Рішення

від 22.01.2025 по справі 752/25326/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/25326/24

Провадження № 2/752/2991/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.01.2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Моркотун О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що 20.11.1987 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб. У 1991 році ОСОБА_4 познайомилася з ОСОБА_2 та між ними тривалий час були близькі стосунки, внаслідок яких вона завагітніла. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 . Оскільки ОСОБА_4 на той час перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 в свідоцтві про народження та в актовому записі про народження дитини в графі "відомості про батька" зазначено " ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ". 09 квітня 1998 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано. У 2006 році ОСОБА_4 зазналася сину, що його біологічним батьком є ОСОБА_2 та познайомила його з ним. У 2010 році позивач змінив прізвище з ОСОБА_4 та ОСОБА_4 . Відповідно до висновку про біологічне батьківство №MGU1189 від 25.10.2024 року, проведеного "CENECODE diagnostics" ймовірність батьківства 99,9999951877%.

За таких підстав, позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України. Зобов"язати Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запсу №216 від 01.04.1993 року про народження ОСОБА_1 , складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, а саме відомості про батька виключити " ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України", та записати батьком " ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України".

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року відкрито заальне позовне провадження у даній справі. (а.с. 34)

В судове засідання представник позивача подав заяву, в якій просить розглянути справу без участі позивача та задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з"явився, надіслав клопотання про судовий розгляд без його участі, позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення.

Третя особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надіслав клопотання про судовий розгляд без участі їх представника.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

20.11.1987 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб, що підтверджується свіоцтвмо про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис №216. Згідно свідоцтва про народження батьками зазначені - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

09 квітня 1998 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується даними свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

З матеріалів справи вбачається, що у 2010 році позивач змінив прізвище з " ОСОБА_4 " та " ОСОБА_4 ".

Відповідно до висновку про біологічне батьківство №MGU1189 від 25.10.2024 року, проведеного "CENECODE diagnostics" ймовірність батьківства ОСОБА_2 99,9999951877%.

Згідно зі статтею 52 КпШС України, походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.

Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України, у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Таким чином, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення батьківська є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Проте за обставинами цієї справи встановлено, що позивач народився у осіб, які перебували в шлюбі, при цьому, згідно зі статті 54 КпШС України, батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.

Отже, положеннями КпШС України було унормовано можливість установлення батьківства в судовому порядку, у тому числі за заявою самої дитини після досягнення нею повноліття, лише у разі, коли запис про батька дитини у книзі записів народжень здійснено за вказівкою матері.

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №381/2025/23, постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з посиланням на відсутність права на визнання батьківства у порядку частини другої статті 53 КпШС України, є передчасним, оскільки відповідно до висновків, викладених у іншій постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року (справа №639/2026/17), у випадку звернення із позовною заявою самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, позов підлягає розгляду судом по суті згідно з частиною другою статті 53 КпШС України.

Відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги, заперечував проти їх задоволення та просить їх задовольнити.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 (який є дитиною) просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьком на підставі судового рішення та виключити оспорені відомості про батька з актового запису про народження дитини, внесеного на підставі статті 52 КпШС України, тобто на підставі запису про шлюб батьків.

Позивач народився у осіб, які перебували в шлюбі, при цьому, згідно зі статті 54 КпШС України батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.

Отже, положеннями КпШС України було унормовано можливість установлення батьківства в судовому порядку, у тому числі за заявою самої дитини після досягнення нею повноліття, лише у разі, коли запис про батька дитини у книзі записів народжень здійснено за вказівкою матері.

Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі №758/10761/13).

Нормами, які регулюють питання визнання батьківства у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, є стаття 53 КпШС України, з компаративного (порівняльного) аналізу якої установлено відсутність регулятора, який визначав би уніфіковане правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли дитина після досягнення нею повноліття ініціює перед судом питання про визнання батьківства чоловіка, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.

З`ясовуючи зміст частини другої статті 53 КпШС України, чи встановлюється тут вимога про обов`язкову наявність у Книзі реєстрації народжень запису про батька дитини, вчиненого за вказівкою матері, саме на момент вирішення судом питання про прийняття позову до розгляду (що не врегульовано нормами чинного законодавства), необхідно враховувати частину десяту статті 10 ЦПК України, згідно з якою забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Неможливість визнання батьківства у такому випадку не залежить від волі та бажання ймовірного біологічного батька, а також дитини, яка досягла повноліття, а стоїть у залежності лише від умов, визначених законодавцем, за яких особа може подавати відповідний позов.

Разом з тим, відсутність регулятора, що визначав би правило поведінки позивача, який є самою дитиною та вважає відповідача своїм біологічним батьком, у зазначеному випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, широке тлумачення якого свідчитиме про порушення права особи на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Обов`язки держави, які випливають із конвенційних прав і свобод, можна поділити на дві групи: негативний обов`язок і позитивні обов`язки.

Негативний полягає в утриманні від неправомірного втручання у права та свободи.

Позитивні обов`язки - створення законодавчих та інституційних механізмів для гарантування кожному, хто перебуває під юрисдикцією держави, ефективного використання прав і свобод та їх відновлення в разі порушення.

Усі позитивні обов`язки держави можна поділити на матеріальні та процедурні.

Матеріальні (субстанційні, сутнісні) зобов`язання - це основні заходи, які необхідні з боку держави для повного здійснення гарантованих прав людини, тоді як процедурні зобов`язання полягають у встановленні державою внутрішніх процедур, які спрямовані на забезпечення більш ефективного захисту осіб, яке вимагає в кінцевому результаті достатніх засобів для порушених прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини.

Визнання батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому, при вирішенні спору про визнання батьківства суди повинні не допускати порушення статті 8 Конвенції, яка гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, оскільки нормативні, процедурні і процесуальні обмеження, що не дозволяють установити біологічне батьківство, можуть свідчити про порушення гарантійного права особи на повагу до сімейного життя, що неодноразово визнавалося ЄСПЛ.

У рішенні від 13 жовтня 2020 року у справі «KOYCHEV v. Bulgaria» (заява №32495/15) ЄСПЛ виснував про те, що неможливість стверджуваного біологічного батька дитини домогтися розгляду по суті питання про визнання його батьківства є порушенням статті 8 Конвенції.

Хоча національні органи та суди у своїх рішеннях навели конкретні причини, які, на їхню думку, виправдовували відмову у наданні дозволу заявникові встановити своє батьківство, процес прийняття цих рішень, як вбачається, не гарантував належного захисту інтересів заявника та не дав змоги детально оцінити факти і збалансувати відповідні інтереси.

Як наслідок, ЄСПЛ визнав, що, незважаючи на широкі межі свободи розсуду, наданої державам у таких справах, право на повагу заявника до його приватного життя було порушено.

Порушення статті 8 Конвенції установлено також тоді, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява №55339/00, § 78, 79).

На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», заява №48494/06, § 33-38).

Той факт, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, як такий не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», №48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).

Тим не менш, абсолютна неможливість передбачуваного біологічного батька намагатися встановити своє законне батьківство лише на тій підставі, що інший чоловік уже визнав батьківство дитини, про яку йде мова, без розгляду конкретних обставин справи та різноманітних інтересів, що поставлені на карту, було визнано Судом таким, що порушує статтю 8 Конвенції («Rozanski v. Poland», №55339/00, 18 травня 2006 року, §§ 77-79)».

У справах, в яких чоловік бажає ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини, суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника.

Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя.

Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви №40660/08 та №60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012).

Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними.

В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, №15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року).

Право на спілкування генетичних (біологічних) батьків із дитиною так само захищено положеннями статті 8 Конвенції, але таке спілкування і контакти безумовно повинні відбуватися у спосіб, що відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

У системній сукупності із відсутністю заборони застосування частини другої статті 53 КпШС України у випадку, коли дитина народилася у чоловіка та жінки, які у шлюбі не перебували, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, немає нормативних перешкод для визнання батьківства за рішенням суду.

Таким чином, суд, екстраполюючи свої висновки в площину встановлених фактичних обставин цієї справи, вважає, що позов самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, підлягає розгляду судом по суті, оскільки такі обставини вже існували на момент подання вказаного позову.

При цьому слід зауважити, що сімейні правовідносини є надчутливими, предметом спорів часто виступає доля дитини, а тому судам слід уникати уніфікованого підходу та надмірного формалізму при тлумаченні та застосуванні норм права.

Розглядаючи спірні правовідносини судам необхідно належним чином встановити, чи було порушено право позивача на приватне життя, визначити найкращі інтереси дитини, оцінити баланс інтересів ймовірного батька, сім`ї та дитини.

Вказані правові висновки висловлено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №639/2026/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Ураховуючи висновки, викладені вище у цій постанові Верховного Суду, у випадку звернення із позовною заявою самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, позов підлягає розгляду судом по суті згідно з частиною другою статті 53 КпШС України.

Враховуючи матеріали справи в їх сукупності, а також визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку про його задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України.

Зобов"язати Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запсу №216 від 01.04.1993 року про народження ОСОБА_1 , складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, а саме відомості про батька виключити " ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України", та записати батьком " ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України".

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя