Постанова

від 13.02.2025 по справі 523/4780/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 523/4780/21

провадження № 61-11398св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Сакали Миколою Яковичем , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року в складі судді Кремер І. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,

Історія справи

Короткий зміст клопотання про забезпечення

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування нежитловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні майном.

У грудні 2023 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про застосування мирової угоди від 20 квітня 2010 року, визнання права власності та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2024 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 , об`єднавши позовні вимоги за зустрічним позовом в одне провадження із первісним позовом.

У березні 2024 року ОСОБА_2 подала клопотання про забезпечення позову.

Зазначене клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 вже багато років проживає в США. В Україні за ним зареєстровано право власності на нерухоме майно кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 768,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

10 березня 2024 року позивач довідалася, що відповідач ОСОБА_1 виставив на продаж кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» через сайт агентства нерухомості «Юго-Запад» вартістю в 1 150 000,00 дол. США.

07 та 08 березня 2024 року до кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» приходили представник Збройних Сил України з наміром огляду приміщення та укладення договору оренди за 1,00 грн строком на один рік, на підставі заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, яку він направив електронною поштою. Відчуження ОСОБА_4 на користь третіх осіб вказаного майна у будь - який час зробить неможливим виконання рішення суду в цій справі.

ОСОБА_2 просила вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а саме кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 768,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом заборони будь - яким фізичним, юридичним чи іншим особам вчиняти будь - які дії, спрямовані на перебудову, переобладнання, реконструкцію, з розпорядження арештованим майном з переходом права власності на іншу особу або інших осіб, а саме відчужувати, передавати безоплатно у власність, дарувати, забезпечувати зобов`язання, передавати у вигляді внеску до статутного капіталу та вчиняти будь - які інші правочини щодо зміни власника даного нежитлового приміщення

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на 1/2 частку нежитлової будівлі кафе - бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1460061251101, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог клопотання про забезпечення позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (у частці 1/2) належить нежитлова будівля кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 768,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

До матеріалів клопотання ОСОБА_2 додано скрин із сайту агентства нерухомості «Юго-Запад», з якого вбачається, що на сайті відображене оголошення про продаж кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» через сайт агентства нерухомості «Юго-Запад» вартістю в 1 150 000,00 дол. США.

Суд встановив, що між сторонами дійсно існує спір щодо власності об`єкта нерухомості, а саме нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 768,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на належну відповідачу ОСОБА_1 1/2 частку у праві спільної часткової власності нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 768,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду справи та ніяким чином не зумовить фактичного вирішення спору по суті. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Крім того, суд зазначив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову судом не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Зокрема, це стосується і питання порушеного права позивача. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

З приводу заходів забезпечення позову, про який просить позивач в частині заборони будь - яким фізичним, юридичним чи іншим особам вчиняти будь - які дії, спрямовані на перебудову, переобладнання, реконструкцію, то суд зазначив, що такі не є співвмірними із заявленими позивачем за зустрічним позовом позовними вимогами.

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, з урахуванням ухвали Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2024 року про вирпавлення описки,апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд вказав, що узустрічному позові ОСОБА_2 ставиться питання про застосування пункту 1 мирової угоди від 20 квітня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_1 погодився, що право власності на нерухоме майно кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 731,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 залишається за ОСОБА_2 , у зв`язку із чим ОСОБА_2 просить визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно, адже на цей час ОСОБА_1 не визнає за нею це право власності і всіляко намагається відчужити його.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_2 зазначала, що 10 березня 2024 року їй стало відомо, що кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» виставлено ОСОБА_1 на продаж на сайті агентства нерухомості «Юго-Запад» за 1 150 000,00 дол. США, що може призвести до зміни власника та зробити неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на її користь.

Отже, суд першої інстанції, застосовуючи вказаний вид забезпечення позову, взяв до уваги характер спору, змінені з початку відкриття провадження обставини та зроби обґрунтований висновок про необхідність вжиття заходів забезпечення позову з метою запобігання негативних наслідків у вигляді можливого невиконання або утруднення виконання рішення суду у майбутньому.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив лише з пояснень ОСОБА_2 , які викладені у клопотанні, та поданої роздруківки із сайту агентства нерухомості «Юго-Запад», жодних інших фактичних обставин та посилань на документи під час постановлення ухвали суд першої інстанції не навів. При цьому він ніколи не звертався до агенції нерухомості «Юго-Запад» із проханням про розміщення об`яви про продаж об`єкту нерухомості, а тому відсутні правові та фактичні передумови для застосування заходу забезпечення позову. Проте вказані доводи не можуть бути підставою скасування ухвали суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо поділу вказаного нерухомого майна, а відповідно до статті 149 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. На підтвердження реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, надано роздруківку оголошення про продаж майна з сайту агенції нерухомості «Юго-Запад», що може свідчити про намір розпоряджатися майном.

Оскільки забезпечення позову носить тимчасовий характер, тому апеляційний суд не встановив порушень прав скаржника постановленням оскаржуваної ухвали.

Інші доводи апеляційної скарги стосовно обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується під час розгляду заяви про забезпечення позову. При розгляді питань про забезпечення позову суд лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сакали М. Я. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Касаційна скарга з урахуванням уточнення мотивована тим, що:

у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування нежитловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні майном. У січні 2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування мирової угоди від 20 квітня 2010 року, визнання права власності та стягнення моральної шкоди. Після звернення до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 подала клопотання про забезпечення позову. Обґрунтовуючи вимоги за клопотанням про забезпечення позову, ОСОБА_2 зазначила, що нібито ОСОБА_1 виставив на продаж кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» через сайт агентства нерухомості «Юго-Запад» вартістю 1 150 000,00 дол. США. Проте до клопотання ОСОБА_2 додано лише роздруківку оголошення про продаж майна з сайту. Посилаючись на вказану обставину, ОСОБА_2 зазначала, що вона має об`єктивну занепокоєність щодо здійснення ОСОБА_1 дій спрямованих на відчуження спірного майна. Жодних інших фактичних обставин та посилань на документи під час постановлення ухвали та постанови, суди не навели. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що він ніколи не звертався до агенції нерухомості «Юго-Запад» із проханням про розміщення оголошення про продаж об`єкта нерухомості. 14 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горабчова Н. В. особисто звернулася до працівників офісу та керівництва агенції нерухомості «Юго-Запад» стосовно вказаного питання. Проте працівники (представники) агенції нерухомості відмовилися спілкуватися із адвокатом та відповідати на будь-які питання. У зв`язку із зазначеним, адвокат підготувала письмове звернення до агенції нерухомості «Юго-Запад», але представники агенції відмовилися приймати цю письмову заяву та реєструвати її. Більше того, станом на час подання касаційної скарги оголошення про продаж кафе-бару розміщене на сайті агентства в розділі «архів». До апеляційної скарги було додано скриншот, достовірність якого може буте перевірено за посиланням в мережі Інтернет. Суди не врахували, що відсутні будь-які правові та фактичні передумови для застосування заходів забезпечення позову;

в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала справа № 1527/3743/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За результатом розгляду цієї справи позовну заяву було задоволено, а саме здійснено поділ будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнано за ними право власності по 1/2 частини вказаної нежитлової будівлі кафе - бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». Судове рішення набрало законної сили. Цей факт сторонами не заперечується. Вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом обґрунтовані наявністю мирової угоди, яка була укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та затверджена ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2010 року. На переконання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 під час розгляду справи № 1527/3743/12 неодноразово наполягав, що мирова угода від 20 квітня 2010 року про поділ майна, яке є об`єктом права спільної власності подружжя, виконана у повному обсязі на його користь, тобто всім майном, яке він отримав за мировою угодою, він розпорядився на свій розсуд. Таким чином, положення мирової угоди (зокрема пункт 4) повинні бути виконанні, та за нею слід визнати право власності на нерухоме майно. Інших правових підстав для задоволення її вимог (крім нібито наявності чинної мирової угоди) ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві не наводить. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2014 року в справі № 1527/3743/12 ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2010 року про затвердження мирової угоди скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року в справі № 1527/3743/12 спір між сторонами вирішено по суті. Таким чином, у зв`язку із скасуванням ухвали про визнання (затвердження) мирової угоди, всі умови, які були встановлені цією мировою угодою втрачають правове значення, та не підлягають виконанню сторонами. Отже, є очевидним, що вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності є безпідставними, не підлягають задоволенню, а між сторонами з цього приводу відсутній предмет спору;

компенсація моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів і застосовується в разі наявності всіх умов (підстав) для притягнення особи до цивільно-правової деліктної відповідальності, в якій деліктом є цивільне правопорушення. Такими умовами є протиправність у діях, наявність шкоди (у цьому випадку моральної), вина. ОСОБА_1 не порушував жодних прав ОСОБА_2 , не здійснював по відношенню до неї незаконних дій. Відповідальність за моральну шкоду вимагає визначення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між ними. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди й умовою цивільно-правової відповідальності. ОСОБА_2 не вказує, якими саме діями ОСОБА_1 їй спричинено моральну шкоду; у чому вона нібито полягає; у чому полягає вина ОСОБА_1 . Таким чином, є очевидним, що вимоги ОСОБА_2 про стягнення є безпідставними, не підлягають задоволенню, та з цього приводу також між сторонами відсутній предмет спору;

суди не встановили достатніх підстав, які б надали можливість встановити наявність підтверджених ризиків щодо вчинення дій з боку позивача ОСОБА_1 , які призведуть до ускладнення виконання рішення суду або унеможливлять ефективний захист порушеного права. Посилання на потенційну можливість відчуження без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами, не може бути достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. При цьому судові рішення, які є предметом оскарження, відповідного обґрунтування також не містять.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

у зустрічному позові ОСОБА_2 ставиться питання про визнання пункту 1 мирової угоди від 20 квітня 2010 року дійсним. Відповідно до цього пункту угоди ОСОБА_1 визнавав за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 731,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на спірне нерухоме майно. На цей час ОСОБА_1 не визнає за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на вказане майно та усіма засобами намагається відчужити його;

при зверненні до суду з клопотанням про забезпечення позову ОСОБА_2 зазначила, що 10 березня 2024 року їй стало відомо, що кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» виставлено ОСОБА_1 на продаж на сайті агентства нерухомості «Юго-Запад» за 1 150 000,00 дол. США, що може призвести до зміни власника та зробити неможливим виконання рішення суду, ухваленого на її користь;

у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - Сакали М. Я. посилається на те, що, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив лише з пояснень ОСОБА_2 , які викладені у клопотанні та роздруківкою із сайту агентства нерухомості «Юго-Запад», проте жодних інших фактичних обставин та посилань на документи під час постановлення ухвали суд не навів. При цьому ОСОБА_1 ніколи не звертався до агенції нерухомості «Юго-Запад» із проханням про розміщення оголошення про продаж спірного об`єкта нерухомості, тому відсутні правові та фактичні передумови для застосування заходу забезпечення позову. Разом з цим доказів направлення адвокатського запиту до агенції нерухомості «Юго-Запад» до апеляційного суду не надано;

доводи касаційної скарги зводяться до надання оцінки обґрунтованості звернення ОСОБА_2 із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про застосування мирової угоди від 20 квітня 2010 року, визнання права власності та стягнення моральної шкоди;

суд апеляційної інстанції правильно вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову судом не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/4780/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування нежитловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні майном та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування мирової угоди, визнання права власності та стягнення моральної шкоди.

У листопаді 2024 року виділені матеріали справи № 523/4780/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що між сторонами дійсно існує спір щодо прав власності на об`єкт нерухомості, а саме нежитлову будівлю кафе - бара «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 ;

в зустрічному позові ОСОБА_2 ставила питання про застосування пункту 1 мирової угоди від 20 квітня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_1 погодився, що право власності на спірне нерухоме майно залишається за ОСОБА_2 . Тому вона просила визнати за нею право власності на це нерухоме майно. При цьому ОСОБА_1 не визнає за нею зазначене право власності і намагається відчужити його;

при зверненні до суду з клопотанням про забезпечення позову ОСОБА_2 зазначала, що 10 березня 2024 року їй стало відомо, що кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» виставлено ОСОБА_1 на продаж на сайті агентства нерухомості «Юго-Запад» за 1 150 000,00 дол. США, що може призвести до зміни власника та зробити неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на її користь;

встановивши наявність підстав для забезпечення позову в спосіб накладення арешту на майно, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробили обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав про часткове задоволення заяви про забезпечення позову;

за обставинами цієї справи вказаний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими ОСОБА_2 позовними вимогами, який спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи.

Таким чином, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін.

Аргумент касаційної скарги стосовно обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується під час розгляду заяви про забезпечення позову, оскільки при розгляді питань про забезпечення позову суд лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Сакали Миколою Яковичем , залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко