Постанова

від 06.02.2025 по справі 539/2051/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/2051/24 Номер провадження 22-ц/814/867/25Головуючий у 1-й інстанції Даценко В.М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Галушко А.О.,

з участю представника відповідача Юхимовича О.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Орленка Р.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 жовтня 2024 року та ухвалу цього ж суду від 03 грудня 2024 року, постановлені суддею Даценко В.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

та за заявою державного виконавця Лубенського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення,

в с т а н о в и в:

17.05.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області №122-к від 30.04.2024 у частині звільнення з роботи 01.05.2024завідуючої жіночою консультацією, лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації, у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України;

- поновити її, ОСОБА_1 , на роботі на рівнозначній посаділікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області;

- стягнути зКП «Лубенськалікарня інтенсивноголікування» Лубенськоїміської радиЛубенського районуПолтавської областіна їїкористь середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу заперіод часуіз 02.05.2024по день поновлення на роботі з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- стягнути з КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на її користь моральну шкоду в сумі 60000,00 грн., яка полягає в тому, що після незаконного звільнення, вона почуває себе пригнічено, втратила можливість працювати, і відповідно, отримувати заробітну плату, необхідну для нормального життя, що вимагає докладати додаткові зусилля для організації свого життя.

В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 01.08.1988 працювала на посаді лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації Лубенської Центральної районної лікарні.

12.12.2000 її, позивачку, призначено завідуючою жіночою консультацією Лубенської Центральної районної лікарні, яка нині змінила найменування на КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

23.05.2001 наказом УОЗ №197 від 14.05.2001 позивачці присвоєно другу кваліфікаційну категорію лікаря акушер-гінеколога, 18.05.2006 наказом УОЗ №257 першу кваліфікаційну категорію лікаря акушер-гінеколога, а 22.02.2021 наказом ДОЗ №45 вищу кваліфікаційну категорію лікаря акушер-гінеколога.

Наказом відповідача №43-к від 26.02.2024 «Про зміни до штатного розпису» їй оголошено про те, що з 01.03.2024 внесено зміни в штатний розпис та скорочено жіночу консультацію, у тому числі 1.0 посади завідувача жіночою консультацією, лікар акушер-гінеколог; а наказом №45-к від 27.02.2024 попереджено про скорочення 1.0 посади завідувача жіночою консультацією, лікар акушер-гінеколог.

16.04.2024 відповідач ознайомив її із повідомленням, яким запропоновано переведення на такі вакантні посади: лікар акушер-гінеколог ургентний або лікар фізичної та реабілітаційної медицини з подальшим набуттям вторинної спеціалізації і якщо вона не погоджуся із цими посадами, то буде звільнена 01.05.2024 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Зазначає, що наказ №44-к від 26.02.2024 «Про зміни в штатному розписі» вона отримала лише 22.04.2024 після неодноразових усних та письмових звернень до відповідача про надання такої інформації та прийняття її на посаду лікаря акушер-гінеколога ДКЦ.

Після ознайомлення з наказом №44-к від 26.02.2024 вона дізналася, що було введено зміни в штатний розпис КП «ЛЛІЛ» ЛМР з 01.05.2024 ДКЦ, а саме внесено: 5.25 посади лікар-акушер гінеколог, 0.5 посади лікар-генетик, 5.0 посади акушерка, 2.0 посади молодша медична сестра (молодший медичний брат).

01.05.2024 її ознайомлено та видано витяг з наказу №122-к від 30.04.2024 про звільнення з роботи 01.05.2024 на підставі наказів №43-к від 26.02.2024 та №45 від 27.02.2024 за п.1 ст.40 КЗпП України, скорочення чисельності або штату працівників з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку та виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи: з 12.09.2023 по 31.12.2023 10 к.д., з 01.01.2024 по 01.05.2024 р. 11 к.д.

Звертає увагу, що по день звільнення їй так і не було запропоновано указані в наказі №44-к від 26.02.2024 посади, що є суттєвим порушенням норм трудового законодавства.

Вважає, що в її випадку наказ №122-к від 30.04.2024 не відповідає нормам КЗпП України та Правилам №1000/5, оскільки не містить чіткого та конкретного формулювання на якій підставі її звільнено та згідно з якою частиною статті 40 КЗпП України, що в сукупності є суттєвим, незаконним та протиправним порушенням процедури звільнення.

Наголошує, що від дня винесення відповідачем наказів №№43-к, 44-к та 45-к вона, позивачка, мала переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки маєтривалий безперервнийстаж роботи(35років), її рівень кваліфікації відноситься до вищої кваліфікаційної категорії лікаря акушер-гінеколога, відсутність дисциплінарних стягнень та високу продуктивність праці, є особою з інвалідністю 3-ї групи.

Крім того, позивачка вважає, що фактично не відбулось скорочення чисельності та штату працівників. Так, відповідно до штатного розпису, затвердженого наказом від 27.02.2024, у підрозділі, в якому вона працювала, була наявна 1 посада завідувача жіночої консультації, лікар акушер-гінеколог, 6,5 посад лікаря-акушер-гінеколога, 0,5 посади лікаря-акушер-гінеколога та 0,5 посади лікаря-акушер-гінеколога по плануванню сім`ї, 0,75 посади лікаря-генетика, 1,0 посади старша акушерка, 8,5 посади акушерка та 2,0 посади молодша медична сестра лікарських кабінетів; відповідно до штатного розпису, затвердженого наказом №44-к від 26.02.2024, наявні 5,25 посад лікаря-акушер-гінеколога, 0,5 посади лікаря-генетика, 5,0 посади акушерка та 2,0 посади молодша медична сестра (молодший медичний брат).

Отже, фактично не відбулось скорочення посад працівників указаного підрозділу, оскільки як вбачається з наказу №43-к від 26.02.2024 «Про зміни до штатного розпису» вносилися зміни в штатний розпис КП «ЛЛІЛ» ЛМР з 01.03.2024 на виконання Договору №3796-Е124-РООО про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 07.02.2024, укладеного відповідачем та НСЗУ, - скорочено жіночу консультацію.

Натомість,відповідач,звільнивши кваліфікованихпрацівників знелогічних міркувань,в цейже час,набирає новийштат працівників, тобто наказом №44-к від 26.02.2024 з тотожною назвою «Про зміни до штатного розпису» внесено зміни в штатний розпис КП «ЛЛІЛ» ЛМР з 01.05.2024 та введено посади медичних працівників діагностично-консультативного центру, зокрема 5,25 посади лікаря-акушер-гінеколога. Вважає, що роботодавець мав умисел повністю звільнити весь персонал підрозділу «жіноча консультація».

Також зазначає, що у повідомленні профспілкового комітету №70 від 02.04.2024 відповідачем підписаний договір з НСЗУ на пакет №35 «Ведення вагітності в амбулаторних умовах», для дотримання вимог за цим пакетом необхідних медперсонал (лікарі акушер гінекологи та акушерки), що, на думку позивачки, свідчить про те, що для подальшого виконання договору з НСЗУ повне скорочення штату не можливе. Для надання лікарнею допомоги вагітним в амбулаторних умовах та акушер-гінекологічної допомоги жіночому населенню, після звільнення працівників необхідно набирати новий штат.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16.10.2024 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області №122-к від 30.04.2024 у частині звільнення з роботи 01.05.2024 завідуючої жіночою консультацією, лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_3 у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаділікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

Стягнуто з КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу із 02.05.2024 по 16.10.2024 з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті в розмірі 122791,20 грн.

Стягнуто із КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаділікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

Стягнуто з КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на користь держави 2539,11 грн. судового збору.

Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що оскаржуваний наказ містить посилання на п.1 ст.40 КЗпП України, однак при цьому відповідачем не конкретизовано формулювання підстави звільнення, а також безпідставно позивачці не було запропоновано посаду лікаря-акушер-гінеколога ДКЦ, впроваджену наказом №44-к від 26.02.2024. Крім того, при скороченні працівників відповідач не врахував переважне право позивачки на залишення на роботі, як працівниці з більшим стажем роботи 36 років та вищою категорією, ніж у інших працівників.

Із підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №122-к від 30.04.2024 у частині звільнення позивачки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При постановленні рішення в частині поновлення позивачки на роботі на рівнозначній посаді лікаря акушера-гінеколога ДКЦ, міськрайонний суд виходив із того, що відповідно до позиції Верховного Суду, сформульованої у справі №817/860/16 від 28.02.2019, коли поновити позивача на посаді, з якої її звільнили і якої (формально) вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої її звільнили, і яка існує на дату поновлення.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.05.2024 по 16.10.2024, розмір якої обраховано судом у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; а також моральна шкода у розмірі 10000,00 грн., що відповідатиме принципам розумності і справедливості.

06.11.2024 державний виконавець Лубенського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області Величко Н.М. звернувся в суд із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

В обґрунтування підстав звернення в суд із заявою у порядку статті 435 ЦПК України державний виконавець Величко Н.М. зазначає, що із 18.10.2024 у провадженні ВДВС перебуває ВП №76336060 з примусового виконання виконавчого листа №539/2051/24 від 17.10.2024, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області про поновлення ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді лікаря акушер-гінеколога ДКЦ КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

28.10.2024 до відділу надійшла заява боржника про звернення державного виконавця до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення. Додатками до такої заяви є: інформаційні довідки згідно штатного розпису КП «ЛЛІЛ» ЛМР, за змістом якої є рівнозначна посада 1.0. посади лікар акушер гінеколог (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення, але у діагностично-консультативному центрі вільна рівнозначна посада відсутня; повідомлення стягувачу про наявність вакантних посад та наказ про прийняття ОСОБА_1 на рівнозначну посаду лікар акушер-гінеколог (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення.

ОСОБА_1 із запропонованою посадою не погодилася, про що повідомила ВДВС заявою від 28.10.2024.

Із підстав викладеного, посилаючись на положення статті 435 ЦПК України та статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець просить:

- вирішити питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання виконавчого листа №539/2051/24 від 17.10.2024, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області про поновлення ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування «Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування «Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

Ухвалою Лубенськогоміськрайонного судуПолтавської областівід 03.12.2024 у задоволенні заяви Лубенського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовлено.

Ухвала міськрайонного суду вмотивована тим, що наслідком задоволення заяви державного виконавця щодо зміни способу та порядку виконання судового рішення буде фактична зміна резолютивної частини такого рішення суду.

Відповідач оскарживуказані судовірішення вапеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків міськрайонного суду обставинам справи, просить рішення міськрайонного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити; ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити заяву державного виконавця про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що наказом МОЗ №590 від 28.02.2020 (зі змінами від 26.08.2022) скасовано наказ МОЗ №417 від 15.07.2011 на підставі якого був створений та діяв відділ «жіноча консультація» при КП «ЛЛІЛ» ЛМ.

Із підстав викладеного, наказом №43-к від 26.02.2024 внесено зміни до штатного розпису КП «ЛЛІЛ» ЛМР з 01.05.2024 та скорочено жіночу консультацію.

Наказом №44-к від 26.02.2024 «Про зміни до штатного розпису» на підставі клопотання завідуючого діагностично-консультативним центром внесено зміни в штатний розпис КП «ЛЛІЛ» ЛМР з 02.05.2024.

Наказом №45-к від 27.02.2024 колектив жіночої консультації попереджено про наступне звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 01.05.2024 з відповідною виплатою вихідної допомоги.

Відповідно до повідомлення №14 від 16.04.2024 позивачці було повідомлено, що посада лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації завідуючої жіночої консультацією, скорочується та запропоновано переведення на вакантні посади, а саме: лікаря акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічне відділення та посаду лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини з подальшим набуттям вторинної спеціалізації.

Наголошує, що посада лікаря акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічне відділення повністю відповідала рівню кваліфікації та спеціалізації позивачки, але остання відмовилася від запропонованої посади, а такому наказом №122-к від 30.04.2024 її було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Зазначає, що у відповідності до вимог ч.3 ст.64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру. Отже, прийняття оскаржуваного рішення є виключною компетенцією відповідача, що відповідає позиції Верховного Суду у справі №451/706/18 від 22.01.2020.

Заперечує висновки міськрайонного суду, що постановленні оскаржуваного наказу роботодавець не врахував переважне право позивачки на залишення на роботі. Оскільки свобода вибору у праві на працю при розірванні трудового договору за п.1 ст.40 КЗпП України обмежується вимогами статті 42 цього Кодексу. Так, у відзиві на позов відповідачем зроблено порівняльний аналіз у вигляді аналітичної довідки про рівень кваліфікації, здобуття суміжних спеціальностей та підвищення кваліфікації, який був врахований роботодавцем при прийнятті оскаржуваного наказу.

Як на підставу скасування ухвали міськрайонного суду, якою відмовлено у задоволенні заяви державного виконавця про зміну способі і порядку виконання судового рішення, зазначає наступне.

Вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не було взято до уваги відсутність вакантної, рівнозначної посади, що унеможливлює виконання судового рішення. При цьому саме посада лікаря акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічне відділення повністю відповідала рівню кваліфікації та спеціалізації позивачки.

Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 16.12.2024 та 17.12.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 24.12.2024.

23.01.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшли відзиви позивачки на апеляційні скарги відповідача, які просить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення безмін, як законні та обґрунтовані.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача Юхимовича О.В. доводи апеляційних скарг підтримав, наполягаючи на їх задоволенні.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Орленка Р.Е. проти задоволення апеляційних скарг заперечили, просили залишити без змін оскаржувані судові рішення, як законні та обґрунтовані.

Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання не зявилися, що з огляду на положення частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляд справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши поясненняпредставників сторін та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.08.1988 ОСОБА_1 прийнята на роботу в Лубенську Центральну районну лікарню на посаду лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації; 12.12.2000 призначено завідуючою жіночою консультацією Лубенської Центральної районної лікарні; 23.05.2001- наказом УОЗ №197 від 14.05.2001 присвоєно другу кваліфікаційну категорію лікаря акушер-гінеколога; 01.01.2004 на підставі рішення виконкому міської ради від 27.11.2003 Лубенська Центральна районна лікарня перейменована на комунальну Лубенську центральну міську лікарню; 18.05.2006 наказом УОЗ №257 від 18.05.2006 -присвоєно першу кваліфікаційну категорію лікаря акушер-гінеколога; 27.04.2011- наказом ГУОЗ №375 від 27.04.2011 підтверджено першу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «акушерство та гінекологія»; 23.03.2016 наказом ДОЗ №215 від 23.03.2016- підтверджено першу кваліфікаційну категорію лікаря акушер-гінеколога; 01.01.2019 - на підставі рішення сесії Лубенської міської ради від 18.10.2018 Лубенська Центральна районна лікарня перейменована на Комунальне підприємство «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області; 22.02.2021 наказом ДОЗ №45 від 22.02.2021 присвоєно вищу кваліфікаційну категорію лікаря акушер-гінеколога; 23.11.2021 - на підставі рішення сесії Лубенської міської ради від 11.11.2021 Лубенська Центральна районна лікарня перейменована на Комунальне підприємство «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, що підтверджується копією трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 20.08.1980./а.с.21-22/.

ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи безтерміново, довідка МСЕК АВ №0027991./а.с.23-24/

19.01.2024 листом №01-9/195, адресованого голові профспілкової організації, директор КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області повідомляє, що у зв`язку з впровадженням медичної реформи та необхідністю в оптимізації організаційної структури підприємства, на підставі ГК України, Статуту КП «ЛЛІЛ» ЛМР, Договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій підписаного з Національною службою здоров`я України, враховуючи пакетні вимоги НСЗУ по пакету послуг №35, по КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області заплановано скорочення підрозділу ДКЦ «Жіноча консультація» з виведенням такого підрозділу зі штатного розпису підприємства./а.с.26/

Наказом №43-к від 26.02.2024 «Про зміни до штатного розпису» з 01.03.2024 внесено зміни в штатний розпис КП «ЛЛІЛ» ЛМР, скорочено жіночу консультацію, у тому числі 1.0 посади завідувача жіночою консультацією, лікар акушер-гінеколог; 6,5 посади лікар-акушер-гінеколог; 0,75 посади лікар-генетик; 0,5 посади лікар-акушер-гінеколог кабінету планування сім`ї; 1,0 посади старша акушерка; 8,5 посад акушерка; 2,0 посади молодша медична сестра лікарських кабінетів./а.с.27/.

Наказом №44-к від 26.02.2024 «Про зміни до штатного розпису» внесено зміни в штатний розпис КП «ЛЛІЛ» ЛМР з 02.05.2024 діагностично-консультативний центр введено 5,25 посади лікаря-акушер-гінеколог; 0,5 посади лікар-генетик; 5,0 посади акушерка (акушер); 2,0 посади молодша медична сестра (молодший медичний брат)./а.с.67/.

Наказом №45-к від 27.02.2024 «Про попередження працівників по скороченню посад» ОСОБА_1 повідомлено про скорочення 1.0 посади завідувача жіночою консультацією, лікар акушер-гінеколог./а.с.28/.

13.03.2024 ОСОБА_1 звернулася до голови КП «ЛЛІЛ» ЛМР із заявою про надання роз`яснень стосовно проведення процедури звільнення згідно з наказами №43-к від 26.02.2024 та №45-к від 27.02.2024 по ст.40 п.1; відповідь на заяву надано листом №69 від 19.03.2024./а.с.29, 30/

16.04.2024 ОСОБА_1 повідомлено про наявні вакантні посади: лікар акушер-гінеколог ургентний або лікар фізичної та реабілітаційної медицини з подальшим набуттям вторинної спеціалізації та зазначено, що у разі відмови від запропонованих вакантних посад вона буде звільнена 01.05.2024 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України./а.с.34/

ОСОБА_1 відмовилася від підписання повідомлення про наявність вакантних посад, про що 16.04.2024 складено Акт./а.с.71/

Наказом №122-к від 30.04.2024 «Про особовому складу» про звільнення з роботи ОСОБА_1 завідуючу жіночою консультацією, лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації звільнено з роботи з 01.05.2024 відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку. Підстава: наказ №43 -к від 26.07.2024, наказ №45-к від 27.02.2024./а.с.73/.

Згідно із довідкою КП «ЛЛІЛ» ЛМР №79 від 15.10.2024 денний розмір заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 складає 1023,26 грн.; заробітна плата за березень 2024 року 22000,00 грн., за квітень 2024 року 22000,00 грн.; кількість відпрацьованих днів за березень 2024 року 21 р.д., за квітень 2024 року 22 р.д./а.с.133/

17.10.2024 КП «ЛЛІЛ» ЛМР Лубенського району Полтавської області запропоновано ОСОБА_1 рівнозначну посаду в КП «ЛЛІЛ» ЛМР, а саме, лікар акушер-гінеколог (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення. Згідно із штатним розписом така посада є рівнозначною із посадою, зазначеною у виконавчому документі, але у іншому відділенні КП «ЛЛІЛ» ЛМР. Від зазначеної посади ОСОБА_1 відмовилася./а.с.173/

28.10.2024 КП «ЛЛІЛ» ЛМР Лубенського району Полтавської області видано наказ №339-к про прийняття ОСОБА_1 на рівнозначну посаду лікар-акушер-гінеколог (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення./а.с.174/.

28.10.2024 до Лубенського ВДВС надійшла заява ОСОБА_1 , за змістом якої остання не згодна із запропонованою посадою КП «ЛЛІЛ» ЛМР./а.с.175/.

Частково задовольняючи позовні вимоги міськрайонний суд виходив із того, що відповідачем порушено процедуру звільнення позивачки із займаної посади, що серед іншого, підтверджується тим, що оскаржуваний наказ містить посилання на п.1 ст.40КЗпП України «скорочення чисельності або штату працівників», однак при цьому не конкретизовано формулювання підстави звільнення.

Судом першої інстанції також установлено порушення роботодавцем законодавчих гарантій працівника при вивільнення, а саме, позивачці не було запропоновано посаду лікаря-акушер-гінеколог ДКЦ, впроваджену наказом №44-к від 26.02.2024 та не враховано її переважне право на залишення на роботі, як працівниці з більшим стажем роботи - 36 років та вищою категорією, ніж у інших працівників.

Із підстав викладеного, міськрайонний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №122-к від 30.04.2024 у частині звільнення позивачки є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також підлягають задоволенню позовні вимоги про поновлення позивачки на роботі на рівнозначній посаді лікаря акушера-гінеколога ДКЦ, що відповідає позицію Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.02.2019 у справі №817/860/16.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, міськрайонний суд врахував надані відповідачем розрахунки, за якими середній заробіток позивачки за останні 2 робочі місяці становить 1023,26 грн., помноживши його на 120 робочих днів вимушеного прогулу.

Із урахуванням викладеного, доводів позивачки, принципів розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що моральна шкода повинна бути задоволена частково на суму 10000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви державного виконавця про зміну способу і порядку виконання судового рішення, міськрайонний суд виходив із того, що заявником не надано доказів, які б підтверджували існування виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Окрім того, задоволення такої заяви фактично матиме наслідком змінену по суті змісту резолютивної частини судового рішення.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційних скарг правильність висновків міськрайонного суду не спростовують, зводяться до незгоди із судовими рішенням, переоцінки доказів та хибного тлумачення норм матеріального права на власну користь. При цьому апеляційний суд враховує наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Відповідно до статті 5-1КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини третьої статті 64ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, сформульованій у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі №297/868/18, від 28.04.2021 у справі №373/2133/17, від 27.05.2021 у справі №201/6689/19.

Разом із тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Згідно з частиною другою статті 40КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Із огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №6-40цс15.

У постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі №6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Схожі за своїм змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №331/8965/15-ц, від 25.02.2020 у справі №310/9675/18.

Розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до частини другої статті 235ЦПК України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виплата середньогозаробітку проводитьсяза весьчас вимушеногопрогулу.Законом непередбачено будь-якихпідстав длязменшення йогорозміру запевних обставин(постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16).

Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю та є похідною вимогою від вимог про визначення незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Як убачається із матеріалів справи, передувало звільненню позивачки з роботи винесення відповідачем наказу від 26.02.2024 №43-к, яким внесено зміни в штатний розпис підприємства та скорочено в жіночій консультації, серед іншого, «1,0 посади завідувач жіночою консультацією, лікар-акушер-гінеколог».

Підставою винесення такого наказу зазначено: впровадження реформи в галузі охорони здоров`я та необхідністю в оптимізації організаційної структури підприємства, на виконання ГК України, Статуту КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, Договору №3796-Е124-РООО про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 07.02.2024, укладеного з Національною службою здоров`я України, інших нормативно-правових актів.

На підтвердження дотримання процедури звільнення позивачки з роботи згідно із п.1 ст.40 КЗпП України, а також гарантій щодо працевлаштування вивільнюваних працівників відповідачем надано, не підписані позивачем: копію наказу від 27.02.2024 №45-к про попередження ОСОБА_1 стосовно скорочення 6,5 посади лікар-акушер-гінеколог; повідомленням від 16.04.2024, яким запропоновано переведення на такі вакантні посади: лікар акушер-гінеколог ургенний акушерно-гінекологічного відділення; лікар ДОМ з подальшим набуттям вторинної спеціалізації.

Зафіксувавши відмову працівника від підписання повідомлення про наявність вакантних посад в Акті від 16.04.2024, роботодавцем винесено наказ від 30.04.2024 за №122-к, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗПП України, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 №3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 цієї Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено у статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Згідно зі статтями 12, 13, 81ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Указані вимоги процесуального закону покладають тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02.10.2018, №917/1307/18 від 23.10.2019.

Наведений процесуальний обов`язок відповідачем не виконано, належних та допустимих доказів, які б підтверджували дотримання процедури звільнення позивачки з роботи згідно із п.1 ст.40 КЗпП України, а також гарантій щодо працевлаштування вивільнюваних працівників відповідачем не надано. Оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачці не було запропоновано посаду лікаря-акушер-гінеколог діагностично-консультативного центру, впроваджену наказом №44-к від 26.02.2024 та не враховано її переважне право на залишення на роботі.

Наявна у справі інформація про рівень кваліфікації, здобуття суміжних спеціальностей та підвищення кваліфікацій лікарями діагностично-консультативного центру, як і аналітичні дані щодо роботи лікарів жіночої консультації за 2023 рік та 1 квартал 2024 року, правильність таких висновків не спростовують. Оскільки відповідна посада позивачці взагалі не пропонувалася, і підстав вважати, що наведені відомості були враховані при її звільненні апеляційний суд не вбачає.

Разом із тим матеріалами справи підтверджено переважне право позивачки на залишення нароботі,як особи з інвалідністю, яка має стаж роботи 36 років. Доказів, які б підтверджували невідповідність рівня кваліфікації позивачки посаді лікаря-акушер-гінеколог діагностично-консультативного центру, відповідачем не надано, як і в цілому відомостей про вимоги до посади та посадові обов`язки.

Із огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про порушення відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що є підставою для скасування оскаржуваного наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, як і не містять спростувань розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обрахованого у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; а також підставності стягнення моральної шкоди, яка не може бути виправлена шляхом лише констатації судом факту порушення, розмір якої відповідає принципам розумності і справедливості.

Стосовно правомірності висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для виконання для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно із частинами першою, третьою статті 435ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Поняття спосіб та порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що обраний позивачем.

Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. При цьому суд не може змінити зміст судового рішення або його суть. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформульованої у справі №350/426/16-ц від 10.06.2019.

Із огляду на викладене на стадії виконання рішення, суд не може застосувати інший спосіб правового захисту стягувача ніж той, що передбачений рішенням суду, оскільки в іншому випадку це означало б зміну суті рішення суду та застосування іншого способу правового захисту позивача без дотримання належної судової процедури розгляду відповідних позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви у розумінні статті 435 ЦПК України, доводи апеляційної скарги таких висновків судів не спростовують, оскільки зводяться до незгоди із рішенням суду по суті спору.

Доказів, як б підтверджували абсолютну неможливість виконання відповідачем судового рішення, матеріали справи не містять, як і доказів існування особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Натомість, як правильно зазначив суд першої інстанції, задоволення такої заяви державного виконавця фактично матиме наслідком змінену по суті змісту резолютивної частини судового рішення.

Інших доводів на спростування правильності висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Із огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення та ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.

Ухвалу Лубенського міськрайонного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.02.2025.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак