Рішення

від 11.02.2025 по справі 911/2939/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/2939/24

За позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Переяславської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області

про витребування земельної ділянки,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Віценко Б.В;

від відповідача: Лебідь Н.Ф.;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

прокурор: Білоконь І.А.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Стислий виклад позовних вимог

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (надалі позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Переяславської міської ради (надалі відповідач), у якому просить суд:

- витребувати в категорію земель лісогосподарського призначення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Переяславської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023, з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення та наказом від 04.01.2021 №4-ОТГ дану земельну ділянку передано Переяславській міській раді, яка зареєструвала право комунальної власності на неї. Водночас спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» та відноситься до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, в зв`язку з чим прокурор звернувся до суду із вимогою про витребування спірної земельної ділянки в категорію земель лісогосподарського призначення з незаконного володіння Переяславської міської ради.

2.Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» та на виконання наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру» від 17.11.2020 №485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності», Головним управлінням Держгеокадстру у Київській області наказом №4-ОТГ від 04.01.2021 передано в комунальну власність Переяславській міській громаді землі сільськогосподарського призначення загальною площею 370,1765 га, серед яких спірна земельна ділянка.

Відповідно до вимог визначених Порядком проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 Інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державна інвентаризація земель проводиться шляхом формування земельних ділянок незалежно від форми власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.

Спірна земельна ділянка станом на 2019 рік відносилась до земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується технічною документацією.

Держава, в особі Головного управління Держгеокадстру у Київській області, передала спірну земельну ділянку, з державної в комунальну власність, а Переяславська міська рада, діючи в інтересах громади, прийняла на законних підставах.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не набуло права користування спірною земельною ділянкою, оскільки до нього як правонаступника чи у інший законний спосіб таке право не переходило. Матеріали лісовпорядкування виготовлені на Державне підприємство «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» у 2015 році та були підставою для оформлення права користування, як речового права в державному реєстрі, чим останнє не скористалось і його правонаступники реєстрацію права користування спірною земельною ділянкою також не здійснювали.

3.Стислий виклад позиції третьої особи-1

Третя особа-1 правом на надання пояснень не скористалась.

4.Стислий виклад позиції третьої особи-2

Третя особа-2 зазначає, що на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 визначено провести в 2019 році інвентаризацію несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території об`єднаних територіальних громад та не сформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» було розроблена технічна документація і землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та території, зокрема, Дем`янецької сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області. Так, на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки цільове призначення визначено, як землі запасу, сільськогосподарського призначення, державної власності. Згідно експлікації угодь спірна земельна ділянка відносилась до пасовищ.

На момент державної реєстрації третя-особа-2 не володіла даними які відносили спірну земельну ділянку до земель лісогосподарського призначення, будь-яких документів які це підтверджували чи спростовували в архіві не обліковувалось.

5.Процесуальні дії в справі

У позовній заяві міститься клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.11.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

14.11.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/2939/24, її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.12.2024.

У підготовче засідання 19.12.2024 з`явився прокурор та представник відповідача, представник позивача не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У засіданні представником відповідача заявлено клопотання про продовження строку для подачі відзиву на позовну заяву. Також судом у засіданні поставлено на обговорення клопотання прокурора щодо залучення до участі в справі Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2024 продовжено відповідачу строк для подання відзиву до 02.01.2025, відкладено підготовче засідання в справі 911/2939/24 на 07.01.2025, залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі третя особа-1) та залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області (далі третя особа-2).

30.12.2024 від прокуратури на виконання вимог ухвали суду надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

02.01.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про витребування в позивача оригіналів доданих до позовної заяви копій документів, зокрема оригіналу довідки відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.12.2019 №97-10-0.33-1229/174-19, оскільки надана позивачем копія цього документу відрізняється від наявної у відповідача.

06.01.2025 від відповідача через канцелярію суду надійшов аналогічний відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 07.01.2025 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача, треті особи не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином. У засіданні судом поставлено на обговорення клопотання відповідача викладене в відзиві на позовну заяву про витребування в позивача оригіналу довідки відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.12.2019 №97-10-0.33-1229/174-19, щодо задоволення якого прокурор не заперечував.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.01.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання в справі 911/2939/24 на 04.02.2025 та витребувано в позивача і третьої особи-2 оригінал довідки відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.12.2019 №97-10-0.33-1229/174-19.

23.01.2025 від третьої особи-2 надійшли пояснення по справі.

28.01.2025 на виконання вимог ухвали суду від прокуратури надійшли документи.

30.01.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій міститься клопотання про поновлення строку на її подання.

03.02.2025 на виконання вимог ухвали суду від третьої особи-2 надійшли документи.

У підготовче засідання 04.02.2025 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача, треті особи не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.02.2025 поновлено прокурору строк на подання відповіді на відзив та долучено подану прокурором відповідь на відзив до матеріалів справи та продовжено відповідачу строк до 10.02.2025 для подання заперечень.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою від 10.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2025.

07.02.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

11.02.2025 о 12:46 від прокуратури надійшли додаткові пояснення до яких долучено документи в якості доказів у даній справі.

У судове засідання 11.02.2025 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача, треті особи не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином. У засіданні прокурор просив долучити подані 11.02.2025 додаткові пояснення до матеріалів справи, відповідач заперечував щодо долучення додаткових пояснень прокурора до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання прокурора про долучення додаткових пояснень до матеріалів справи, суд залишив їх без розгляду, з огляду на таке.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, при розгляді клопотання прокурора про долучення додаткових пояснень до матеріалів справи судом враховано наступне.

Відповідно до ч.2, 3 ст.80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи;

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. (частина 4 статті 80 ГПК України).

Як передбачено ч.8 ст.80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Прокурор зазначає, що ним подано додаткові поясненні із новими доказами на спростування доводів відповідача викладених у запереченнях, в зв`язку з чим пропущено строк на подання доказів.

Відповідно до ч.2 ст.161ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (ч.5 ст161 ГПК України).

Відповідно до ч.3 ст.169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Положеннями частини 2 статті 118 ГПК України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява скарга документи тощо) стосовно якої пропущено строк.

Такої заяви по суті справи як додаткові пояснення позивача (прокурора в даному випадку) нормами ГПК України не передбачено, також суд не визнавав необхідним подавати будь-які пояснення, прокурор скористався своїм правом на подання позовної заяви та відповіді на відзив.

Судом враховано, що прокурор звернувся з даним позовом до суду ще 28.10.2024, справа перебуває в провадженні судді з 19.11.2024 (ухвала про відкриття провадження в даній справі), отже прокурор мав достатньо часу та можливість надати всі необхідні документи та пояснення на підтвердження своєї правової позиції в справі.

Більше того, прокурор у підготовчому засіданні 04.02.2025 не заперечував щодо призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

Крім цього, неодноразово ухвалами від 19.11.2024 (пункт 6 резолютивної частини), від 19.12.2024 (пункт 9 резолютивної частини), від 07.01.2025 (пункт 11 резолютивної частини) встановлено учасникам справи строк для подання заяв з процесуальних питань (заяв, клопотань, заперечень), відповідно до ч.3 ст.169 ГПК України - за 5 днів до судового засідання у письмовій формі.

Прокурором подані додаткові пояснення до суду 11.02.2025 о 12:46 год., тоді як судове засідання призначено на 11.02.2025 о 15:20 год.

Враховуючи зазначене вище та те, що додаткові пояснення подані менш ніж за 3 години до судового засідання та долучені до додаткових пояснень документи, в якості доказів, з позовною заявою не подавались, з огляду на що, прокурором пропущено строк на подання таких документів у якості доказів та останній не повідомляв суд про неможливість подання долучених до додаткових документів при подані позовної заяви, суд не приймає зазначені вище докази до розгляду та залишає додаткові пояснення прокурора без розгляду в порядку ч.8 ст.80 та ч.2 ст.118 ГПК України.

Також суд звертає увагу, що пунктом 7 резолютивної частини ухвали від 07.01.2025 вставлено прокурору строк до 17.01.2025 для подання відповіді на відзив, останнім подано відповідь на відзив лише 30.01.2025, ухвалою від 04.02.2025 судом поновлено прокурору строк на подання відповіді на відзив та долучено подану прокурором відповідь на відзив до матеріалів справи.

Згідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (п.10. ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч.2 ст.114 Господарського процесуального кодексу України ).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 11.02.2025 надали пояснення по суті позовних вимог та просили позов задовольнити повністю.

Відповідач у судовому засіданні 11.02.2025 надав пояснення по суті заперечень та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 11.02.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Станом на 01.01.2016 відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Київській області за вих.№97-10-0.33-1229/174-19 від 04.12.2019 на території Дем`янецької сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, зокрема, відводиться земельна ділянка: 40,0000 га сільськогосподарських земель, номер рядка 1.1.5. «інші недержавні сільськогосподарські підприємства»; шрифт рядка -08; графа -28 чагарники .

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» (зі змінами, внесеними наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 №129), зокрема, визначено провести в 2019 році інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності в межах об`єднаних територіальних громад (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі).

2019 року на виконання вказаного наказу Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Строківської, Вовчківської, Мазінської, Пристромської, Дем?янецької, Гланишівської, Гайшинської, Виповзької та Хоцьківської сільських рад Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Так, відповідно до вказаної вище технічно документації земельна ділянка з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (спірна земельна ділянка) на території Дем`янецької сільської ради площею 40 га в кадастровому кварталі 3223382400:04:003 визначено, державної форми власності, сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відноситься до пасовищ.

На підставі вказаної технічної документації із землеустрою від 30.11.2019 у Державному земельному кадастрі 12.12.2019 зареєстровано земельну ділянку площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (місце розташування - Дем?янецька сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області за №4-ОТГ від 04.01.2021 Переяславській міській громаді Бориспільського району Київської області передано в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 370,1765 га, у тому числі, ділянку площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (п.17. додатку до наказу).

Як убачається з інформації з Державного земельного кадастру 15.02.2021 Переяславською міською радою на спірну земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності.

Водночас, у позовній заяві прокурор, з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, стверджує, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірна земельні ділянки є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташовані в 47 кварталі Стовп`язького лісництва філії "Бориспільське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" (правонаступника Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький лісгосп").

На підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи містяться фрагменти з публічної кадастрової карти України, витяги з Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" (Стовп`язьке лісництво) 2015 року, копії картографічних матеріалів (планшет) у якому відображено квартал 47 за 2014 рік, в яких зазначено «ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп, Стовп`язьке лісництво», «область Київська «район Переяслав-Хмельницький», «загальна площа 93 га, планшет складений на основі героданих землепрорядкування 1989-1992 рр., лісовпорядкування 1993 р і ортофотопланів 2006 р. зйомки» вказаний планшет не містить жодного підпису.

Також у матеріалах справи міститься копії картографічних матеріалів (планшет) за 2003 рік у якому відображено квартал 47, в якому зазначено «для службового користування», «Переяслав-Хмельницький держлісгосп, Стовп`язьке лісництво», «область Київська, район Переяслав-Хмельницький», «планшет складений на основі геоданих землевпорядкування 1981 1987 рр. і лісовпорядкування 2003 року» загальну площу та підписантів, не можливо прочитати з наданої прокурором копії планшету.

Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №03/904-24 від 22.08.2024 інформація про межі Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування починаючи з 1993 року відсутня та надано витяг з картографічної бази відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка частково накладається та виходить за межі кварталу 47 Стовп`язького лісництва.

Листом за вих.№1010/20.23-2024 від 10.09.2024 філія «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» повідомила прокуратуру, що може стверджувати, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення в кварталі 47 Стовп`язького лісництва та протягом 2003 2014 років перебували в користуванні Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький лісгосп».

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України №679 від 21.10.2021 припинено Державне підприємство «Переяслав-Хмельницький лісгосп», шляхом реорганізації, а саме приєднанням до Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 0992102).

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» з метою удосконалення структури управління та підвищення ефективності ведення лісового господарства Державним агентства лісових ресурсів України видано наказ №942 від 28.10.2022, відповідно до якого Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство» припиняється, шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034).

Належним чином завірених копій передавальних актів прокурором до матеріалів позовної заяви не долучено.

За твердженням прокурора після здійснення реорганізації постійним лісокористувачем земельних ділянок лісогосподарського призначення в Стовп`янському лісництві після припинення Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Також відповідно до листа за вих.№1010/20.23-2024 від 10.09.2024 філія «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» погоджень на вилучення земельної ділянки в кварталі 47 Стовп`язького лісництва припинене Державне підприємство «Переяслав-Хмельницький лісгосп», припинене Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство» та Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не надавали.

Отже, оскільки погодження та згоди на вилучення (припинення) права постійного користування спірною земельною ділянкою, а також зміни її цільового призначення відповідним органом не надавались, тому, за твердженням прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення державної власності задовго до її реєстрації, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної форми власності та право постійного користувача і дійсного володільця спірних земельних ділянок у законний спосіб не припинено.

Враховуючи зазначене прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом, у якому просить витребувати в категорію земель лісогосподарського призначення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із володіння Переяславської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

У силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22).

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Отже, земельним законодавством у редакції чинній від 15.10.2003 передбачено, що підставою набуття права користування земельною ділянкою із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.123 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Статтею 9Лісового кодексу України (в редакції від 01.06.2003) передбачено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п`яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Доказів набуття Державним підприємством «Переяслав-Хмельницький лісгосп» права користування будь-якими земельними ділянками в матеріалах справи відсутні та прокурором, у порядку передбаченому ГПК, суду таких доказів не надано.

У позовній заяві прокурор, стверджує, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірна земельні ділянки є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташовані в 47 кварталі Стовп`язького лісництва та перебуває в користуванні філії "Бориспільське лісове господарство" ДСГП "Ліси України".

Водночас доказів погодження проекту в визначеному статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) чи відповідного рішення про передачу земель Державному підприємству «Переяслав-Хмельницький лісгосп» в порядку статті 9 Лісового кодексу України (в редакції від 01.06.2003) матеріали справи не містять.

Також матеріалами справи не підтверджується здійснення Державним підприємством «Переяслав-Хмельницький лісгосп» розробки технічної документації і землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування, зокрема на спірну земельну ділянку.

Враховуючи зазначене вище, будь-яких доказів надання в постійне користування Державному підприємству «Переяслав-Хмельницький лісгосп» земельних ділянок матеріали справи не містять та прокурором, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області за №4-ОТГ від 04.01.2021 Переяславській міській громаді Бориспільського району Київської області передано в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 370,1765 га, у тому числі, ділянку площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (п.17. додатку до наказу).

Як убачається з інформації з Державного земельного кадастру 15.02.2021 Переяславською міською радою на спірну земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності.

Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Частиною 1 ст. 4 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) передбачено, що до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

Відповідно до ст.5 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 55 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

Відомостей, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісового фонду матеріали справи не містять.

Станом на 01.01.2016 відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Київській області за вих.№97-10-0.33-1229/174-19 від 04.12.2019 на території Дем`янецької сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, зокрема, відводиться земельна ділянка: 40,0000 га сільськогосподарських земель, номер рядка 1.1.5. «інші недержавні сільськогосподарські підприємства»; шрифт рядка -08; графа -28 чагарники .

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» (зі змінами, внесеними наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 №129), зокрема, визначено провести в 2019 році інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності в межах об`єднаних територіальних громад (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі).

2019 року на виконання вказаного наказу Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Строківської, Вовчківської, Мазінської, Пристромської, Дем?янецької, Гланишівської, Гайшинської, Виповзької та Хоцьківської сільських рад Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Так, відповідно до вказаної вище технічно документації земельна ділянка з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (спірна земельна ділянка) на території Дем`янецької сільської ради площею 40 га в кадастровому кварталі 3223382400:04:003 визначено, державної форми власності, сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відноситься до пасовищ.

