Рішення

від 18.02.2025 по справі 280/837/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 лютого 2025 року Справа № 280/837/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

04.02.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до державного виконавця Дідичук Яни Володимирівни (далі відповідач), третя особа - Дніпровський відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - третя особа) в якій позивач просить суд:

- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дідичук Я. В. про відкриття виконавчого провадження від 22.01.2025 року ВП 76875721;

- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дідичук Я. В. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 22.01.2025 року ВП 76875721.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.08.2024 за порушення Правил дорожнього руху України, до позивача було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 510 грн. Позивачем було оскаржено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2848800 від 16.08.2024 у судовому порядку. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2024 у справі №335/9605/24 позовні вимоги ОСОБА_1 були залишені без задоволення. Рішення набрало законної сили 06.12.2024. 08.12.2024 позивач сплатив у добровільному порядку штраф, про що було повідомлено уповноважені особи ДПП та УПП в Запорізькій області ДПП.

Проте, відповідачем 22.01.2025 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови серії ЕНА №2848800 від 16.08.2024, заблоковано банківські рахунки, та визначено розмір мінімальних витрат та виконавчого збору. Позивач зауважує, що він сплатив повний розмір штрафу 08.12.2024, тобто до відкриття виконавчого провадження. Відповідно до вимог ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується якщо рішення про щодо штрафу було виконане боржником до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Отже, як вважає позивач, відповідач стосовно скасування постанови про мінімальні витрати виконавчого провадження, зобов`язаний був застосувати аналогію закону, тобто аналогію ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» та скасувати свою постанову про стягнення мінімальних витрат. Враховуючи вищевикладене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

07.02.2025 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

10.02.2025 на виконання вимог ухвали суду позивач надав уточнену позовну заяву та докази сплати судового збору.

11.02.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/837/25 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 18.02.2025 о 09 год. 30 хв.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 17.02.2025 за вх. № 7287. З позиції відповідача, 12.09.2024 за вихідним № 23844/41/32/2024 направлена до відділу поштою заява Департаменту патрульної поліції в Запорізької області про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №2848800 від 16.08.2024 про стягнення з ОСОБА_1 1020,00 грн. до заяви доданий оригінал виконавчого документа та оригінал пояснень правопорушника від 16.08.2024. 21.01.2025 після відновлення роботи Державних реєстрів діловодом відділу зареєстровано в Автоматизованій системі виконавчих проваджень виконавче провадження № 76875721 з виконання постанови № 2848800 від 16.08.2024.

22.01.2025 державним виконавцем відділу Дідичук Я.В. відкрито виконавче провадження, винесена постанову про стягнення виконавчого збору та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 415,00 грн.

03.02.2025 винесено постанову про арешт коштів боржника та розшук майна боржника, створено та направлено платіжну інструкцію для списання заборгованості з рахунків боржника КБ Приватбанк (згідно відповіді наявний залишок коштів на рахунку в сумі 1344,74 грн).

04.02.2025 боржник з`явився до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі, надав докази сплати штрафу у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження, сплатив мінімальні витрати виконавчого провадження в сумі 415,00 грн. Виконавцем знято арешт з коштів та припинено розшук майна боржника.

05.02.2025 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач вважає, що станом на дату розгляду даної справи всі заходи примусово виконання, які були застосовані як наслідок відкриття виконавчого провадження скасовані, та жодних обмежень відносно боржника та його прав не існують.

З посиланням на п.2 розділу 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, зазначає, що державним виконавцем було здійснено заходи примусового виконання вищезазначеної постанови та у зв`язку з цим правомірно винесено постанову про стягнення з боржника мінімальних витрат, тому підстави для скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження відсутні. Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

17.02.2025 позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.

18.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він проти доводів відповідача заперечив. З посиланням на правову позицію Верховного Суду у справі №750/4975/17 зазначає, що «за умови добровільної сплати штрафу до відкриття виконавчого провадження витрати виконавчого провадження не підлягають стягненню з боржника, оскільки фактично відсутня необхідність у примусовому виконанні». Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі

18.02.2025 відповідач проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, просив суд розглянути справу без його участі у письмовому провадженні.

Відповідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд розглядає справу за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Постановою Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області №2848800 від 16.08.2024 ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності та до нього застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Постанова №2848800 від 16.08.2024 була оскаржена позивачем в судовому порядку. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2024 у справі №335/9605/24 позовні вимоги ОСОБА_1 були залишені без задоволення. Рішення набрало законної сили 06.12.2024.

08.12.2024 позивачем згідно квитанції №9362-9780-9982-3320 сплачено накладений постановою №2848800 від 16.08.2024 штраф у розмірі 510,00 грн.

22.01.2025 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76875721, а також постанову від 22.01.2024 про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження №76875721 у розмірі 415,00 грн.

04.02.2025 позивач сплатив розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, надав відповідачу заяву про добровільну сплату штрафу, накладеного постановою №2848800 від 16.08.2024, у розмірі 510,00 грн до відкриття виконавчого провадження.

05.02.2025 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №76875721 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із сплатою боржником штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Вважаючи постанову від 22.01.2025 про відкриття виконавчого провадження №76875721, постанову від 22.01.2025 про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №76875721 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За таких обставин, відповідач правомірно відкрив виконавче провадження з виконання постанови №2848800 від 16.08.2024, оскільки ним було отримано від Департаменту патрульної поліції в Запорізької області заяву № 23844/41/32/2024 від 12.09.2024 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови 2848800 від 16.08.2024 про стягнення з ОСОБА_1 1020,00 грн.

Відомості про виконання рішення відповідач отримав лише 04.02.2025 після наданої позивачем заяви з відповідними документами, а тому підстави для визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.01.2025 ВП 76875721 відсутні.

Щодо стягнення з позивача мінімальних витрат в рамках виконавчого провадження №76875721 судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до вимог статті 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Отже, положеннями чинного законодавства, якими регламентовано підстави та процедуру здійснення виконавчого провадження, розмежовано такі поняття, як визначення та стягнення витрат виконавчого провадження, та визначено порядок винесення відповідних постанов державного виконавця та їх наслідки.

Так, відповідно до вищенаведених норм права, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виконавець виносить постанову лише про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення витрат виконавчого провадження не є неминуче пов`язаним наслідком із початком виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ)

Таким чином, умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком виконавця, спрямованим на перерахування коштів до Державного бюджету України.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень стягнення виконавчого збору.

За приписами пункту 2 розділу VI Інструкції №512/5 витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9 - 15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Отже, стягнення виконавчого збору, мінімальних витрат виконавчого провадження, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа.

Таким чином, одночасно з відкриттям виконавчого провадження, виконавець зобов`язаний зазначити про стягнення з боржника суми виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону № 1404-VІІІ, яка підлягає стягненню, та витрати виконавчого провадження у тому числі мінімальні. Тобто, стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Тому, відповідач правомірно виніс постанову про стягнення виконавчого збору та стягнення витрат виконавчого провадження одночасно з відкриттям виконавчого провадження.

Законом України «Про виконавче провадження» передбачено лише один наслідок у випадку фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом, а саме: закінчення виконавчого провадження в порядку, передбаченому пунктом 9 частини 1 статті 42 Закону, та застосуванням наслідків, встановлених статтею 40 цього ж Закону.

Разом з тим, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» не регламентує наслідки щодо витрат виконавчого провадження у випадку його закінчення.

Понад те, закон не містить норм прямої дії, які б зобов`язували державного виконавця здійснювати стягнення визначених витрат виконавчого провадження, закінченого з підстав виконання рішення до винесення постанови про його відкриття.

Водночас, питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 2 Розділу VI Інструкції якщо у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами і, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у пунктах 40, 41 постанови від 16.04.2020, винесеній у справі №640/8425/19, зазначив, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом від 02.04.2012 №512/5, розробленою відповідно до законів №1403-VІІІ і №1404-VІІІ, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

У постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №750/4975/17, оцінюючи обставини фактичного виконання рішення до відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вказує, що у разі виконання рішення суду добровільно, боржник не повинен нести тягар додаткових витрат, таких наприклад, як виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, тощо.

Аналогічний підхід правозастосування слід також застосовувати і до правовідносин щодо стягнення витрат виконавчого провадження.

Як встановив суд у цій справі постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.01.2025 винесена після фактичного виконання постанови Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, необхідність стягнення витрат виконавчого провадження жодним чином не обґрунтовано.

Відповідно до ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніше ніж через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а у разі оскарження не пізніше ніж через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Суд зазначає, що у цьому випадку стягувачем безпідставно пред`явлено виконавчий документ до виконання, оскільки позивачем штраф сплачений протягом п`ятнадцяти днів з дня повідомлення про залишення судом позовних вимог без задоволення у справі з оскарження постанови.

Сплата штрафу позивачем у добровільному порядку мала б убезпечити позивача від відкриття виконавчого провадження взагалі.

В той же час, Запорізьке РУП ГУНП в Запорізькій області пред`явило до примусового виконання вже виконану постанову.

У цьому випадку, ризики (помилки) стягувача щодо пред`явлення до примусового виконання постанови Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області №2848800 від 16.08.2024 не можуть перекладатись на фізичну особу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").

Отже йдеться про дотримання принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Таким чином, позивач, який добровільно сплатив штраф ще до відкриття виконавчого провадження, не має нести відповідальність через помилковість пред`явлення стягувачем виконавчого документу до примусового виконання, а тому постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП 22.01.2025 року ВП 76875721 підлягає скасуванню.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 1937,92 грн, як за дві окремі позовні вимоги немайнового характеру, а судом задоволено лише одну, за таких обставин, на користь позивача підлягає відшкодуванню 968,96 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69006, м. Запоріжжя, вул. Валерія Лобановського, буд. 10; код ЄДРПОУ 35036926) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.

Скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дідичук Я.В. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 22.01.2025 ВП 76875721.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 18.02.2025.

Суддя М.С. Лазаренко