Постанова

від 18.02.2025 по справі 260/5061/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 260/5061/22

провадження № К/990/43292/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Стародуба О.П., Стеценка С.Г.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 та на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024 (головуючий суддя Кухтей Р.В., судді Нос С.П., Шевчук С.М.)

у справі №260/5061/22

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради

про визнання протиправними та нечинними рішення та положень.

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У листопаді 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської обласної ради (відповідач-1), Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (відповідач-2, за текстом також Управління), в якому (із врахуванням заяви про зміну предмету позову) просила:

- визнати протиправним та нечинним рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 №985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області", разом з Положенням про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (з подальшими змінами та доповненнями), в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункт 7 рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985; пункти 1.8, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради", затвердженого рішенням Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985;

- визнати протиправним та нечинним положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 18.03.2020 № 1709 (з подальшими змінами та доповненнями) в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункти 1.7, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради;

- визнати протиправним та нечинним положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 25.02.2021 № 171 (з подальшими змінами та доповненнями) в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункти 1.7, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради";

- визнати протиправним та нечинним положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 28.07.2022 № 647 (з подальшими змінами та доповненнями) в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункти 1.7, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради".

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що приміщення аптеки №29 є об`єктом комунальної власності, який належить територіальній громаді.

3. ФОП ОСОБА_1 впродовж 15 років здійснює користування комунальним майном - Аптекою НОМЕР_1 у с. Тересва Тячівського району на підставі Договору оренди від 2007 року. Такий договір укладався за погодженням з Управлінням майном Закарпатської обласної державної адміністрації на підставі делегованих повноважень.

4. Рішенням Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 №985, крім іншого, затверджено Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради визначено уповноваженим органом та делеговано функції управління майном громади (пункт 7).

5. Рішеннями Закарпатської обласної ради від 18.03.2020 №1709, від 25.02.2021 № 171, від 28.07.2022 № 647 затверджувалися Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради у нових редакціях.

6. При цьому пункт 1.8 Положення №985 визначає, що Управління є уповноваженим органом Закарпатської обласної ради із управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області.

7. В більш пізніх редакціях Положення пунктом 1.7 визначено, що Управління є уповноваженим органом Закарпатської обласної ради із управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області (комунальної власності області), а також органом приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області (комунальної власності області).

8. Пункт 3.1 Положення №985 визначає мету Управління як досягнення економічних та соціальних результатів у вигляді задоволення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області шляхом забезпечення належного утримання, експлуатації та ефективного використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ міст області, здійснення іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством та цим Положенням.

9. В більш пізніх редакціях Положення пунктом 3.1 також передбачено, що мета досягається шляхом виконання функцій контролю у випадках, визначених рішенням Засновника.

10. У пункті 3.2 Положення визначено предмет діяльності Управління.

11. Пункт 6.2 Положення визначає, що майно Управління є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Управління відповідно до законодавства володіє, користується, розпоряджається вказаним майном у межах, встановлених Засновником.

12. Вважаючи протиправними та нечинними оспорювані рішення Закарпатської обласної ради та Положення (з подальшими змінами та доповненнями), позивачка звернулася до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

13. ФОП ОСОБА_1 в обґрунтування протиправності вказаних рішень вказує, що наділення комунальної установи статусом та владними повноваженнями органу, уповноваженого на управління майном громади суперечить Конституції України, законам України, порушує публічний порядок. Оскаржуваний акт не є індивідуальним актом у розумінні статті 19 КАС України, оскільки оскаржуване рішення встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Позивачка наголошує на незаконності делегування владних повноважень, а також стверджує про порушення її прав та інтересів як власника майна (оскільки вона, як і інші мешканці області є орендарем комунального майна, повноваження щодо управління якого делеговані обласною радою всупереч її волі) та вона є учасником конкретних правовідносин, у яких Комунальною установою "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, як уповноваженим органом реалізовано делеговані повноваження, які виникли на підставі оскаржуваного акту.

