Рішення

від 13.02.2025 по справі 914/2627/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2025 Справа № 914/2627/23

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Джеремі», м. Львів,

про: усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення нежитлової будівлі з припиненням права власності

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

від позивача: Попович Я.Д. представник;

від відповідача: Бартман Л.Б. представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради до Приватного підприємства «Джеремі» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення нежитлової будівлі літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2711755946060) з припиненням права власності Приватного підприємства «Джеремі» на нежитлову будівлю літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2711755946060).

Ухвалою суду від 04.09.2023 (суддя Щигельська О.І.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Львівської області №356 від 17.10.2023, згідно п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Рішення зборів суддів Господарського суду Львівської області від 07.08.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи №914/2627/23 у зв`язку з вагітністю та пологами судді Щигельської О.І.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №914/2627/23 передано на розгляд судді Березяк Н.Є.

Ухвалою від 19.10.2023 суд прийняв справу №914/2627/23 до розгляду, розгляд справи почав спочатку, підготовче засідання призначено на 19.10.2023. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 06.06.2024 було зупинено провадження у справі № 914/2627/23 за позовом Львівської міської ради до Приватного підприємства «Джеремі» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення приміщення літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2711755946060) з припиненням права власності Приватного підприємства «Джеремі» на приміщення літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2711755946060) до винесення рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 914/1785/22.

Ухвалою суду від 05.12.2024 провадження у справі №914/2627/23 поновлено у зв`язку винесенням рішення Великою Палатою Верховного суду у справі №914/1785/22 від 18.09.2024. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила наступний правовий висновок:

«Якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов (ст. 391 ЦК України), зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.

Рішення суду щодо демонтажу зазначених нежитлових приміщень має бути виконуваним не лише в добровільному порядку, але й шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання (без участі відповідача, але його коштом) у разі його невиконання відповідачем у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд установив, що приватне підприємство використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав. На цих ділянках фактично розміщені торгові павільйони, які не є нерухомим майном, а тому належним способом захисту порушеного права в цьому спорі є негаторний позов (ст. 391 ЦК України). Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

За результатами розгляду справи Велика Палата ВС погодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна.

Враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ураховуючи викладене, Велика Палата ВС погодилася з висновками місцевого суду, що приватне підприємство використовує земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 391 ЦК України.

Вимога позивача про зобов`язання приватного підприємства звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу нежитлових приміщень не є нерозривно пов`язаною з його особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі приватного підприємства (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання в разі його невиконання боржником у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПП «Джеремі», самовільно зайняло та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,0094 га на АДРЕСА_1 шляхом розміщення нежитлової будівлі за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради, чим порушує право власності Львівської територіальної громади на вказану земельну ділянку.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень посилається на наступне:

- ПП «Джеремі» набуло право власності на нежитлову будівлю, АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.06.2023, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О.С., зареєстрованим в реєстрі за №1112.

- відповідач не був учасником справи №19/202, не знав та не міг знати про наявність спору про визнання права власності на будівлю, АДРЕСА_1 .

- ПП «Джеремі» є добросовісним набувачем, на вказану будівлю, в розумінні ст. 330 Цивільного Кодексу України.

- в діях позивача наявні ознаки бездіяльності, також, відповідач покликається на сплив строку позовної давності.

В судовому засіданні 13.02.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено судом, право власності на приміщення літ. «Б-1», загальною площею 90,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 первинно було зареєстровано 26.11.2008 за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202.

Відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі 19/202 визнано за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на будівлю площею 90,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею будівлю площею 90,3 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 у справі №19/202 апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202 скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 у справі №19/202 касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з доповненням до неї залишено без задоволення. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 у справі №19/202 залишено без змін.

У судових рішеннях зазначено, що ФОП ОСОБА_1 був даний дозвіл не на будівництво, а на розміщення малої архітектурної форми значно меншої площі, ніж спірна. Згідно з укладених договорів оренди земельних ділянок позивач отримав право не на забудову, а на розміщення стаціонарних малих архітектурних форм, право власності на які, згідно п.12 Тимчасового положення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, не оформляється.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, 24.02.2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В. на підставі Договору купівлі- продажу №95 від 30.01.2009 було здійснено державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Приватним підприємством «Мотор».

14.04.2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л. на підставі Договору купівлі-продажу №569 від 10.03.2009 було здійснено державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Приватним підприємством «Казка 74».

12.06.2023 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О.С. на підставі Договору купівлі-продажу №1112 від 12.06.2023 було здійснено державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Приватним підприємством «Джеремі» (відповідач).

Позивач звернув увагу, що з моменту укладення вказаних договорів купівлі- продажу власники об`єкта не зверталися до Львівської міської ради та її виконавчих органів з проханням оформлення права користування/власності на земельну ділянку на якій розміщено об`єкт, що був предметом купівлі-продажу.

Як стверджує позивач, оскільки, державна реєстрація права власності на приміщення літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у Реєстрі речових прав на нерухоме майно є незаконною, то правочин щодо відчуження такого майна є нікчемним, оскільки спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності.

Відтак, Договір купівлі-продажу реєстраційний номер №95 від 30.01.2009 посвідчений Волинською Л.В. (приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу), укладений між ФОП Михайлівим та ПП «Мотор», Договір купівлі-продажу реєстраційний номер №569 від 10.03.2009 посвідчений Стоцком Тарасом Львовичем (приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу), укладений між ПП «Мотор» та ПП «Казка 74», та Договір купівлі-продажу реєстраційний номер №1112 від 12.06.2023 посвідчений Поповичем Орестом Степановичем (приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу), укладений між ПП «Казка 74» та ПП «Джеремі» є нікчемними.

Львівською міською радою рішень (ухвал) по передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі загальною площею 90,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 не приймалось.

Оскільки, в результаті реєстрації права власності на об`єкт на АДРЕСА_1 загальною площею 90,3 кв.м порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з даним позовом.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Відтак, виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Львова територіальній громаді міста з визначенням її власником Львівської міської ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема, нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Львівська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

26.11.2008 року зареєстровано за ФОП ОСОБА_1 право власності на приміщення літ. «Б-1», загальною площею 90,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 по справі №19/202.

В подальшому вказане рішення було скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009, яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009.

Враховуючи, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202 скасовано, у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутні належні та передбачені законодавством документи, необхідні для оформлення права власності на будівлю літ. «Б-1» загальною площею 90,3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Зважаючи на наведене, в подальшому, зазначені обставини мали були б слугувати перешкодою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт за Приватним підприємством «Мотор», за Приватним підприємством «Казка 74» та, в подальшому, за Приватним підприємством «Джеремі».

Натомість в державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна наступна інформація: реєстрація права власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 90,3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за Приватним підприємством «Джеремі» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711755946060).

Земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно на АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради та віднесена до земель комунальної власності відповідно до ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Спірна земельна ділянка у власність чи користування відповідачу та будь-якій іншій особі не надавалась.

Інформація про відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 підтверджується також листом управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради №4-2403-9806 від 21.07.2023. Так, за змістом вказаного листа, Львівською міською радою рішення (ухвали) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення (магазину), площею 90,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 2711790446060) в управлінні земельних ресурсів відсутні. Одночасно повідомлено, що інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711755946060) в управлінні земельних ресурсів відсутня.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

При цьому, згідно з висновками Верховного Суду, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

За приписами статей 187, 188 3емельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Як встановлено судом, цивільно-правові угоди щодо спірної земельної ділянки між міською радою та фізичними або юридичними особами не укладались.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відсутні, що свідчить про самовільне її зайняття.

Оскільки спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, та за відсутності доказів того, що спірне нерухоме майно в установленому законом порядку введено в експлуатацію, вказане свідчить про відсутність правових підстав вважати, що відповідач набув право власності на нього. Відтак, об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва.

Щодо належності способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення наведеного об`єкту нерухомості, правовий режим зазначеного об`єкта будівництва, як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема, земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом, як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Таким чином, з огляду на те, що зазначений об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Львівська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Власник має право вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна. Відповідачем набуто усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі №755/3782/17 (провадження № 61-10992св18).

В свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

З огляду на викладене, державна реєстрація права власності за відповідачем на спірну нежитлову будівлю, здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019, який набрав чинності 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 вищеназваного Закону (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Львівській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном - земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: на приміщення літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711755946060).

Стосовно покликання відповідача про сплив позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України, а наведений спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

Поряд з тим, покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного прав та, зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном.

З огляду на наведене, оскільки вимоги позивача спрямовані на усунення перешкод у користуванні майном, суд дійшов висновку, що на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.

Що стосується покликань, що ПП «Джеремі» є добросовісним набувачем суд зазначає, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що право власності на спірне майно є скасоване, отримавши інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень та скориставшись відповідною правовою допомогою перед набуттям у власність нерухомого майна. Відтак, ПП «Джеремі» могло і повинно було розуміти, що це майно не належить до об`єктів нерухомого майна, і його отримання у власність є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2684,00 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити.

2.Усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення приміщення літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 2711755946060) з припиненням права власності Приватного підприємства «Джеремі» на приміщення літ. «Б-1» площею 90,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 2711755946060).

3.Стягнути з Приватного підприємства «Джеремі» (вул. Гашека Я., 17, м. Львів, 79031; код ЄДРПОУ: 44965325) на користь Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ: 04055896) 2684,00 грн судового збору.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.02.2025

СуддяБерезяк Н.Є.