Постанова

від 11.02.2025 по справі 908/1373/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2025 року м. Дніпро Справа № 908/1373/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Левкут В.В.) від 05.08.2024 р. у справі № 908/1373/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро (вул. Благовіщенська / вул. Академіка Амосова, буд. 4/40, кв. 1, м. Запоріжжя, 69063)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Полетехніка (вул. Космічна, буд. 121 В, м. Запоріжжя, 69050)

про визнання недійсним третейського застереження, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Полетехніка, в якій просило визнати недійсним третейське застереження в п. 10.1 договору поставки товару № ВГ-016/2021 від 20.12.2021, укладеного між ТОВ Авангард-Агро та ТОВ Полетехніка.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на невідповідність третейської угоди у вигляді викладеного в пункті 10.1 Договору третейського застереження положенням статті 124 Конституції України, статей 4, 5, 6 ГПК України, ст. 203 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 р. у справі № 908/1373/24:

-у задоволенні позову відмовлено;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Полетехніка 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 р. у справі № 908/1373/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема зазначає наступне:

-вказує на те, що судом першої інстанції відмовлено позивачу у задоволенні клопотань про витребування у відповідача оригіналу договору та призначення судової почеркознавчої експертизи для з`ясування належності підпису на договорі № ВГ-016/2021 від 20.12.2021 директору ТОВ Авангард-Агро Устименко К.В., в чому апелянт вбачає порушення судом норм процесуального права. При цьому не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у справі № 908/584/22 і у справі № 908/2417/22 судами встановлено факт укладення сторонами договору № ВГ-016/2021 від 20.12.2021 та факт часткового його виконання з боку позивача. Так, апелянт стверджує, що навіть часткове виконання договору в частині оплати товару не підтверджує схвалення договору в частині третейського застереження, та водночас зауважує, що предметом спору у справі № 908/2417/22 були позовні вимоги про визнання недійсним договору № ВГ-016/2021 від 20.12.2021;

-вважає, що третейське застереження, визначене пунктом 10.1 глави 10 Вирішення спорів договору, порушує його права на судовий захист, гарантовані статтями 55, 124 Конституції України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 8 Закону України Про судоустрій та статус суддів. Так, на переконання апелянта, згідно тексту третейського застереження глава Вирішення спорів фактично містить заборону сторонам звертатись за захистом свого порушеного права до компетентного суду. Крім того, апелянт стверджує, що третейське застереження позбавляє його застосування способу захисту, не передбаченого законом або договором, оскільки ч. 2 ст. 5 ГПК України надає саме компетентному суду право: у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, визначити у своєму позові такий спосіб захисту, який не суперечить закону, проте ні Закон України Про третейські суди, ні Регламент Третейського суду не містить такого права. Також позивач відзначає, що третейське застереження порушує принцип територіальної підсудності, встановлений процесуальним законодавством України, оскільки як позивач, так і відповідач територіально знаходяться в межах Запорізької області, а третейський суд в м. Тернополі.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю Полетехніка подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 р. у справі № 908/1373/24 без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідач, зокрема зазначає наступне:

-вважає, що позивач в добровільному порядку, розуміючи значення своїх дій, уклав з відповідачем договір № ВГ-016/2021 від 20.12.2021, на виконання якого здійснив оплату першого платежу, що свідчить про чітке розуміння умов договору, що обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, зокрема з посиланням на рішення у справах № 908/584/22 і № 908/2417/22;

-посилаючись на рішення судів у справах № 908/584/22 і № 908/2417/22, стверджує, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, що виражено в поданні безпідставних позовних заяв, з ненаданням відповідних обґрунтованих доказів в підтвердження своєї позиції;

-вказує на те, що пункт 10.1. договору повністю відповідає вимогам Закону України Про третейські суди, Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України та сформованій практиці Конституційного Суду України та Верховного Суду.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро подано до Центрального апеляційного господарського суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому апелянт акцентує увагу на тому, що в своїй апеляційній скарзі він посилається на порушення норм процесуального права, пов`язаних з не витребуванням та не дослідженням судом першої інстанції письмових доказів по справі, проте, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач жодного аргументу з цього приводу не наводить.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 р. у справі № 908/1373/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.02.2025 р.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу позивача безпідставною, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Апелянт не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку свого представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Від представника апелянта засобами електронного зв`язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, що мотивоване неможливістю взяти участь у судовому засіданні, щодо якого судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а позивач не був позбавлений права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача, одночасно відмовляючи у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 20.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Полетехніка (сторона-1, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро (сторона-2, позивач у справі) укладений договір № ВГ-016/2021 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору цей договір є змішаним та містить елементи договору поставки та договору зберігання. Цим договором регулюються відносини сторін з поставки сільськогосподарської техніки, насіння для сівби, засобів захисту рослин, мінеральних добрив (далі товар) та відносини сторін із зберігання товару. Найменування, ціна (вартість), кількість, строки, порядок оплати та поставки товару, розмір товарного кредиту, строк та місце зберігання товару визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

У пункті 5.1 Договору визначено, що поставка товару здійснюється стороною-1 на умовах, визначених згідно ІНКОТЕРМС у редакції 2020 року в порядку та у строк, визначений у специфікації до договору.

Відповідно до специфікації № 001 від 20.12.2021 сторони погодили поставку товару обприскувач Tracker 3200/28 б/в серійний номер 1021136, 2012 р.в. (що був у використанні) в кількості 1 шт. за ціною 592478,08 грн без ПДВ (еквівалент 19166,67 EUR) вартістю 710973,70 грн з ПДВ (еквівалент 23000,00 EUR). Курс EUR на дату, що передує даті підписання специфікації - 30,9119 грн

Згідно із п. 2 специфікації порядок оплати є таким:

1-й платіж 142164,38 грн, в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 4600,00 EUR), що складає 20% вартості товару, у строк до 31.12.2021;

2-й платіж 568657,52 грн, в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 18400,00 EUR), що складає 80% вартості товару, у строк до 01.11.2022.

За визначенням п. 2.1. Специфікації № 001 до Договору, остаточна вартість товару збільшується на 12 % річних від несплаченої вартості товару, що нараховується з моменту передачі товару на зберігання по 01.11.2022 включно та на 20 % річних від несплаченої вартості товару, які нараховуються з 02.11.2022 до моменту сплати повної скоригованої вартості товару.

Пунктом 4 специфікації визначено строк поставки: протягом 10-ти робочих днів з дати отримання стороною-1 100 % вартості товару за умови своєчасної оплати платежів, передбачених п. 2 цієї специфікації.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторона-1 має право передати стороні-2 товар на зберігання за актом передачі товару на зберігання.

Згідно із п. 5.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах: СРТ (в редакції ІНКОТЕРМС 2010) за рахунок сторони-1 на адресу стоони-2: село Башмачка, Дніпропетровська область, Солонянський район.

Відповідно до п. 8.1 Договору договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін і діє один календарний рік, але в будь-якому разі до повного виконання договору. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення договору, його дія продовжується на кожен наступний рік.

Пунктом 10.1 Договору сторони узгодили, що всі спори, розбіжності вимоги або претензії, що виникають із цього договору, підлягають вирішенню в постійно діючому Третейському суді при Асоціації Правова ліга (сайт суду http://sud.te.ua) у відповідності з його регламентом. Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі з одного третейського судді. Місце знаходження третейського суду та місце розгляду спору: м. Тернопіль, Майдан волі, 4, поштовий індекс 46001. Мова третейського судочинства Українська. Сторони є такими, що розуміють правовий зміст та правові наслідки цього третейського застереження та вважають їх звернення до Третейського суду достатнім заходом захисту своїх прав.

Посилаючись на невідповідність третейської угоди у вигляді викладеного в пункті 10.1 Договору третейського застереження положенням статті 124 Конституції України, статей 4, 5, 6 ГПК України, ст. 203 ЦК України, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним третейського застереження в п. 10.1 договору № ВГ-016/2021 від 20.12.2021.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновків, що викладене в договорі третейське застереження не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним третейського застереження, викладеного в п. 10.1 договору № ВГ-016/2021 від 20.12.2021.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Так, визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов`язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб`єктивного права (охоронюваного інтересу) - об`єкту судового захисту, порушення у зв`язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як свідчать обставини справи, на підставі укладеного Договору між сторонами склалися господарські відносини, що зумовили взаємні обов`язки. Договір є змішаним договором, який об`єднує в собі такі договори як поставка, зберігання і продаж товару в кредит.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

За визначенням ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України Про третейські суди передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Тобто, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Суд наголошує, що умова правочину про розгляд спору третейським судом передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України Про третейські суди.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, підписавши договір № ВГ-016/2021 від 20.12.2021, в якому міститься третейське застереження, позивач погодився з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що виникають за таким договором.

За змістом ст. 3 Закону України Про третейські суди, завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Статтею 12 Закону України Про третейські суди визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

З огляду на наведені норми законодавства України, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що третейське застереження, викладене в п. 10.1 договору поставки товару № ВГ-016/2021 від 20.12.2021, укладеного між ТОВ Авангард-Агро та ТОВ Полетехніка, не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства, а отже відсутні й підстави для визнання недійсним цього третейського застереження.

Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, пов`язаних з відмовою суду у задоволенні клопотання позивача про витребування та дослідження письмових доказів по справі судова колегія зазначає наступне.

Так, позивачем до суду першої інстанції було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, у якому позивач зазначив, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, а саме належності підпису на договорі № ВГ-016/2021 від 20.12.2021 директору ТОВ Авангард-Агро Устименко К.В. необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

З тих підстав, що оригінал договору потрібен для проведення почеркознавчої експертизи у справі та виявлення належності підпису Устименко К.В. на зазначеному договорі, позивач подав до місцевого господарського суду клопотання про витребування у відповідача оригіналу цього договору.

Однак, як слушно зауважено судом першої інстанції, обставини дотримання сторонами своїх зобов`язань, які випливають із Договору, вже були предметом дослідження Господарським судом Запорізької області у справах № 908/584/22 та № 908/2417/22.

В межах справи № 908/584/22 розглядались вимоги ТОВ Авангард-Агро про стягнення з ТОВ Полетехніка попередньої оплати товару в розмірі 141917,82 грн за договором № ВГ-016/2021 від 20.12.2021.

В цьому рішенні суду встановлений факт укладення між ТОВ Авангард-Агро та ТОВ Полетехніка договору поставки товару № ВГ-016/2021 від 20.12.2021, а також інші факти часткового виконання сторонами цього договору, зокрема:

-перший платіж у розмірі 20% вартості товару позивач оплатив 22.12.2021;

-строк оплати другого платежу за товар (80%) погоджено сторонами до 01.11.2022; сторонами не надано доказів зміни даної умови договору або доказів розірвання договору; за повідомленням представників сторін договір є діючим; позивач від поставки товару не відмовлявся;

- на момент розгляду справи строк виконання позивачем обов`язку з оплати частини вартості товару в розмірі 80% не настав, а у відповідача відповідно не настав обов`язок з поставки товару, оскільки відповідно до п. 4 специфікації товар має бути поставлено протягом 10-ти робочих днів з дати отримання відповідачем 100% вартості товару.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.10.2022 у справі № 908/584/22 в позові відмовлено. Таке рішення суду обґрунтоване безпідставністю вимоги позивача про повернення сплаченої передоплати. Вказане рішення сторонами не оскаржено і набрало чинності 21.11.2022.

У справі № 908/2417/22 розглядались первісні позовні вимоги ТОВ Авангард-Агро про стягнення з ТОВ Полетехніка 141917,82 грн попередньої оплати та визнання недійсним договору № ВГ-016/2021, укладеного сторонами 20.12.2021, та зустрічні позовні вимоги ТОВ Полетехніка про стягнення з ТОВ Авангард-Агро 126163,35 грн пені, 145038,00 грн штрафу та 7569,96 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.06.2023 у справі №908/2417/22 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2024 рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2023 у справі № 908/2417/22 скасовано в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийнято в цій частині нове рішення. Суд апеляційної інстанції частково задовольнив зустрічний позов, зменшивши розмір пені та штрафу, та стягнув з ТОВ Авангард-Агро на користь ТОВ Полетехніка 12616,34 грн пені, 14503,80 грн штрафу, 7569,96 грн 3% річних та 4181,57 грн судового збору за подання зустрічної позовної вимоги. В іншій частині рішення залишено без змін.