14. Закарпатська обласна рада проти позову заперечила, вказавши, що відповідно до абзаців 5, 6 пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається законом. Кабінет Міністрів України разом з Фондом державного майна України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом подають на розгляд Верховної Ради України проект закону про комунальну власність. На час виникнення спірних правовідносин, окремий закон, який би регулював правовий режим комунального майна, в тому числі правовий режим майна спільної власності територіальних громад - відсутній. Таким чином, правовий режим майна спільної власності територіальних громад регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

15. Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради проти позову заперечила і зазначила, що матеріальне право на позов передбачає дійсну, тобто реальну існуючу наявність порушення прав або охоронюваних законом інтересів, тобто наявність матеріально-правового інтересу особи, що звернулась до суду з позовом. Оскільки оскаржуваними рішеннями Закарпатської обласної ради та оспорюваними пунктами Положення передбачає, насамперед, створення та реорганізацію юридичних осіб, зокрема - утворення комунальної установи. Відтак, прийняття вказаного рішення спрямоване на можливість реалізації обласною радою як органу, що реалізує повноваження власника об`єктів, що належать до спільної комунальної власності територіальних громад, господарських повноважень у межах, визначених законом, та має ознак наслідку реалізації владно-розпорядчих повноважень.

Оскаржуваними рішеннями та Положеннями не делеговані повноваження Комунальній установі «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради володіти, розпоряджатися та користуватися, управляти вказаним майном, оскільки такі дії можуть здійснюватися виключно в порядку та межах, визначених рішеннями ради; на підставі відповідних рішень ради та на виконання її рішень, як органу місцевого самоврядування.

16. Як зазначив представник відповідача-2, Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради реалізує свої повноваження виключно в межах, що встановлюються та визначаються засновником - Закарпатською обласною радою.

Тому повноваження відповідача-2 реалізуються виключно в тих межах, які є встановленими Закарпатською обласною радою як органом місцевого самоврядування, та не мають ознак виконання владно-розпорядчих функцій.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 зобов`язано Закарпатську обласну раду опублікувати відповідно до приписів частин четвертої-сьомої статті 264 КАС України оголошення про розгляд адміністративної справи №260/5061/22 Закарпатським окружним адміністративним судом у виданні, в якому оскаржуваний акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

18. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 05.03.2024 відмовив у задоволенні позовних вимог.

19. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції керувався тим, що Комунальна установа "Управління спільною власністю територіальних громад" реалізує свої повноваження виключно в межах, що встановлюються та визначаються засновником - Закарпатською обласною радою, що узгоджується зі змістом Положення, затвердженого Закарпатською обласною радою, яким визначається компетенція Управління. Відтак, суд дійшов висновку, що повноваження Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" здійснюються в тих межах, які є встановленими Закарпатською обласною радою, як органом місцевого самоврядування та не містять ознак володіння, користування та розпорядженням майном територіальних громад без відповідного рішення Закарпатської обласної ради, а отже делегування таких повноважень та їх реалізація без рішень Закарпатської обласної ради не підтверджено позивачем.

20. Восьмий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 05.03.2024 у справі №260/5061/22 скасував та прийняв постанову, якою позовні вимоги задовольнив повністю.

21. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що делегуючи свої виключні повноваження, орган місцевого самоврядування всупереч інтересам громади, порушує гарантії непорушності права власності громади. Як наслідок, управління майном громади здійснюється не власником (громадою) та не органом місцевого самоврядування, а автономним суб`єктом господарювання, який визначає юридичну долю майна, умови правочинів, укладає та припиняє їх замість органів, яким громадою такі повноваження делеговані згідно з Конституцією України.

22. На думку суду апеляційної інстанції, відповідачами не дотримано порядку прийняття регуляторного акту, визначеного Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", зокрема, статті 36, якою прямо передбачається неможливість прийняття та введення такого акту без дотримання вказаних процедур, а саме регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин : відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

23. Також Восьмий апеляційний адміністративний суд заяву ФОП ОСОБА_1 задовольнив частково та ухвалив додаткову постанову від 15.10.2024, якою вирішив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської обласної ради та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради на користь ФОП ОСОБА_1 30000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, по 15000 грн з кожного, а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської обласної ради та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради на користь ФОП ОСОБА_1 20000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, по 10000 грн з кожного.

24. Додаткова постанова мотивована тим, що заявлені представником позивачки до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 250000,00 грн є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачів становить надмірний тягар для відповідачів, що суперечить принципу розподілу таких витрат. При цьому з огляду на обсяг наданих послуг, враховуючи заперечення відповідачів, виходячи з критерію співрозмірності, колегія суддів вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивачки повинен становити 30000 грн понесених у суді першої інстанції, а саме по 15000 грн з кожного, та 20000 грн у суді апеляційної інстанції, по 10000 грн з кожного, решта витрат на вказану допомогу повинна понести позивачка.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВІВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

25. Комунальна установа "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, не погоджуючись з постановою та додатковою постановою суду апеляційної інстанції, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.

26. Відповідач-2 в якості підстав касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 13.04.2023 у справі № №757/30991/18-а, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 14.06.2022 у справі №921/787/20, від 26.01.2022 у справі №921/787/20, від 28.11.2019 та інших, що стосується диспозитивності адміністративного процесу та ознак законного інтересу, який може виступати об`єктом судового захисту.

27. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено чи наявна у позивача матеріальна правоздатність для звернення до суду з приводу оскарження рішень органу місцевого самоврядування, а також судом не дотримано порядку з`ясування предмета спору, характеру спірних правовідносин та позовних вимог в межах процедури адміністративного судочинства, не враховано висновку, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

28. На думку відповідача-2, справжньою метою звернення ФОП ОСОБА_1 до суду став захист її приватно-майнового інтересу як орендаря, спрямованого на подальше протиправне збереження майна Закарпатської обласної ради та його використання без сплати економічно-справедливої ціни оренди. Судове рішення про визнання протиправним спірного рішення обласної ради та окремих пунктів Положення про Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради жодним чином не вплине на права позивача, а відповідні позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

29. Також від скаржника надійшли до Верховного Суду доповнення та уточнення до касаційної скарги, в яких остаточні вимоги відповідача-2 сформовані так: прошу постанову апеляційного суду скасувати; провадження -закрити. При цьому скаржник у вказаних поясненнях посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, який не було враховано судом апеляційної інстанції що стосується спорів, які не належать до юрисдикції адміністративних судів. Оскільки у справі № 260/5061/22 відсутні докази, що позивачка належить до територіальних громад Закарпатської області, зокрема докази щодо реєстрації фактичного місця проживання, що знаходить своє підтвердження відсутність публічно-правового характеру позовних вимог в цілому. Тобто існує приватно-правовий характер спору, незважаючи на те, що, на думку позивачки, порушення її приватно-правового права привели владні управлінські дії Закарпатської обласної ради.

30. Щодо розміру судових витрат відповідач-2 зазначає, що стягнутий судом апеляційної інстанції розмір судових витрат є безпідставним, явно завищеним, суперечить критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їхнього розміру, не відповідає конкретним обставинам справи та фінансовому стану обох сторін, а також не відповідає актуальній судовій практиці, яка свідчить про те, що сума витрат на правову допомогу в адміністративних справах при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування.

31. Представник позивача надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд закрити касаційне провадження у справі, а у разі відхилення клопотання про закриття провадження - відмовити у задоволенні касаційної скарги.

32. Закриття касаційного провадження вмотивовано тим, що у спорі щодо делегування від Закарпатської обласної ради до комунальної установи виключних повноважень органу управління майном у області, питання про захист такого рішення, захист права на делегування таких повноважень належить саме Закарпатській обласній раді, правомірність рішення якого оскаржується в судовому порядку. Відповідач-2 не може, відповідно, за раду формувати її волевиявлення на касаційне оскарження.

33. На спростування доводів касаційної скарги про відсутність у позивачки порушеного права, у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 все життя живе, працює, здійснює діяльність у громаді, є орендарем комунального майна - приміщення аптеки НОМЕР_1 у смт. Тересва Тячівського району Закарпатської області. Адресою позивачки є та ж сама, яка зазначена у всіх процесуальних документах (АДРЕСА_2). Обставини проживання позивачки у громаді, здійснення підприємницької діяльності на території громади посередництвом реєстрації ФОП, користування комунальним майном, - не ставилися під сумнів відповідачами у судах попередніх інстанцій.

34. Також у відзиві звертається увага на те, що посилання на постанови Верховного Суду, які нібито не врахував суд апеляційної інстанції, є нерелевантними до обставин цієї справи через неподібність правовідносин.

35. Закарпатська обласна рада звернулася до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, в якому просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

36. У відзиві відповідача-1 наголошено на тому, що суд апеляційної інстанції не встановив наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Також звернуто увагу на неефективність обраного способу захисту порушеного права.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

38. Конституцією України визначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

39. Відповідно до положень частин першої, третьої та четвертої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

40. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України).

41. Особливості здійснення місцевого самоврядування громад сіл, селищ та міст (крім Києва та Севастополя) визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР).

42. Право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (абзац 15 статті 1 Закону №280/97-ВР).

43. Як убачається із абзацу шостого статті 1 Закону № 280/97-ВР представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

44. Згідно з частинами першою і третьою статті 16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

45. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

46. Частиною першою статті 60 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

47. Положеннями частин третьої, четвертої статті 60 Закону № 280/97-ВР визначено, що територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

48. Відповідно до частини восьмої статті 60 Закону № 280/97-ВР право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

49. Згідно з абзацом 2 пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №280/97-ВР майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.

50. У частинах другій і третій статті 169 Цивільного кодексу України встановлено, що територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

51. Частина 3 статті 8 Господарського кодексу України визначає, що господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

52. Судом першої інстанції встановлено, що у пункті 7 оскаржуваного рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985 зазначено: «затвердити Положення про Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (додається), відповідно до якого їй, у межах, визначених рішеннями ради, делегуються повноваження: органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад області в порядку та межах, визначених рішеннями ради; орендодавця цілісних майнових комплексів та нерухомого майна спільної власності територіальних громад області на підставі відповідних рішень ради; органу приватизації, продавця майна спільної власності територіальних громад області на підставі відповідних рішень ради». Аналогічні норми містяться і в Положенні про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 18.03.2020 № 1709; Положенні про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 25.02.2021 № 171; Положенні про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 28.07.2022 № 647.

53. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що Положенням про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" передбачено, що установа є юридичною особою, має відокремлене майно, що закріплюється за нею на праві оперативного управління.

54. У статті 137 Господарського кодексу України визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

55. За приписами статті 101 Цивільного кодексу України засновники установи не беруть участі в управлінні нею. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

56. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про те, що комунальна установа не є власником майна та не є уповноваженим органом власника, а виступає суб`єктом господарювання, якому власник, або уповноважений ним орган передають майно на праві оперативного управління і винятково для досягнення безпосередніх завдань діяльності такої установи.

Комунальна установа, на відміну від структурних підрозділів органів місцевого самоврядування (управлінь, відділів), наділена господарською автономністю, має керівника, який приймає рішення на власний розсуд; якщо структурні підрозділи відповідної ради є підпорядкованими раді органами, що діють відповідно до розподілу сфер реалізації повноважень ради, то комунальні установи - це суб`єкти господарювання, які тільки входять до сфери управління ради і не відповідають за її зобов`язаннями.

Як наслідок, управління майном громади здійснюється не власником (громадою) та не органом місцевого самоврядування, а автономним суб`єктом господарювання, який визначає юридичну долю майна, умови правочинів, укладає та припиняє їх замість органів, яким громадою такі повноваження делеговані нормами Конституції України.

57. Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо недотримання Закарпатською обласною радою вимог чинного законодавства при делегуванні Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області є обґрунтованими.

58. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність у ФОП ОСОБА_1 права на оскарження пунктів Положень, колегія суддів враховує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

59. У розвиток цієї конституційної норми, частинами першою та третьою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

60. При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).

61. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

62. Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

63. Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

64. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

65. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 та від 29.06.2021 у справі №1.380.2019.000578 та багатьох інших (у тому числі й тих, на які є посилання у касаційній скарзі), є сталою і підстави для відступлення від такої позиції відсутні.

66. Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

67. Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

68. У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який із членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.08.2020 у справі №187/687/16-а (2-а/0187/7/16)).

69. У справі, що розглядається, ФОП ОСОБА_1 оскаржує рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 №985 в частині, що стосується делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області та пункти Положень про вказану установу, пов`язані з відповідними функціями з управління майном спільної власності територіальних громад.

70. Незважаючи на те, що суд першої інстанції у цій справі встановив, що фактично спір виник через звернення до Господарського суду Закарпатської області відповідача-2 із позовом до ФОП ОСОБА_1 щодо звільнення приміщення аптеки, яка належить до комунальної власності у АДРЕСА_1 та перебуває в оренді позивачки з 2007 року, колегія суддів зазначає, що позивачка проживає на території області, тривалий час орендувала майно комунальної власності, яке знаходиться в межах області, тому нормативно-правові акти, які оскаржуються у цій справі порушують права ОСОБА_1 і як члена територіальної громади, і як підприємця, який здійснює підприємницьку діяльність у межах громади.

71. При цьому, відповідачі підтверджують (у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу), що свої майнові права на оренду ФОП ОСОБА_1 захищає в численних судових справах у порядку господарського судочинства.

72. Щодо юрисдикції спору, Суд враховує таке.

73. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

74. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

75. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

76. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

77. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

78. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

79. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

80. Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

81. З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

82. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

83. Порівняльний аналіз змісту статті 20 ГПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

84. Згідно із пунктом 3 частини першої ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

85. Як убачається із частини першої статті 96-1 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

86. Із частини другої цієї статті слідує, що корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

87. Згідно із частиною шостою цієї норми права, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

88. Проте спір у справі, що розглядається не є таким, що виник із корпоративних відносин, позивачка оскаржує рішення відповідача-1 від 30.11.2017 №985 і відповідні пункти Положень в частині делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області і не оскаржує інші пункти Положень щодо організаційної форми або корпоративних прав суб`єкта господарювання.

89. За змістом пункту 10 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

90. У справі, що розглядається, Закарпатська обласна рада приймала оскаржувані рішення як суб`єкт владних повноважень на виконання своїх владних управлінських функцій місцевого самоврядування, тому немає підстав вважати, що цей спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

91. Схожі за змістом висновки щодо розмежування господарської та адміністративної юрисдикції при оскарженні рішення органу місцевого самоврядування містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 (на яку також посилається відповідач-2 у касаційній скарзі).

92. Отже, обласна рада є суб`єктом владних повноважень, оскаржене рішення якого прийнято на виконання владних управлінських функцій і є таким, що зачіпає права та інтереси члена територіальної громади, тому правовідносини, які виникли у справі, є публічно-правовими. Захист прав та інтересів члена територіальної громади від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні процедури чи порядку прийняття рішення, є завданням адміністративного судочинства.

93. Щодо ефективності обраного позивачкою способу захисту порушеного права, Суд враховує таке.

94. Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень). Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

95. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1- 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

96. Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

97. Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

98. Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 817/57/17, від 01.12.2020 у справі №826/4922/16 та інших.

99. У постанові від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

100. Аналізуючи вказані положення Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №640/17408/19 вказав що процесуальному праву притаманний імперативний метод правового регулювання, тому формулюючи норми КАС України, щодо оскарження нормативно-правових актів, законодавець виходив із необхідності дотримання, серед іншого, принципу юридичної визначеності та необхідності сталого регулювання суспільних відносин.

101. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильним обрання судом апеляційної інстанції такого способу захисту порушеного права позивача як визнання протиправними і нечинними оскаржених рішень, а також зазначає про дотримання порядку розгляду справи про оскарження нормативно-правового акта, визначеного статтями 264 та 265 КАС України, і врахування положень статті 245 КАС України, які визначають повноваження суду у разі задоволення позову стосовно оскарження нормативно-правового акта.

102. Щодо оскарження додаткової постанови, Суд враховує те, що доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до перелічення стверджуваних недоліків без розкриття їх змісту, при цьому відповідач-2 не наводить жодних аргументів стосовно того, які приписи чинного законодавства не були враховані судом апеляційної інстанції при визначенні відповідного розміру або які докази у справі не були враховані або враховані судом невірно. Отже, касаційна скарга не містить переконливих аргументів для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

103. Щодо доводів представника позивачки щодо закриття касаційного провадження через те, що, на його думку Комунальна установа "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради невірно визначена співвідповідачем, а не третьою особою, колегія суддів враховує те, що у позовній заяві представник позивачки Батрин С.В. (який є адвокатом і має надавати професійну правову допомогу клієнту) самостійно визначив вказану комунальну установу саме співвідповідачем, а не третьою особою.

104. Положення статті 48 КАС України передбачають, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

105. Дійсно, суд першої інстанції мав перевірити суб`єктний склад спору, виявити, що до відповідача-2 не заявлено позовних вимог, проте комунальну установу доцільно було залучити до участі у справі в якості третьої особи.

106. Суд апеляційної інстанції, дійшовши правильних висновків по суті спору, скасував рішення суду першої інстанції, проте не мав процесуальної можливості провести заміну, оскільки це належить до повноважень суду першої інстанції і може здійснюватися до ухвалення рішення. Відповідно, на стадії апеляційного провадження заміна неналежного учасника справи відповідно до статті 48 КАС України є неможливою.

107. При цьому, аргументи представника позивачки про неможливість Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" звернутися з касаційною скаргою ґрунтуються на невірному трактуванні положень законодавства.

108. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

109. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову і додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

110. Оскільки Верховний Суд не приймає нового рішення за результатами розгляду справи, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 2, 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі №260/5061/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Суддя С.Г. Стеценко