Рішення

від 17.02.2025 по справі 520/30105/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 р. № 520/30105/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа - Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 гривень 20 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню з наступних підстав. Відповідно до довідок ОК-5 та ОК-7, у той період, за який ОСОБА_1 було нараховано податковий борг, остання була найманим працівником. Наголошує, на тому, що якщо фізична особа-підприємець одночасно є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи Електронний суд та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У встановлений судом строк, відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що у спірних правовідносинах діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач скористалась своїм процесуальним правом та надала до суду відповідь на відзив, в якій додатково аргументувала доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувалана обліку в ГУ ДПС у Харківській області, як фізична особа - підприємець з 22.06.2012 на загальній системі оподаткування. Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період 2017 - 2020 року позивачем не надавались.

Головним управлінням ДПС в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У на загальну суму 37788,74 грн.

В інтегрованій картці платника податків (далі- ІКП) ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 (Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами і підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування) відповідно до вимог Порядку № 765 були проведені централізовано в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску з 2017 по 2020 в сумі 37788,74 гривень, а саме: 09.02.2018 - (за 2017 рік, термін сплати - 09.02.2018 ) - в сумі 8448,00 грн, 19.04.2018 - (за 1 квартал 2018 рік, термін сплати- 19.04.2018) - 2457,18 грн, 19.07.2018 - (за 2 квартал 2018, термін сплати -19.07.2018) - 2457,18 грн, 19.10.2018 - (за 3 квартал 2018, термін сплати -19.10.2018) - 2457,18 грн, 21.01.2019- (за 4 квартал 2018, термін сплати -21.01.2019) - 2457,18 грн,19.04.2019- (за 1 квартал 2019, термін сплати -19.04.2019) - 2457,18 грн, 19.07.2019- (за 2 кварта 19.07.2019, термін сплати -19.07.2019) - 2457,18 грн, 21.10.2019- (за 3 квартал 2019, термін сплати -21.10.2019) - 2457,18 грн, 20.01.2020 -(за 4 квартал 2019 термін сплати -20.01.2020) - 2754,18 грн, 21.04.2020 -(за 1 квартал 2020 (січень- лютий 2020), термін сплати -21.04.2020) - 2078,12 грн,20.07.2020- (за 2 квартал 2020 ( червень 2020), термін сплати -20.07.2020) - 1039,06 грн,19.10.2020- (за 3 квартал 2020, термін сплати 19.10.2020 ) - 3178,19 грн, 19.01.2021- ( за 4 квартал 2020 (жовтень-листопад 2020), термін сплати-19.01.2021) - 2200,00 грн.

Судом встановлено, що в період 2017-2020 років позивач перебувала у трудових відносинах з ДП "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ "РОЩА" ПАТ ЛОЗП України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (ЄДРПОУ 02648627); КНП Пісочинської селищної ради "ДИТЯЧИЙ ЗАКЛАД ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ "ЛІСОВА ГАЛЯВИНА" (ЄДРПОУ 40403837); ПП "МЕРЕФ`ЯНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО" (ЄДРПОУ 35288454); ТОВ ВКФ "ВЕРОНА" (ЄДРПОУ 41783992).

Вищевказане підтверджується наданими довідками ОК-5 та ОК-7.

Не погодившись із зазначеними нарахуваннями, позивач звернулась до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), за позивачем сплачувались страхові внески за період: 2017-2020 рік не менше мінімального страхового внеску.

За таких обставин відповідач дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов`язку сплати за ЄСВ за вказаний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується).

Щодо строку звернення позивач до суду, суд зазначає наступне.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 просила суд поновити їй строк звернення до суду, вказувала, що не отримувала вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У, а про порушення своїх прав дізналась після видкриття відносно неї ВП №75861257.

З метою встановлення дійсних обставин у справі, судом при відкритті провадження у справі було зобов`язано відповідача надати до суду докази напрвлення спірної вимоги позивачеві.

На виконання вимог ухвали суду, податковим органом було надано до суду копію повідомлення про вручення податкової вимоги, з якого вбачається, що податкова вимога від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У була направлена позивачеві 04.07.2024.

Відповідно до частини першої-третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України, з огляду на зміст у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення- рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Так, зважаючи, що відповідачем було направлено спірну податкову вимогу позивачеві майже через 4 роки після її сформування - 04.07.2024, а адміністративний позов поданий 30.10.2024, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в межах встановленого процесуального строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо стянення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3500,00 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач проти вказаного клопотання заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, у КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

На підтвердження судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №21/10-24 від 21.10.2024, укладений із адвокатом Жупинським Миколою Андрійовичем, ордер на надання правничої допомоги серії АХ №1214987 від 21.10.2024, акт прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору №21/10-24 від 21.10.2024 про надання правничої допомоги від 30.10.2024.

Відповідно до п.2 акту прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору №21/10-24 від 21.10.2024 про надання правничої допомоги від 30.10.2024, винагорода адвоката становить 3500 грн.

Суд зазначає, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20 від 18.08.2021 у справі №300/3178/20.

За таких підстав, суд вважає за можливе розглянути питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за наданими позивачем документами.

На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про задоволення клопотання позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3500,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Розподіл судових витрат підлягає відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Гр. Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495), третя особа - Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Космічна, буд. 21-А, м. Харків, 61165, ЄДРПОУ 41430395) про визнання протиправною та скасування вимоги, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок.

Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Гр. Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Гр. Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 3500 грн (три тисячі п`ятсот грн).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА