Постанова

від 12.02.2025 по справі 911/1954/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 911/1954/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (головуюча - Тарасенко К. В., судді - Коробенко Г. П., Тищенко О. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 (суддя Нечай О. В.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради

до (1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової підтримки підприємництва «Бізнес і Право», (2) Київської обласної державної адміністрації, (3) Обухівської районної державної адміністрації Київської області

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки

(за участю представників: прокурор - Шапка І.М., відповідача-1 - Шилов В.В.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. 24.12.2003 Київська обласна державна адміністрація (далі - Облдержадміністрація, відповідач-2) видала розпорядження № 854 (далі - розпорядження № 854), яким надала Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр правової підтримки підприємництва «Бізнес і Право» (далі - ТОВ «Бізнес і Право», відповідач-1) в оренду на 50 років земельну ділянку площею 15 га (чагарників заболочених), за рахунок земель державної власності на території Української міської ради (далі - Рада, позивач) під будівництво водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Обухівській районній державній адміністрації Київської області (далі - Райдержадміністрація, відповідач-3) доручено укласти від імені Облдержадміністрації договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Бізнес і Право».

2. 16.01.2004 між Облдержадміністрацією в особі Райдержадміністрації та ТОВ «Бізнес і Право» укладений договір оренди земельної ділянки площею 15 га для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу (далі - земельна ділянка).

3. 17.04.2013 проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки державної власності площею 15 га в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням 07.01 (для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення); категорія земель - землі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки - для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу, присвоєно їй кадастровий номер 3223151000:05:007:0002.

4. 27.08.2014 проведено державну реєстрацію права оренди відповідача-1 на сформовану земельну ділянку. За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником орендованої відповідачем-1 земельної ділянки є держава в особі Облдержадміністрації.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

5. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради до ТОВ «Бізнес і Право», Облдержадміністрації та Райдержадміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом: визнання недійсним розпорядження № 854, визнання недійсним договору оренди від 16.01.2004, скасування рішення про державну реєстрацію прав відповідача-1 з одночасним поверненням земельної ділянки на користь позивача з володіння відповідача-1.

6. Позовна заява обґрунтовується тим, що відповідачі порушують права Ради щодо спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, що унеможливлює передачу в оренду цієї земельної ділянки приватній особі під забудову. Отже, спірне розпорядження прийняте, а договір оренди укладений всупереч вимог закону.

Узагальнений зміст та обґрунтування прийнятих у справі судових рішень

7. Справа розглядалась судами неодноразово.

8. Господарський суд міста Києва рішенням від 20.04.2023, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 01.08.2023, в задоволенні позову відмовив.

9. Верховний Суд постановою від 07.11.2023 рішення судів попередніх інстанцій скасував з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. За результатом нового розгляду Господарський суд міста Києва рішенням від 17.04.2024, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.11.2024, в задоволенні позову відмовив.

11. Суди попередніх інстанцій констатували відсутність доказів того, що земельна ділянка на момент її відведення та надання в оренду відповідачу-1 відносилась до земель водного фонду та була розташована в межах прибережної захисної смуги. Суди попередніх інстанцій також врахували в якості преюдиційних встановлені судовим рішенням у справі № 41/472 обставини щодо неналежності земельної ділянки до земель водного фонду.

Касаційна скарга

12. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції та рішенням суду першої інстанції, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. Суди порушили статті 2, 7, 11, 73- 79, 86, 236, 269 ГПК України, неправильно застосували статті 59, 60, 61 Земельного кодексу України, статті 4, 85, 88, 89 Водного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у справ № 904/1427/21, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справ № 469/1044/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 17.09.2024 у справі № 910/10049/22, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.02.2017 у справі №924/381/16, а також постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі № 924/381/16.

14. Так, прокурор надав докази на підтвердження обставини належності земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро. Проте суди попередніх інстанцій такі докази залишили без належної правової оцінки в їх сукупності. При цьому звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду встановлених обставин у судовому рішенні зі справи № 41/472.

15. Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, які обмежені в цивільному обороті та мають особливий режим використання, така земельна ділянка не може використовуватися для будівництва будинків котеджного типу та водно-спортивного комплексу.

Позиція відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

16. Відповідач-1 не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Позиція Верховного Суду

17. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

19. Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

20. Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

21. Водночас згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

22. Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

23. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

24. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

25. Звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Ради, прокурор послався на порушення прав визначеного ним позивача, як власника земельної ділянки водного фонду, оскільки її використання здійснюється з порушенням вимог законодавства, що і є причиною виникнення спору.

26. Із уведенням у дію 01.01.2002 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині другій статті 83 ЗК України. Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

27. Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, відповідно до якого землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

28. Відповідно до статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

29. Із 01.01.2013 набув чинності Закон України № 5245-VI «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон № 5245-VI), за змістом підпункту "б" пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

30. Відповідно до підпункту "г" пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗК України у державній власності залишаються: усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

31. Згідно з пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону N 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

32. У подальшому Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 1423-ІХ) були внесені зміни до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, згідно з якими з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням переліку земель, зазначених у підпунктах "а"-"е" абзацу 1 цього пункту.

33. При цьому абзацом 2 пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції Закону України №1423-ІХ визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

34. У контексті розмежувань земель комунальної та державної власності судами у даній справі встановлені наступні обставини.

35. В оренді відповідача-1 перебуває сформована земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002. Договір оренди від 16.01.2004 укладений Облдержадміністрацією як розпорядником земель державної власності. За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру власником цієї ділянки є держава в особі Облдержадміністрації.

36. Отже, здійснення державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку за позивачем не відбулося станом на момент звернення прокурора з позовом у цій справі. Навпаки надана в оренду ТОВ «Бізнес і Право» земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як державна власність.

37. Однак, встановивши наведену обставину реєстрації земельної ділянки за державою, суди обох інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень її не врахували з метою встановлення обставини звернення прокурора з даним позовом в інтересах неналежного позивача з тих підстав, що на дату звернення прокурора до суду з даним позовом Рада ще не стала органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції із захисту її інтересів у спірних відносинах.

38. Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19, від 16.02.2022 у справі № 904/1407/21, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20).

39. Як наслідок, суди передчасно та безпідставно розглянули заявлені прокурором вимоги, у той час коли Рада є неналежним позивачем, що само по собі виключає розгляд заявленого прокурором позову по суті.

40. Ураховуючи, що факт звернення прокурора в інтересах держави в особі неналежного позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції мотиви та висновки цих судів, які стосуються вирішення даного спору по суті.

41. За наведених обставин (звернення прокурора в інтересах держави в особі неналежного позивача), які прокурор в касаційній скарзі не спростував, Верховний Суд не вбачає підстав для детальної перевірки доводів прокурора в частині врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

43. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

44. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі №911/1954/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.