Рішення

від 19.02.2025 по справі 515/930/24

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/930/24

Провадження № 2/513/124/25

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дукіна Сергія Васильовича до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок садибного типу в порядку спадкування, суд,

В С Т А Н О В И В:

07 червня 2024 року позивач через свого представника - адвоката Дукіна С.В. звернулася до суду з позовом до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок садибного типу в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь позивача ОСОБА_2 , який на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За життя спадкодавець на позивача зробив заповідальне розпорядження та заповів: земельну ділянку, площею 5,52 га, в межах території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер: 5125080500:01:001:0041, яку позивач прийняв у спадщину, отримавши Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, та житловий будинок садибного типу за адресою: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 . Державним нотаріусом Саратської державної нотаріальної контори Колісником Д.Ю. заведена спадкова справа до майна померлого за №357/2009. Однак, постановою нотаріуса від 22 листопада 2023 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за запоітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстроване, у зв`язку з тим, що будинок був збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до погосподарської книги. Право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку не зареєстровано.

Враховуючи викладене, просить визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до розпорядження в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області від 07 червня 2024 року вказану цивільну справу передано на розгляд Саратському районному суду Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Саратського районного суду Одеської області матеріали провадження 31 липня 2024 року передані для розгляду судді Миргород В.С.

Ухвалою суду від 06 серпня 2024 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

Позивач та його представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися. Представником позивача - адвокатом Дукіним С.В. до суду направлено заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягають.

Представник відповідача Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Логінов О.Г., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення відповідного повідомлення на електронну адресу, яке отримано, до суду не з`явився, направив заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до п.п. 3,4 п. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до такого висновку:

Відповідно до ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатніми для розгляду цієї справи по суті.

Конституцією України передбачено захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти с своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь позивача ОСОБА_4 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 65 та 23 квітня 2009 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,, площею 5,52 га, в межах території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер: 5125080500:01:001:0041, та житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя 10 липня 2008 року ОСОБА_2 зробив заповідальне розпорядження та заповів вищевказане майно ОСОБА_1 позивачу у справі, про що свідчить копія заповіту, посвідченого секретарем Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області О.С. Верстюк та зареєстрованого у реєстрі за № 75.

Позивач є онуком та спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 . Факт родинних відносин підтверджено: копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом ЗАГСу на підставі актового запису № 341 від 06 квітня 1990 року, відомості про батьків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

17 жовтня 2009 року позивач звернувся до державного нотаріуса Саратської держаної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 та цього ж дня заведена спадкова справа №357/2009 до майна померлого. Відомості про інших спадкоємців відсутні.

Згідно з довідкою Баштанівського старостинського округу Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 17 квітня 2024 року № 78, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; інших осіб у будинку зареєстровано та не проживало.

26 квітня 2011 року позивачу державним нотаріусом Татарбунарської держаної нотаріальної контори Одеської області Єпішкіною С.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,52 га, в межах території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер: 5125080500:01:001:0041.

22 листопада 2023 року позивач звернувся до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок. Постановою державного нотаріуса Саратської держаної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. від 22 листопада 2023 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини, відповідно до ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов`язання встановлено законодавством у зв`язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.

За ч. 2 ст. 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Згідно з технічним паспортом, інвентарний номер 1-133, виготовленим станом на 10 вересня 2011 року, житловий будинок садибного типу під номером АДРЕСА_1 був збудований у 1966 році. Вартість житлового будинку за вказаною адресою, згідно із довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості станом на 19 квітня 2024 року становить 60 360,00 грн.

У 1974 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ХІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі ст. 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності.

Відповідно до пункту 6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Таким чином, у період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в по господарській книзі сільської ради.

Отже підставою виникнення у спадкодавця права власності на житловий будинок садибного типу був сам факт збудування його з додержанням вимог зазначених правових актів, які не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстровано, у зв`язку з тим, що будинок збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до погосподарської книги.

Відповідно до довідки №148 від 18.12.2024 року виданої виконкомом Татарбунарської міської ради, вбачається, що згідно погосподарської книги №1, станом на 18.12.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 значиться будинок, власником якого є померлий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та на даний час адреса залишається незмінною.

З наведеного вище, вбачається, що спадкодавець ОСОБА_7 був власником житлового будинку садибного типу за адресою: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , на підставі запису в погосподарській книзі. У зв`язку з чим, вказаний житловий будинок садибного типу входить до складу спадщини, що відкрилась після його смерті.

Відповідно до довідки директора ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» Сосни С.А. від 18 грудня 2023 року № 663 за архівними даними БТІ станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , не зареєстроване. При проведенні технічної інвентаризації самочинного будівництва не виявлено.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 31 цього Закону передбачені особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку.

Відповідно до зазначеного Закону, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із по господарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про прав на спадщину.

Роз`яснення щодо того, що правильним є застосування саме вказаних норм, міститься в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» наведено роз`яснення судам щодо розгляду аналогічних спорів з приводу спадкування майна та його реєстрації.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Татарбунарської міської ради С. Летінського від 17 травня 2024 року № 73179508 позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій через відсутність документу, що підтверджує факт набуття права власності на об`єкт нерухомого майна.

З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та позивач правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрав спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги Закону, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, позов про визнання права власності на майно в порядку спадкування підлягає задоволенню.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок садибного типу в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженцем м. Ізмаїла Одеської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності в порядку спадкування за запітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу за адресою: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , зі складовими житловий будинок літ.А, сарай літ.Б, сарай літ.В, ворота 1, огорожа 2, басейн -3, басейн -4.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Дата складення повного тексту рішення 19.02.2025 року.

Суддя В. С. Миргород