Постанова

від 13.02.2025 по справі 40/115

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 40/115

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС"

про покладення на Дарницький Відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судових витрат на професійну правничу допомогу у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС"

до Приватного підприємства "Вербена-Рад"

про стягнення 65 731, 03 грн.

1. Короткий зміст позовної заяви та заяви про розподіл судових витрат

1.1. У березні 2009 року Акціонерна енергетична компанія "Київенерго" в особі філіалу "Теплові розподільчі мережі Київенерго" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Вербена-Рад" про стягнення 65 731, 03 грн.

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2011 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Вербена-Рад" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі філіалу "Теплові розподільчі мережі Київенерго" суму заборгованості з орендної плати в розмірі 32 281, 43 грн, пеню за несвоєчасну сплату орендних платежів у сумі 1849,11 грн, 3 % річних у розмірі 75,94 грн, витрати зі сплати державного мита в сумі 342,06 грн, 70,80 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (далі - ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС") та замінено сторону у справі № 40/115 з Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" (далі - АТ "К.ЕНЕРГО") на правонаступника - ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС". Вказаною ухвалою суд також замінив сторону у справі № 40/115 під час примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011 у справі № 40/115, яке набрало законної сили, та наказу Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 - АТ "К.ЕНЕРГО" на правонаступника - ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС".

1.4. 04.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" про поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказів Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 до виконання та видачу їх дублікатів.

1.5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 суд першої інстанції видав дублікати наказів Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 та поновив пропущений строк для їх пред`явлення.

1.6. 19.02.2024 через загальний відділ діловодства суду надійшла скарга ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС", в якій скаржник просив суд визнати незаконними дії державного виконавця Дарницького Відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ ДВС) у виконавчих провадженнях № 69078891 та № 69078021 щодо примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115, котрі виразилися у винесенні постанов від 30.01.2024 про повернення наказів Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", та скасувати постанови Відділу ДВС про повернення наказів стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

1.7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 вказану скаргу ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" задоволено та скасовано постанови Відділу ДВС від 30.01.2024 про повернення наказів Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

1.8. 19.12.2023 від ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" надійшла заява про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, в якій заявник просив покласти на Відділ ДВС понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі № 40/115 (суддя Пукшин Л. Г.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 (Шаптала Є. Ю. - головуючий, судді: Яковлєв М. Л., Станік С. Р.), заяву ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" про покладення на Відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу у справі задоволено частково; стягнуто з Відділу ДВС на користь ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2800,00 грн.

2.2. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про невідповідність заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 40/115, ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить:

постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі № 40/115 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" про покладення на Відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому статтями 123, 126, 124, 129, 130, 244, 344 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у розмірі 7200,00 грн;

прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" про покладення на Відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому статтями 123, 126, 124, 129, 130, 244, 344 ГПК України, задовольнити повністю;

стягнути з Відділу ДВС на користь ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" судові витрати на правничу допомогу у сумі 7200,00 відповідно до договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 27.11.2023 № 27-11-2023/1;

в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі № 40/115 залишити без змін.

3.2. Скаржник наголошує на тому, що:

- апеляційний господарський суд залишив поза увагою найактуальнішу практику щодо здійснення розподілу судових витрат на правничу допомогу, викладену у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 28.08.2023 у справі № 5019/1274/11, від 05.04.2023 у справі № 910/17943/16 та від 30.11.2023 у справі № 911/3323/14;

- апеляційний господарський суд залишив поза увагою правові позиції Верховного Суду щодо практичної реалізації принципу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та застосування відповідних правових норм, викладені у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 910/4858/19, від 22.10.2020 у справі № 910/9187/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20, від 06.04.2020 у справі № 910/4783/19, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19;

- апеляційний господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 910/21516/17, від 24.07.2018 у справі № 918/560/16, від 06.03.2019 у справі № 910/15357/17, від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 20.11.2020 у справі № 910/4783/19, від 25.06.2019 у справі № 904/66/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.09.2020 у справі № 910/4729/20, від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 13.02.20219 у справі № 756/2114/17, від 29.10.2018 у справі № 826/14749/16, від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18, від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20, від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17, від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18, від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20, від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18; від 09.07.2019 у справі № 923/726/18; від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17; від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18 та від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18;

- апеляційним судом не враховано положення частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України в частині того, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, покладено обов`язок доведення неспівмірності таких витрат. Ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

- апеляційним господарським судом не враховано, що клопотання про обґрунтоване зменшення розміру витрат на правничу допомогу та заява про повне/часткове заперечення щодо їх розподілу є різними процесуальними формами звернення до суду як за сутністю/змістом, так і за правовим наслідком такого звернення. Відділ ДВС обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та/або заперечення щодо стягнення розміру витрат не подавав;

- апеляційний господарський суд залишив поза увагою правові позиції Верховного Суду щодо критеріїв стандарту доказування, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17;

- Північним апеляційним господарським судом не враховано зміст та суть послуг, наданих адвокатом Грищенком О. М. у справі № 40/115, а також вжито заходів на встановлення за рахунок власного трактування та розуміння положення статті 43 ГПК України.

Скаржник також наголошує на відсутності правового висновку Верховного Суду про оцінку оскарження бездіяльності державного виконавця щодо порушення (недотримання) норм Закону України "Про виконавче провадження", зокрема за фактом передчасного закінчення виконавчого провадження, як зловживання процесуальними правами у розумінні статті 43 ГПК України.

3.3. Відповідач та Відділ ДВС не скористалися наданим їм статтею 295 ГПК України правом на подання до суду відзивів на касаційну скаргу.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця.

Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб`єктами оскарження.

Згідно зі статтею 344 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Отже, відшкодування судових витрат має відбуватися на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

Такий висновок викладений у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20, до розгляду якої зупинялося провадження в цій справі.

Як зазначалося, предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції, якими заяву ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" про покладення на Відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково; стягнуто з Відділу ДВС на користь ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2800,00 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як зазначалося вище, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на іншу сторону. При цьому суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування апеляційним судом висновків та правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 910/4858/19, від 22.10.2020 у справі № 910/9187/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20, від 06.04.2020 у справі № 910/4783/19, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Проаналізувавши вищезазначені постанови суду касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені у них, не суперечать висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних постанови та ухвали, з огляду на наступне.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (див. пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 910/1964/21.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції України.

Водночас критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання щодо оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" подала докази, які підтверджують розмір судових витрат, у строк, визначений частиною восьмою статті 129 ГПК України.

При цьому на підтвердження понесення витрат на правову допомогу стягувачем надано копії: договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 27.11.2023 № 27-11-2023/1 (далі - договір), укладеного між ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" (далі - замовник) та адвокатом Грищенком О. М. (далі - виконавець); акта прийому-передачі документів від 27.11.2023; акта здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 12.03.2023; довідки про взяття на облік платника податків адвоката Грищенка О. М. від 18.02.2014 № 325/26-50-18-05-22; повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 19.03.2014 № 368/26-50-18-05-22; довіреності ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" на представлення інтересів Грищенком О. М. як адвокатом; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.10.2009 № 3888 виданого на ім`я Грищенка О. М.

Суди попередніх інстанцій також установили, що умовами пункту 1.1 договору визначено, що виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником, Приватним підприємством "Вербена-Рад" та Відділом ДВС, що виникли у виконавчих провадженнях № 69078891 та № 69078021 щодо примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 та стягнення із боржника безспірного розміру грошових коштів, консультації з питань практичного застосування норм виконавчого, виконавчо-процесуального та господарсько-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин та підстав їх виникнення, підготовки, написання та подання до господарського суду відповідної скарги на дії та/або бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС у виконавчих провадженнях № 69078891 та № 69078021 щодо примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 за наявності підстав для такого заходу, представництві інтересів замовника у суді під час розгляду судової справи за поданою скаргою, здійснення інших процесуальних заходів, спрямованих на виконання умов та обов`язків виконавця за даним договором.

У пункті 1.2 договору сторони визначили, що правова допомога за цим договором вважається наданою та виконаною з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги.

За умовами пункту 3.1 договору вартість виконання передбачених цим договором комплексу правових послуг та робіт визначається в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) щодо надання адвокатських послуг, виходячи із того, що вартість однієї години роботи виконавця становить 1400,00 грн (з урахуванням всіх витрат (поштових, комісійних, банківських, транспортних тощо) з підготовки матеріалів у відповідності до пункту 1.1 договору). При цьому сторонами враховано як середній розмір вартості аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт в регіонах України, так і рекомендовані ставки аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт, які пропонуються Радами адвокатів відповідного регіону. Окремо сторони дійшли згоди, що вартість послуг та роботи виконавця, зокрема, та на обмежуючись, становить: ознайомлення з матеріалами справи, отриманими у суді відповідної судової інстанції, - 1500,00 грн; участь у судовому засіданні - 2000,00 грн за одне судове засідання (у випадку затримки часу початку призначеного слухання, тривалості очікування на початок призначеного до слухання судового засідання, як наслідок, витрати часу більше, ніж година від дати призначеного початку судового засідання, відповідна участь у судовому засіданні становитиме 2500,00 грн); формування правової позиції, аналіз судової практики, вивчення первинної документації, складання процесуальних документів, надсилання їх та документів до них сторонам та до суду; інші види правової допомоги у межах судового розгляду справи - із розрахунку 1400, 00 грн/год; витрати (квитки, добові тощо) - згідно з підтверджуючими документами.

У пункті 3.8 договору сторони погодили та визначили розмір гонорару виконавця у випадку прийняття позитивного рішення на користь замовника (задоволення повністю та/або частково вимог замовника, у відповідності до пунктів 1.1, 2.1 договору) визначається на рівні одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судами також установлено, що за актом здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 12.03.2024 виконавець передав, а замовник прийняв виконані роботи та надані послуги:

організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту скарги та наповнення її правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів/посилань скарги від 24.11.2023 вих. № 24-1/11 ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчих провадженнях № 69078891 та № 69078021 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115. Підготовка щодо подання до Господарського суду міста Києва скарги від 15.02.2024 вих. № 15-1/02 ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчих провадженнях № 69078891 та № 69078021 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 (5 годин);

додаткова оплата ("гонорар успіху") адвоката на підставі пункту 3.8 договору від 27.11.2023 № 27-11-2023/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) у зв`язку із прийняттям позитивного для замовника судового рішення у справі № 40/115 за скаргою від 15.02.2024 ТОВ вих. № 15-1/02 ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчих провадженнях № 69078891 та № 69078021 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 у справі № 40/115 - 3000,00 грн.

Отже, сума заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у зв`язку з поданням скарги на дії державного виконавця Відділу ДВС становить 10 000,00 грн.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що частково відмовляючи стороні, на користь якої ухвалення рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною та, незважаючи численну кількість поданих стягувачем скарг на дії ДВС в інших справах, суд виснува, що такі вимоги, як стягнення "гонорару успіху" в розмірі 3000,00 грн у зв`язку із прийняттям позитивного для стягувача судового рішення у даній справі, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника стягувача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер. При цьому, дослідивши заяву позивача про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, зважаючи на положення норм процесуального законодавства, критерії реальності, розумності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, беручи до уваги конкретні фактичні обставини справи, доводи, викладені у заяві про відшкодування адвокатських витрат, а також докази, надані позивачем на підтвердження таких витрат, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність покладення на Відділ ДВС обов`язку з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2800,00 грн (2 год * 1 400,00 грн).

Суд апеляційної інстанції надав правову оцінку доводам поданої позивачем апеляційної скарги та відхилив їх за необґрунтованістю.

У касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права стосовно критеріїв для визначення відшкодування адвокатських витрат, проте слід зазначити, що у вказаних скаржником справах суди за наслідками розгляду і вирішення позовних вимог, оцінки поданих в них доказів та доведеності понесених витрат на професійну правничу допомогу, вирішували питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тобто за інших фактичних обставин приймали судові рішення, ніж у справі, яка розглядається.

Крім того, як свідчить зміст оскаржених постанови та ухвали, суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховували такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах. Аргументи позивача по суті зводяться до необхідності повного задоволення заяви про відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу, понесених ним на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, що однак не свідчить про неправильно здійснений судом першої інстанції розподіл цих витрат.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин та їх відповідності критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (див. постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, а також від 17.01.2025 у справі № 910/3503/22, ухваленої у подібних правовідносинах).

Ураховуючи наведене, Суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Інші доводи касаційної скарги також висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з висновками суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на переоцінку цих доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо посилань скаржника на відсутність правового висновку про те, чи слід оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби, порушення та недотримання норм Закону України "Про виконавче провадження" в призмі невиконання рішення суду (періодично, за фактом передчасного завершення виконавчого провадження, при майновій можливості здійснити виконання рішення суду за рахунок майна/активів боржника) вважати зловживанням процесуальним правом у відповідності до статті 43 ГПК України Суд, зазначає наступне.

Питання про наявність/відсутність фактів зловживання сторонами процесуальними правами вирішується судом у кожному конкретному випадку з комплексним урахуванням обставин справи, що унеможливлює формування універсального підходу до всіх спірних правовідносин з метою його подальшого застосування.

Крім того, як випливає з аналізу оскаржуваної додаткової постанови апеляційного господарського суду, зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу здійснювалося судом з урахуванням оцінки ним доказів та встановлених обставин справи. При цьому суд не робив висновків як щодо порушення скаржником вимог статті 43 ГПК України "Неприпустимість зловживання процесуальними правами", так і не застосовував процесуальні наслідки таких дій.

У такий спосіб зазначене виключає необхідність формування правового висновку з вказаного питання.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 20.02.2024 у справі № 910/16833/21, ухваленої у подібних правовідносинах.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 та частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін через відсутність підстав для їх скасування.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 40/115залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