Рішення

від 17.02.2025 по справі 320/30599/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 року справа №320/30599/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації про відмову ОСОБА_1 у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї № 304 від 03.05.2023;

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації про відмову ОСОБА_1 у наданні державної соціальної допомоги одиноким матерям № 305 від 03.05.2023;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2023 про призначення: державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям; державної допомоги на дітей одиноким матерям, з моменту звернення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що має статус одинокої матері та утримує одну неповнолітню та одну малолітню дитину, що підтверджується відповідними доказами.

Позивач звернулася до відповідача із заявою з усіма необхідними документами щодо призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та допомоги на дітей одиноким матерям, однак їй було відмовлено у зв`язку з тим, що у складі сім`ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі ЄСВ сумарно протягом 3 місяців.

Позивач не погоджується з таким рішенням, оскільки нею відповідно до типового договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування від 01.09.2022, сплачується єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування, а тому вона має право на отримання державної соціальної допомоги сім`ям з дітьми (одиноким матерям) на підставі підпункту 2 пункту 11 Порядку № 250.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали від 19.09.2023 на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду».

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації як отримувач державної допомоги на дітей одиноким матерям відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та як отримувач державної допомоги малозабезпеченим сім`ям відповідно до Закону України «Про державну допомогу малозабезпеченим сім`ям».

01.02.2023 позивач звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, державної допомоги на дітей одиноким матерям.

Листом Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області від 15.03.2023 №КО-262, на заяву позивача № КО-15338672 від 09.03.2023, повідомлено про те, що 22.02.2023 відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача від 01.02.2023, оскільки у складі сім`ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі єдиного соціального внеску сумарно протягом трьох місяців.

Не погоджуючись з такою відмовою та стверджуючи про те, що відповідно до типового договору № Д2210209100001 про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування від 01.09.2022 позивач сплачує в мінімальному розмірі єдиний соціальний внесок, остання повторно звернулась до відповідача із заявою від 06.04.2023 № КО-15338672/2 про призначення їй усіх видів соціальної допомоги.

Листом Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області від 12.04.2023 №КО-322 надано відповідь, в якій повідомлено позивача про те, що 22.02.2023 відповідачем відмовлено у задоволені заяви позивача від 01.02.2023, оскільки у складі сім' ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі єдиного соціального внеску сумарно протягом трьох місяців.

В подальшому, позивач звернулася на гарячу лінію Міністерства соціальної політики України, внаслідок чого отримала повідомлення Сквирського відділу Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації № 304 та № 305 від 03.05.2023 про відмову у призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та державної допомоги на дітей одиноким матерям у зв`язку з тим, що у складі сім`ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі єдиного соціального внеску сумарно протягом трьох місяців.

Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернулась з позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

На реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям спрямований Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» від 01.06.2000 № 1768-III.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем проживання уповноваженого представника сім`ї. Порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім`ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» визначені Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 250 (далі - Постанова № 250).

Згідно із пунктом 1 Постанови № 250 цей Порядок визначає умови призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога), передбаченої Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям», перелік документів, необхідних для призначення такої допомоги, а також підстави для припинення її виплати.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 250 державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім`ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім`ї. Державна соціальна допомога призначається на шість місяців з місяця звернення за її призначенням.

За приписами пункту 3 Постанови № 250 призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем проживання уповноваженого представника малозабезпеченої сім' ї.

Пунктом 5 Постанови № 250 передбачено, що для призначення державної соціальної допомоги уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї, особа якого посвідчується паспортом громадянина України або іншим документом, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), подає такі документи: - заяву, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики; - декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація); - довідку про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру; -довідку встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (за наявності).

Відповідно до пункту 9 Постанови № 250 середньомісячний сукупний дохід малозабезпеченої сім`ї - обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів малозабезпеченої сім`ї, одержаний ними протягом шести місяців.

Шість місяців становлять два квартали, що передують місяцю, який передує місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (далі - період, за який враховуються доходи).

Середньомісячний сукупний дохід малозабезпеченої сім`ї для призначення державної соціальної допомоги визначається відповідно до Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім' ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 632.

Державна соціальна допомога, у зазначеному випадку, призначається, якщо особи протягом періоду, за який враховуються доходи: сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців.

У свою чергу, пунктом 10 Постанови №250 визначено умови, за наявності яких державна соціальна допомога не призначається.

Зокрема, згідно з підпунктом 1 пункту 10 Постанови №250 державна соціальна допомога не призначається, якщо: у складі сім`ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані у філії регіонального/міжрегіонального центру зайнятості (або міському, районному, міськрайонному центрі зайнятості - до дати припинення їх діяльності) (далі - центр зайнятості) як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених у пункті 11 цього Порядку).

Державна соціальна допомога у зазначеному випадку призначається, якщо особи протягом періоду, за який враховуються доходи, зокрема: сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців.

Отже, вказана державна соціальна допомога надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї за умови надання усіх необхідних документів, перелік яких встановлено Порядком. Проте, у разі якщо у складі сім' ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі єдиного соціального внеску сумарно протягом трьох місяців така допомога не надається.

Окрім того, відповідно до Конституції України Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до статті 1 цього Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 3 цього Закону визначено види державної допомоги сім`ям з дітьми.

Одним із таких видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога на дітей одиноким матерям.

За приписами статті 6 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» документи, необхідні для призначення державної допомоги сім`ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.

Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Статтею 18-2 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» встановлено, що допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим Законом.

Вказані норми кореспондуються із пунктом 33 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751.

