Постанова

від 10.02.2025 по справі 404/1684/15-ц

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 лютого 2025 року м. Кропивницький

справа № 404/1684/15-ц

провадження № 22-ц/4809/169/25

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

заявник Старший державний виконавець Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красій Ірина Іванівна,

стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС»,

боржник ОСОБА_1 ,

боржник ОСОБА_2 ,

боржник Товариство з обмеженою відповідальністю «АНДІ»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2024 року у складі головуючого судді Іванової Н. Ю.

УСТАНОВИВ:

Короткий заяви і ухвали суду першої інстанції.

У червні 2024 року старший державний виконавець Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красій Ірина Іванівна звернулася до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда у справі №404/1684/15-ц від 02 листопада 2015 року.

В обґрунтування вказала, що у Фортечному відділі державної виконавчої служби міста Кропивницького перебуває виконавче провадження ВП №49405344 по виконанню виконавчого листа №404/1684/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» в сумі 6 239 559,37 грн.

20 листопада 2015 року державним виконавцем відділу, керуючись ст. 17, 19, 20, 25 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Проте, перевіркою матеріалів виконавчого провадження встановлено, що виконавчий лист відсутній.

Державний виконавець, який відповідав за виконання вищевказаного провадження звільнений, виконавчий лист втрачено.

У зв`язку із вказаним просила суд задовольнити вимоги заяви та видати дублікат виконавчого листа.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2024 року видано дублікати виконавчих листів у справі №404/1684/15-ц за позовом ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» до ТОВ «АНДІ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості солідарно з ТОВ «АНДІ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» 6 239 559, 37 грн.

Задовольняючи вимоги заяви старшого державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красій Ірини Іванівни про видачу дубліката виконавчого листа, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні виконавчі листи, а відтак наявні підстави вважати, що оригінали цих виконавчих листів були втрачені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подав до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2024 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог заяви старшого державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красій Ірини Іванівни.

В обґрунтування зазначив, що службовими особами Фортечного ВДВС у м. Кропивницький внаслідок невідомих обставин було грубо порушено ЗУ «Про виконавче провадження», не було дотримано строків проведення виконавчих дій, повернення виконавчих документів стягувачу та відповідно не було закрито виконавче провадження.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції ухилився від свого обов`язку щодо з`ясування обставин справи та не встановив достатність підстав для видачі дублікатів виконавчих документів, що згідно законодавства мали бути повернуті стягувачу. Крім того, зазначив, що суд не встановив та не підтвердив факт втрати виконавчих документів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» - адвокат Усатенко В. Ю. у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Просив вирішити питання про відшкодування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» судових витрат по справі у сумі 6000 грн, понесених на правничу допомогу.

Зазначив, що апелянт безпідставно вказує, що судом не встановлено достатніх підстав для видачі дубліката виконавчого листа. Так, підставою для видачі дубліката виконавчого листа є його втрата державним виконавцем, тобто сам факт відсутності виконавчого листа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. Припущення боржника, що виконавчий лист мав бути повернутий колись раніше не заслуговують на увагу, оскільки боржник не оскаржував дії та бездіяльність державного виконавця (а.с.211-218 том 1).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши поясненняпредставника апелянта адвокатаСтріченка Д.А.,представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» - адвокат Усатенка В. Ю, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 липня 2015 року позов ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» до ТОВ «АНДІ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «АНДІ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» 6 239 559,37 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 вересня 2015 року виправлено описку в рішенні суду від 16 липня 2015 року, змінено суму заборгованості з 6 239 559,37 грн. на 6 239559,37 грн. у мотивувальній частині рішення в абзаці 19, в абзаці 40 з «623955937 грн.» на №6239559,37 грн.», в резолютивній частині рішення в 2 абзаці з «623955937,37 грн » на «6239559,37 грн».

Згідно вказаного рішення та ухвали суду було видано три виконавчі листи, які були звернуті до примусового виконання.

Матеріалами справи доводиться, що в Фортечному відділі державної виконавчої служби міста Кропивницького перебуває виконавче провадження ВП №49405344 по виконанню виконавчого листа №404/1684/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» в сумі 6 239 559,37 грн.

20 листопада 2015 року державним виконавцем відділу, керуючись ст. 17, 19, 20, 25 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.132).

Як зазначено в заяві про видачу дубліката виконавчого листа, при перевірці матеріалів виконавчого провадження встановлено, що виконавчий лист відсутній. У зв`язку з чим державний виконавець звернулась до суду з даною заявою.

Суд першої інстанції суд вважав доведеними вимоги заяви, оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутні виконавчі листи.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції в огляду на таке.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (рішення у справі «Шмалько проти України», від 20 липня 2004 року, заява №60750/00).

Відповідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно п. 17.4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

При вирішенні питання про видачу дублікату виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 2-824/2009 (провадження № 61-5388св18).

Заява про видачу дубліката виконавчого листа повинна містити необхідні відомості для вирішення питання видачі дубліката виконавчого листа. У таких заявах потрібно зазначати назви сторін виконавчого провадження, підстави для видачі дубліката виконавчого листа; посилання на докази, якими підтверджувались би втрата виконавчого листа.

Аналізуючи пункт 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 474/783/17, провадження № 61-29св17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 2-504/11, провадження № 61-41846св18.

ЦПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого документа з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує заявника наводити причини втрати виконавчого документа. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката виконавчого документа не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат виконавчого документа має повністю відтворювати втрачений виконавчий документ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність виконавчого документа у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Відповідно постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №263/4331/18 «сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено».

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06, провадження № 61-11034св19.

Апеляційний суд вважає, що державний виконавець звернувся до суду із цією заявою до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчих документів до виконання, та з урахуванням того, що виконавчі листи відсутні у матеріалах виконавчого провадження, а відтак наявні всі підстави для задоволення заяви про видачу дублікатів виконавчих листів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Щодо стягнення з апелянта на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» витрат на правничу допомогу.

13 січня 2025 року через систему електронний суд представник стягувача адвокат Усатенко В.Ю. подав до апеляційного суду заяву про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн (а.с.1-9 том 2).

Статтею 137 ЦПК встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі«Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 рокуу справі «Баришевський проти України» (пункт 95)зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Судом встановлено, що представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» під час апеляційного розгляду даної справи здійснював адвокат Усатенко В`ячеслав Юрійович згідно ордера серії ВА № 1092928 від 06 грудня 2024 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги №23 від 10 квітня 2019 року (а.с. 219 том 1).

10 квітня 2019 року між Адвокатським об`єднанням «Усатенко і Усатенко» від імені якого діє заступник голови Усатенко В`ячеслав Юрійович та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім ЛС», укладено договір №23 про надання професійної правничої допомоги, за яким адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання в інтересах клієнта надавати йому професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов`язується сплатити грошову винагороду адвокатському об`єднанню.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розмір, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати визначаються додатковою угодою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката складається детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с.6 том 2).

У додатковій угоді до договору про надання професійної правничої допомоги від 06 грудня 2024 року зазначено, що розмір гонорару за надання консультацій, складення заяв по суті справи, складення заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються погодинно згідно з розрахунком і становить 3000 грн. Розмір гонорару за представництво клієнта в суді є фіксованим та становить 6000 грн (пункт 1 додаткової угоди) (а.с. 7 том 2).

Згідно розрахунку до договору про надання професійної правничої допомоги від 10 квітня 2019 року №23, складеного 06 грудня 2023 року, опрацювання адвокатом апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Кірововського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2024 року у справі №404/1684/15 за позовом ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» становить 3000 грн, кількість годин 3; представництво інтересів ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» у судових засіданнях Кропивницького апеляційного суду у справі №404/1684/15 за позовом ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» становить 3000, кількість годин фіксована. А всього 6000 грн (а.с.7 зворот том 2).

06 грудня 2024 року Адвокатське об`єднання «Усатенко і Усатенко» від імені якого діє заступник голови Усатенко В`ячеслав Юрійович та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім ЛС» підписали акт приймання-передачі до договору про надання професійної правничої допомоги від 10 квітня 2019 року №23. В акті зазначено, що адвокатське об`єднання виконало взяті на себе зобов`язання по наданню професійної правничої допомоги, а клієнт прийняв виконання на суму 6000 грн і зауважень не має (а.с.8).

Згідно платіжної інструкції №1329 від 06 грудня 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім ЛС» сплатило на рахунок Адвокатського об`єднання «Усатенко і Усатенко» 6000 грн, призначення платежу: за професійну правничу допомогу згідно договору №23 від 10.04.2019 та додаткової угоди від 06.12.2024 (а.с.8 зворот том 2).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім ЛС» надало належні та достатні докази, які підтверджують факт понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав,передбачених статтеюст.375ЦПК України,апеляційна скаргапідлягає залишеннюбез задоволення,а ухвала судупершої інстанції без змін.

В порядкуст.141ЦПК Україниз ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім - ЛС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 19.02.2025.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник