Рішення

від 19.02.2025 по справі 922/4485/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2025 р. Справа № 922/4485/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" (адреса: 89412, Закарпатська обл., Ужгородський р.-н, с. Оноківці, вул. Головна, буд. 57; код ЄДРПОУ: 00131529) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм" (адреса: 61010, м. Харків, вул. Валер`янівська, буд. 111; код ЄДРПОУ: 41945861) про стягнення 284828,47 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго" (далі позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм" (далі відповідач) 284828,47 грн, з яких:

176310,00 грн - збитків;

21125,66 грн - 3% річних;

87392,81 грн - інфляційних втрат.

Позов обгрунтовано з посиланням на те, що на підставі умов договору на виконання електромонтажних робіт № 58 від 23.04.2021 позивач отримав від відповідача виконання робіт на загальну суму 1057860,00 грн, за які позивач повністю розрахувався. При цьому відповідач в передбаченому законом порядку не зареєстрував податкові накладні на суму виконаних робіт 1057860,00 грн, у т. ч. ПДВ 176310,00 грн, у зв`язку з чим позивач не отримав податковий кредит у розмірі 176310,00 грн. Позивач зазначає, що внаслідок зазначених обставин він зазнав збитків у розмірі не отриманого податкового кредиту. Крім того, позивач вважає що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, в зв`язку з чим зобов`язаний сплатити на користь позивача інфляційні та річні.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема, є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З метою повідомлення сторін про порядок розгляду справи та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом направлено копії ухвали від 17.12.2024 до електронних кабінетів позивача та відповідача в системі Електронний суд, про що свідчать долучені до матеріалів справи довідки про доставку електронного листа від 17.12.2024 (а. с. 43-44).

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а останні в розумінні ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.

В процесі розгляду справи позивач надав суду заяву (вх. № 37 від 02.01.2025) про розподіл судових витрат після постановлення рішення судом першої інстанції в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 40000 грн. витрат на професійну правничу допомогу; рішення про розподіл судових витрат в частині понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити після постановлення рішення судом першої інстанції за результатом розгляду господарської справи №922/4485/24 для чого призначити судове засідання, яке провести не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті.

Відповідач надав суду відзив на позову заяву (вх. № 882 від 14.01.2025), в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своїх вимог відповідач, зокрема, вказує про недоведеність позивачем факту заподіяння йому збитків відповідачем, оскільки в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення.

Відповідач вказує, що в укладеному між позивачем та відповідачем Договорі № 58 від 23.04.2021 відсутні будь-які положення, якими передбачено обов`язок відповідача чи іншої сторони договору зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної). Втім відповідач, у строки встановлені Податковим кодексом України, вчинив дії щодо реєстрації податкової накладної за операцією виконання будівельних (електромонтажних) робіт за договором на загальну суму 1057860,00 грн, з урахуванням суми ПДВ 176310,00 грн, проте, згідно з квитанцією від 12.11.2021 про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрація ПН/РК від 25.10.2021 № 6 в Єдиному реєстрі податкових накладних була зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України.

Відповідач вказує, що в такому випадку у його діях відсутня об`єктивна сторона господарського правопорушення, що виключає наявність правопорушення в цілому, оскільки ним вчинені дії щодо своєчасної реєстрації податкової накладної. При цьому в матеріалах справи відсутні матеріали податкової перевірки (акту або рішення) відповідного контролюючого органу, що підтверджують порушення відповідачем податкового законодавства, а суд господарської юрисдикції у спорі між двома суб`єктами господарювання не може встановлювати факт порушення норм податкового законодавства.

Окрім того, відповідач також окремао наполягає на безпідставності заявленого позову в частині стягнення інфляційних та річних, оскільки тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання. В даному ж випадку позивач не може здійснити розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, оскільки момент початку нарахування є невизначеним.

У відповіді на відзив (вх. № 1539 від 20.01.2025) позивач підтримує правову позицію, викладену у позовній заяві, та наполягає на задоволенні викладених у ній вимог. Окремо позивач звертає увагу суду на те, що відповідач у своєму відзиві не заперечує той факт, що протягом 1095 днів ним не вжито заходів щодо розблокування податкової накладної за операціями, які здійснені за договором на виконання електромонтажних робіт № 58 від 23.04.2021 і станом на сьогодні дана податкова накладна незареєстрована, а вдповідачем не вживаються будь-яких заходів з метою вирішення даного питання. Позивач наголошу, що внаслідок зазначених обставин він зазнав збитків у розмірі не отриманого податкового кредиту в сумі 176310 грн., а тому має право на їх відшкодування з урахуванням інфляційних та річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідач надав суду заперечення (вх. № 2320 від 28.01.2025) в яких вказує, що позивачем не спростовано його доводи, викладені у відзиві на позов, а тому вважає що заявлений позов не підлягає задоволенню.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 23.04.2021 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником, укладено договір на виконання електромонтажних робіт № 58 (далі за текстом договір; а. с. 14-17), за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується в межах договірної ціни, на власний ризик, власними і залученими силами та засобами виконати у відповідності до умов даного договору роботи, здати їх в обумовлені строки замовнику і усувати протягом гарантійного строку недоробки, що зумовлені неякісним виконанням робіт, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити виконані електромонтажні роботи по монтажу БСК на ПС 35/6 кВ Мукачево-4 (далі по тексту роботи).

Відповідно до п. 2.2 договору, загальна вартість (договірна ціна) робіт, що доручені для виконання підряднику складає: 1057860,00 грн (один мільйон п`ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят гривень 00 копійок), в т. ч. ПДВ 176310,00 грн.

За змістом п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 27.09.2021 (а. с. 19) підрядник зобов`язується розпочати виконання робіт з моменту підписання договору і завершити роботи в строк до 01.11.2021.

Згідно з п. 4.1 договору строк оплати вартості робіт по об`єкту, визначеному в п. 1.1 даного договору: протягом 90 банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту виконаних робіт по даному об`єкту (типова форма акту № КБ-3 та № КБ-2в).

Як свідчать матеріали справи, роботи за договором відповідачем виконані в повному обсязі та прийняті позивачем без будь-яких заперечень, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2021 та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2021 р. на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн.

Відповідно до виставленого відповідачем рахунку на оплату № 55 від 25.11.2021 позивач 29.12.2021 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти у сумі 1057860, 00 грн., в тому числі ПДВ - 176 310,00 грн

Зазначене також підтверджується випискою по банківському рахунку позивача станом на 29.12.2021 (а. с. 28).

Як зазначає позивач, першою подією для реєстрації податкової накладної за договором № 58 від 23.04.2021 вважається дата складання акту приймання виконаних робіт за жовтень 2021 року № 1, а саме: 25.10.2021, в свою чергу відповідач на підставі відповідних положень ПК України зобов`язаний був зареєструвати податкову накладну за договором № 58 від 23.04.2021 в строк до 15.11.2021 включно.

Відповідач, у строки встановлені Податковим кодексом України, вжив заходів щодо реєстрації податкової накладної за операцією виконання будівельних (електромонтажних) робіт за Договором на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн.

Проте, згідно Квитанції від 12.11.2021 про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрація ПН/РК від 25.10.2021 №6 в Єдиному реєстрі податкових накладних була зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно даних Єдиного державного реєстру податкових накладних, виписана відповідачем податкова накладна від 25.10.2021 № 6 станом на даний час має статус «реєстрацію зупинено»

При зверненні до суду з позовом у даній справі позивач вказує, що оскільки відповідач в передбаченому законом порядку не зареєстрував податкові накладні на суму виконаних робіт 1057860,00 грн, у т. ч. ПДВ 176310,00 грн, відповідно позивач не отримав податковий кредит у розмірі 176310,00 грн.

Позивач зазначає, що внаслідок зазначених обставин він зазнав збитків у розмірі не отриманого податкового кредиту, а тому на підставі ст. 22, 610-612, 625 ЦК України має право на їх відшкодування з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

З огляду на викладене, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 176310,00 грн збитків, а також 21125,66 грн - 3% річних, 87392,81 грн - інфляційних втрат за період прострочення з 11.12.2021 по 10.12.2024.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені ст. 849 Цивільного кодексу України.

У даному випадку, як зазначалось, між сторонами укладений договір на виконання електромонтажних робіт № 58 від 23.04.2021, в рамках якого відповідач за замовленням позивача виконав підрядні роботи, за які позивач повністю розрахувався.

Як свідчать матеріали справи, станом на дату виконання зазначеного договору, ситорони у даній справі мали статус платинків ПДВ.

Відповідно до пп. «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України від «02» грудня 2010 року № 2755-VI (надалі «ПК України», «ПКУ») об`єктом оподаткування податком є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПКУ вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПКУ на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПКУ визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

В даному випадку, першою подією для реєстрації податкової накладної за Договором № 58 від 23.04.2021 р. вважається дата складання Акту приймання виконаних робіт за жовтень 2021 року № 1, а саме, 25.10.2021. Таким чином, відповідач був зобов`язаний зареєструвати податкову накладну за Договором № 58 від 23.04.2021 р. в строк до 15 листопада 2021 року включно.

Пунктом 201.10 статті 201 ПКУ передбачено, що підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних (надалі також «ЄРПН») є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 ПКУ, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПКУ, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин (абз. 10 п. 201.10 ст. 201 ПКУ).

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку (абз. 12 п. 201.10 ст. 201 ПКУ).

В даному випадку, як вже зазначалося, відповідач, у строки встановлені Податковим кодексом України, вжив заходів щодо реєстрації податкової накладної за операцією виконання будівельних (електромонтажних) робіт за Договором на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн. Проте, відповідно до Квитанції від 12.11.2021 про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрація ПН/РК від 25.10.2021 №6 в Єдиному реєстрі податкових накладних була зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України; податковим органом запропоновано відповідачу надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеній в податковій накладній для розгляду питання про прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру податкових накладних, виписана відповідачем податкова накладна від 25.10.2021 № 6 станом на даний час має статус «реєстрацію зупинено».

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, організаційні та процедурні засади діяльності комісій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, права та обов`язки їх членів визначено Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 зі змінами та доповненнями (далі Порядок № 1165).

Згідно з положеннями пункту 2 Порядку № 1165 автоматизований моніторинг відповідності податкової накладної/розрахунку коригування критеріям оцінки ступеня ризиків - сукупність заходів та методів, що застосовуються контролюючим органом для виявлення ознак наявності ризиків порушення норм податкового законодавства за результатами проведення автоматизованого аналізу наявної в інформаційних системах контролюючих органів податкової інформації.

У разі коли за результатами перевірки податкової накладної/розрахунку коригування визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідають одній з ознак безумовної реєстрації, визначених у пункті 3 цього Порядку, реєстрація таких податкової накладної/ розрахунку коригування не зупиняється в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 4 Порядку № 1165 у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1165 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Положеннями пункту 10 Порядку № 1165 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1165 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Однак, в даному випадку, матеріали справи не містять будь-яких доказів вжиття відповідачем відповідних заходів щодо подальшої реєстрації податкової накладної від 25.10.2021 № 6 після отримання від податкового органу повідомлення про зупинення її реєстрації відповідно до Квитанції від 12.11.2021

Таким чином, матеріалами даної справи підтверджується той факт, що відповідачем не виконано свого обов`язку стосовно реєстрації податкової накладної за операцією виконання будівельних (електромонтажних) робіт за Договором на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

На підставі положеньст. 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17).

Відтак, cуд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

У даному випадку, як зазначалось, на час виникнення спірних правовідносин сторони мали статус платників ПДВ.

У складі вартості виконаних підрядних робіт за договором на виконання електромонтажних робіт № 58 від 23.04.2021 позивач також сплачував на користь відповідача ПДВ.

На підставі ст. 201 ПК України на відповідача покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання позивача на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно ч. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПКУ.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення податкових зобов`язань) суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим кодексом термін.

Абзацом 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з абз. 19, 21 п. 201.10 ст. 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Подана платником податків заява із скаргою на продавця товарів/послуг, подання якої передбачено п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією, проте не є підставою для формування податкового кредиту за такою накладною, а саме не є підставою для включення до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі такої накладної (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.02.2020 року у справі №803/92/16).

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17 зазначала, зокрема, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

В даному випадку в протиправній поведінці відповідача наявний повний склад правопорушення.

Зокрема, відповідачем станом як на момент звернення позивача до суду, так і на момент ухвалення рішення, не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкову накладну за договором на виконання електромонтажних робіт № 58 від 23.04.2021 на підставі платіжного документа № 11555 від 29.12.2021 податкову накладну від 25.10.2021 на загальну суму 1057860,00 грн, в т. ч. ПДВ 176310,00 грн.

Разом з тим, саме внаслідок бездіяльності відповідача, яка суперечить наведеним положенням ч. 201.10 ст. 201 ПК України, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, а також скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 176310,00 грн. У випадку ж здійснення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим кодексом термін позивач мав би право на формування податкового кредиту.

Суд враховує, що хоча в даному випадку відповідач і вжив заходів щодо реєстрації податкової накладної за операцією виконання будівельних (електромонтажних) робіт за Договором на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн., проте, відповідно до Квитанції від 12.11.2021 про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрація ПН/РК від 25.10.2021 №6 в Єдиному реєстрі податкових накладних була зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України. В подальшому ж відповідач протягом більше ніж 3 років не вжив будь-яких заходів щодо усунення обставин, які стали підставами для зупинення реєстрації поданої ним податкової накладної. У випадку ж вчинення відповідних дій позивач мав би право на формування податкового кредиту, тобто до зазначеного призвела саме бездіяльність відповідача.

При цьому суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що оскільки він вчинив дії щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і її реєстрація була зупинена податковим органом, у його діях відсутня об`єктивна сторона господарського правопорушення, що виключає наявність правопорушення в цілому, а в матеріалах справи при цьому відсутні матеріали податкової перевірки (акту або рішення) відповідного контролюючого органу, що підтверджують порушення відповідачем податкового законодавства, а суд господарської юрисдикції у спорі між двома суб`єктами господарювання не може встановлювати факт порушення норм податкового законодавства.

З цього приводу суд зазначає, що за висновком, наведеним у пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, права покупця у випадку порушення продавцем свого обов`язку щодо належної реєстрації податкових накладних зводяться лише до можливості подання скарги, проте ініціювати проведення податкової перевірки контролюючим органом покупець не може.

Загалом чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Крім того, право позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи непроведення ним відповідної перевірки (п. 7.21 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22).

З наведеного слід дійти висновку про те, що в контексті доказування такої складової цивільного правопорушення, як протиправна поведінка заподіювача збитків, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти продавця від відповідальності за завдані покупцю майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності продавця, у тому числі щодо порушення ним податкового законодавства (п. 7.22 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22).

Окрім того, судом також враховуються висновки, викладені в Постанові СП КГС Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22. Зокрема в даній постанові Верховний Суд зазначив, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.

Суд також враховує, що хоча обов`язок Підрядника зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед Замовником, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків. (аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання правової природи збитків внаслідок невиконання податкових зобов`язань у постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18).

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 (п.п. 23 - 25) зазначила наступне: «..Зобов`язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов`язанням; за вказаних обставин помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є невиконанням відповідачем господарського зобов`язання за договором, адже обов`язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства, обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість, належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17)»

Відтак вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи, а відтак, наявні усі елементи складу господарського правопорушення. Отже, у даному випадку наявні всі елементи складу правопорушення.

Подібні ж правові висновки викладено як у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, так і постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі №910/3338/21

Таким чином, у даному випадку матеріалами справи підтверджується, що бездіяльность відповідача щодо виконання законодавчого обов`язку про складання та реєстрацію податкової накладної щодо виконаних робіт за договором, які позивачем оплачені, призвела до понесення позивачем збитків у вигляді неотриманого податкового кредиту в сумі 176310,00 грн. Зазначені збитки на підставі ст. 22 ЦК України підлягають відшодуванню відповідачем на користь позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову та стягнення з відповідача на користь позивача 176310,00 грн збитків.

Щодо вимоги про сятгнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (аналогічний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 ВП вказано, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Пунктом 201.10 статті 201 ПКУ визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Таким чином, на підставі п. 10 ст. 201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів (послуг) платник податків (продавець) зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податковий накладних в передбачений даною статею строк. Після прийняття та набрання чинності рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, вони реєструються тією датою, якою вони були відправлені в ДПС з метою реєстрації, і така дата фіксується в квитанції до податкової накладної.

В даному випадку, як вже зазначалося, першою подією для реєстрації податкової накладної за Договором № 58 від 23.04.2021 р. вважається дата складання Акту приймання виконаних робіт за жовтень 2021 року № 1, а саме, 25.10.2021. Таким чином, відповідач був зобов`язаний зареєструвати податкову накладну за Договором № 58 від 23.04.2021 р. в строк до 15 листопада 2021 року включно.

Відповідач хоча і вжив заходів щодо реєстрації податкової накладної за операцією виконання будівельних (електромонтажних) робіт за Договором на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн., проте, відповідно до Квитанції від 12.11.2021 про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрація ПН/РК від 25.10.2021 №6 в Єдиному реєстрі податкових накладних була зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України. В подальшому ж відповідач протягом більше ніж 3 років не вжив будь-яких заходів щодо усунення обставин, які стали підставами для зупинення реєстрації поданої ним податкової накладної.

Внаслідок бездіяльності відповідача, яка суперечить наведеним положенням ч. 201.10 ст. 201 ПК України, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, а також скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 176310,00 грн., тобто зазнав збитків на вказану суму, які підлягають відшкодуванню відповідачем. Отже, між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму іншій стороні.

Відповідно вимоги про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних й інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірними.

Стосовно початкового моменту нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за правилами частини другою статті 625 Цивільного кодексу України на суму збитків, завданих однією особою іншій особі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, грошовий обов`язок з відшкодування збитків потерпілій особі виникає у їх заподіювача в момент завдання таких збитків, тобто вчинення відповідної протиправної дії, а не з моменту набрання законної сили рішенням суду про відшкодування вказаних збитків, як про це зазанчає відповідач.

При цьому, суд вважає безпідставними посиланням відповідача на те, що тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання.

Суд звертає увагу відповідача, що такий підхід суперечить чітким та недвозначним приписам частини 1 статті 222 ГК України, які визначають необхідність негайного відновлення прав та інтересів (у тому числі майнових) у разі їх порушення у господарських відносинах.

Окрім того, на відміну від постанов суду касаційної інстанції, на які посилається відповідач з цього приводу, в даному випадку розмір збитків визначається виходячи з розміру податкового зобов`язання, тобто суми ПДВ. При цьому, конкретний розмір ПДВ в сумі 176 310,00 грн. (який в подальшому позивач не зміг віднести до складу податкового кредиту, та відповідно в зв`язку з цим поніс збитки) був відомий сторонам ще при підписанні акту приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2021 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2021 р. на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн. В подальшому, відповідно до виставленого відповідачем рахунку на оплату № 55 від 25.11.2021 позивач 29.12.2021 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти у сумі 1057860, 00 грн., в тому числі ПДВ - 176 310,00 грн. В подальшому відповідач вжив заходів щодо реєстрації податкової накладної за операцією виконання будівельних (електромонтажних) робіт за Договором на загальну суму 1 057 860,00 грн., з урахуванням суми ПДВ - 176 310,00 грн.

Суд також враховує, що в ухвалі від 02.08.2023 року у справі №904/6760/21 Велика Палата Верховного Суду чітко вказала, що нею вже висловлена правова позиція з приводу того, що грошове зобов`язання з відшкодування шкоди виникає між сторонами із заподіяння шкоди, а не з рішення суду. Положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України мають застосовуватись з урахуванням вказаного вище висновку Великої Палати Верховного Суду (пункт 43 ухвали).

Крім того, суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року №910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18. При цьому суд відзначає істотну подібність правовідносин щодо зобов`язання повернути безпідставно набуте майно та правовідносин щодо відшкодування шкоди (збитків) в обох випадках відповідні правовідносини є зобов`язальними й позадоговірними, а сам обов`язок боржника виникає безпосередньо з норми закону (статті 1212 та статті 22, 1166 Цивільного кодексу України відповідно). Виконання цього обов`язку не пов`язується з відповідною вимогою кредитора (потерпілого), а тому він має бути виконаний негайно, тобто у розумний строк після його виникнення. З наведених причин початковим моментом нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за правилами частини другою статті 625 Цивільного кодексу України на суму збитків, завданих однією особою іншій особі, є момент заподіяння відповідних збитків, а не момент набрання законної сили рішенням суду, яке лише визначає розмір вже заподіяних збитків й надає відповідній вимозі потерпілої особи характеру примусовості до виконання.

В даному випадку, у зв`язку з не реєстрацією відповідачем податкової накладної за Договором № 58 від 23.04.2021 в строк до 15 листопада 2021 включно, позивачем на підставі ст. 610, 625 ЦК України, на суму збитків в розмірі 176 310,00 грн. нараховані відповідачу 3% річних, що становить загальну суму 21 125,66 грн. та інфляційні втрати в розмірі 87 392,81 грн за період прострочення з 11.12.2021 по 10.12.2024.

З цього приводу суд враховує положення ст. 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Разом з тим, судом враховується що згідно з п. 1 Порядку прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених Наказом Міністерства фінансів України 12 грудня 2019 року N 520 (в редакції чинній на момент виникнення податкового зобов`язання), Цей Порядок (далі Порядок № 520) визначає механізм прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Порядку № 520 передбачено, що у разі зупинення реєстраціїподаткової накладної/розрахунку коригуванняв Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Пункт 5 наведеного порядку узгоджено перелік документів, необхідних для розгляду прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстраціїподаткової накладної/розрахунку коригуванняв Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі.

При цьому, пунктом 6 Порядку № 520 передбачено, що Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування.

Згідно з п. 10 наведеного Порядку передбачено, що комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі:

ненадання / часткового надання додаткових письмових пояснень та копій документів стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, при отриманні Повідомлення;

та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

Згідно з п. 11 вказаного Порядку, рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі набирає чинності в день прийняття відповідного рішення.

Таким чином, оскільки в даному випадку подана відповідачем на реєстрацію податкова накладна від 25.10.2021 № 6 була зупинена, відповідно відповідач на підставі п. 6 Порядку № 520 мав право, з метою подальшої реєстрації цієї накладної, на надання пояснень та копій документів, які зазначені в квитанції від 12.11.2021, протягом 365 днів, що настали за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній.

В даному випадку, як вже зазначалося, першою подією для реєстрації податкової накладної за Договором № 58 від 23.04.2021 р. вважається дата складання Акту приймання виконаних робіт за жовтень 2021 року № 1, а саме, 25.10.2021. Таким чином, оскільки відповідач був зобов`язаний зареєструвати податкову накладну за Договором № 58 від 23.04.2021 р. в строк до 15 листопада 2021 року включно, відповідно на підставі п. 6 Порядку № 520 надати пояснення та копії документів, які зазначені в квитанції від 12.11.2021, відповідач мав надати до 15 листопада 2022 року.

З огляду на невиконання відповідачем цього обов`язку та нерозблокування податкової накладної від 25.10.2021 № 6, що в свою чергу позбавило позивача права на отримання податкового кредиту, відповідач саме з 16.11.2022 (тобто дати наступною за отаннім днем коли відповідач мав надати пояснення та документи з метою подальшої реєстрації поданої ним податкової накладної) має право на нарахування інфляційних та річних.

Перевіривши в контексті вказаного здійснений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, суд констатує невірність визначення періоду прострочення зобов`язання, його часткову арифметичну невірність та застосування неправильної методики здійснення такого розрахунку. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювалась за допомогою інструменту Юридичний калькулятор (https://calc.sitebuy.pro/).

З огляду викладене, позову в зазначеній частині вимог підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 10941,71 грн. 3% річних та 29727,13 інфляційних за період прострочення з 16.11.2022 по 10.12.2024.

В задоволенні іншої частини позову в даній частині вимог слід відмовити в зв`язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

При винесенні даного рішення суд також зазначає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з порушенням з боку відповідача прав та інтересів позивача та зумовленої у зв`язку з цим необхідності в судовому захисті, позивач уклав з адвокатом відповідний договір на представництво його інтересів.

Зокрема, 04.01.2021 між позивачем, як клієнтом, та професійним адвокатським об`єднанням «Правовий альянс», як об`єднанням, укладено договір про надання правової допомоги № 1, за умовами якого клієнт доручає, а об`єднання бере на себе зобов`язання в межах умов договору про надання правової допомоги від 04.01.2021 № 1 здійснити всі необхідні дії для належного захисту клієнта, з метою надання правової допомоги клієнту та супровід господарської спарви у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у господарській справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм" про відшкодування збитків у розмірі 176310,00 грн, а також стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зокрема, але не виключно: направляти адвокатські запити, звернення, листи органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, огранізаціям усіх форм власності; знайомитись з матеріалами справи, збирати необхідні докази, здійснювати аналіз процесуальних документів та доказів, поданих іншими учасниками справи, здійснювати аналіз судової практики по аналогічним судовим справам, аналізувати законодавство, що регулює спірні правовідносини, консультувати клієнта з питань, необхідних для прийняття рішень щодо подальшого супроводу справи, готувати клопотання, заяви, пояснення, відзив на заяви з процесуальних питань та по суті справи та інші процесуальні документи, забезпечити участь адвокатів об`єднання у процесуальних діях (п. 1 договору в редакції витягу від 28.11.2024 з договору про надання правової допомоги № 1).

За змістом п. 3 додатка № 131/1/24 від 28.11.2024 варість надання об`єднанням правової допомоги клієнту за здійснення всіх необхідних дій в інтересах клієнта з метою надання правової допомоги клієнту у господарській справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм" про відшкодування збитків у розмірі 176310,00 грн, а також стягнення 3% річних та інфляційних втрат у суді першої інстанції складає 40000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 коп.) без ПДВ за представництво та супровід справи в суді першої інстанції.

У позовній заяві позивачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема, складається з суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн.

Як свідчать матеріали справи, об`єднанням виставлено позивачу рахунок № 155 від 18.12.2024 на загальну суму 40000,00 грн (а. с. 50) за надання правової допомоги у господарській справі № 922/4485/24 у суді першої інстанції згідно договору № 1 від 04.01.2021 про надання правової допомоги та додатку № 131/1/24 від 28.11.2024.

Зазначений рахунок повністю оплачений позивачем, що підтверджується платіжною інстукцією № 10404 від 20.12.2024 (а. с. 51).

З урахуванням викладеного, позивачем заявлено до стягнення 40000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд констатує, що відповідач в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та не заявляв клопотань про їх зменшення.

Разом з тим, судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі 922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У даному випадку, суд констатує, що розмір гонорару об`єднання за договором про надання правової допомоги становить 40000,00 грн. Однак, у даному випадку, на погляд суду, підготовка позовної заяви та її юридичний супровід не вимагали від цілого адвокатського об`єднання, як фахівців у галузі права, виконання значного обсягу юридичної та технічної роботи, та відповідно не потребувала значної затрати часу. Крім того, вказана сторонами в договорі вартість наданих послуг є неспіврозмірною (завищеною) стосовно критеріїв визначених ст. 126 ГПК України.

Враховуючи викладені обставини та надані позивачем докази, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд при розподілі судових витрат приходить до висновку про необхідність зменшення суми заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу на 30% від заявленої до стягнення суми.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що позов в межах даної справи підлягає задоволенню частково, за наслдіками розгляду з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 21330,05 грн витрат на професійну правничу допомогу, що є пропорційно розміру задоволених позовнихз вимог (з урахуванням зменшення таких витрат судом)

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2603,74 грн витрат по сплаті судового збору.

Згідно з ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну загострену обстановку, складну ситуацію в м. Харкові пов`язаною з його обстрілами військами РФ, істотним пошкодженням приміщення суду в результаті чергового такого обстрілу, введенням в зв`язку з цим особливого режиму роботи Господарського суду Харківської області, при прийнятті рішення суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм" (адреса: 61010, м. Харків, вул. Валер`янівська, буд. 111; код ЄДРПОУ 41945861) на користь Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" (адреса: 89412, Закарпатська обл., Ужгородський р.-н, с. Оноківці, вул. Головна, буд. 57; код ЄДРПОУ: 00131529):

176310,00 грн - збитків;

10941,71 грн. - 3% річних;

29727,13 грн. - інфляційних втрат;

21330,05 грн - витрат на професійну правничу допомогу;

2603,74 грн витрат по сплаті судового збору

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяО.І. Байбак