В межах справи № 908/2417/22 судом першої інстанції встановлений факт укладення між ТОВ Авангард-Агро та ТОВ Полетехніка договору поставки товару № ВГ-016/2021 від 20.12.2021. При цьому місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що позивач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійсним Договору № ВГ-016/2021 від 20.12.2021.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 23.07.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 908/2417/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2024.

Отже, рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2023 у справі №908/2417/22, з урахуванням постанови Центрального апеляційного господарського суду, в частині відмови у задоволенні первісного позову набрало законної сили 04.03.2024.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судова колегія відзначає, що як у справі № 908/584/22, так і у справі № 908/2417/22 судами встановлений факт укладення сторонами договору № ВГ-016/2021 від 20.12.2021 та факт часткового його виконання з боку позивача.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість посилання ТОВ Авангард-Агро на необхідність встановлення належності підпису на договорі № ВГ-016/2021 від 20.12.2021 директору ТОВ Авангард-Агро Устименко К.В.

Крім того частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією собою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Частина друга вказаної норми передбачає, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а собою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Також, судова колегія звертає увагу, що статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Вирішуючи питання призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення лежить на стороні, яка на них посилається, а судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; якщо наявні в матеріалах справи докази є взаємно суперечливими.

Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.

Сама лише наявність клопотання сторони про призначення експертизи у справі, за відсутності передбачених ст. 99 Господарського процесуального кодексу України умов, необхідних для її призначення, не є безумовною підставою для призначення судом відповідної експертизи.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 р. у справі № 927/685/20.

Судова колегія вважає, що у цьому випадку клопотання ТОВ Авангард-Агро про призначення судової експертизи задоволенню не підлягало, оскільки, враховуючи суть спору, а також встановлення обставин укладення договору № ВГ-016/2021 від 20.12.2021 судами в інших справах, відсутня необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право та без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Дослідивши подані сторонами докази, судова колегія вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів, які необхідні для встановлення фактичних даних у справі без призначення судової експертизи, що, у свою чергу, сприятиме виконанню як судом, так і учасниками справи передбаченого ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору.

Скаржником не доведено наявності сукупності умов, за яких необхідним у межах предмету даного спору є призначення судової експертизи.

У цьому зв`язку судова колегія зазначає, що у силу приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України саме суд вирішує, які докази входять у предмет доказування у справі; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, які не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тому, правом встановити доцільність призначення судової експертизи і визначити коло питань (з урахуванням питань, запропонованих учасниками справи), які мають бути роз`яснені судовим експертом, діючим законодавством наділений суд.

За таких обставин, судова колегія констатує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи та про витребування доказів, і правомірно відмовив у їх задоволенні.

Отже колегія суддів апеляційного суду не вбачає порушень норм процесуального права в діях місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні зазначених клопотань позивача та водночас відхиляє відповідні доводи останнього, наведені в апеляційній скарзі.

Щодо оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині покладення на позивача витрат на правову допомогу судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справі, у відзиві на позов відповідач до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат відніс 10000,00 грн витрат на правову допомогу та вказав, що докази понесених витрат будуть надані відповідно до вимог ГПК України.

У поданій 31.05.2024 заяві про стягнення витрат на правничу допомогу відповідач просив стягнути з позивача 50000,00 грн втрат на правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

До заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відповідачем надані: договір про надання правничої допомоги від 09.01.2024, ордер серія АР № 1173999 від 20.05.2024, додаток від 14.05.2024 до договору № б/н від 09.01.2024 про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2024 відповідно до додатку від 14.05.2024 до договору від 09.01.2024 про надання правничої допомоги.

Договір про надання правничої допомоги від 09.01.2024 укладений ТОВ Полетехніка (Клієнт) та адвокатом Громут Володимиром Ігоровичем (Виконавець). Відповідно до змісту цього договору Клієнт надає Виконавцю право здійснювати всі дії від імені і в інтересах Клієнта в процесі кримінального, цивільного, адміністративного та господарського судочинства, виконавчого провадження, під час досудового слідства та у відносинах з органами державної виконавчої влади.

Додатком від 14.05.2024 до договору № б/н від 09.01.2024 про надання правничої допомоги Сторони погодили фіксовану вартість послуг, що надаватимуться Клієнту Виконавцем за Договором про надання правничої допомоги у справі № 908/1373/24 за позовом ТОВ Авангард-Агро до ТОВ Полетехніка про визнання недійсним третейського застереження в п. 10.1 договору № ВГ-016 від 20.12.2021 в суді першої інстанції (згідно наведеної таблиці). Відповідно до п. 3 цього додатку строк оплати послуг, наданих Виконавцем згідно Акту приймання-передачі наданих послуг, встановлюється протягом тридцяти днів з моменту набрання рішенням першої інстанції законної сили.

В акті приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2024 відповідно до додатку від 14.05.2024 до договору від 09.01.2024 про надання правничої допомоги зазначено наступне: Виконавець та Клієнт склали цей Акт про те, що на виконання умов додатку від 14.05.2024 Виконавець надав, а Клієнт прийняв адвокатські послуги вартістю 45000,00 грн у справі № 908/1373/8/24, а саме: аналіз матеріалів поданих Клієнтом для надання консультацій та погодження правової позиції - 5000,00 грн; підготовка та направлення відзиву на позов 10000,00 грн; підготовка та направлення зави про стягнення витрат на правничу допомогу 5000,00 грн; гонорар у випадку відмови позивачу в задоволенні позову немайнового характеру 30000,00 грн, всього 50000,00 грн.

Розглянувши заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу та додані до цієї заяви документи, суд першої інстанції дійшов висновку, що поданими документами підтверджено статус адвоката Громут Володимира Ігоровича, а відтак правова природа зазначених витрат ТОВ Полетехніка є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Беручи до уваги принцип співмірності, необхідно пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зазначила, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом у межах правовідносин між ними та не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв`язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між стонами.

Позивач у запереченнях на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу вказав на те, що заявлений відповідачем розмір витрат на правову допомогу є завищеним, не відповідає фактичному обсягу виконаних робіт (наданих послуг) з правової допомоги та необхідному для цього часу, є неспівмірним зі складністю справи та витраченим часом. Позивач зазначив про необхідність зменшення розміру витрат відповідача, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Відповідно до предмету позову в даній справі позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним третейського застереження, справа є не складною і підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль.

В наданому відповідачем акті приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2024 узгоджено надання адвокатом відповідачу у справі № 908/1373/24 адвокатських послуг на суму 45000,00 грн, однак загальна сума визначена в акті в розмірі 50000,00 грн.

Також судом першої інстанції взято до уваги частину 6 статті 129 ГПК України, згідно з якою, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

В попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат відповідач зазначив про розмір витрат на правничу допомогу 10000,00 грн. Однак, заявляючи до розподілу між сторонами 50000,00 грн витрат на правничу допомогу, жодних пояснень такого істотного перевищення із сумою, визначеною у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат відповідачем не надано.

Враховуючи норми ч. 6 ст. 129 ГПК України, а також зважаючи не те, що справа в силу закону є малозначною та розглядалася у спрощеному позовному провадженні, а також те, що представництво адвокатом інтересів відповідача в судових засіданнях не здійснювалось, оскільки справа розглядалась без повідомлення (виклику) сторін, з огляду на критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, наведених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи ціну позову, складність та обставини справи, місцевий господарський суд визнав співмірним заявленим вимогам розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн в наведеному відповідачем у відзиві на позов попередньому (орієнтовному) розмірі витрат на правничу допомогу.

Судова колегія апеляційного суду враховує, що в своїй апеляційній скарзі апелянт не наводить жодних аргументів в обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення в частині покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, дослідивши заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу та додані до неї документи, врахувавши, що у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції відмовлено, з чим погодився суд апеляційної інстанції, судова колегія погоджується і з висновком місцевого господарського суду про необхідність стягнути з позивача на користь відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 908/1373/23.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині також визнається судовою колегією законним і обґрунтованим.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 р. у цій справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 р. у справі № 908/1373/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 р. у справі № 908/1373/24 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Авангард-Агро.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 19.02.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов