Рішення

від 17.02.2025 по справі 420/24310/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/24310/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 року по 29.07.2024 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 року по 29.07.2024 року включно у сумі 379575 гривень 87 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 09.05.1995 року по 07.04.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 07.04.2020 року позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2020 року №67 було звільнено з військової служби за станом здоров`я. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. 24.02.2023 року позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням виплатити всю наявну заборгованість. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача. Для вирішення спорів позивач звернувся до суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі №420/12699/23 зобов`язано відповідача: - нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008р. у сумі 78490,80 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових 2 винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44; - нарахувати і виплатити позивачу індексацію-різницю у розмірі 3476,75 грн. щомісяця за період з 01.03.2018 р. по 07.04.2020 р. включно відповідно до норм абз.абз.4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

30.07.2024 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі №420/12699/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3476,75 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 07.04.2020 року у загальній сумі 163727,48 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%.

Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 07.04.2020 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 30.07.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 08.04.2020 року по 29.07.2024 року на 1574 дні.

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на переконання позивача, складає 244 389,23 грн. (з 08.04.2020 року по 18.07.2022 року) + 135 186,64 грн. (за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року) = 379 575,87 грн.

У зв`язку із викладеним, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 379 575,87 грн., а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 06.08.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/24310/24, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України та витребував від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України довідку про заробітну плату ОСОБА_1 , відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, в межах предмету спору (із зазначенням складових по місячно за два місяці, що передують звільненню та кількістю відпрацьованих днів із зазначенням середньоденного заробітку) та довідку про суми виплачені ОСОБА_1 на момент звільнення.

14.08.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач, посилаючись на практику Верховного Суду вказав, що стягненню підлягає середній заробіток за період затримки, який обмежений шістьма місяцями, а компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України. Відповідач наголосив, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Тобто механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби спеціальним законодавством передбачений, цей механізм має свої відмінності, а тому доводи позивача про неврегульованість спеціальним законом вказаного питання є безпідставними. Відповідач вказав, що з огляду на те, що на дату звернення позивача із цим позовом, обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями відповідно частині 1 статті 117 КЗпП України, фактично закріплено принципи розумності, справедливості, пропорційності та добросовісності при стягненні середнього заробітку та враховуючи істотність частки індексації грошового забезпечення (163 727,48 грн. ) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (492 760 грн.), яка складає 33% ((163 727,48 грн. : 492 760 грн.) х 100), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача становить: 485,00 грн. (середня заробітна плата за один день) х 33% х 182 календарні дні (шість місяців) = 29 129 грн. 10 коп.

Ухвалою від 17.02.2025 року суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про повернення позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 у період з 09.05.1995 року по 07.04.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 07.04.2020 року №67 ОСОБА_1 з 07.04.2020 року виключено зі списків особового складу вказаної військової частини і всіх видів забезпечення.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі №420/12699/23 зобов`язано відповідача:

- нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 р. у сумі 78490,80 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44;

- нарахувати і виплатити позивачу індексацію-різницю у розмірі 3476,75 грн. щомісяця за період з 01.03.2018 р. по 07.04.2020 р. включно відповідно до норм абз.абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

30.07.2024 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі №420/12699/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3476,75 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 07.04.2020 року у загальній сумі 163 727,48 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.

В той же час позивачу не виплачено середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16.

Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 р. (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З матеріалів справи вбачається, що при звільнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 р. та індексацію-різницю у розмірі 3476,75 грн. щомісяця за період з 01.03.2018 р. по 07.04.2020 р. включно відповідно до норм абз.абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078

Виплата індексації грошового забезпечення на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі №420/12699/23, відбулась лише 30.07.2024 року.

Отже, при звільненні позивача з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з ним не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Як вже встановлено судом позивача було виключено з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 07.04.2020 року. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 30.07.2024 року (крайня дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 08.04.2020 року по 29.07.2024 року є протиправною.

Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, позивача виключено зі списків особового військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та всіх видів забезпечення з 07.04.2020 року.

Строк затримки по виплаті індексації грошового забезпечення слід рахувати з 08.04.2020 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 08.04.2020 року по 29.07.2024 року.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р., яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 р. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 р. у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 08.04.2020 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 року по 29.07.2024 року - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 30.07.2024 року, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року.

При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 08.04.2020 року по 18.07.2022 року, суд враховує наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої начальником фінансової служби військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України довідки про основні та додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року 07.04.2020 року, позивачу нараховано у лютому 2020 року 29316,31 грн., у березні 2020 року 14766,41 грн.

Суд бере до уваги саме цю довідку, оскільки у наданій до суду довідці військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.08.2024 року № 179 до нарахувань за лютий та березень 2020 року не включено індексацію грошового забезпечення у розмірі 216,51 грн. та 216,51 грн., яка підлягає включенню у розрахунок середньої заробітної плати відповідно до Постанови № 100, внаслідок чого зазначено менший розмір грошового забезпечення, з якого розраховується середномісячне грошове забезпечення.

При цьому суд зауважує, що при обрахунку розміру середнього заробітку з суми 29316,31 грн., виплаченої позивачу у лютому 2020 року, підлягає виключенню одноразова виплата у розмірі 14549,90 грн.

Сукупна кількість календарних днів за цей період - 60 календарних днів.

Тому середній заробіток позивача становить 492,21 грн. (29532,82 грн. (14766,41+14766,41) : 60 днів).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 року по 18.07.2022 року складає 832 календарних днів.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із сумами, які підлягали виплаті при звільненні, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, загальний розмір виплат, які підлягали виплаті позивачу при звільненні, складає 409 464,34грн. (245 736,86 грн. - виплачена сума при звільненні + 163 727,48грн. - виплачена сума на виконання судового рішення).

Істотність частки невиплаченого грошового забезпечення в порівнянні із загальним розміром виплат, які підлягали виплаті при звільненні, складає 163727,48 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 409 464,34 грн. (розмір сум, які підлягали виплаті при звільненні) х 100 % = 39,98 %.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2020 р. по 18.07.2022 р. з врахуванням істотності частки становить 163725,58 грн. ((492,21 грн. х 832 календарних днів х 39,98 %) :100 %).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. по 29.07.2024 р. суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 р. по 18.01.2023 р.).

Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 90566,64 грн. (492,21 грн. х 184 календарних днів).

Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 254292,22 грн., в тому числі за період з 08.04.2020 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 163725,58 грн., та з 19.07.2022 р. по 18.01.2023 р. у розмірі 90566,64 грн.

Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат суд не здійснює.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 року по 29.07.2024 року.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 254292 (двісті п`ятдесят чотири тисячі двісті дев`яносто дві) грн. 22 коп. з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.02.2025 року.

Суддя Г. В. Лебедєва