Рішення

від 13.02.2025 по справі 509/5469/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5469/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі, в порядку спрощенго позовного провадження цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування в особі Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області в інтересах малолітніх дітей : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2

до ОСОБА_1 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ :

17 вересня 2024 року, представниця Органу опіки та піклування в особі Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області звернулася до суду з вказаним позовом в інтересах малолітніх дітей : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому, посилаючись на злісне невиконання відповідачем - своїх батьківських обов`язків по вихованню, утриманню і піклуванню щодо своїх малолітніх дітей, беручи до уваги, що діти залишились без матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також враховуючи інтереси малолітніх дітей та висновок Органу опіки та піклування Великодолинської селищної ради № 03-21/2676-24 від 12.09.2024 р. про доцільність відібрання дітей у відповідача без позбавлення батьківських прав, тимчасово на 1 рік, просив суд, відібрати вказаних малолітніх дітей у їхнього батька (відповідача), тимчасово на 1 рік без позбавлення його батьківських прав зі стягненням з нього на користь опікуна чи закладу, в якому будуть виховуватися діти аліменти на їхнє утримання.

В судове засідання представниця позивачів не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надавши суду письмову заяву, в якій повністю підтримала позов та просила суд його задовольнити, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення (а.с. 51).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - під особисті розписки, причини неявки суду не повідомив, відзиву, письмових пояснень або заяви про слухання справи за його відсутності суду не надав (а.с. 46,50).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до умов ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до п.п. 15,16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею - є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав - лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Позбавлення батьківських прав завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дітей не пов`язується з протиправною поведінкою. Наприклад, у сім`ї, де діди перебувають, створилися умови, небезпечні для їх фізичного чи духовного розвитку, батьки душевно хворі, недоумкуваті, хворіють на відкриті форми туберкульозу та інші інфекційні захворювання.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) - або з інших не залежних від неї причин.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Однак, вимогами статті 169 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При чому, суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов?язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов?язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов?язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам?ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови : по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз?єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України, а інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров?я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов?язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частина друга статті 170 СК передбачає оперативне втручання щодо відібрання дитини суду, прокуратури, органів опіки та піклування, коли невжиття цих заходів може призвести до непередбачених наслідків. Це можливо при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини.

У тому випадку, якщо орган опіки та піклування постановив рішення про негайне відібрання дитини і направив її до дитячого закладу, закладу охорони здоров`я чи передав батькові або іншому родичу, цей орган повинен негайно повідомити про прийняте рішення прокурора і в семиденний строк після постановлення рішення звернутися з позовом до суду про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення батьківських прав.

Таке ж право має і прокурор (негайне відібрання дитини і звернення в семиденний cтрок у сім днів до суду про позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав). Він з цього приводу постановляє не рішення, а постанову.

Підставами для відібрання дитини від батька, матері можуть бути ті ж обставини, що і для позбавлення батьківських прав є : а) ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; б) жорстоке поводження з дитиною; в) батьки (батько) є хронічними алкоголіками або наркоманами; г) вдавання до будь-яких видів експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва; д) інші випадки, якщо залишення дитини в них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У всіх цих випадках підставами для відібрання дітей без позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім`ї небезпечної для дитини обстановки, незалежно від суб`єктивних причин такого положення. Вини батьків.

При чому, застосування першої, другої санкції залежить від ступеню вини батьків.

Згідно із ч.ч. 4,5,6 ст. 19 СК України - при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини з огляду на те, що відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов`язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ст. 181 СК України, за рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів - має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину - не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину - становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Одночасно, стаття 183 СК України зазначає - частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно із приписами ст. 184 СК України - якщо платник має нерегулярний, мінливий дохід, частку доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача - може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі - підлягає індексації відповідно до Закону.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Суд встановив, що до органу опіки та піклування Великодолинської селищної ради надійшло повідомлення Чорноморської міськради стосовно дітей, які опинилися у складних життєвих обставин в сім`ї відповідача ОСОБА_4 , який самостійно виховує двох малолітніх синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючи разом за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Так, суд з?ясував, що відповідач ОСОБА_4 є батьком малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, 25 грудня 2014 року, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, 25 грудня 2014 року (а.с. 11,12).

Мати обох малолітніх дітей - ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 30 жовтня 2014 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (а.с. 10).

Згідно акту обстеження від 19.02.2024 р., складеного комісією у складі начальника відділу надання соціальних послуг Великодолинської селищної ради, спеціаліста служби у справах дітей Великодолинської селищної ради, під час здійснення виїзду за адресою проживання родини, а саме: АДРЕСА_1 - складено актуальний акт обстеження житлових умов, з якого випливає, що діти проживають в несприятливих умовах: будинок в недобудованому стані, кімнатка маленька та неосвітлена, елементарні комунальні умови відсутні в будинку, продуктами харчування родина не забезпечена, хоча, зі слів батька, кошти є на банківській карті. Дітей батько не відпускає на прогулянку. Зі слів батька, через те, що діти брудняться. З батьком проведено профілактичну бесіду стосовно належного виховання та утримання дітей, попереджено про наслідки невиконання батьківських обов`язків належним чином та рекомендовано повернутися родині для проживання за постійним місцем реєстрації в м. Чорноморськ, так як за адресою фактичного проживання належні умови для життя та розвитку дітей відсутні. Також факт проживання в селищі Великодолинське ускладнює продовження дітьми навчання за денною формою в Чорноморському ліцеї №4 (а.с. 13).

ОСОБА_4 неодноразово було запрошено на бесіду стосовно стану утримання та виховання дітей, на які останній - не реагував.

Службою у справах дітей Великодолинської селищної ради, з метою соціального захисту дітей в родині ОСОБА_4 було складено та направлено листи:

- до Овідіопольського ВП №1 Одеського ОРУП №2, від 05.03.2024 р. № 03-19/789-24 щодо вжиття заходів стосовно повернення дітей до навчання та до відділу надання соціальних послуг Великодолинської селищної ради, від 05.03.20024 № 03-39/784-24, щодо соціального захисту родини ОСОБА_4 (а.с. 14,15).

14.03.2024 р. комісією у складі начальника служби у справах дітей Великодолинської селищної ради, начальника відділу надання соціальних послуг Великодолинської селищної ради, старшого інспектора СЮП ВП ОРУП №2 ГУНП в Одеській області, інспектором СЮП ВП ОРУП №2 ГУНП в Одеській області було здійснено виїзд за адресою проживання родини ОСОБА_4 , за вищевказаною адресою : АДРЕСА_1 , за результатами якого складено актуальний акт обстеження умов проживання родини, відповідно до якого - будинок знаходиться в недобудованому стані, сан вузол окремо від будинку, ванна кімната відсутня, опалення відсутнє, кухня недобудована, а вся родина проживає в одній маленькій кімнаті (а.с. 16).

04.04.2024 року начальником служби у справах дітей Великодолинської селищної ради та начальником відділу надання соціальних послуг Великодолинської селищної ради було здійснено пвторний виїзд за адресою проживання родини ОСОБА_4 , складено акт обстеження житлових умов та вручений ОСОБА_4 протокол бесіди про встановлені законодавством України відповідальності батьків за утримання, виховання та навчання дітей, неналежного виконання батьківських обов`язків. Під час обстеження виявленні поліпшення в умовах для виховання дітей, але діти заняття в школі так і не відвідують. Спеціалістами ведеться робота з родичами дітей щодо надання допомоги в отриманні дітьми освіти (а.с. 17).

11.04.2024 р. Чорноморський ліцей №4, у відповідь на запит служби у справах дітей Великодолинської селищної ради, повідомив що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 переведені за заявою батька ОСОБА_1 на дистанційну форму здобуття освіти з 09.04.2024 року (а.с.18).

24.04.2024 року, на підставі електронного повідомлення соціального педагога Чорноморського ліцею №4 ОСОБА_9 від 23.04.2024 р., щодо невідвідування онлайн зайнять в навчальному закладі дітьми ОСОБА_4 , службою у справах дітей Великодолинської селищної ради було здійснено повторний виїзд до родини, за результатами якого складено акт обстеження умов проживання, проведено з батьком бесіду щодо відсутності на онлайн-уроках дітей, та вручено протокол бесіди про встановлені законодавством України відповідальності батьків за утримання, виховання та навчання дітей, неналежного виконання батьківських обов`язків (а.с. 19).

02.05.2024 року та 10.05.2024 року комісією у складі начальника служби у справах дітей Великодолинської селищної ради, начальником відділу надання соціальних послуг Великодолинської селищної ради, спеціалістом служби у справах дітей Великодолинської селищної ради, на підставі Постанови КМУ № 585 від 01.06.2020 року, з метою контролю за виконанням батьківських обов`язків та станом утримання, виховання та навчання в родині ОСОБА_4 було здійснено виїзди, складено акти обстеження, проведено профілактичні бесіди та вручено ОСОБА_4 протокол бесіди про встановлені законодавством України відповідальності батьків за утримання, виховання та навчання дітей, неналежного виконання батьківських обов`язків (а.с. 20,21).

17.05.2024 року малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - наказами № 64 та № 65 було поставлено на облік служби у справах дітей Великодолинської селищної ради, як таких, що опинилися в складних життєвих обставинах, де батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків (а.с. 22,23).

27.05.2024 року діти ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були поміщені на стаціонарне медичне обстеження до КНП «Овідіопольська лікарня» Овідіопольської селищної ради, з метою проходження медичного обстеження. Батько дітей, тим часом проходив обстеження у ВООМЦПЗ (м. Одесса, вул. Воробйова, 9) (а.с. 24-28).

На час лікування ОСОБА_4 , діти були тимчасово влаштовані до родини рідного дядька, ОСОБА_12 , про що написана заява, від 04.06.2024 р. та складено службою у справах дітей Чорноморської міської ради акт обстеження умов проживання родини ОСОБА_12 за адресою : АДРЕСА_2 , від 03.06.2024 р, та затвердженно наказами служби у справах дітей Великодолинської селищної ради від 04.06.2024 року № 66 та № 67 (а.с. 29-31).

04.09.2024 діти передані під тимчасове влаштування до тітки ОСОБА_13 в м. Одеса, до подальшого вирішення долі дітей, на період лікування батька (а.с. 32-38).

Неодноразово питання утримання та виховання дітей в родині обговорювалося з батьком та рідними дітей, але результатів це ніяких не дало, діти так і не отримують належного виховання та навчання. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Підставами для відібрання дитини від батька, матері можуть бути ті ж обставини, що і для позбавлення батьківських прав:

Це: а) ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини;

б) жорстоке поводження з дитиною;

в) батьки (батько) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

г) вдавання до будь-яких видів експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва;

д) інші випадки, якщо залишення дитини в них є небезпечним для її життя , здоров`я і морального виховання.

У всіх цих випадках підставами для відібрання дітей без позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім`ї небезпечної для дитини обстановки, незалежно від суб`єктивних причин такого положення. Вини батьків.

Застосування першої, другої санкції залежить від ступеня вини батьків.

Позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України) - завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дітей не пов`язується з протиправною поведінкою. Наприклад, у сім`ї, де діди перебувають, створилися умови, небезпечні для їх фізичного чи духовного розвитку, батьки душевно хворі, недоумкуваті, хворіють на відкриті форми туберкульозу та інші інфекційні захворювання.

Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав не означає, що батьки і діти втрачають правовий зв`язок між собою. Батьки в цих випадках зберігають право представництва в інтересах дітей, давати згоду на всиновлення дитини іншою особою, спадкувати після смерті дитини, одержувати аліменти у зв`язку з непрацездатністю і потребуючим матеріальної допомоги тощо. Але з відібранням дітей батько, мати втрачають право на особисте безпосереднє виховання дітей і визначати їх місце проживання, бути опікуном, піклувальником, бо саме в цих правах вони обмежені.

Частина друга статті 170 СК передбачає оперативне втручання щодо відібрання дитини суду, прокуратури, органів опіки та піклування, коли невжиття цих заходів може призвести до непередбачених наслідків. Це можливо при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини.

У тому випадку, якщо орган опіки та піклування постановив рішення про негайне відібрання дитини і направив її до дитячого закладу, закладу охорони здоров`я чи передав батькові або іншому родичу, цей орган повинен негайно повідомити про прийняте рішення прокурора і в семиденний строк після постановлення рішення звернутися з позовом до суду про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення батьківських прав. Таке ж право має і прокурор (негайне відібрання дитини і звернення в семиденний cтрок у сім днів до суду про позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав). Він з цього приводу постановляє не рішення, а постанову.

Суд вважає, що прийняття законодавцем такого закону, як оперативне втручання прокурора, органів опіки та піклування спонукало життя, часті трагічні смерті дітей з вини батьків. Оскільки судові розгляди цих справ можуть тягнутися тривалий час, а діти залишаються або наодинці без батьків, або залишені ними напризволяще, поступове голодування тощо, або з батьками, які постійно нетверезі, то таке втручання дає можливість зберегти дітей до подання позову про позбавлення батьківських прав або відібрання дітей і його розгляду.

Отже, втручання прокурора, органів опіки та піклування є оперативним тимчасовим засобом захисту прав дитини і попередження нещасних випадків серед дітей.

У тому випадку, якщо судом буде відмовлено в позові прокурору, органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав чи відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, то рішення органу опіки та піклування, постанова прокурора про негайне відібрання дитини втрачають чинність і дитина (діти) повинні бути повернуті цими особами батькам.

Якщо ж буде задоволено позов прокурора, органів опіки та піклування щодо відібрання дитини, то це буде по суті не відібрання дитини, а визнання законності дій прокурора, органів опіки та піклування.

З відібранням дитини у батьків не слід плутати з улаштуванням дітей, які залишися без нагляду не з вини батьків, з причин, які від них не залежать, у дитячі заклади. У житті бувають випадки, коли батьки довго хворіють або взагалі відсутні, у результаті цього не можуть здійснювати свої батьківські обов`язки. Влаштування дітей не супроводжується в цих випадках якимось, обмеженням батьківських прав. У цьому випадку дитячий заклад має повернути дитину батькам.

Якщо ж дитина була відібрана за рішенням суду, то згодом вона може бути повернена батькам також за рішенням суду.

При постановленні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює певних строків цього обмеження прав батьків. Як і при поновленні батьківських прав, так і при відібранні дитини та її поверненні згодом батькам, необхідно довести їм, що відпали причин, які були перешкодою для неналежного виховання дитини, строком не обмежене.

Одночасно з вимогою про відібрання дитини може бути заявлений позов про стягнення аліментів з батьків на утримання дитини.

Суд може відібрати дитину і від інших осіб на підставі частини першої статті 170 СК на підставах, які передбачені пунктами 2-5 статті 164 СК.

Стаття 170 СК України - не зазначає про те, в якому порядку повинні розглядатися справи про відібрання дітей. Слід визнати, що порядок розгляду названих справ повинен бути таким самим, як і порядок розгляду справ про позбавлення батьківських прав. Відібрання дітей - це серйозна міра впливу, яка, як правило, призводить до істотних обмежень батьківських прав. У зв`язку з цим такі справи повинні розглядатися в позовному порядку.

Позов про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав може подати до суду один з батьків, орган опіки та піклування, прокурор, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад.

На думку суду, така міра виховального характеру у виді відібрання обох малолітніх дітей у відповідача терміном на 1 рік без позбавлення його батьківських прав - буде сприяти суворому і більш ретельному та відповідальному батьківському ставленню відповідача до виховання та утримання його малолітніх дітей, яке на сьогодні у відповідача відсутнє, та враховуючи вищевикладені докази по справі, з негативного боку характеризують відповідача, як батька дітей, та показують його негативне ставлення до своїх прямих батьківських обов`язків щодо виховання, утримання та піклування щодо своїх малолітніх дітей.

Однак, суд звертає особливу увагу на те, що у випадку, якщо на протязі 1 року відповідач не змінить негативного ставлення до своїх малолітніх дітей, у позивачів будуть всі законні підстави звернутися до суду в інтересах дітей з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно зазначених малолітніх дітей.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість і документальну доведеність підстав даного позову, який підлягає задоволенню, як в частині тимчасового відібрання дітей у батька (відповідача), та к і в частині стягнення з нього аліментів на користь опікуна чи закладу, в якому будуть виховуватися ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на їхнє утримання у розмірі 1/3 частини всіх доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 вересня 2024 року і до повноліття дітей.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 164,170,180-184 СК України, Постановою Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Органу опіки та піклування в особі Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області в інтересах малолітніх дітей : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_1 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав - задовольнити ;

2.Відібрати малолітніх дітей : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у батька ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_4 ), тимчасово на 1 рік без позбавлення його батьківських прав ;

3.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_4 ) на користь опікуна чи закладу, в якому будуть виховуватися ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - аліменти на їхнє утримання у розмірі 1/3 частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 вересня 2024 року і до повноліття дітей ;

4.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір за позовну вимогу про відібрання дітей в сумі 1211,20 грн. ;

5.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_4 ) на користь держави суму судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів у розмірі 1211,20 грн. ;

6.Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.02.2025 р.

Суддя Гандзій Д.М.