Рішення

від 19.02.2025 по справі 922/4113/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4113/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № № 922/4113/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" (80562, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Сторонибаби, вул. Бужна, буд. 25, код ЄДРПОУ 45112154)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЩПРОМ" (61052, Харківська обл., м.Харків, вул. Гостинний Двір (раніше - вул. Суздальські Ряди), буд. 12, код ЄДРПОУ 45339007)

про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 24000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" звернулося до Господарського суду Харківської області через підсистему Електронний Суд ЄСІТС з позовною заявою до відповідача - ТОВ "ПІЩПРОМ", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 24000,00 грн, а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на безпідставне набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 24000,00 грн, які були помилково перераховані ТОВ "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" (позивачем) на поточний рахунок ТОВ "ПІЩПРОМ" (відповідача) згідно з платіжною інструкцією № 3 від 11.03.2024 з призначенням платежу: "Оплата за протирочну машину згідно Рахунку-фактури № 35/2 від 05.03.2024 та договору поставки № 35 від 05.03.2024 без ПДВ". Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, Рахунок-фактури № 35/2 від 05.03.2024 ніколи йому не виставлявся відповідачем, правовідносини зі сплати зазначених коштів між сторонами відсутні, тому у зв`язку з безпідставним набуттям відповідачем грошових коштів у розмірі 24000,00 грн позивач просить стягнути з останнього зазначені кошти на підставі ст. 1212, 1214 ЦК України.

Вказану позовну заяву залишено без руху ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 922/4113/24 на підставі ч. 1, 2 ст. 174 ГПК України, з наданням позивачу 10-тиденног строку з дня отримання зазначеної ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду належних доказів на підтвердження сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2422,40 грн.

Також, зазначеною ухвалою, з огляду на приписи ч. 6 ст. 6, ч. 7 ст. 42 ГПК України, було повідомлено відповідачу - ТОВ "ПІЩПРОМ" про обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІТС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою суду прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі № 922/4113/24, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив та встановлено відповідачу 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь на відзив.

Також зазначеною ухвалою у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6, ч. 7 ст. 42 ГПК України було повторно повідомлено відповідачу - ТОВ "ПІЩПРОМ" про обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІТС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Зазначену ухвалу відповідно до вимог ст. 122 ГПК України вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України (як і попередню ухвалу суду у даній справі) було направлено позивачу - ТОВ "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" в електронному вигляді до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС та відповідачу - ТОВ "ПІЩПРОМ" в паперовому вигляді листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на його юридичну адресу, яка зазначена позивачем у позовній заяві та вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м.Харків, вул. Гостинний Двір (раніше - вул. Суздальські Ряди), буд. 12.

Від учасників справи після відкриття провадження у даній справі будь-яких заяв по суті справи або заяв чи клопотань з процедурних питань на адресу суду станом на день ухвалення судом цього рішення не надходило.

Відповідач - ТОВ "ПІЩПРОМ", в порушення вимог ч. 6 ст. 6, ч. 7 ст. 42 ГПК України не зареєстрував особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, своїм правом на захист не скористався, ні в установлений судом строк, ні станом на день ухвалення даного судового рішення відзиву на позовну заяву та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також жодного доказу для долучення до матеріалів справи не подав до суду, із заявами по суті справи або із заявами та клопотаннями з процедурних питань до суду не звертався, на зв`язок із судом будь-яким чином не виходив.

Як вбачається з матеріалів справи, копії ухвал суду про залишення позову без руху та про відкриття провадження у справі № 922/4113/24, що були направлені на юридичну адресу відповідача, не вручені адресату та повернулися за зворотною адресою до суду з довідками працівників оператора поштового зв`язку про причину повернення поштових відправлень: «за закінченням терміну зберігання», що відповідно до приписів ч. 6 ст. 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

За приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Тобто, в разі, якщо ухвалу суду направлено учаснику справи (який не має електронного кабінету, і його неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику) за належною адресою, а саме: за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або яка повідомлена суду стороною; - вважається, що адресат належно повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання відповідачем та його засновниками кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання відповідачем зазначеної ухвали суду, оскільки таке неотримання зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою самого учасника справи щодо отримання кореспонденції, яка надходить від суду на його адресу.

Крім того, як вже зазначалося вище, ухвала суду про відкриття провадження у справі № 922/4113/24 була вчасно офіційно оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень у відповідності до ст. 122 ГПК України.

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Таким чином, судом вчинено всіх необхідних та можливих заходів для належного повідомлення відповідача - ТОВ "ПІЩПРОМ" про розгляд даної справи й надання йому можливості висловити свою позицію щодо заявлених позивачем вимог і звернутись до суду із заявами по суті справи та заявами чи клопотаннями з процесуальних питань, якою відповідач не скористався.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Тобто, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є правом, а не обов`язком учасника справи, а отже відсутність відзиву не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.

За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На підставі зазначеного, з огляду на закінчення встановленого ст. 248 ГПК України строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що судом вчинено всіх необхідних та можливих заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та враховуючи, що подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов`язком) відповідача, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позивачем у позовній заяві досить повно висловлено та обґрунтовано свою позицію по суті заявлених ним позовних вимог і в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для прийняття обґрунтованого та об`єктивного рішення по даній справі, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у справі матеріалами.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та докази, надані позивачем до позовної заяви, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2024 позивачем - ТОВ "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" по платіжній інструкції № 3 від 11.03.2024 було перераховано на рахунок відповідача - ТОВ "ПІЩПРОМ" грошові кошти в розмірі 24000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах позову копією зазначеної платіжної інструкції, в якій у призначенні платежу зазначено: "Оплата за протирочну машину згідно Рахунку-фактури № 35/2 від 05.03.2024 та договору поставки № 35 від 05.03.2024 без ПДВ".

Вказаний платіж проведено 11.03.2024 в АТ «Державний ощадний банк України», код Банку 300465, що підтверджується відтиском печатки зазначеної банківської установи на наданій позивачем копії платіжної інструкції № 3 від 11.03.2024 на суму 24000,00 грн.

Жодного доказу, який би міг спростувати отримання відповідачем - ТОВ "ПІЩПРОМ" від позивача - ТОВ "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" зазначених грошових коштів у розмірі 24000,00 грн, сторонами до матеріалів справи на момент ухвалення судом даного рішення не надано.

Водночас, відсутній у матеріалах справи і сам договір поставки № 35 від 05.03.2024, за яким начебто було здійснено оплату в розмірі 24000,00 грн, чи будь-які інші докази, що могли б свідчити про укладення між позивачем та відповідачем такого договору або іншого договору (зокрема в письмовій чи усній формі або в формі телефонних переговорів, шляхом електронного листування тощо) щодо поставки протирочної машини.

Також відсутні у справі докази стосовно того, що відповідачем було поставлено позивачу товар на суму 24000,00 грн та виставлено останньому Рахунок-фактури № 35/2 від 05.03.2024 на оплату цього товару.

13.11.2024 позивач направив на адресу відповідача поштовим листом з описом вкладення заяву від 13.11.2024 про повернення йому коштів, перерахованих згідно платіжного доручення (платіжної інструкції) № 3 від 11.03.2024.

Відповідачем отримані грошові кошти в розмірі 24000,00 грн не повернуто позивачу, відповіді на його заяву про повернення коштів з обґрунтуванням причин неповернення грошових коштів не надано, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з даною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

За змістом ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Тобто, виходячи зі змісту ст. 638 ЦК України, у разі недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, такий правочин буде тільки підтвердженням наміру сторін укласти відповідний договір.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У відповідності до чч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Як вже зазначалося вище, в матеріалах справи відсутній укладений між позивачем - ТОВ "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" та відповідачем - ТОВ "ПІЩПРОМ" договір поставки № 35 від 05.03.2024 щодо поставки протирочної машини.

Також відсутні в матеріалах справи будь-які докази (первинні документи, бухгалтерська та податкова звітність тощо), які б могли підтвердити укладення між позивачем та відповідачем вищезазначеного договору на поставку протирочної машини або іншого договору на поставку товару, зокрема в письмовій чи усній формі або в формі телефонних переговорів, шляхом електронного листування тощо, та могли б підтвердити факт поставки відповідачем товару на користь позивача на суму 24000,00 грн.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання Глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України Глави 83 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них положень Глави 83 ЦК України.

За змістом глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 743/2174/19, від 13.10.2020 у справі № 917/32/17, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

На підставі викладеного, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів про укладення між позивачем та відповідачем договору поставки чи іншого правочину в будь-якій формі, в тому числі в письмовій або усній формі, у формі телефонних переговорів, шляхом електронного листування тощо, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 24000,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, є належним способом захисту, здатним забезпечити реальне поновлення прав позивача.

Станом на день ухвалення судом даного рішення, в матеріалах справи відсутні, а ТОВ "ПІЩПРОМ" (відповідачем) не надано суду у відповідності до вимог ст. 73, 74 ГПК України докази, які б свідчили про повернення позивачу - ТОВ "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" грошових коштів на суму 24000,00 грн, що були перераховані на рахунок відповідача по платіжній інструкції № 3 від 11.03.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, перевіривши надані позивачем докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, враховуючи, що станом на день ухвалення даного судового рішення в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили про повернення ним грошових коштів позивачу на суму 24000,00 грн, з огляду на відсутність правових підстав для набуття відповідачем від позивача зазначених грошових коштів, суд дійшов висновку, що 24000,00 грн, отримані відповідачем від позивача згідно з платіжною інструкцією № 3 від 11.03.2024, підлягають поверненню останньому в повному обсязі на підставі ст. 1212 ЦК України, як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 24000,00 грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню, тому суд задовольняє вказані позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3028,00 грн.

Позивачем за подання позовної заяви (яку було подано до суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС) з вимогами майнового характеру на суму 24000,00 грн було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, тобто у встановленому законом мінімальному розмірі, з урахуванням застосованого коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору за подання позову в електронній формі. Сплачений позивачем судовий збір зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується відповідною Випискою про зарахування зазначеного судового збору, наявною в матеріалах справи.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені повністю, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, ст. 4 Закону України Про судовий збір, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЩПРОМ" (61052, Харківська обл., м.Харків, вул. Гостинний Двір (раніше - вул. Суздальські Ряди), буд. 12, код ЄДРПОУ 45339007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКІ МАРМУЛЯДИ" (80562, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Сторонибаби, вул. Бужна, буд. 25, код ЄДРПОУ 45112154) грошові кошти в сумі 24000,00 грн, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

У зв`язку з відпусткою та відрядженням судді повний текст рішення складено та підписано 19.02.2025.

СуддяН.А. Новікова