - Закон № 2121), за якими, враховуючи вищевикладене, право надавати, стягувати заборгованість та нараховувати відсотки мають право виключно банки або фінансові установи, які мають відповідну ліцензію. Відповідно до умов договорів ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» уступив грошову вимогу до Боржників в обмін на грошові кошти, які покупці прав вимоги (нові кредитори) зобов`язуються сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Уклавши договори відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами позики, ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» отримав фінансування у розмірі сплачених другою стороною коштів, а друга сторона, в свою чергу, укладаючи вказані договори набули право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні фізичними особами від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору.

Контролюючим органом зроблено висновок, що укладені між ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАИНЕНШЛ» та фізичними особами договори за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Оскільки ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» не дотримано обов`язкової вимоги до вищезазначених договорів з продажу заборгованості, які є первинним документами, та в подальшому передано грошову вимогу по актам приймання-передачі не належній особі, яка фактично не мала права на проведення таких операцій, то як акти так і договори зі сторони Нового Кредитора підписано не посадовою особою фінансової або банківської установи. Таким чином, грошові кошти, отримані ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» від фізичних осіб - покупців прав вимоги за кредитними договорами вважаються безповоротною фінансовою допомогою. В акті перевірки зазначено, що вищенаведені порушення призвели до заниження ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» інших доходів на загальну суму 8 317 112 грн, у т.ч.: 2019 рік - 61 284 грн, 2020 рік - 3 812 779 грн, 2021 рік - 3 299 150 грн, 2022 рік - 1 143 899 гривень.

Згідно з частиною першоюстатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першоїстатті 510 ЦК Українисторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 ЦК Українивизначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно достатті 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-111 «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІИ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено види діяльності, на які Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може надавати фінансовим установам ліцензії, а саме страхової діяльності, діяльності з накопичувального пенсійного забезпечення, надання фінансових кредитів за рахунок залучення коштів та діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Порядок та вимоги щодо внесення інформації про фінансові компанії до Держреєстру фінансових установ установлюються Положенням про Державний реєстр фінансових установ, затвердженим розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 №41, зареєстрованим у Мін`юсті України 11.09.2003 за №797/8118 (далі Положення).

Пунктом 14 Розділу І Положення визначено, що вимоги, установлені законодавством України щодо діяльності, пов`язаної з наданням відповідних видів фінансових послуг, повинні виконуватися фінансовою установою протягом усього строку перебування в Реєстрі. Документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво (п.8 Розділі Положення). Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи (далі - Свідоцтво) - документ установленого зразка, який засвідчує факт набуття юридичною особою статусу фінансової установи та внесення Держфінпослуг інформації про фінансову установу до Реєстру, (п.1 Розділ І Положення). З наведених норм права встановлено, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Отже, суд дійшов висновку, що необхідно визначити які саме договори були укладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл» та фізичними особами: договори відступлення права вимоги чи договори факторингу.

Для цього суд звертається до правового висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного у Постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бутиоплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно зістаттею 1078 ЦК Українипредметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно достатті 1079 ЦК Українисторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно дозаконумає право здійснювати факторингові операції.

Згідно зістаттею 1048 ЦК Україниякщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті1, пункту 11 частини першої статті4 Закону № 2664-ІІІфінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першоюстатті 6 Закону № 2664-ІІІфінансові послуги відповідно до положень цьогоЗаконунадаються суб`єктами господарювання на підставі договору.

Договір, якщо інше не передбаченозаконом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другійстатті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).

З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб`ютора продукції.

Відповідно доглави 73 ЦК Україниправова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатисьвідступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначеніЗаконом№ 2664-ІІІумови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Згідно зі статтею 177 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першоїстатті 178 ЦК Україниоб`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно достатті 190 ЦК Українимайном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормамиглави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зроблено висновок, що договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажом останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, тоза відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).»

Судом встановлено, що у договорах відступлення права вимоги, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл» з фізичним особами, які були предметом податкової перевірки, відсутні ознаки договорів факторингу.

Метою укладення ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» договорів було відступлення права вимоги. Відповідачем не надано Суду доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги попередньому кредитору.

Враховуючи відсутність основних ознак договорів факторингу, Суд приходить до висновку, що зазначені договори є договорами відступлення права вимоги.

Щодо відступлення права вимоги до фізичних осіб Суд звертається до правових висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №638/18879/18.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки Сторона не набула права здійснювати фінансові операції щодо боржника - такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина другастатті 628 ЦК України), зокрема, ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Оскільки за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладений на підставі договору про відступлення права вимоги від 30 серпня 2018 року між банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, і його сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковими.

Зазначений договір відступлення прав вимоги не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором у розпорядження кредитору за плату, тобто його умови не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за цим правочином не є відносинами у сфері факторингу. Цей правочин є купівлею-продажом прав вимоги і за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюєтьсястаттями 512-519 ЦК України, і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявності у ОСОБА_2 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, та не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.

Означена ситуація уможливила відступлення права вимоги за кредитним і іпотечним договорами не лише на користь фінансової установи, а і будь-якій особі, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Відповідно достатті 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що банк, розпродаючи активи у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, мав право продати право вимоги за кредитним та іпотечним договорами не лише фінансовій установі, то таке право перейшло до нового кредитора ТОВ «Фінанс Проперті Групп» з огляду на зміст положеннястатті 514 ЦК України.

Отже, як первісне, так і наступне відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансової установи за обставин, коли первісний кредитор (банк) розпродує активи у процедурі ліквідації та позбавлений банківської ліцензії.

Таким чином, ТОВ «Фінанс Проперті Групп», відступаючи права кредитора та іпотекодержателя, набуті на відкритих електронних торгах з продажу активів позбавленого банківської ліцензії та перебуваючого у процедурі ліквідації банку на користь не фінансової установи, а фізичної особи, діяв правомірно.

Судом встановлено, що за результатами торгів банки (первісні кредитори), які перебували у процедурі ліквідації, та фінансові компанії (новий кредитор) укладали договори про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банки, які перебували у ліквідації, шляхом продажу відступали право вимоги за кредитними договорами, договорами поруки та іпотечними договорами за наявності.

Натомість, ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» купляло право вимоги щодо позичальників у Нових кредиторів за первісним договором про відступлення права вимоги, які, в свою чергу, набували права вимоги під час розпродажу активів банку.

Судом встановлено, що договори, укладені банками під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з своїми кредиторами у процедурі ліквідації, не можуть бути віднесені до договорів факторингу. А тому банки мали право продати право вимоги за кредитним договором не лише фінансовій установі, відповідно таке право перейшло і до Нового кредитора, а в подальшому і до ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ».

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що відсутні порушення Позивачем п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України в результаті чого Відповідачем встановлено заниження суми податку на прибуток; відсутні порушення п.п.168.1.1 п.168.1 з урахуванням п.п.164.2.4, п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164, п171.2 «а» ст..171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб; та відсутнє заниження доходу підприємства, вірно здійснено сплату податку на доходи Товариства, а тому, як наслідок, відсутнє порушення Позивачем п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням п.п.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ п.п.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, п.п. 164.2.4, п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164, «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 07.03.2024 №00175150708 на загальну суму 1626254,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.03.2024 №01764224025 на загальну суму 1132904,69 грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.03.2024 №01763824025 на загальну суму 13594856,25 грн. є протиправнимита такими, що підлягають скасуванню.

У силу частини 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1статті 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 24224,00 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "ЄПБ" №111 від 29 листопада 2024 року.

А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіті Файненшл" (код ЄДРПОУ 43092744) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011) судових витратзі сплати судового збору в розмірі 24224,00 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 134, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд.50, офіс 207 ЄДРПОУ 43092744) до Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 07.03.2024 №00175150708 (форми "Р").

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 08.03.2024 №01764224025 (форми "Д").

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 08.03.2024 №01763824025 ( форми "Д").

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд.50, офіс 207 ЄДРПОУ 43092744) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) судові витратизі сплати судового збору в розмірі 24224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 07 січня 2025 року.

Суддя О.В. Царікова