Постанова

від 19.02.2025 по справі 910/15621/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2025 р. Справа№910/15621/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024

у справі №910/15621/24 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом ОСОБА_1

до 1. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська аграрна компанія "ПівденьінвестЛенд"

3. ОСОБА_2

про визнання недійсним договору та рішення загальних зборів учасників товариства

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі-відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська аграрна компанія "ПівденьінвестЛенд" (далі - відповідач 2), ОСОБА_2 (далі - відповідач 3) про визнання недійсним Договору поруки №21-1ZP0338 від 03.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІНА», Акціонерним товариством «Укрексімбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська аграрна компанія «ПівденьінвестЛенд»; визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА», оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА» від 01.06.2021 №207.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у встановленому законом та статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА» порядку загальні збори учасників Товариства не надавали згоди на укладання вказаного Договору поруки №21-1ZР0338 від 03.06.2021, а представник Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА», в особі ОСОБА_2 , який на той час займав посаду директора Товариства, підписуючи вказаний договір діяв поза межами своїх повноважень та не в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА», адже позивач, як учасник Товариства, який володіє 50% його статутного капіталу, не приймав участі у загальних зборах та не надавав жодної згоди на вчинення директором Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА» вказаного спірного правочину. Тож оскільки Договір поруки №21-1ZР0338 від 03.06.2021 вчинено з порушенням норм чинного законодавства, неуповноваженою на те особою, та зважаючи на незаконність вказаного протоколу загальних зборів, який не підписувався позивачем, як учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА», вказаний правочин та протокол підлягають визнанню недійсними.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.10.2024 у справі №910/11472/24 позовну заяву повернув без розгляду.

Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачем приписів статті 173 ГПК України, якими встановлено імперативні правила об`єднання позовних вимог.

При дослідженні матеріалів позовної заяви судом першої інстанції було встановлено, що вимоги позивача не пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, пред`явлено до різних осіб та не можуть розглядатися спільно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не є основними та похідними, оскільки визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА» не призведе до автоматичного ухвалення рішення про визнання недійсним Договору поруки №21-1ZP0338 від 03.06.2021, та відповідні факти будуть розглядатися та оцінюватися судом у сукупності з іншими встановленими обставинами справи щодо укладання означеного Договору.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24; ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що заявлені позивачем в одному позові вимоги є похідними, не підпадають під заборони визначені частинами 4 та 5 статті 173 Господарського процесуального кодексу України. Також зазначено, що пред`явлені позивачем позовні вимоги об`єктивно пов`язані фактичними обставинами, на яких вони ґрунтуються, з`ясування факту фальсифікації підпису позивача на протоколі загальних зборів учасників ТОВ «СІНА» від 01.06.2021 № 207 та, відповідно, недотримання вимог законодавства щодо представництва ТОВ «СІНА» при укладенні оспорюваного Договору поруки та порушення встановленого Статутом Товариства обмеження повноважень його директора на укладення правочинів на суму понад 500 000,00 (п`ятсот тисяч) гривень, безумовно стосується з`ясування питання відповідності оспорюваного правочину передбаченим статтею 203 ЦК України вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15621/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24.

Матеріали справи №910/15621/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 23.01.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.01.2025 задовольнив клопотання та поновив ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 17.02.2025. Попередив, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Станом на дату цієї постанови, з урахуванням строку на поштовий перебіг, відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не подали.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18).

За змістом частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що звертаючись з позовом у цій справі, підставою такого позову позивач визначив неправомірні дії ОСОБА_2 від імені ТОВ «СІНА», який дія не в інтересах Товариства та яким було укладено Договір поруки без його попереднього узгодження та затвердження загальними зборами учасників ТОВ «СІНА».

Судом першої інстанції зазначено, що зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що позивачем пред`явлено два самостійних позови з різним предметом, складом учасників та з різних підстав:

1) позов про визнання недійсним Договору поруки № 21-1ZP0338 від 03.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІНА", Акціонерним товариством "Укрексімбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська аграрна компанія "ПівденьінвестЛенд", з підстав його вчинення з порушенням вимог закону. Даний позов пред`явлено до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська аграрна компанія "ПівденьінвестЛенд", як сторін означеного Договору;

2) корпоративний спір про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНА", оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНА" від 01.06.2021 № 207, з підстав відсутності кворуму на означених загальних зборах. Даний позов пред`явлено до ОСОБА_2 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНА".

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не є основними та похідними, оскільки визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНА" не призведе до автоматичного ухвалення рішення про визнання недійсним Договору поруки № 21-1ZP0338 від 03.06.2021, та відповідні факти будуть розглядатися та оцінюватися судом у сукупності з іншими встановленими обставинами справи щодо укладання означеного Договору з порушенням вимог законодавства на момент його укладення.

Позивач, у свою чергу, вважає, що позовні вимоги пов`язані між собою одним і тим же способом захисту прав і законних інтересів позивача, з чим суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України)

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною першою статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства, зокрема, мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників.

Таким чином, право брати участь в управлінні товариством може бути реалізовано учасником товариства при прийнятті участі у загальних зборах товариства, на яких вирішують ті чи інші питання діяльності товариства.

За змістом частин 1, 5, 6 та 9 статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також:

1) з ініціативи виконавчого органу товариства;

2) на вимогу наглядової ради товариства;

3) на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (у даному разі директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНА") з третьою особою (у цьому випадку - відповідачем 1 та 2), з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору іпотеки. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто знала, або, за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Відповідний правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №910/15832/17.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги, заявлені у цій справі, згідно з положеннями ч. 1 ст. 173 ГПК України не можуть бути об`єднані в одній позовній заяві. У даному випадку, об`єднання відповідних позовних вимог не матиме наслідком задоволення однієї з вимог через задоволення іншої позовної вимоги.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем порушено приписи статті 173 ГПК України, якими встановлено імперативні правила об`єднання позовних вимог, оскільки кожна позовна вимога є самостійним правовідношенням (між різними особами), що є підставою для виникнення у сторін цих правовідношень різних цивільних прав і обов`язків, а також правові наслідки недійсності оспорюваного правочину.

У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного договору поруки та рішення загальних зборів, так і при їх виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками.

Встановлення обставин для визнання недійсним Договору поруки №21-1ZP0338 від 03.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІНА», Акціонерним товариством «Укрексімбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська аграрна компанія «ПівденьінвестЛенд» та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА», оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА» від 01.06.2021 №207 засвідчується доказами, які не є пов`язаними між собою.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що хоч позивач і пов`язує визнання недійсним оскаржуваного правочину із порушеними правами Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіна», проте позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА», оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНА» від 01.06.2021 №207 та договору поруки №21-1ZP0338 від 03.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІНА», Акціонерним товариством «Укрексімбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська аграрна компанія «ПівденьінвестЛенд», не є основною та похідною позовними вимогами, а також не пов`язані поданими доказами.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24, прийнятої у відповідності до норм процесуального права.

У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм процесуального права, які визначають процесуальні дії суду.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до приписів статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/15621/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15621/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова