Ухвала

від 18.02.2025 по справі 200/852/25

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви в частині позовних вимог

18 лютого 2025 року Справа №200/852/25

суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про:

- визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року включно, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні;

- зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року становить 2270,00 гривень, на 01.01.2022 року 2481,00 гривень, на 01.01.2023 року 2684,00 гривень, на 01.01.2024 року- 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року включно.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року вказаний позов залишено без руху у зв`язку із невідповідністю вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків.

На виконання вказаної ухвали, позивачем надано заяву про поновлення строків звернення до суду.

Надаючи оцінку аргументам позивача, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.04.2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Верховного Суду від 27.04.2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.

Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.

Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), встановлено з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо перерахунку позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

З урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року та допомоги на оздоровлення за 2021-2022 роки, яка за своїм змістом є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), не обмежені будь-яким строком звернення до суду.

Строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку позивачу суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В ухвалі від 12 лютого 2025 року суд дійшов висновку, що з позовними вимогами щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 31 жовтня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2023-2024 рік позивач звернувся до суду після спливу тримісячного строку звернення, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Такого висновку суд дійшов, оскільки у межах спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року, почався під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.

Отже, строк звернення до суду в частині вимог щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у позивача розпочався з 01 липня 2023 року та сплинув 30 вересня 2023 року.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом тільки 06 лютого 2025 року, то суд дійшов висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, оскільки звернення до суду за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року не відбулося протягом строку з 01 липня 2023 року по 30 вересня 2023 року. Також пропущений строк з 01 липня 2023 року по 31 жовтня 2024 року.

Разом з тим, у частині вимог за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року позивачем строк звернення до суду дотриманий.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».

Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Суддя наголошує на тому, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

З наведених підстав суд відхиляє як безпідставні твердження позивача, що про порушення свої прав вона дізналася тільки після отримання від територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області довідки про розмір її грошового забезпечення.

Щодо послання на перебування на лікарняному, суд зазначає таке.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Позивач стосовно пропуску строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 31 жовтня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки зазначає, що неодноразово перебувала на лікарняному у період з серпня 2023 року по липень 2024 року, а з серпня 2024 року по грудень 2024 року внаслідок зміни місця роботи вимушена була займатися влаштуванням та переїздом до іншого міста.

Судом з долучених витягів з вебпорталу Пенсійного фонду України розділу «Листки непрацездатності» встановлено перебування на лікарняному: - протягом 19 днів у серпні 2023 року; - протягом 3 днів у вересні 2023 року; - протягом 2 днів у жовтні 2023 року; - протягом 7 днів у листопаді 2023 року; - протягом 5 днів у листопаді 2023 року; - протягом 3 днів у грудні 2023 року; - протягом 7 днів у січні 2024 року; - протягом 6 днів у травні 2024 року; - протягом 5 днів у липні 2024 року. Також встановлено перебування на лікарняному у період з 29.01.2022 року по 04.02.2022 року; - у період з 15.08.2022 року по 18.08.2022 року; - у період з 07.08.2023 року по 25.08.2023 року; - у період з 28.09.2023 року по 02.10.2023 року; - у період з 16.11.2023 року по 27.11.2023 року; - у період з 27.12.2023 року по 29.12.2023 року; - у період з 18.01.2024 року по 24.01.2024 року; - у період з 16.05.2024 року по 21.05.2024 року; - у період з 22.07.2024 року по 26.07.2024 року.

У межах спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року, почався під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.

Отже, строк звернення до суду в частині вимог щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у позивача розпочався з 01 липня 2023 року та сплинув 30 вересня 2023 року.

У зазначений період (з 01.07.2023 по 30.09.2023) позивач мав достатньо часу для звернення до суду з позовом, оскільки лише у період з 07.08.2023 року по 25.08.2023 року і з 28.09.2023 року по 02.10.2023 року перебувала на лікарняному, у той час коли мала змогу звернутися в проміжках часу з 01.07.2023 року по 06.08.2023 року та з 26.08.2023 року по 27.09.2023 року до суду з позовом, маючи два місяці, проте не скористалася своїм правом на звернення до суду, що потягло за собою пропуск строку у період з 19.07.2022 року по 30.06.2023 року.

Більш того, суд зазначає, що зазначений період перебування на лікарняному не є довготривалим, має відповідні (достатні) проміжки часу між собою, що свідчить про можливість звернення до суду з даним позовом у встановлені строки, між проміжками часу перебування на лікарняному.

Таким чином, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 31 жовтня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2023-2024 рік пропущено.

Зі змісту наведених у заяві обставин не вбачається, що позивач не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк. Мотиви і аргументи, які вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, не можуть розцінюватися як поважні причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, оскільки не підтверджують безперервність перебування на лікарняному у період з серпня 2023 року по липень 2024.

Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд зауважує, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Право на звернення до адміністративного суду не є абсолютним та підлягає законним обмеженням.

Заява позивача про поновлення строку звернення до суду не містить достатніх доказів щодо вказаних обставин, відповідно строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.

Слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства» право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інш. Проти Великобританії рішення від 22.10.1996р., Девеер проти Бельгії рішення від 27.02.1980р.).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на звернення до суду може бути обмежене законом, зокрема у такий спосіб, як встановлення законом строку для звернення до адміністративного суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження обмежувальних строків для звернення до адміністративного суду обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Оскільки суд не знайшов підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині вимог щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 19 липня 2022 року по 31 жовтня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, позов в цій частині вимог підлягає поверненню позивачу внаслідок визнання судом вказаних у заяві про поновлення строків позовної давності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними, а заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Суд констатує, що недоліки позовної заяви позивачем усунуто не у повному обсязі.

Таким чином, позовна заява в частині позовних вимог щодо яких пропущений строк звернення до адміністративного суду (які перебувають поза межами 3-місячного строку звернення до адміністративного суду) підлягає поверненню.

Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ч. 2 ст. 123, п. 9 ч. 4 ст. 169, статтями 248, 256, 293, 294, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду.

Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, у частині позовних вимог заявлених поза межами строку звернення до суду, а саме про:

- визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року включно, допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні;

- зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року включно, допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2022 року 2481,00 гривень, на 01.01.2023 року 2684,00 гривень, на 01.01.2024 року- 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року включно.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Повний текст ухвали складено та підписано 18 лютого 2025 року.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Л.Б. Голубова