Рішення

від 18.02.2025 по справі 640/31437/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2025 року справа №640/31437/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АМІТІ-ГРУП» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМІТІ-ГРУП» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києві з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправним наказ Головного управління ДПС у м. Києві про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АМІТІ-ГРУП» № 3302-п від 15.04.2021;

- визнати протиправним наказ Головного управління ДПС у м. Києві про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АМІТІ-ГРУП» № 3526-п від 26.04.2021;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00447040704 від 08.06.2021 та № 00446680704 від 08.06.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2021 залишено позов без руху після відкриття провадження у справі та надано п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 ТОВ «АМІТІ-ГРУП» продовжено процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2021 на п`ять днів з моменту отримання копії ухвали.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2021 продовжено розгляд справи.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою суду від 03.11.2023 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Крім того позивач наголошує на порушенні порядку проведення перевірки.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті, а оскаржувані дії вчинені відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку перевірка ТОВ «АМІТІ-ГРУП» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2021 року.

Так, наказом № 3302-п від 15.04.2021 відповідач призначив документальну позапланову виїзну перевірку позивача, проте така перевірка не відбулась у зв`язку з відсутністю посадових осіб ТОВ «АМІТІ-ГРУП» за його місцезнаходженням.

У зв`язку з наведеним, акти відсутності посадових осіб ТОВ «АМІТІ-ГРУП» за його місцезнаходженням: від 20.04.2021 №1616/26-15-04-04-02, від 22.04.2021 №1988/26-15-04-04-02, від 22.04.2021 №1989/26-15-04-04-02 направлені на адресу ТОВ «АМІТІ-ГРУП» рекомендованим листом з повідомленням про вручення (0420300060900), відповідно до якого зазначені акти вручені скаржнику 28.04.2021.

Крім того, наказ ГУ ДПС у м. Києві від 26.04.2021 №3526-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АМІТІ-ГРУП», з листом від 27.04.2021 №43964/6/26-15-07-04-02-14 та повідомлення про надання документів, що підтверджують дані податкових декларацій, направлені на адресу ТОВ «АМІТІ-ГРУП» рекомендованим листом з повідомленням про вручення (0420300060721), відповідно до якого зазначені документи вручені скаржнику 30.04.2021.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 44.6 ст. 44 та п. 85.2 ст. 85, п. 198.6. ст. 198 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку: завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2021 року на суму 69 000, 00 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) за лютий 2021 року на суму 228 483, 00 грн.

На підставі наведеного, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.06.2021:

- № 00447040704, яким позивачу визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 228 483, 00 грн;

- № 00446680704, яким позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 69 000, 00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 250, 00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 становила, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

А тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними наказів ГУ ДПС у м. Києві про проведення перевірки позивача.

Проте, оцінюючи вказані позивачем доводи щодо протиправності проведення перевірки у контексті вимог про скасування прийнятих за її наслідками оскаржуваних рішень, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України (далі також ПК України) передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог вказаного Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 ПК України для здійснення функцій, визначених законом, контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податковою, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Так, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, в визначених у розділі V Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Відповідно до п. 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначних статтями 77 та 78 Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначних статтями 77 та 78 Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умов вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату та місце проведення такої перевірки.

Виконання умови цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як вже зазначалось, акти відсутності посадових осіб ТОВ «АМІТІ-ГРУП» за його місцезнаходженням: від 20.04.2021 №1616/26-15-04-04-02, від 22.04.2021 №1988/26-15-04-04-02, від 22.04.2021 №1989/26-15-04-04-02 направлені на адресу ТОВ «АМІТІ-ГРУП» рекомендованим листом з повідомленням про вручення (0420300060900), відповідно до якого зазначені акти вручені скаржнику 28.04.2021.

Наказ ГУ ДПС у м. Києві від 26.04.2021 №3526-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АМІТІ-ГРУП», з листом від 27.04.2021 №43964/6/26-15-07-04-02-14 та повідомлення про надання документів, що підтверджують дані податкових декларацій, направлені на адресу ТОВ «АМІТІ-ГРУП» рекомендованим листом з повідомленням про вручення (0420300060721), відповідно до якого зазначені документи вручені скаржнику 30.04.2021.

Згідно п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходження, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному представнику чи уповноваженому представникові.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцем знаходження посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, відповідно до пункту 42.2 ст. 42 ПК України, вище вказані документи належним чином направлені на податкову адресу позивача.