На підставі вказаної технічної документації із землеустрою від 30.11.2019 у Державному земельному кадастрі 12.12.2019 зареєстровано земельну ділянку площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (місце розташування - Дем?янецька сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Отже, вперше земельна ділянка площею площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 була сформована як об`єкт цивільних прав 12.12.2019.

Проведення інвентаризації земельних ділянок, що розташовані межах об`єднаних територіальних громад та віднесення їх до державної форми власності відповідає вимогам чинного законодавства та у судовому порядку незаконним не визнавалось.

З наданих пояснень третьої особи-2 (Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області) вбачається, що на момент державної реєстрації остання не володіла даними які відносили спірну земельну ділянку до земель лісогосподарського призначення, будь-яких документів які це підтверджували чи спростовували в архіві не обліковувалось.

Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №03/904-24 від 22.08.2024 інформація про межі Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування починаючи з 1993 року відсутня.

Згідно із ст.56 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст.57 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної та комунальної власності відображено в положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає в визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі в межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Законом України від 05.02.2004 №1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не могли бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

У матеріалах справи містяться фрагменти з публічної кадастрової карти України, витяги з Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" (Стовп`язьке лісництво) датованого 2015 року, копії картографічних матеріалів (планшет) у якому відображено квартал 47 лише за 2014 рік, в яких зазначено «ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп, Стовп`язьке лісництво», «область Київська «район Переяслав-Хмельницький», «загальна площа 93 га, планшет складений на основі героданих землепрорядкування 1989-1992 рр., лісовпорядкування 1993 р і ортофотопланів 2006 р. зйомки» вказаний планшет не містить жодного підпису.

Також у матеріалах справи міститься копії картографічних матеріалів (планшет) за 2003 рік у якому відображено квартал 47, в якому зазначено «для службового користування», «Переяслав-Хмельницький держлісгосп, Стовп`язьке лісництво», «область Київська, район Переяслав-Хмельницький», «планшет складений на основі геоданих землевпорядкування 1981 1987 рр. і лісовпорядкування 2003 року» загальну пощу та підписантів, не можливо прочитати з наданої копії планшету.

Зазначений вище пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України чітко зазначає про два випадки, за наявності яких виникає право постійного користування, чи прирівняне до такого право користування у заявника:

1) це право постійного користування, що підтверджується належним державним актом на постійне користування землями лісогосподарського призначення;

2) це право постійного користування, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування земель лісового фонду, які надані до набрання чинності Земельним кодексом України.

Земельний кодекс України набув чинності 01.01.2002.

Суд бере до уваги, що пунктом 1 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

В подальшому, норми Земельного кодексу передбачали, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В проекті організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" (Стовп`язьке лісництво) датованого 2015 року долученим прокурором до позову відсутні посилання на індивідуальні ознаки земельної ділянки, за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо.

Також копії планшетів не є підставами для набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою, також у них відсутні посилання на індивідуальні ознаки земельної ділянки, за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо,

Суду не надано допустимих та належних доказів факту передачі земельної ділянки в користування державному лісогосподарському підприємству.

Також матеріали справи не місять доказів того, що за позивачем, чи за державним лісогосподарським підприємством зареєстроване відповідне речове право, тобто право державної власності, чи право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Щодо листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №03/904-24 від 22.08.2024 із витягом з картографічної бази відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка частково накладається та виходить за межі кварталу 47 Стовп`язького лісництва, то як встановлено судом вище матеріалами справи не підтверджується набуття Державним підприємством "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою.

Крім цього, прокурором не доведено, а наявні матеріали справи не містять доказів, в якій саме частині (площі) спірна земельна ділянки накладаються на землі кварталу 47, матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Прокурором та сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Також прокурор в позові посилається на п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України, проте Земельний кодекс України на момент прийняття наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області за №4-ОТГ від 04.01.2021 вказаного пункту не містив.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України в мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі РуїсТоріха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на прокуратуру.

Керуючись ст.73-74, 77-80, 86, 123, 129, 185, 191, 233, 236-238, 240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Переяславської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про витребування земельної ділянки відмовити в повному обсязі.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 19.02.2025.

Суддя В.М. Антонова