Згідно з пунктом 35 цієї Постанови для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються такі документи:

1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - декларація);

3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;

4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку;

5) копія свідоцтва про народження дитини.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» документи, необхідні для призначення державної допомоги сім`ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.

Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім`ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Разом з тим, пунктом 35-2 Постанови №1751 встановлено умови, за наявності яких допомога на дітей одиноким матерям не призначається.

Зокрема, допомога на дітей одиноким матерям не призначається, якщо: 1) у складі сім`ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених в абзацах одинадцятому - п`ятнадцятому цього пункту).

Допомога на дітей одиноким матерям у зазначеному випадку призначається, якщо особи протягом періоду, за який враховуються доходи, сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з повідомлень Сквирського відділу Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації від 03.05.2023 № 304 та від 03.05.2023 № 305, позивачу відмовлено у призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та допомоги на дітей одиноким матерям у зв`язку з тим, що у складі сім`ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі єдиного соціального внеску сумарно протягом трьох місяців.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю, яка має на утриманні одну неповнолітню та одну малолітню дитину: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Статус одинокої матері позивача підтверджується витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00001542546 від 13.10.2009 та витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00017522136 від 10.01.2017.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5' 1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Головним управлінням ДПС у Київській області укладено типовий договір № Д2210209100001 про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування від 01.09.2022, згідно умов якого позивачем щомісячно сплачується єдиний внесок у сумі не менше мінімального розміру страхового внеску.

Сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування позивачем підтверджується квитанціями № 9281-5530-7528-7189 від 16.09.2022, № 9284-8394- 2490-1168 від 19.10.2022, № 9287-7553-3703-8983 від 17.11.2022, № 9290-9533-3402-1660 від 19.12.2022, № 9294-0498-4870-1117 від 19.01.2023, № 9297-2347-6770-0799 від 20.02.2023, № 9300-0398-9087-4066 від 20.03.2023, № 9303-0585-7082-1565 від 19.04.2023, № 9305-8544-3127-7415 від 17.05.2023.

Також, листом Головного управління ДПС у Київській області № 11494/6/10-36-24-08 від 29.03.2023 підтверджено, що відповідно до ІП «Податковий блок» ОСОБА_1 сплачено єдиного внеску за період з 01.09.2022 по 28.02.2023 в сумі 8800,00 гривень.

Вказаними документами підтверджено сплату позивачу єдиного соціального внеску в мінімальному розмірі сумарно протягом трьох місяців.

Однак, як вбачається з оскаржуваних рішень, відповідачем не надано належної оцінки наданим позивачем документам, не зазначено причин їх невідповідності чи неналежності та не зазначено підстав не прийняття до уваги цих документів.

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути вмотивованим.

Як вже встановлено та зазначено вище, відповідачем не було прийнято вмотивованого рішення щодо розгляду заяви позивача про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та державної допомоги на дітей одиноким матерям.

Крім того, оскаржувані рішення винесені відповідачем з порушенням порядку та строку, встановлених статтею 6 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та п.21 Постанови №250.

Отже, виходячи із вищевикладеного суд дійшов висновку, що рішення Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації від 03.05.2023 № 304 про відмову ОСОБА_1 у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї та від 03.05.2023 № 305 про відмову у наданні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно, підлягають задоволенню, як похідні, позовні вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.02.2023 про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та державної допомоги на дітей одиноким матерям з моменту призначення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статі 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати розподілу не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст.1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Сікорською Ольгою Миколаївною укладено договір про надання правової допомоги № 35/2023 від 12.05.2023, за умовами якого Адвокат взяв на себе зобов`язання, за дорученням та за плату Клієнта, особисто надати останньому правову допомогу.

Згідно з п.11.1 гонорар за цим Договором становить узгоджену Сторонами фіксовану суму за кожен вид правової допомоги, яку надає адвокат згідно з п.1 цього Договору, зокрема, 3000,00 грн - за підготовку проектів позовних заяв про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії (з урахуванням надання Клієнту попередньої консультації, до підписання цього договору; з питань правового регулювання підстав, порядку визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії в позасудовому і судовому порядку; правових наслідків визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії для Клієнта, обов`язкових платежів, пов`язаних із визнанням протиправним та скасуванням рішення, зобов`язання вчинити дії в судовому порядку).

На виконання умов Договору, а саме п.15, позивачем надано акт від 17.05.2023 про виконання Договору про надання правової допомоги № 35/2023 від 12.05.2023, відповідно до якого вартість наданих позивачу послуг становить 3000,00 грн за складання позовної заяви (6 год.).

В якості доказів сплати за надані послуги позивач долучив до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового ордера №19 від 17.05.2023 на суму 3000,00 грн.

Суд зазначає, що відповідач заперечень щодо заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (стосовно їх співмірності) не надав.

У той же час, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.

Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19, від 18.05.2022 у справі №640/4035/20, від 16.06.2022 у справі №380/4759/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, який полягає в наступному:

"Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України".

Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 28.10.2021 у справі №160/15983/20.

Крім того, така ж правова позиція була викладена і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Така ж правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 580/7963/21.

За таких обставин, враховуючи сталу практику Верховного Суду та її Великої Палати щодо відсутності у суду повноважень на здійснення за власною ініціативою оцінки співмірності заявлених до відшкодування сум витрат на професійну правничу допомогу без наявності відповідного клопотання сторони про це; приймаючи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат через їх неспівмірність, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації від 03.05.2023 № 304 про відмову ОСОБА_1 у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї та від 03.05.2023 № 305 про відмову у наданні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям.

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2023 про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та державної допомоги на дітей одиноким матерям з моменту призначення.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193755, місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Тімірязєва, 2А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.