Рішення

від 19.02.2025 по справі 638/5467/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/5467/23

Провадження № 2/638/693/25

РІШЕННЯ

Іменем України

19 лютого 2025 року м. Харків

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Шишкіна О.В.,

за участі секретаря судового засідання Комлєвої К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кремениця Р.М.,

представника відповідача Степанишеної А.В. (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник з`явилися, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити. В судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника сектору сторожової охорони ДП «ХКБМ» з 26.04.2018 року (Наказ №20-п від 25.04.2018 року). Наказом №215 «Про призупинення дії трудових договорів у зв`язку з військовою агресією проти України» від 22.04.2022 року, виданого в.о. директора ДП «ХКБМ» Степановим С. було призупинено дію тродових договорів з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України, в тому числі і з ОСОБА_1 . Особисто позивач не був ініціатором призупинення із ним дії трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через зборйну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудовового договору. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець. Позивач вважає, що наказ №215 «Про призупинення дії трудових договорів у зв`язку з військовою агресією проти України» від 22.04.2022 року, виданого в.о. директора ДП «ХКБМ» Степановим С., не відповідає положенням ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15.03.2022 року, є дискримінаційним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Також зазначає, що він перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця, що у свою чергу призвело до невиплати заробітної плати за період з 23.04.2022 року о 22.05.2023 року у розмірі 321 026,43 грн. З наказом про призупинення діяльності ознайомлений не був.

Представник відповідача, Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» в судовому засіданні, яка брала участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі. Просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на їх необґрунтованість. Вказала, що ОСОБА_1 працював у ДП «ХКБМ ім. О.О. Морозова» на посаді начальника сектору сторожової охорони з 26.04.2018 року по 22.05.2023 року. З 24.02.2022 року ОСОБА_1 припинив виходити на роботу та не приступав до виконання трудових обов`язків включно до дати його звільнення 22.05.2023 року (наказ ДП «ХКБМ» №41-у від 17.05.2023 року). З 23.04.2022 року дію трудового договору з начальником сектору сторожової охорони ОСОБА_1 було призупинено у зв`язку з військової агресію проти України (наказ ДП «ХКБМ» №215-к від 22.04.2022 року) на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ. Наказом ДП «ХКБМ» №41-у від 17.05.2023 року начальника сектору сторожової охорони ОСОБА_1 було звільнено 22.05.2023 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату). Вважаючи призупинення діяльності з позивачем законним, підприємство вважає, що є підстави для відмови у задоволенні позовних вимог і в частині стягнення суми середнього робітку за час вимушеного прогулу.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно дост. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідност. 12 ч. 3 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказиподаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу охорони Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» з 26.04.2018 року відповідно до Наказу №20-п від 25.04.2018 року та Наказу про переведення №402-к від 05.06.2020 року.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 24.03.2022 року передбачені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладенним з фізичними особами у період дії воєнного стану.

Відповідно ст. 13 вказаного Закону передбачено призупинення дії трудового договору у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Щодо призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

ДП «ХКБМ», що розташоване у м. Харкові. Територіальна громада входить до переліку громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 року.

Відповідно до Статуту ДП «ХКБМ» підприємство здійснює господарську діяльність з розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації військової і спеціальної техніки.

Як зазначено відповідачем, після 24.02.2022 року підприємство здійснювало свою діяльність в надзвичайно важких та небезпечних умовах для працівників, на території, що відноситься до районів проведення воєнних (бойових) дій. Вказані обставини виключали можливість забезпечення належних та безпечних умов праці працівникам підприємства, через що відповідач не наполягав на виході на роботу будь-яких працівників підприємства.

З 23.04.2022 року дію трудового договору з начальником сектору сторожової охорони ОСОБА_1 та іншим працівникам згідно наданого Додатку 1, було призупинено у зв`язку з військової агресію проти України (наказ ДП «ХКБМ» №215-к від 22.04.2022 року) на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ.

Відповідачем до суду надано докази того, що всім працівникам згідно Додатку 1 до Наказу №215-к від 22.04.2022 року, у тому числі і позивачу в телефонному режимі було повідомлено про призупинення з 23.04.2022 року дії трудових договорів на період дії правого режиму воєнного стану в Україні. Крім того, в рабочому чаті ДП «ХКБМ», в якому перебував і позивач ОСОБА_1 , 23.04.2022 року було розміщено Наказ №215-к від 22.04.2022 року з додатком переліком працівників, з якими було призупинено дію трудових договорів.

Відповідно до Наказу №215-к від 22.04.2022 року працівники підприємства, в тому числі і ОСОБА_1 , заробітну плату не отримували. Фактично позивач свої функціональні обов`язки начальника сектору сторожової охорони з 24.02.2022 року не виконував.

Достатніх інших або протилежних доказів позивачем та його представником суду не надано.

Наказом №191-к від 13.03.2022 року виконання обов`язків начальника сектора сторожової охорони ДП «ХКБМ» було покладено на ОСОБА_2 .

Відповідно Наказу №57 від 08.03.2023 року «Про зміну організаційної структури підприємства» скасовано в організаційній структуре ДП «ХКБМ» сектор сторожової охорони (підрозділ №9).

На підставі наданого відповідачем акту від 21.03.2023 року ознайомитися з «Переліком вакантних посад підприємства ДП «ХКБМ» позивач ОСОБА_1 відмовився.

Наказом ДП «ХКБМ» №41-у від 17.05.2023 року начальника сектору сторожової охорони ОСОБА_1 було звільнено 22.05.2023 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату).

При таких обставинах суд не знаходить підстав для скасування наказу ДП «ХКБМ» №215-к від 22.04.2022 року про призупинення дії трудового договору з позивачем ОСОБА_1 .

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього робітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Як встановлено вище, середній заробіток працівника визначається з дня звільнення такого працівника з роботи.

Отже, за змістом чинних положень законодавства про працю оплата вимушеного прогулу має місце виключно у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на роботу.

У Постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №761/36220/17 викладено висновок, що «аналіз та тлумачения положеньст. 235 КЗпП Українидає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльності роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізувати своє право на працю».

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати прцівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, прцівникові виплачуєтся середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Однак, відповідно до п.1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, при влаштуванні на роботі працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Згідно п.1.1. абз.4 вказаної Інструкції встановлено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за основним місцем роботи.

Оскільки судом встановлено, що призупинення трудового договору з позивачем відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства про працю та відсутні порушення трудових прав останнього з боку відповідача, а вимоги про стягнення суми середнього робітку за час вимушеного парогулу, мають похідний характер від вимоги про скасування наказу, то зазначені вимоги не підлягають задоволенню, як безпідставні.

Згідно частин 1-3статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост.76 ЦПК Українивстановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 10,12,13,76,89141,200,258,259,263-265,268,273,279,354 ЦПК України,ст. ст. 40, 148, 149, 235 Кодексу законів про працю України,суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя О.В. Шишкін