Вищезазначене поштове відправлення, відповідно до відмітки поштової служби на корінці рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вручено представнику ТОВ «АМІТІ-ГРУП», а отже контролюючим органом повідомлено позивача про призначення перевірки до початку її проведення.

Тому, на думку суду, доводи позивача щодо неправомірності дій податкового органу та позбавляння ТОВ «АМІТІ-ГРУП» можливості реалізувати своє право на ознайомлення із зазначеними документами до початку здійснення перевірки та подання відповідних документів та пояснень є безпідставними, оскільки податковим органом виконано вимоги Податкового кодексу України щодо повідомлення позивача про призначення та проведення перевірки належним чином.

Крім того, суд звертає увагу на судову практику Верховного Суду, викладену у постанові від 11.06.2020 по справі №823/1606/17, в якій зазначено, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.6 ст. 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до абзацу 2 абзацу п. 44.7 ст. 44 ПК України протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючого органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Згідно п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Реальність господарської операції полягає в тому, що наслідки у даних податкового обліку створює лише фактично здійснена господарська операція (рух активів), а не задекларована на папері.

Відповідно до пп. 16.1.12 п.16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення №88).

Відповідно до пункту 6.6 Положення № 88 строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, зокрема згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Пунктом 6.10 Положення № 88 передбачено, що у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи.

Пунктом 44.5 статті 44 ПК України визначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів... платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов`язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов`язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Наказ ГУ ДПС у м. Києві від 26.04.2021 №3526-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АМІТІ-ГРУП», з листом від 27.04.2021 №43964/6/26-15-07-04-02-14 та повідомленням про надання документів, що підтверджують дані податкових декларацій, направлені на адресу ТОВ «АМІТІ- ГРУП» рекомендованим листом з повідомленням про вручення (0420300060721), відповідно до якого зазначені документи вручені скаржнику 30.04.2021.

Між тим, ТОВ «АМІТІ-ГРУП» не надано до перевірки документи, шо підтверджують ведення фінансово-господарської діяльності, формування від`ємного значення та заявленого бюджетного відшкодування у вказаних періодах, а саме: акти виконаних робіт/наданих послуг, товарно-транспортні накладні, виписки банку, платіжні доручення, договори фінансово-господарської діяльності, оборотно-сальдові відомості по рахунках 10, 11, 12, 15, 20, 22, 26, 28, 361, 362, 3711, 631, 632 тощо, документи, які не ввійшли до зазначеного переліку, але безпосередньо пов`язані із декларуванням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2021 року.

Враховуючи вищезазначені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, оскільки позивач не повідомляв контролюючий орган про втрату документів та не скористався правом, яке передбачено п. 44.6 ст. 44 ПК України, суд зазначає, що надані позивачем до суду первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період вважаються такими, що були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2020 по справі №2а- 9423/12/2670 зазначив, зокрема наступне: «Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За положеннями пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники. Відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення».

Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 по справі № 808/9397/13-а зазначив, що «п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Вказане свідчить про обґрунтованість та правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість, з огляду на приписи пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, за якою у разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку документи, що підтверджують показники, відображенні таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.».

Також позицію контролюючого органу підтримано правовою постановою Верховного Суду від 05.05.2020 року у справі №826/678/16. в які зазначено: «.. .Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про реальність спірних господарських операцій виходячи з наявності та надання позивачем до суду первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення таких операцій, проте висновки суду про те, що надані позивачем документи є належними та достатніми доказами у справі фактично здійснено без врахування положень п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, оскільки як вбачається з акту перевірки (а.с.10) первинні документи по правовідносинам з ТОВ «Креденсінвест» та ТОВ «Укр.Сервіс Груп» до перевірки позивачем взагалі не надавались, такі було надано лише до суду.».

Відповідно до пункту 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушеннями вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

Згідно 200.4 ст. 200 Кодексу, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а)враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.13 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу,

б)або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.13 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в)та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, з урахуванням вимог наведеного вище положення п. 44.6 ст. 44 ПК України та виходячи з судової практики Верховного Суду, суд вважає, що позиція контролюючого органу щодо допущених з боку позивача порушень чинного законодавства за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами є обґрунтованою.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) було доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «АМІТІ-ГРУП» (04080, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 21; код ЄДРПОУ 34927262) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування рішень відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.